2201 (684748), страница 7
Текст из файла (страница 7)
ПВ - процентні витрати із залучення коштів на грошовому ринку;
НД - надбавка на покриття ризику та отримання прибутку.
Унаслідок цього процентна ставка за короткостроковим кредитом нижча за ставку прайм-рейт як базової для розрахунку ставки за кредитами.
Встановлення ставки за кредитом за принципом "вартість-вигідність" містить такі три компоненти: оцінка сукупного доходу від кредиту в умовах різних рівнів процентних ставок та іншої винагороди банку; оцінка чистої суми наданих у кредит коштів (за вирахуванням усіх депозитів, які позичальник зобов'язується тримати в банку, з урахуванням вимог до норм резервування); оцінка прибутку від кредиту, що надається до оподаткування шляхом ділення оціночного доходу від кредиту на чисту суму наданих коштів у кредит, якою фактично буде користуватися позичальник.
Для вибору оптимального методу ціноутворення на кредитні послуги слід порівняти переваги та недоліки кожного методу.
2.3 Управління інвестиційним портфелем банку
2.3.1 Інвестиційний портфель банку: сутність та функції
Сучасне фінансове інвестування безпосередньо пов'язане з формуванням інвестиційного портфеля. Воно базується на тому, що більшість інвесторів обирає для інвестування більш ніж один фінансовий інструмент, тобто формує певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких інструментів являє собою процес формування інвестиційного портфеля.
Інвестиційний портфель банку являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційної політики.
Оскільки для більшості банків єдиним видом фінансових інструментів інвестування є цінні папери, то поняття "інвестиційний портфель" ототожнюється з поняттям "портфель цінних паперів".
Основне завдання портфельного інвестування - поліпшити умови інвестування, додавши до сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного папера, і можливі лише в разі їх комбінації.
Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість прибутку за мінімальним ризиком.
Банківські інвестиції в цінні папери виконують багато важливих функцій у питаннях внутрішнього банківського управління, а саме: забезпечують додаткове, відмінне від кредитів джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва і акціонерів банку, коли доходи за наданими показниками знижуються; можуть бути продані банком для отримання необхідних грошових коштів або використані як застава при запозиченні додаткових фондів, тобто являють собою джерело ліквідності і використовуються для обмеження обсягу готівкових резервів; допомагають зменшити податкові зобов'язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподаткування; дають змогу компенсувати високі кредитні ризики портфеля банківських кредитів з придбанням високодохідних цінних паперів; забезпечують географічну диверсифікацію, бо цінні папери найчастіше пов'язані з іншими регіонами, ніж об'єкти банківського кредитування; використовуються як застава під час отримання кредиту від банків і центрального банку; забезпечують гнучкість банківського портфеля активів, бо цінні папери, на відміну від кредитів, можуть бути швидко придбані або продані для реструктуризації активів банку залежно від ринкової кон'юнктури; поліпшують фінансові показники банківського балансу завдяки високій якості більшості цінних паперів, що зберігаються банком.
Таким чином, функціями інвестиційного портфеля є: стабілізація прибутків банку незалежно від фаз ділового циклу; компенсація кредитного ризику портфеля банківських кредитів; забезпечення географічної диверсифікації; підтримка ліквідності; зниження податкового тягаря; використання портфеля як застави; страхування банку від втрат у результаті зміни процентних ставок; забезпечення гнучкості банківського портфеля активів; поліпшення фінансових показників банківського балансу завдяки якості цінних паперів.
Під час формування інвестиційного портфеля потрібно керуватися такими міркуваннями: безпека вкладень (невразливість інвестицій до потрясінь на ринку цінних паперів); стабільність отримання прибутку; ліквідність вкладень (здатність швидко і без втрат в ціні перетворюватися в готівку).
Жоден з фінансових інструментів не володіє всіма зазначеними вище властивостями. Тому неминучий компроміс. Якщо цінний папір надійний, то прибутковість буде низькою, оскільки ті, хто віддає перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну і знизять прибутковість.
Головною метою управління інвестиційним портфелем є забезпечення реалізації основних напрямків політики фінансового інвестування банку шляхом підбору найбільш прибуткових і безпечних фінансових інструментів. Інакше кажучи, відповідний набір фінансових інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму і одночасно збільшити його прибуток до максимуму.
З урахуванням сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей управління портфелем, основними з яких є: забезпечення високого рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді та високих темпів зростання капіталу, що інвестується в майбутній довгостроковій перспективі; забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків, пов'язаних з фінансовим інвестуванням; забезпечення необхідної ліквідності портфеля; виконання нормативних вимог регулюючих органів (НБУ); забезпечення максимального ефекту "податкового щита" в процесі фінансового інвестування.
Зазначені конкретні цілі управління портфелем цінних паперів значною мірою є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів зростання капіталу, що інвестується в довгостроковій перспективі, певною мірою досягається шляхом істотного зниження рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді, і навпаки. Темпи зростання капіталу, що інвестується, і рівень формування поточного інвестиційного прибутку безпосередньо пов'язані з рівнем інвестиційних ризиків. Забезпечення необхідної ліквідності портфеля може перешкоджати включенню в нього як високодохідних, так і низькоризикових фінансових інструментів інвестування.
2.3.2 Інвестиційна політика як основа управління портфелем цінних паперів банку
Одним із головних елементів ефективного управління портфелем цінних паперів є розроблена інвестиційна політика, що має забезпечувати ефективне управління портфелем цінних паперів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання інвестиційних ризиків. Банки мають успіх тоді, коли ризики контрольовані і знаходяться в рамках їх фінансових можливостей.
Інвестиційній політика банку — це частина загальної фінансової політики банку, що забезпечує вибір найефективніших фінансових інструментів вкладення капіталу та своєчасне їх реінвестування.
Головною метою інвестиційної політики банку є формування зваженого та якісного підходу до управління інвестиційним ризиком.
Вибір інвестиційної політики передбачає визначення мети, цілей та обсягу коштів, що інвестуються в цінні папери. Цілі інвестора мають формулюватися з урахуванням як дохідності, так і ризику. Цей етап інвестиційного процесу звичайно закінчується обранням потенційних видів цінних паперів для включення їх у портфель. Даний вибір має враховувати як загальні міркування щодо отримання прибутку, так і цілі інвестування, обсяг інвестованих коштів, ризики та оподаткування.
Основні принципи формування інвестиційної політики банків:
1. Забезпечення зв'язку інвестиційної політики з загальною стратегією економічного розвитку банку. Інвестиційна політика має розглядатись як один з обов'язкових елементів загальної стратегії економічного розвитку банку і, потребує узгодження з його депозитною та кредитною політиками, політикою управління банківськими ризиками. Як один із найбільших елементів, які входять до складу загальної стратегії економічного розвитку, інвестиційна політика має бути узгоджена за своїми цілями з загальною стратегією і не вступати з нею в протиріччя.
2. Урахування під час розробки інвестиційної політики стану країни та її розвитку в певний період.
3. Урахування під час розробки інвестиційної політики прогнозування кон'юнктури фінансового ринку. Під час визначення стратегічних цілей банку з приводу обсягів його інвестиційної діяльності, вибору форм інвестування мають бути прогнозовані і враховані певні зміни, які очікуються в даному періоді на фінансовому ринку в цілому і в тих його сегментах, у яких банк проводить (або збирається проводити) свою інвестиційну діяльність. Унаслідок циклічності розвитку і постійної мінливості стану фінансового ринку, окремих його сегментів необхідно систематично вивчати стан його кон'юнктури для формування ефективної інвестиційної політики, її коригування в окремих напрямках.
4. Забезпечення дотримання правових норм державного регулювання інвестиційної діяльності банків. Як і інші сфери економічної діяльності окремих суб'єктів господарювання, інвестиційна діяльність банків підлягає активному регулюванню з боку держави. Формами такого регулювання є певні закони, нормативні акти Національного банку України (наприклад, встановлені ним економічні нормативи щодо здійснення інвестиційних операцій). Стратегічні цілі інвестиційної політики і механізм їх реалізації не повинні вступати в протиріччя з чинними нормами державного регулювання інвестиційної діяльності.
5. Урахування внутрішнього потенціалу банку та можливостей його розвитку. Обсяг інвестиційної діяльності банку, диверсифікація її напрямків, можливості купівлі окремих фінансових інструментів передусім визначаються розміром його статутного капіталу, рівнем розвитку матеріально-технічної бази та інноваційних технологій, кваліфікацією фінансових менеджерів, організаційною структурою управління і деякими іншими елементами, які характеризують його внутрішній ресурсний потенціал. Стратегічні цілі інвестиційної політики та механізм її реалізації мають враховувати ресурсні обмеження нарощування внутрішнього потенціалу банку.
6. Сегментація напрямків інвестиційної політики за основними формами та видами інвестиційної діяльності. Як цілісне поняття інвестиційна політика має бути певним чином сегментована під час розробки за стратегічними цілями та механізмами їх досягнення в окремих напрямках інвестиційної діяльності. Ця сегментація має визначати окремі пріоритети щодо вибору відповідних фінансових інструментів.
7. Забезпечення внутрішньої збалансованості окремих напрямків інвестиційної політики. Цей принцип формування інвестиційної політики передбачає чітку узгодженість її стратегічних цілей і окремих напрямків інвестиційної діяльності в часі, регіональному розрізі.
8. Забезпечення високої ефективності інвестиційної політики. Поняття високої ефективності інвестиційної політики передбачає не тільки можливість досягнення банком високого рівня прибутку від його вкладень у цінні папери та інвестиційної діяльності в цілому, але й забезпечення достатнього рівня фінансової безпеки і надійності цієї діяльності протягом передбачуваного періоду. Для забезпечення високої ефективності інвестиційної політики під час розробки, мають бути визначені відносні критерії рівня прибутковості, ліквідності та ризику портфеля цінних паперів.
9. Забезпечення гнучкості інвестиційної політики. Внутрішні та зовнішні умови інвестиційної діяльності банків, прогнозовані під час розробки їх інвестиційної політики, можуть мати певні відхилення від їх передбачуваних значень. Ці відхилення можуть в майбутньому забезпечити відповідне коригування механізмів досягнень стратегічних цілей.
Тому під час розробки інвестиційної політики банку слід визначити можливий діапазон моделей прийняття відповідних управлінських рішень, які дають змогу враховувати можливі зміни зовнішніх та внутрішніх умов інвестиційної діяльності.
Згідно з цими принципами виділяють такі етапи розробки інвестиційної політики банку:
1. Аналіз інвестиційної діяльності банку за попередній період. У процесі цього аналізу вивчаються обсяги, форми та ефективність фінансового інвестування в банку. Об'єктами аналізу є: загальний обсяг інвестування в цінні папери, темпи зміни обсягу портфеля цінних паперів, зміна питомої ваги портфеля цінних паперів в активах банку; склад, структура портфеля цінних паперів за конкретними фінансовими інструментами та їх динаміка; дохідність окремих цінних паперів та портфеля цінних паперів у цілому. Проведений аналіз дає змогу оцінити обсяги та ефективність портфеля цінних паперів у передплановому періоді.
2. Оцінка внутрішнього потенціалу банку і можливостей його розвитку. До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають інвестиційну політику банку, належать: тип стратегії комерційного банку; регіональна та галузева специфіка функціонування банку; ресурсний потенціал банку; можливість реалізації завдань банку через портфель цінних паперів; необхідність підтримки відповідного рівня ліквідності і мінімізації ризиків; професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку; практичне володіння персоналу банку теорією та інструментами зниження інвестиційного ризику.
3. Дослідження факторів зовнішнього середовища та прогнозування їх розвитку. До найважливіших зовнішніх чинників належать такі: загальний стан економіки країни (фази економічного циклу, рівень інфляції, дефіцит державного бюджету тощо); чинні законодавчі пільги й обмеження; стан ринку цінних паперів - його наповненість, динаміка процентної ставки і курсової вартості цінних паперів тощо.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
