Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Попередні міркування щодо вибору ефективного варіанта хеджування залишаються вірними за умови, що всі варіанти хеджування мають однакову вартість. Але внаслідок неефективності ринку на практиці часто виникають ситуації, коли доступні варіанти відрізняються не лише за ефективністю, але й за вартістю, яка до того ж не є стабільною протягом періоду хеджування. Таким чином, хеджер у процесі прийняття рішень має аналізувати як ефективність хеджування, так і його вартість, які в поєднанні визначають ефективність управління процесом хеджування та характеризують його якість.

Методика аналітичних досліджень операцій з деривативами має формуватися з огляду на мету здійснення операції. Якщо метою аналізу спекулятивних операцій є визначення рівня їх дохідності, то аналіз ефективності хеджевих позицій здійснюється з огляду на можливість зниження ризику. Цю принципову відмінність між спекулятивними і хеджевими операціями необхідно враховувати при формуванні відповідних методик обліку та аналізу. В процесі аналізу операцій з деривативами, які здійснені з метою спекуляції, їх можна розглядати як вид активних операцій, застосовуючи відповідні методи аналізу. Для аналізу операцій хеджування має застосовуватися особлива система аналітичних показників, основні методичні підходи до формування якої були досліджені вище.

В аналітичний процес слід включати аналіз кон'юнктури ринку, наприклад аналіз динаміки валютних курсів, фондового ринку чи динаміки фондових індексів. Окрім того, методика аналізу операцій хеджування має доповнюватися аналізом стану валютної позиції, гепу, дюрації активів і пасивів та інших аналітичних показників, за допомогою яких вимірюється ризик хеджера. В процесі аналітичних досліджень доцільно поєднати традиційні методи і прийоми економічного аналізу (структурного, коефіцієнтного, факторного) з методами статистичного та фінансового аналізу, зокрема такими, як регресійно-кореляційний аналіз, застосування аналітичних моделей, фундаментальний та технічний аналіз, імітаційне моделювання та ін. Враховуючи значні розбіжності між окремими видами деривативів і базовими інструментами, аналіз доцільно здійснювати як у розрізі окремих видів деривативів, так і в розрізі інструментів, які є предметом строкової угоди.

Насамкінець зазначимо, що в процесі активізації строкового ринку в Україні проблеми функціонування фінансових деривативів, формування методологічних засад хеджування ризиків, обліку та аналізу похідних інструментів вимагатимуть безперечно подальших досліджень, систематичного наукового пошуку та вдосконалення.

У процесі реалізації методики хеджування застосовуються прийоми попереднього, оперативного та ретроспективного аналізів.

На попередній стадії проводиться аналіз власної позиції потенційного хеджера, у зв'язку з якою виникає ціновий ризик, прогнозується майбутня кон'юнктура ринку на певний часовий інтервал та оцінюється ймовірність реалізації ризику. За результатами аналізу приймається рішення про доцільність проведення операцій хеджування.

Висновок

• У процесі оперативного аналізу процесу хеджування проводиться аналіз динаміки цінового та базисного ризиків, динаміки основних параметрів інструменту хеджування та ефективності різних варіантів коригування хеджевої позиції. При використанні ф'ючерсних контрактів як інструментів хеджування виникає потреба у визначенні оптимального коефіцієнта хеджування. В процесі вдосконалення методики хеджування ф'ючерсами було обґрунтовано кілька підходів до розрахунку коефіцієнта хеджування, кожен з яких характеризується певними перевагами і недоліками. Результати аналізу коефіцієнтів хеджування, проведеного за даними вітчизняного ф'ючерсного ринку, засвідчили доцільність застосування методики кореляційного аналізу та дозволили розрахувати оптимальний коефіцієнт хеджування для внутрішнього валютного ринку.

• Ретроспективний аналіз проводиться з метою визначення ефективності хеджування та виявлення позитивних і негативних чинників, які вплинули на одержаний результат. Подібний аналіз дозволяє оцінити, наскільки вірним було рішення про створення хеджевої частини портфеля та чи правильно була обрана стратегія хеджу.

• У процесі аналізу необхідно розрізняти такі поняття, як ефективність хеджування та ефективність управління портфелем хеджера. Ефективність хеджування показує ступінь зниження цінового ризику і вимірюється коефіцієнтом детермінації. Ефективність управління портфелем хеджера базується на аналізі співвідношення результатів та витрат на хеджування і визначається ступенем зниження ризику в розрахунку на одиницю вартості хеджу. Відповідно до економічного змісту цих понять формується система показників, методика їх аналізу та напрями організації аналітичної роботи. Результати ретроспективного аналізу використовуються при проведенні аналогічних операцій у майбутньому.

2. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БІРЖОВИХ ТА ПОЗАБІРЖОВИХ ОПЦІОНІВ

Форвардні і ф'ючерсні контракти є способами, що гарантують конкретний обмінний курс на певну дату в майбутньому або забезпечуючими отримання компенсації за відхилення фактичних курсів від передбачуваних. Фінансовий директор, що користується форвардною чи ф'ючерсною позицією, уникає утрат від несприятливих змін курсів, але і не виграє від сприятливих змін. Опціон є інструментом, що поєднує як елементи хеджування, так і елементи заняття позицій. Він є зручним знаряддям у руках фінансового директора, у якого є певна думка щодо майбутніх змін обмінного курсу, але який не абсолютно упевнений, що напрямок змін буде таким, як він припускає, і бажає зменшити утрати, що можуть виникнути у випадку неправильного прогнозу.

Опціон - один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на опціони put та call.

Опціон put (на продаж) дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону.

Опціон call (на купівлю) дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Визначені у такий спосіб опціони мають назву „європейських", тобто таких, що можуть бути виконані тільки у визначений час у майбутньому. Існують також опціони американського типу, або „американські", які можуть бути виконані протягом усього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту.

Опціон на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є угодою „несиметричною". В той час коли ф'ючерсні та форвардні угоди є обов’язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов’язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду - премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде продано цей актив, називають страйковою ціною або ціною виконання.

Як і на ринку ф'ючерсів, на ринку опціонів проводять операції дві основні категорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не займаються купівлею-продажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії, які полягають у формуванні портфеля опціонів з різноманітними характеристиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни „довгий call та „довгий put" означають купівлю опціонів call та put, а „короткий call", „короткий put" - продаж відповідних опціонів.

Опціон (option) є своєрідною формою термінового контракту двох сторін – продавця і власника опціону, у результаті чого власник опціону отримує право, а не зобов'язання, купити або продати заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (чи на національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом або за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.

Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитися від нього в залежності від того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу.

Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операцію за курсом обміну (ціною виконання), встановленим опціонним контрактом, і забезпечити власнику опціону виконання умов контракту до завершення встановленого терміну. Тобто, коли контракт вже укладений, весь ризик, пов'язаний з несприятливими змінами, лежить на продавці. Для того, щоб продавець погодився прийняти на себе цей ризик, покупець платить йому за укладення контракту певну суму, яка називається премією. Якщо контракт здійснений, то вживають термін «опціон здійснено» чи «опціон виконано».

Опціонний контракт ще називають умовною вимогою (contingent claim), тому що його реалізація залежить від того, чи буде це вигідно покупцю.

У залежності від місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові. Біржові опціони (traded options) продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовими інститутами, що стали невід'ємною складовою частиною фінансового ринку економічно розвинених країн. Найвідоміші – Лондонська фондова біржа, європейська опціонна біржа в Амстердамі (з 1978 р.), Філадельфійська, Чикагська, Монреальська й інші біржі.

Біржові опціони можуть бути в обігу на вторинному ринку, вільно купуватися і продаватися третіми особами до завершення терміну виконання. Ці опціони стандартизовані за певними видами валют, сумами і термінами виконання.

Стандартна специфікація валютного опціону містить такі реквізити:

- найменування валюти опціону;

- назва операції (купівля чи продаж);

- сума валюти;

- курс обміну;

- дата завершення дії опціонного періоду;

- умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період).

Позабіржові опціони (over-the-counter options, OTC options) можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються і купуються покупцем і банком, як правило, за індивідуальним контрактом на договірних основах і відповідно до специфікації, що відповідає вимогам покупця. Переважно на ринку позабіржових опціонів банки працюють із великими корпораціями.

Порівняльна характеристика біржових і позабіржових опціонів, наведена в таблиці 1, дає можливість побачити їхні спільні риси та відмінності.

Таблиця 1

Біржові опціони	Позабіржові опціони
Продаються через біржу	Продаються банками
Вибір валют фіксований для кожної біржі	Вільний вибір валюти
Значні обсяги торгівлі	Незначні обсяги торгівлі
Сума одного опціону фіксована	Сума опціону не фіксується
Стандартні терміни завершення опціону	Терміни завершення визначають продавець і власник опціону за домовленістю
Ціни виконання фіксовані	Ціна виконання визначається за домовленістю
Вартість нижча	Вартість вища
Стандартні	Організуються на конкретного клієнта
Перепродаються	Не можуть бути перепродані
Переважно купують банки	Перевагу віддають великі корпорації

З огляду на переваги валютних опціонів перед іншими видами валютних деривативів, необхідно помітити, що їхнє використання вигідне (доцільне) у наступних випадках:

- коли час і сума валютних надходжень не визначені;

- з метою захисту експортних і імпортних потоків товарів, чутливих до змін ціни;

- у випадку публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;

- з метою підтримки комерційної пропозиції на укладення контракту, оціненого в іноземній валюті;

- у разі потреби забезпечення одночасного страхування від комерційних і валютних ризиків.

Як було сказано раніше, у світовій практиці в залежності від характеру валютообмінної операції розрізняють опціон «колл» (call) і опціон «пут» (put). Опціон «колл» надає право його власнику купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціон «пут» дає власнику право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Наприклад, якщо підприємство, купивши «пут» за гривні, одержує право продати відповідну суму в американських доларах в обмін на гривню, то це буде доларовий «пут».

Опціони «колл» використовують переважно:

- з метою хеджування короткої валютної позиції;

- у випадку, коли валютний курс має стійку тенденцію до підвищення;

- для перепродажу з метою одержання прибутку.

До використання опціонів «пут» переважно прибігають:

- з метою хеджування довгої валютної позиції;

- тоді, коли валютний курс має стійку тенденцію до зниження;

- з метою хеджування очікуваних надходжень і продажу валюти.

Якщо опціон виконано, то продавець опціону «колл» повинен продати валюту власнику опціону, а продавець опціону «пут» повинен купити валюту у власника опціону. Це є обов'язковою умовою виконання опціону (здійснення опціонного контракту).

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)