95500 (682762), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Важливе значення має визначення пріоритетних галузей і секторів укра­їнської економіки, що володіють або можуть володіти конкурентними пере­вагами у світовій і європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в тому числі за рахунок залучення кредитів та прямих інвестицій з країн—членів ЄС.

Паралельно з цим потрібен розвиток договірних відносин з країнами Західної Європи, виборювання більш вільного доступу на його єдиний ринок, в тому числі шляхом отримання відповідних квот стосовно певних екс­портних товарів, імпорт яких до з країн Західної Європи обмежується, одержання доступу до так званої Загальної системи преференцій Європейських співтовариств від 1971 року.

Слід опрацювати питання про мож­ливість вибіркового підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна вже сьогодні здатна дотримуватись жорстких міжнародних вимог і стандартів й використання такого підключення з метою апробації конкрет­них механізмів взаємодії України з євро­пейськими економічними структурами.

Нарешті, слід подбати про найбільш раціональне використання фінансової допомоги ЄС з метою подолання тим­часових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного ім­порту, реальної макроекономічної ста­білізації на основі переходу до розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структурних зрушень.

Лише ефективне вирішення основних завдань першого етапу зробить право­мірною постановку нових, більш складних завдань на другому етапі - етапі при­скореної адаптації і початку входження в європейські економічні структури, що може зайняти 6-10 років. Головним змістом другого етапу має стати:

прискорений вихід і закріплення на спільному з країн Західної Європи українських ви­робників товарів і послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих сферах і секторах української економіки;

• істотне розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, на­самперед через розвиток великих інтер­націоналізованих фірм, фінансово- промислових груп, і створення тим самим передумов для майбутньої комплексної інтеграції в європейські економічні структури в цілому;

• значна диверсифікація форм еко­номічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації;

• за умови досягнення принципової зго­ди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі — про­ведення переговорів з з країнами Західної Європи і досягнення комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів, кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування наці­онального режиму внутрішнього оподат­кування до товарів і послуг іншої сторони;

• прийняття гармонізованих правил щодо регулювання взаємних економічних та науково-технічних стосунків; до­сягнення приблизної адекватності законів України та країн Західної Європи у таких сферах: митне законодавство, законодавство про ком­панії, банківську справу, бухгалтерський облік компаній та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та норматив­ні правила стосовно ядерної енергії, транспорт;

• поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків — у сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики.

24Нарешті, на третьому етапі - етапі комплексної інтеграції в європейські економічні структури (його можлива тривалість - 10-20 років) можна було б вирішити найбільш складні проблеми інтеграції економіки України в цілому в європейські економічні структури. Ці структури, однак, на наш погляд, не є тотожними інтеграційним структурам ЄС:

останні виступатимуть своєрідним ін­теграційним ядром загальноєвропейських економічних структур.

Слід зазначити, що конкретний зміст цього віддаленого етапу зараз визначити непросто: він буде значною мірою залежати від результатів попередніх етапів і за­гального геополітичного становища в європейському та євразійському регіонах в майбутньому.

Оцінюючи перспективи економічного співробітництва України і ЄС та його країн-членів, слід особливу увагу приділити двом ключовим проблемам.

Перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Це має бути ядром всієї зовнішньоекономічної політики країни-Щоб бути ефективною, вона має буду­ватися на принципі селективного розвитку на базі використання конкурентних переваг, якими володіє економіка України сьогодні і реально може володіти в майбутньому, з урахуванням специфічних потреб і вимог єдиного європейського ринку.

В результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве збільшення питомої ваги кран Західної Європи в експорті України - з нинішніх 11% до, принаймні, 18-20% в 2005р.

Причому на початку цю проблему доведеться вирішувати в несприятливих умовах відсутності чітко вираженої довгострокової профілізації українського експорту на основі міжнародної спе­ціалізації виробництва і стійких ніш на єдиному ринку ЄС. За таких умов головним завданням буде забезпечення швидкої реакції на поточні наявні можливості збільшення експорту. При цьому уукраїнські виробники експортних поварів і послуг мають змогу спиратись на істотно менший рівень оплати праці в країні, що створює передумови для політики цінової конкуренції по технічно нескладних виробах та окремих технологічних опе­раціях з підвищеним рівнем трудомісткості в переробній промисловості, включаючи лету ( в тому числі на основі переробки давальницької сировини), деревообробну промисловість, збирання електронних та електротехнічних виробів з імпортних комплектуючих, окремі види виробниц­тва в чорній і кольоровій металургії. Передумовою використання цих мож­ливостей є, однак, врегулювання з країнами Західної Європи питань, пов’язаних із необгрунтованим в численних випадках застосуванням до України антидемпінгових процедур.

Важливим напрямом експортної по­літики на першому етапі має бути роз­ширення або якісний розвиток тих обмежених “плацдармів” на ринку країн Західної Європи, які було завойовано в минулі роки.

З метою нарощування експорту в країни ЄС на першому етапі певну роль можуть відіграти створені на території України підприємства за участю інвесторів з країн Західної Європи. Це особливо стосується галузей переробної промисловості.

В подальшому буде закладено основи селективного розвитку виробничо-екс­портного потенціалу України на дов­гострокову перспективу. При цьому досягнуто стійкої міжнародної кон­курентоспроможності по окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами.

Стратегія виходу на ринки країнами Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країнами Західної Європи.

Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо

виробництва важких транспортних літаків), середнього та прсцизного машинобу­дування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електро­технічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн Західної Європи як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюктся, так і діючих.

Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у від­носинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-тех­нічних досягнень, де Україна має без­умовний пріоритет (порошкова ме­талургія, надтверді і високоякісні ма­теріали із заданими властивостями).

Досить серйозні можливості існу­ватимуть для значного розширення експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових, туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську систему таких регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продажу ліцензій на запатентовані технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих сферах, де Україна не має реальних можливостей їх використання у власному виробництві або таке використання недостатньо ефективне.

Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики необхід­но зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику взаємних еко­номічних відносин їх найбільш сучасних форм, що ведуть до тісної взаємодії економічних потенціалів України і країн ЄС. Тут насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і науково-технічної кооперації.

Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку кооперації України з країнами Західної Європи можуть концентруватися лише в досить обмеженій

25кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і таких міжнародних науково-технічних програм ЄС, як ЕСПРЇТ, БРЇТЕ, БАП та інші, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів.

При цьому необхідно враховувати той факт, що в ЄС останнім часом у галузі науково-технічної політики спостері­гається тенденція до більшого урахування потреб ринку і до орієнтації на можливості практичного застосування наукових розробок. В зв’язку з цим важливим напрямом співробітництва України з краінами Західної Європи може бути встановлення кооперативних зв’язків як з відомими фірмами і науковими центрами, так і з невеликими та середніми компаніями, в тому числі “венчурними”, що займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їх швидким впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва буде представлена головним чином фірмами з країн Західної Європи.

На жаль, розвиток промислової коо­перації, яким би привабливим він не виглядав як альтернатива розірваним виробничим зв’язкам з державами ко­лишнього СРСР, за нинішніх умов не матиме інтенсивного характеру через значний загальний технологічний розрив та недосконалість господарського ме­ханізму в Україні. Хоча навіть за цих умов значно більші можливості для такого співробітництва могли би створити на території України технопарки і тех-нополіси, про які було багато розмов і майже нічого не зроблено на практиці. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах науково-виробничої

26кооперації, при якій в процес спів­робітництва будуть значно ширше за­лучатися і конкурентоспроможні ви­робничі підприємства України, раціо­нально розглядати як перспективне завдання, вирішення якого дуже тісно пов’язане з формуванням в Україні міжнародно-конкурентоспроможного сектора економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам і фірмам України утвер­дитись як надійні партнери по кооперації і увійти у великі інтернаціональні ви­робничі та науково-виробничі системи.

Механізм реалізації зовнішньоеко­номічної політики України стосовно ЄС та його країн-членів має охоплювати комплекс договірно-правових інструментів як багатостороннього, так і двосто­роннього характеру, включаючи договори про взаємний захист і заохочення інвес­тицій, про запобігання подвійному опо­даткуванню, про допомогу у правових питаннях, про захист інтелектуальної власності, стосовно розвитку співро­бітництва у сферах науково-технічної, сільськогосподарської, енергетичної, промислової політики, політики розвитку транспорту і зв’язку, охорони нав­колишнього середовища, співробітництва в галузі інформації.

Іншим важливим блоком цього ме­ханізму повинна бути належна інс-титуційна основа співробітництва. Вона має включати не лише міждержавні макроекономічні структури (Раду з питань співробітництва та Комітет з питань співробітництва, що складається від­повідно до Угоди про партнерство і співробітництво з членів Ради Євро­пейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів Уряду України -з іншого), але й низку, так би мовити, секторальних органів для налагодження ефективного співробітництва з окремих напрямів.

Більше того, такий механізм навряд чи буде дійовим без мережі спільних інсти­туцій, створених на основі приватного права: спільних торгових палат, спільних комітетів та асоціацій ділового спів­робітництва України та країн Західної Європи, торгових домів України в провідних країнах Західної Європи, які

займалися б просуванням на відповідні ринки українських товарів і послуг, міжнародних фіналсово-нромиоіових груп, в яких з боку ЄС могли би виступати відомі банківські структури, фінансові та інвестиційні установи країн-членів ЄС.

Нарешті, будь-які проекти розвитку взаємного співробітництва України з ЄС та його країнами-членами будуть лише добрими побажаннями, якщо не буде знайдено реальних джерел фінансування заходів з налагодження такої взаємодії, зі структурної адаптації економіки України до вимог ЄС. Такі джерела не варто шукати лише на поверхні, наприклад в активізації вже існуючих потоків фінансової і технічної допомоги країн країнами Західної Європи та ЕС в цілому. Хоча й тут є невикористані резерви. Так, Україні варто було б прагнути до налагодження тісних ділових стосунків з кредитно-фінансовими установами типу Європейського інвестиційного банку, який, до речі, вже надавав кредити для струк­турної перебудови економіки ряду країн Центрально-Східної Європи.

Характеристики

Список файлов реферата