1420 (684629), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Контракт на проектування та будівництво укладається з підрядником, що має досвід та репутацію у зведенні подібних об’єктів "під ключ", який забезпечує закінчення будівництва у визначену дату. Підрядник бере на себе ризик затримки термінів та перевищення кошторису; якщо він має субпідрядників, тобто виступає генеральним підрядником, то виконання контракту обов’язково повинно гарантуватися генпідрядником.
Більшість робіт за проектом неможливо реалізувати без допомоги фінансового консультанта, який може представити проект в такому вигляді, що ним зацікавляться інвестори. Він залучається ініціатором проекту з метою отримання допомоги в фінансових питаннях. Фінансовий консультант виконує функції фінансового аналітика, контролера, що спостерігає за здійсненням всього інвестиційного процесу. Такий спеціаліст прогнозує вплив на життєздатність проекту таких факторів, як процентні ставки за кредитами, ва-лютні ризики, темпи зростання інфляції, тощо.
Реалізація визначених функцій здійснюється ним через попереднє вивчення життєздатності проекту, організацію фінансування, контроль за вико-нанням кредитної угоди. Такий учасник може радити вибір банків, та спромо-жний виступити посередником між засновниками та кредиторами. Фінансовий консультант оцінює життєздатність проекту з фінансового боку, тому він пови-нен приймати участь в розробці проекту від самого початку. Кандидатами на таку роль можуть виступити: комерційні банки, інвестиційні банки, інститути спільного інвестування, інші фінансово-кредитні інститути чи спеціальні консультаційні фірми, генеральний підрядник, незалежні консультанти.
Для обґрунтування життєздатності проекту необхідно провести ґрунтовний технічний аналіз. З такою метою до роботи над проектом залучається технічний консультант. Функціями технічного консультанта є:
розгляд технічної документації, інформації про місце будівництва, інженерні рішення, оцінка технології, що буде використана та обладнання.
Консультант з питань страхування аналізує ступінь захищеності проекту на основі страхового відшкодування.
Умовно виділяють дві основні сфери ризиків, в яких потенційно існує вірогідність збитків: майнові ризики або ризики втрати майна внаслідок пош-кодження/крадіжки об’єкту; та фінансові ризики - це ризики втрати/неотри-мання очікуваного доходу від здійснення проекту внаслідок неможливості належної експлуатації об’єкту або в результаті недосягнення запланованих показників фінансової ефективності проекту та ризики невиконання інших зобов’язань, що передбачені угодою. Таким чином об’єктом страхування є майнові та економічні інтереси замовника проекту, що випливають із змісту угоди.
Радник з юридичних питань готує документи та розглядає всі узгодження та контракти за проектом.
Консультант з питань маркетингу оцінює надійність показників проекту.
Суттєву роль в реалізації проекту можуть відігравати потенційні споживачі продукції та постачальники. Потенційними споживачами продукції можуть бути юридичні чи фізичні особи, які виступають покупцями та користувачами кінцевої продукції. Вони визначають вимоги до продукції чи послуг, формують попит на неї. За рахунок коштів споживачів вішкодовуються витрати на проект та формується прибуток всіх учасників проекту.
Cкладовою частиною проектного фінансування виступають довгострокові угоди з надійними постачальниками обладнання, сировини та матеріалів для проекту, а також з покупцями майбутньої продукції.
Державні органи країни, на території якої реалізується проект, також можуть виступати в ролі учасників. Їх участь представляється у частці капіталу в проекті, наданні кредиту чи гарантії, забезпеченні необхідними дозволами та ліцензіями, створенні сприятливих умов для інвестицій, а також наданні різноманітних пільг, включаючи пільгове оподаткування.
Участь гарантів, кредиторів та інших суб’єктів залежить від конкретного інвестиційного проекту. Оптимальне співвідношення між учасниками проекту визначається рішенням організаторів, відповідності інтересів інвесторів та кредиторів.
Розглянемо точки зору дощо проектного фінансування різних економістів вчених. Як вони розуміють це визначення.
Під проектним фінансуванням розуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту при використанні різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування [37].
Проектне фінансування - це форма здійснення інвестицій, за якої сам проект є способом обслуговування боргових зобов'язань. Головна відмінна риса проектного фінансування полягає в тому, що джерелом погашення кредиту в рамках структури його фінансування є тільки доходи, які генеруються самим проектом, тоді як при комерційних та інвестиційних кредитах джерелом погашення кредиту, як правило, є поточна діяльність позичальника [20].
Проектне фінансування - це одна з форм залучення інвестицій, яка використовується, як правило, в будівництві, енергетиці, нафтогазовій і гірничодобувній галузях, а також при створенні крупних інфраструктурних об'єктів. Цей вигляд фінансування застосовується в найбільш складних і масштабних проектах, коли банки не можуть забезпечити захист своєї позики одними лише заставами і перевіркою кредитоспроможності позичальника, а вимушені вникати в деталі бізнесу, що фінансується [37].
Проектне фінансування є комплексною формою забезпечення інвестиційних проектів грошовими коштами, джерелом повернення яких є майбутні доходи самого проекту. Методи проектного фінансування універсальні і використовуються для організації фінансування проектів будь-якого масштабу - від створення міні-пекарні до будівництва нових заводів і створення транспортної інфраструктури [21].
1.2 Етапи реалізації процесу проектного фінансування
Система проектного фінансування складається з чотирьох послідовних етапів (рис.1.2):
Обґрунтування джерел та інструментів фінансування;
Визначення суб’єктів проектного фінансування;
Розробка планів (схем) фінансування інвестиційних проектів;
Регулювання взаємодії учасників фінансування.
Р
ис.1.2 Система проектного фінансування.
Важливою складовою системи проектного фінансування виступають фінансові плани та схеми фінансування інвестиційних проектів, які мають практичне значення.
Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді. Фінансовий план представляє собою узагальнюючий плановий документ, який відображає надходження та витрачання грошових коштів підприємства на поточний та довгостроковий періоди.
Процес фінансового планування, повинен включати такі етапи:
аналіз фінансових показників за попередній період на основі бухгалтер-ського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів тощо;
короткострокове фінансове планування;
довгострокове фінансове планування;
практичне впровадження планів та контроль за їх виконанням.
Важливим елементом є система бюджетування, яка складається із систем бюджетного планування структурних підрозділів, системи комплексного бюджетного планування діяльності підприємства в цілому.
Основними завданнями фінансового планування повинні бути [38]:
забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
Складним та багатоетапним процесом виступає також підготовка ефективної схеми фінансування проекту, в якій необхідно порівняти ефективність використання тих форм та методів його реалізації, які є доступними на інвестиційному ринку.
Схеми фінансування інвестиційних проектів можуть об’єднуватися в дві групи:
Здійснення проекту як єдиного цілого, використовуючи наявні у підприємства фінансові ресурси, різні види позичок чи позичкових коштів; можуть бути використані основні фонди компанії, включаючи нові об’єкти, які будуть побудовані в результаті реалізації проекту;
Розподіл процесу реалізації проекту на цільові підпроекти, позичкова підтримка яких базується на прямому чи непрямому кредитуванні, та поетапна реалізація таких підпроектів.
Використання першої схеми пов’язано, як правило, з реалізацією невеликих проектів, а також проектів, які за тими чи іншими причинами неможливо поділити на підпроекти.
Другий метод фінансування застосовується для складних проектів, реалізація яких розрахована на період, що перевищує типові терміни кредитування проектів учасниками інвестиційного ринку. Перевагами такого способу реалізації проекту є можливість:
Залучення до фінансування та реалізації окремих під проектів різноманітних організацій, що можуть виявити інтерес до конкретних об’єктів, що є результатом виконання лише цих під проектів;
Використовувати результати реалізації окремих підпроектів в якості гарантійних інструментів забезпечення повернення позичкових коштів на наступних етапах проекту, а амортизаційні відрахування від цих проектів - для фінансування наступних етапів проекту. Кредитна підтримка в такому випадку надається на коротший термін та на менш жорстких умовах, ніж довгостроковий кредит на реалізацію проекту в цілому, що може в свою чергу полегшити повернення довгострокової позички чи виплату лізингових платежів;
Ефективно застосовувати весь спектр позичкових інструментів, а саме корпоративних та трастових інструментів з різним ступенем участі та/чи контролю з боку кредиторів. Можуть використовуватися облігації, наприклад з зобов'язанням при певних, обумовлених заздалегідь умовах купити проект чи облігації (зобов'язання) за проектом;
Використовувати переваги періоду податкових пільг через зменшення ставок оподаткування чи передачі третій стороні, капіталізації коштів від зменшення амортизаційних податкових виплат;
Підвищити ціну акцій самого підприємства, використовуючи об’єкти, продукцію чи послуги, що є результатом окремих підпроектів. Під їх заставу може бути отриманий кредит від вітчизняних та іноземних комерційних банків.
Основними критеріями, якими слід керуватися при розробці схем фінансування інвестиційного проекту виступають [38]:
Отримання фінансових ресурсів за меншою ефективною вартістю;
Досягнення найбільшого ефекту від кредитів та податкових пільг в ті періоди, коли вони діють;
Оптимізація отриманих доходів, що забезпечується ефективним врахуванням особливостей діючого податкового (правового) середовища;
Підтримання гнучкості та мінімізації витрат на заробітну платню та інші соціальні виплати;
Мінімізація негативних наслідків від взаємних зобов’язань, що містяться у формах та методах, які використовуються та пов’язані з виплатами чи передачею власності;
Зменшення витрат фінансових коштів та ризику проектів за рахунок відповідної структури та джерел фінансування та визначених організаційних заходів, в тому числі: податкових пільг, гарантій, використання різних форм участі.
Організація проектного фінансування через використання лізингових схем є також поширеною. За такої форми організації підприємство як лізингоотримувач в результаті операції лізингу виступає підприємцем, власником, виробником. Він не лише використовує передане йому майно, але й володіє, розпоряджається їм певним чином, виступаючи при цьому повним власником вкладених ним витрат в покращення засобів виробництва, а також частини нових основних засобів в розмірі їх приросту за рахунок власного прибутку за лізинговий період.
Окремою схемою фінансування крупних інвестиційних проектів є використання позичкових коштів через механізм консорціумного кредитування. Такий механізм використовується для об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.
Банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування з метою проведення спільного фінансування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.
Банківські консорціуми представляють собою тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій, або для кредитування однієї, але великої угоди і засновані банками на паритетних засадах. Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталів. Створення консорціуму банків оформляється шляхом укладання відповідного договору, за яким кількість учасників не обмежується. Координує дії учасників консорціуму головний банк, який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати. Як правило, банком-координатором виступає банк, що обслуговує клієнта, якому необхідно для реалізації проекту кошти в значних обсягах.
Кожен член консорціуму автономно оцінює ефективність проекту і визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення тієї чи іншої операції, для якої створюється консорціум. На підставі цих пропозицій визначаються загальні скоординовані дії, які передбачаються у консорціумному договорі.
У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку, мета, представництво та керівництво консорціуму, обов'язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов'язання членів консорціуму щодо головного банку. У консор-ціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, але й кілька позичальників, які мають причетність до заходу, що кредитується. Позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку у кредитній угоді.















