93454 (681409), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено аналітичний огляд літературних даних з питань діагностики та лікування гострої форми ЗЗТК. Автор самостійно розробив план комплексного обстеження хворих і брав активну участь в його проведенні. Більшість оперативних втручань виконано за участю автора, 30% операцій виконані ним самостійно.
Автор зробив свій внесок (25%) в розробку оригінальних і удосконалення існуючих методів оперативних втручань, 9 методик і технічних заходів запропонував самостійно.
Самостійно проведено аналіз результатів обстеження і лікування тематичних хворих, узагальнення і обробка отриманих даних.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації були повідомлені та обговорювались на VII з'їзді хірургів Молдови (1991), конференції “Актуальные проблемы проктологии” (1993, Санкт-Петербург), Всесоюзній конференції “Философские и естественно-научные аспекты антропологии” (1992, Донецьк), науково-практичній конференції “Актуальные проблемы проктологии” (1991, Красноярськ), науково-практичній конференції “Структурно-функциональные единицы и их компоненты в органах висцеральной системы в норме и патологии” (1991, Харків), міжнародній конференції “Актуальные проблемы анестезиологии и интенсивной терапии” (1993, Донецьк), Всеросійській науковій конференції з міжнародною участю “Актуальные вопросы современной хирургии” в рамках Другої спеціалізованої медичної виставки “Хирургия-2000” (2000, Москва), на спільному засіданні науково-практичних товариств гастроентерологів та проктологів Донецької області (2000, Донецьк).
Публікації. По темі дисертації опубліковано 31 робота, з яких 5 – в журналах, що входять до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт. Одержано патент РФ № 2026088, 9 свідоцтв на раціоналізаторську пропозицію.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, 6 розділів (огляд літератури, матеріал і методи дослідження та загальна характеристика клінічних спостережень, чотири розділи власних досліджень), закінчення, висновків і списку використаних джерел. Дисертація викладена на 220 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 38 таблицями, 14 малюнками та 11 діаграмами. Список використаної літератури містить 467 джерел, з них 129 – вітчизняних та 338 – іноземних авторів.
Основний зміст дисертаційної роботи
Матеріал і методи дослідження. У роботі представлено результати лікування 144 хворих на гостру форму запальних захворювань товстої кишки (неспецифічний виразковий коліт і хвороба Крона), що знаходилися на лікуванні в клініці загальної хірургії № 1 Донецького державного медичного університету ім. М. Горького в період з 1970 по 1999 роки.
Чоловіки та жінки хворіли приблизно однаково часто (52,8% і 47,2% відповідно), переважно в найбільш працездатному періоді життя – від 21 до 60 років (77,1%).
Діагностика НВК і ХК товстої кишки засновувалась на комплексному обстеженні хворих, внаслідок якого були встановлені характер захворювання (НВК або ХК – 77,1% і 22,9% відповідно), поширеність (з поширеним ураженням товстої кишки виявилось 133 хворих – 92,3%) і тяжкість перебігу патологічного процесу (тяжкий перебіг відзначено у 95 хворих – 65,9%).
Характерними особливостями НВК і ХК товстої кишки є ускладнення, які істотно впливають на тяжкість перебігу та кінець захворювання. Зустрічалися як місцеві (з боку товстої кишки – 31,9%), так і загальні (системні – 2,1-71,5%) ускладнення.
Із 144 хворих на гостру форму ЗЗТК консервативні заходи застосовувались у 54,2% хворих, у 45,8% випадків (66 пацієнтів) виконано оперативне лікування.
З 66 оперованих хворих померли 27 осіб, а післяопераційна летальність становила 40,9%. Загальна летальність (включаючи 1 хвору, вмерлу без операції) становила 19,4%.
Для вирішення поставлених задач виконано комплексне обстеження хворих з вивченням клітинного і гуморального імунітету, мікрофлори товстої кишки, рівнів поліамінів і біологічно активних речовин, показників перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і активності лізосомальних ферментів, порушень функціонування системи простаноїдної регуляції та нейроендокринної системи. Морфологічні дослідження виконувались у відділі патоморфології ЦНДЛ ДМУ під керівництвом д. м. н. професора В.Г.Шлопова, дослідження простаноїдів і гормонів здійснено в групі імуноферментних досліджень ЦНДЛ ДМУ під керівництвом старшого наукового співробітника к. м. н. С.В. Зябліцева.
Математична обробка досліджених показників виконана за допомогою пакету прикладних програм “Office Professional 97” фірми “Microsoft Corporation” на ПК IBM PC/AT 486. Обчислювались показники: середня арифметична величина (М), середнє квадратичне відхилення (?), помилка визначення середньої арифметичної (m); за допомогою t-критерія Ст'юдента визначали рівень достеменності різниці (р) порівняльних групових середніх (Морозов Ю.В., 1998).
Результати власних досліджень. Основні труднощі хірургічного лікування хворих на гостру форму НВК і ХК товстої кишки пов'язані з тим, що оперативне втручання в переважній більшості випадків виконується у надто тяжких і виснажених хворих на фоні вираженої інтоксикації і явищ ПОН, зумовлених тяжким запальним процесом в товстій кишці та вираженими порушеннями гомеостаза. Тяжкий перебіг патологічного процесу спостерігався у 61 пацієнта (92,4%) з числа оперованих хворих.
За абсолютними показаннями оперований 21 хворий (31,8%): гостра токсична дилатація товстої кишки – 3 (4,5%), перфорація товстої кишки і перитоніт – 10 (15,2%), рубцева деформація кишки з розвитком явищ кишкової непрохідності – 3 (4,5%), профузна кишкова кровотеча – 5 (7,6%). За відносними показаннями (відсутність ефекту від консервативного лікування) оперовані 45 хворих (68,2%).
Летальність при операціях за абсолютними показаннями виявилася приблизно в три рази вище, ніж після операцій за показаннями відносними (71,4% і 26,7% відповідно).
Характер і обсяг оперативних втручань був досить різноманітним. Виконувались субтотальна колектомія, ілеостомія з ушиттям культі прямої кишки (15 хворих – 22,7%), 2о-стовбурна ілеостомія (16 хворих – 24,2%). Субтотальна колектомія, ілео- і сигмостомія виконана у 21 (31,8%) випадку, колектомія, ілеостомія після раніше виконаної 20-стовбурної ілеостомії – у 4 випадках. Виконувались також субтотальна колектомія, колостомія (5 – 7,6%), геміколектомія (5 – 7,6%) та інші операції (4 – 6,1%).
Післяопераційна летальність становила 40,9%. Найбільшу частоту летальних кінців (75,0%) відзначено при виконанні колектомії, ілеостомії після раніше зробленої 2о-стовбурної ілеостомії (діагр. 1).
Найбільш переважною, на думку клініки, потрібно вважати субтотальну колектомію з ілео- та сигмостомієй, оскільки такий обсяг втручання поєднує в собі достатній радикалізм і ефективність, а летальність після таких операцій нижче, ніж після втручань, де колектомія є другим етапом після раніше виконаної ілеостомії (33,3% і 75,0% відповідно). В той же час, у найбільш тяжких хворих, при явній нестерпності радикальної операції, з метою врятування життя пацієнта може бути виконана 2о-стовбурна ілеостомія.
Оперативні втручання з приводу гострої форми НВК і ХК товстої кишки супроводжувались значною кількістю післяопераційних ускладнень, які і зумовили, певною мірою, сягаючу 40,9% післяопераційну летальність.
Для з'ясування причин несприятливих кінців оперативного втручання проведено вивчення характеру, частоти і умов виникнення найбільш характерних ранніх післяопераційних ускладнень. Встановлено, що найбільш важливими в тактичному і прогностичному відношенні є нагноєння післяопераційних ран, флегмони і абсцеси (14,3%), перитоніт (25,7%), сепсис (4,3), нозокоміальна пневмонія (27,1%), а також динамічна кишкова непрохідність (47,1%). Так, післяопераційний перитоніт у 17 випадках із 18 закінчився летально (94,4%), при нагноєнні ран, флегмонах і абсцесах прогресування запального процесу у трьох хворих призвело до розвитку обширної гнильної флегмони і евентерації, а надалі – до перитоніту і смерті (30,0%), усі 3 випадки сепсису виявилися смертельними (100,0%), у 4 випадках безпосередньою причиною смерті оперованих з'явилася нозокоміальна пневмонія (21,1%), (діагр. 2).
У більшості своїй ранні післяопераційні гнійно-септичні ускладнення з боку рани і черевної порожнини, так само, як і інші ранні ускладнення, відзначені при виконанні обширних резекцій товстої кишки, особливо при колектомії з ілеостомією після раніше виконаної 2о-стовбурної ілеостомії (75,0%).
Результати досліджень, проведених з метою визначення можливих причин і умов виникнення післяопераційних ускладнень, дозволили дійти висновку про те, що в основі ранніх післяопераційних гнійно-септичних ускладнень, значною мірою визначаючих кінець захворювання при гострій формі НВК і ХК товстої кишки, містяться патогенетичні механізми, що формують розвиток синдрому ПОН і прогресуючої ендогенної інтоксикації.
Встановлено порушення функціональної активності імунокомпетентних клітин і синтезу імуноглобулінів, передусім класів G і M, що надалі призводить до утворення імунних комплексів і активації системи комплемента з подальшим виділенням медіаторів запалення і цитотоксичним впливом на клітини епітелію товстої кишки. Накопичення мікробних і тканинних токсинів веде до декомпенсації функціональної системи детоксикації та розвитку ендотоксикоза і вторинної аутоагресії.
Підтвердженням даного положення є показники активності продуктів ПОЛ (збільшення малонового діальдегіда в 1,5-2 рази в 80,0% спостережень, підвищення дієнових кон'югат, іноді в 2-3 рази). Кількість поліамінів була підвищеною в усіх спостереженнях, найбільш значним виявилось збільшення путресцина (в 6-7 раз) і спермідина (в 1,5-2 рази), сумарна концентрація поліамінів була підвищена в 1,5-2 рази (діагр. 3).
Лізосомальні ферменти беруть ранню і активну участь в генезі гнійно-септичних ускладнень. Найбільш істотно при ЗЗТК підвищувався рівень катепсина Д (в 91,3% спостережень, іноді в 2,5-3 рази).
Встановлено також підвищення гістаміна, серотоніна і молекул середньої маси, що мають високу функціональну активність і підтверджують ендотоксикоз і аутоагресію.
Виявлені зміни простаноїдної системи (підвищення вмісту простагландина Е2 на 72,1% в порівнянні з контролем і простагландина F2a – на 57,0%, пониження вмісту в плазмі крові простацикліна на 57,0% і підвищення вмісту тромбоксана В2 на 144,8%) доводять патогенетичне значення порушень системи простаноїдної регуляції при ЗЗТК.
Патогенетичним механізмом розвитку ЗЗТК і їх ускладнень, в тому числі і післяопераційних, є і формування нейроендокринного синдрому, який виявляється активацією центральних ланок гіпоталамо-гіпофізарно-кортикоадреналової та гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної систем, а також прогресуючою недостатністю периферичних ланок цих систем, що в ситуаціях вираженої глюкокортикоїдної та тиреоїдної недостатності вимагає проведення замінювальної терапії.
Певну роль у виникненні і розвитку ранніх післяопераційних гнійно-септичних ускладнень відіграють також недостатність патогенетично необгрунтованих методів передопераційної підготовки, невірний в ряді випадків вибір характеру і обсягу оперативного втручання, погрішності ведення хворого після операції. Були відібрані найбільш безпечні способи оперативних втручань, частина з них була вдосконалена або модифікована, а в деяких випадках були розроблені та впроваджені нові оригінальні методики хірургічного лікування хворих на НВК і ХК товстої кишки.
З метою зниження частоти пострезекціонних ускладнень в клініці запропоновано здійснювати перетин кишок поза межами черевної порожнини після їх попереднього послідовного виведення назовні з додаткового розтину в лівій або правій здухвинній ділянці (А. с. № 1771698). Однак застосування цього способу виявилося не завжди ефективним, оскільки нерідко спостерігалось інфікування рани в ділянці штучних кишкових нориць. У зв'язку з цим були вдосконалені деякі етапи операції, що дозволили зменшити число гнійно-септичних ускладнень.
Був розроблений і застосований “Спосіб попередження нагноєння післяопераційої рани при операціях з приводу гострих запальних захворювань товстої кишки” (свідоцтво на рац. пропозицію № 3648), який дозволяє знизити імовірність нагноєння рани за рахунок двохетапного формування колостоми, коли розтин просвіту колостоми виконується після приживлення стінок стомованої кишки до черевної стінки і санації її ділянок, що залишились.
Розроблено “Спосіб профілактики перитоніта при обширних резекціях товстої кишки з приводу неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона” (свідоцтво на рац. пропозицію № 3655), що дозволяє попередити неспроможність штучних кишкових нориць за рахунок додаткового фіксування стінок сигмоподібної і клубової кишок до черевної стінки та між собою.
Розроблено “Спосіб профілактики післяопераційних гнійних ускладнень при субтотальній колектомії з приводу гострої токсичної дилатації товстої кишки” (свідоцтво на рац. пропозицію № 3651). Спосіб дозволяє зменшити можливість розвитку гнійних ускладнень внаслідок попередньої евакуації вмісту товстої кишки до етапу її мобілізації.
Для попередження розвитку ускладнень з боку залишених при колектомії ділянок товстої кишки і періанальної ділянки розроблено та використано “Спосіб хірургічного лікування запальних захворювань товстої кишки” (патент РФ № 2026088). Метою запропонованого способу є зниження кількості післяопераційних ускладнень шляхом внутришньоартеріального регіонарного введення лікарських речовин. Відмітними ознаками способу є збереження при мобілізації товстої кишки однієї з сигмоподібних артерій і проведення через неї катетера у верхню прямокишкову артерію з подальшим введенням лікарських речовин.
При лікуванні проктитів в перед- і післяопераційному періодах, а також з метою санації доступних ділянок товстої кишки, запропоновано “Спосіб лікування проктитів некогерентним червоним світлом” (свідоцтво на рац. пропозицію № 3677), “Спосіб лікування проктитів з використанням перфузата ксеноселезінки” (свідоцтво на рац. пропозицію № 3663), “Спосіб лікування проктитів із застосуванням лазерного опромінення після обширних резекцій товстої кишки з приводу тяжких запальних захворювань” (свідоцтво на рац. пропозицію № 3676).
Запропоновано “Спосіб лікування парезу шлунка після обширних резекцій товстої кишки” (свідоцтво на рац. пропозицію № 3673), “Спосіб гастростомії при обширних резекціях товстої кишки” (свідоцтво на рац. пропозицію № 3674), “Спосіб ентерального харчування після обширних резекцій товстої кишки” (свідоцтво на рац. пропозицію № 3675).
З метою визначення ефективності розроблених способів лікування серед оперованих хворих була виділена основна група в кількості 21 хворого, з яких 11 страждали НВК і 10 – ХК товстої кишки. Хворі цієї групи знаходилися в клініці в період з 1990 по 1999 роки і отримували лікування із застосуванням запропонованих в клініці методик. Контрольну групу склали 45 хворих, оперованих в клініці з приводу гострої форми НВК і ХК товстої кишки в 1970-1989 роки (33 – НВК, 12 – ХК).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
