95498 (682758), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Основними формами залучення інвестицій були грошові внески - 56.4 млн. дол. (69.8 % вкладеного обсягу) і внески у формі спонукуваної і нерухомості - 37.6 млн. дол. (27.3 %).
Капітал нерезидентів зменшився на 18.5 млн. доларів США. Найбільші обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з Нідерландів - 49.7 млн. дол. , Німеччини - 35.0 млн. дол., З’єднаного Королівства - 28.3 млн. дол. , Ліхтенштейну - 17.5 млн. дол. Найбільший інтерес в інвесторів щодо вкладення капіталу у викликають такі галузі економіки України як харчова промисловість - 98.1 млн. дол. (20.4 % у загальний обсяг), внутрішня торгівля - 57.1 млн. дол. (15.8 %), машинобудування і металообробка – 56.9 млн. дол. (13.6 %), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 39.7 млн. дол. (8.0 %), хімічна промисловість - 41.5 млн. дол. (5.3 %). [13]
Зрозуміло, що міри, необхідні в умовах реформування української промисловості, мають потребу в технічній, науково-практичній і матеріальній підтримці, що далеко не завжди можливо в умовах економічної кризи. Тому важливим кроком у даному напрямку є залучення і захист інвестицій у цю сферу. Відповідні повноваження і компетенція Співтовариства і держав-членів дають можливість установити сприятливий клімат для внутрішніх і іноземних інвестицій шляхом створення умов для їхнього захисту, руху капіталу, а також обміну інформацією про можливості інвестування. З цією метою між державами-членами й Україною при необхідності підписуються угоди про залучення і захист інвестицій, виключенні подвійного оподатковування, формуванні стабільної і незалежної законодавчої бази й умов в області підприємницької діяльності, а також про обмін інформацією, про закони, положення й адміністративну практику в області інвестицій взагалі і зокрема, під час проведення торгових ярмарків, виставок, торгових тижнів і інших заходів. [3]
Як відомо, основна умова співробітництва, особливо міжнародного, — відкритість дій сторін, що є запорукою здорових відносин на основі взаєморозуміння. Особливо це торкається підприємницької діяльності, де відсоток ризику залежить від ступеня відкритості, публічності спільної діяльності. З цією метою Україна і ЄС створюють умови для відкритого і конкурентноздатного підписання контрактів на товари і послуги, у тому числі шляхом проведення так званих тендерів.
Особливо проблема збільшення інвестицій і розвитку торгівлі стосується гірничодобувної промисловості і сировинних ресурсів. Складність її очевидна, оскільки необхідно організаційно точно забезпечити цю область співробітництва. Тут важливі не тільки обмін інформацією про розвиток гірничодобувної промисловості, кольорової металургії (хоча без відкритості, вірогідності інформації в цій області неможливий її розвиток взагалі), але і розробка правових основ співробітництва, причому на основах взаємовигідності. [25]
В висновку до цього розділу можна сказати, що безумовно, вже сьогодні країни ЄС перетворились на важливого партнера України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення торговельного обороту між ними в останні роки. Зовнішньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначаються неабияким динамізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1999 р.р.) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16 % зростання. Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами ЄС.
В галузі іноземного інвестування країни ЄС значною мірою займають вичікувальну позицію. Особливо проблема збільшення інвестицій і розвитку торгівлі стосується гірничодобувної промисловості і сировинних ресурсів.
Розділ ІІІ. Перспективи співробітництва України з ЕС, та шляхи його прискорення.
3.1. Проблеми у відносинах України і ЄС.
На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають з Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередні переговори про вступ до нього, в Угоді про партнерство і співробітництво прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року. Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" і привітав її “проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше відповідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність. [26]
Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до Європейського Союзу.
Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ - роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування "декларативної" і брак "імплементаційної" культури в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.
Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною опозиційністю" Верховної Ради. [27]
Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.
Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки. Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва.
Основними формами співробітництва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії місце серед колишніх радянським республік. Головними пріоритетами такої допомоги, що здійснюється в межах програми ТАСІС є ядерна безпека та захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектора. Це показує приведена нижче Таблиця 3.1.
Таблиця 3.1.
Програми та шляхи економічного співробітництва ЄС з Україною.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
