94239 (681932), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Заняття на велоергометрі у ввідному розділі починають з навантаження низької потужності (10 Вт) і низькою швидкістю педалювання (20 об/хв) протягом 5 мін для поступової врабатываемости організму.

В основному розділі використовують інтервальний метод занять, коли інтенсивне педалювання протягом 5 мін із швидкістю 40 об/хв на «індивідуальній потужності» навантаження чергує з 3-хвилинними періодами повільного педалювання без навантаження із швидкістю 20 об/хв. Число періодів інтенсивного педалювання в основному розділі занять дорівнює 4. Пульс в кінці кожної 5-й хвилини інтенсивного педалювання повинен бути 100 уд/хв. Заключний розділ занять на велоергометрі проводиться з потужністю навантаження 15 Вт при педалюванні 20 об/хв протягом 5 мін для зниження величини навантаження на організм і відновлення показників серцево-судинної системи до початкової величини. Заняття на велоергометрі повинні проходити у присутності лікаря (особливо спочатку).

На етапі вільного режиму крім масажу голови і комірної зони може призначатися сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон, в положенні хворого сидячи з опорою голови на руки або подушку.

Фізична реабілітація хворих на поліклінічному етапі є важливою її ланкою, оскільки в амбулаторних умовах проходять лікування і відновлення хворі з прикордонною артеріальною гіпертензією, ГХ 1 стадії. Хворі інших стадій ГХ після закінчення відновного лікування в стаціонарі і санаторії також потрапляють в поліклініки за місцем проживання, де проходять підтримуючу фазу реабілітації. Поліклінічний етап фізичної реабілітації хворих ГХ включає три режими рухової активності: щадний руховий режим (5—7 днів); щадно-тренуючий режим (2 тижні); тренуючий руховий режим (4 тижні).

Щадний руховий режим. Задачі: нормалізація артеріального тиску; підвищення функціональних можливостей кардіореспіраторної системи; активізація обмінних процесів в організмі; зміцнення серцевого м'яза. Засоби фізичної реабілітації: ЛФК, заняття на тренажерах, дозована ходьба, масаж, фізіотерапевтичні процедури.

Заняття ЛГ проводяться груповим способом в положеннях сидячи і стоячи, призначаються вправи для крупних і середніх м'язових груп, темп повільний і середній. Співвідношення до дихальних — 3:1, число повторень 4—6 разів. В заняття також включаються вправи на розслаблення, рівновагу, координацію рухів. Тривалість заняття — 20—25 хв. Уранішня гігієнічна гімнастика повинна проводитися весь період занять, включаючи 10—12 вправ, які повинні періодично мінятися.

За наявності тренажерів заняття на них найбільш підходять для хворих з ГХ: велотренажер, доріжка, що біжить (темп повільний); крокуючий тренажер. При цьому АТ не повинне перевищувати 180/110мм рт. ст., а ЧСС — 110— 120 уд/хв. Широко використовується дозована ходьба, починаючи з 2—3-м днем — відстань 1—2 км при темпі 80—90 кроків/хв.

Лікувальний масаж: масаж паравертебральних сегментів голови, шиї і комірної зони, тривалість — 10—15 хв, курс лікування — 20 процедур. Корисні загальні повітряні ванни при температурі 18—19 ⁰С від 15 до 25 хв, купання у відкритих водоймищах при температурі води не нижче 18—19 °С, тривалістю до 20 мін. З фізіотерапевтичних процедур: електросон, сірководневі, йодо-бромисті і радонові ванни, ультрафіолетове опромінювання.

Щадно-тренуючий режим. Задачі: подальша нормалізація АТ; активізація обмінних процесів; зміцнення і тренування серцевого м'яза; підвищення адаптації серцево-судинної системи до фізичних навантажень; підготовка до побутових і професійних фізичних навантажень.

Заняття ЛГ більш інтенсивне, більш тривале — до 30—40 хв, в основному стоячи, для відпочинку — сидячи. При виконанні фізичних вправ беруть участь всі м'язові групи. Амплітуда рухів максимально можлива. В заняття включаються нахили і повороти тулуба, голови, вправи на координацію рухів, загальнорозвиваючі дихальні вправи. Співвідношення ОРУ до ДУ 4:1. Додатково вводяться вправи з тими, що обтяжили (гантелі — від 0,5 до 1 кг, медицинболи — до 2 кг).

Засоби фізичної реабілітації ті ж, що і в щадному режимі, але інтенсивність навантаження і її об'єм зростають. Так, дистанція дозованої ходьби збільшується до 3 км. Вводиться дозований біг «підтюпцем» починаючи з 30 до 60-метрових відрізків, який чергує з ходьбою. Час повітряних процедур подовжується до 1,5 г, а купань — до 40 хв. Також проводяться заняття на тренажерах, сеанси масажу і фізіопроцедури.

Тренуючий руховий режим. Задачі: тренування серцево-судинної і дихальної систем; підвищення фізичної працездатності і витривалості хворого; розширення функціональних можливостей кардіореспираторної системи; адаптація організму до побутових і трудових навантажень; досягнення максимальної індивідуальної фізичної активності.

На заняттях ЛГ застосовуються різні початкові положення, амплітуда рухів максимальна, темп середній, кількість повторень вправ 8—10 разів, КРИЧУ до ДУ — 4:1, тривалість занять — 40—60 хв. Для того, що обтяжив застосовуються гантелі — від 1,5 до 3 кг, медицинболи — до 3 кг. Широко використовуються вправи на координацію рухів, рівновагу, тренування вестибулярного апарату, дихальні вправи. Застосовуються окремі елементи спортивних ігор: кидки, передачі м'яча, гра через сітку, але необхідно пам'ятати про емоційний характер ігор і їх вплив на організм і, отже, про строгий контроль і дозування.

Дистанція ходьби збільшується послідовно в межах від 4 до 8 км, темп складає 4 км/годину. Дозований біг на відстань 1—2 км із швидкістю 5 км/г. Тривалість повітряних процедур — 2 г, купання і плавання — 1 г. Влітку рекомендуються прогулянки на велосипеді, взимку — на лижах.

Санаторно-курортне лікування відрізняється більш сприятливими умовами для ефективного застосування найрізноманітніших лікувальних дій (фізіотерапія, ЛФК, теренкур, аутогенне тренування, дієтотерапія і ін.).

Хворі на гіпертонічну хворобу II стадії доброякісної течії без частих гіпертонічних кризів і при недостатності кровообігу не вище I стадії можуть лікуватися в тих же санаторіях, що і хворі ГХ I стадії. Хворим ГХ III стадії санаторно-курортне лікування протипоказано. Якнайкращі віддалені результати відновлення і значне підвищення працездатності наголошуються звичайно у хворих на гіпертонічну хворобу, що лікувалися на курортах і санаторіях, розташованих в зонах, мало відмінних по кліматичній характеристиці від місця проживання. Оптимальною порою року для напряму хворих ГХ на санаторно-курортне лікування є весна, літо і осінь. Якщо у хворого діагностована ГХ I, II стадії, то лікування в санаторії починають з медикаментозної терапії і лише при зниженні артеріального тиску використовують фізичні методи лікування. Бальнеотерапія при гіпертонічній хворобі I, II стадії може поєднуватися з ЛФК, масажем, електросном. Широко використовується фізіотерапія, водолікування і ін. Під впливом фізичних чинників зменшується нервово-психічна напруга, поліпшується функціональний стан ЦНС, сприяючи зниженню тонусу артеріол, підвищенню кровопостачання органів і обмінних процесів в тканинах. Важливу роль в комплексному санаторно-курортному лікуванні грають водні процедури.

Серед інших форм кліматотерапії заслуговують уваги аеро- і геліотерапія, що роблять специфічний вплив на організм. В атмосферному повітрі курортів міститься значна кількість фітонцидів і інших летючих речовин рослинного походження, легких аероіонів, які підвищують окисляючі властивості кисню. У зв'язку з цим сон зовні приміщення знімає перезбуджування нервової системи, нормалізує функцію парасимпатичного і симпатичного її відділів. Геліотерапія приводить до вираженої зміни фізико-хімічних процесів в тканинах, прискорює кровообіг в капілярах, впливає на утворення вітамінів.

Важливу роль в нормалізації порушених функцій у хворих ГХ грає електросон, викликаючи охоронну захисну реакцію, обумовлюючи стан, аналогічний природному сну. Він сприяє пом'якшенню проявів функціональної патології (зменшує безсоння), знижує артеріальний тиск, покращує кіркову нейродинаміку і обмінні процеси.

Практично на всіх курортах хворим ГХ призначають певний комплекс фізичних вправ. Особливо ефективна ЛФК, що проводиться на відкритому повітрі. Вплив кліматичних чинників, живописний пейзаж місцевості, органічно зливаючись з безпосередньою дією гімнастичних вправ, дозволяє досягти позитивного результату. У хворих ГХ в процесі занять збільшується сила і рухливість нервових процесів, поліпшується загальний тонус організму, зменшується збудливість, усуваються невротичні прояви. В умовах курорту ЛФК направлена також на залучення хворих ГХ до рухомого способу життя, навчання їх різним гімнастичним вправам, які вони можуть виконувати і в домашніх умовах. Виразний позитивний ефект спостерігається при тривалому і систематичному застосуванні ЛФК, особливо в амбулаторних умовах. Санаторно-курортне лікування дозволяє значно поліпшити загальний стан хворих ГХ, знизити артеріальний тиск і створити благополучний фон для подальшої терапії в умовах поліклініки.

2.3 Комплекс вправ при ГХ

Вправи 1-го етапу:

Індивідуальне положення сидячи, голова нерухома.

Рухи очима вгору, вниз, вліво, управо.

Узяти в руку невеликий предмет, відвести на відстань 90 см від очей. Наближаючи кульку до себе до 30 см, очима стежити за його наближенням.

Вправи 2-го етапу.

І.П. стоячи, ноги на ширині плечей.

Обертальні рухи голови вліво і управо.

Покласти на підлогу який-небудь предмет (м'яч). Підняти предмет, дивлячись прямо вгору.

Нахилитися вперед. Передача предмету (м'яча) з однієї руки в іншу під колінами.

Вправи 3-го етапу.

І.П. стоячи, ноги на ширині плечей. Руки на поясі.

Відкривати і закривати очі.

Повороти в ліву і праву сторони.

Вправи 4-го етапу ( з партнером).

Партнери стоять один напроти одного. Ноги на ширині плечей. Перекидання м'яча один одному.

Партнери стоять спиною один до одного. Один з партнерів подає м'яч іншому між ніг. Другий партнер бере м'яч і передає його назад через голову. Робити вправи потрібно щонайшвидше.

Розділ ІІІ. Удосконалення професійної підготовки студентів інституту фізичної культури та реабілітації

В зв’язку з введенням в сучасний навчальний процес модульних технологій, в нашій роботі досліджувались рівні спеціальних знань, моторно-функціональних якостей і професійних навичок та умінь студентів 1 – 3 курсів інституту фізичної культури та реабілітації.

Модульні технології навчання передбачають поділ навчальної дисципліни на самостійні, логічно завершені блоки теоретичного і практичного матеріалу, реалізація якої відбувається в ході модульного дидактичного процесу. Його характерною особливістю є індивідуалізація та диференціація навчання. Модульний дидактичний процес розглядається як подвійна структура у вигляді: 1) завершеності процесу засвоєння студентами системи знань, норм і цінностей, тобто досягнення ними нормативного рівня засвоєння; 2) завершеності процесу оволодіння технологічним досвідом, як основи професійно-педагогічної підготовки, тобто досягнення ними 2-го рівня самореалізації. Модульний дидактичний процес базується на реалізації навчальних модулів, до складу яких входять змістові модулі як основні компоненти структури, які реалізуються через пізнавально-операційні і технологічні модулі. Пізнавально-операційні і технологічні модулі реалізуються, відповідно, через автоматизовану систему тестування знань і систему завдань для самостійної роботи та лабораторно-практичних занять (4).

Згідно професіограми, що є стандартизованим описом мети, умов, особливостей трудової діяльності та вимог, які ставляться до працівників фізичного виховання, тільки звичайний їх опис займає двадцять найменувань розділів (1).

Таблиця 1

Рівні спеціальних професійних знань (за аналізом анкет)

Таблиця 2

Рівні розвитку моторно-функціональних якостей студентів 3 курсу

Таблиця 3

Рівні оволодіння методикою професійних навичок та умінь

Рівні спеціальних професійних знань, (Таблиця 1) та оволодіння методикою професійних навичок та вмінь, (Таблиця 3) покращувалось від першого до третього курсу та від початку до кінця кожного навчального року. На початку навчального року на 1 курсі студентів з низькими рівнями професійних навичок було 82%, на 2-му – 53%, то на 3-му – 31%; студентів з високими рівнями було, відповідно, - 5%, 23%, 23%; в кінці навчального року на першому курсі з низькими рівнями було 63%, на 2-му -32%, на 3-му - 25%, а з високими, відповідно: 15%, 21%, 44%.

Характеристики

Список файлов реферата