92473 (680703), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Тканини фіксували у 10% розчині нейтрального формаліну, потім заливали в парафін, готували зрізи, які забарвлювали гематоксилін-еозином і толуїдиновим синім, і вивчали їх під мікроскопом (Меркулов Г.А., 1969; Волкова О.В., Елецкий Ю.К., 1982).
Другий експеримент, з вивчення пародонтопротекторних ефектів препаратів силіксу, проведено на 33 білих щурах-самцях, вагою 140-160 гр, віком 3 місяці, на «перекисній» моделі пародонтиту (Козлянина Н.П., 1989), відтвореній у власній модифікації, де класичний варіант із згодовуванням тваринам переокисленої соняшникової олії було поєднано з локальним застосуванням останньої.
Усі тварини були розділені на 5 груп: 1 (8 щурів) – "контрольна" – тваринам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон харчування звичайну рафіновану соняшникову олію з розрахунку 5% від добової маси корму та додатково, 1 раз на день, наносили її на ясна нижньої щелепи за допомогою марлевого тампона, який поміщали в передсінок порожнини рота на 1-2 хв.; 2 (6 щурів) – "перекисна" модель – тваринам щодня, протягом 45 днів, вводили в раціон переокислену соняшникову олію з розрахунку 5% від добової маси корму і наносили її на ясна аналогічно групі 1; 3 (6 щурів) – "перекисна" модель + силікс – після моделювання пародонтиту (аналогічно групі 2) протягом 15 днів тваринам щоденно одноразово вводили 20% суспензію силіксу у передсінок порожнини рота з обох боків нижньої щелепи на 2-3 хв. за допомогою великого шприца; 4 (6 щурів) – "перекисна" модель + фітосилард – аналогічно групі 3 вводили 40% суспензію фітосиларду; 5 (7 щурів) – "перекисна" модель + фітосилард-Н – аналогічно групі 3 вводили композицію фітосиларду з німесулідом, який був добавлений для підсилення протизапальної дії і склав 3% від загальної маси препарату. Суспензії препаратів силіксу готували ex tempore для кожного дня експерименту. Тривалість експерименту склала 60 днів (45 днів – моделювання пародонтиту, 15 днів – лікування). По закінченні експерименту щурів піддавали евтаназії під ефірним наркозом тотальним кровопусканням із серця, робили забір крові, виділяли тканини ясен і блоки щелеп із зубами для подальших біохімічних, морфометричних і патоморфологічних досліджень.
Морфометричні дослідження включали визначення ступеня атрофії альвеолярного відростка щелеп по методиці А.В. Ніколаєвої (1965). Для гістологічного дослідження брали слизову оболонку ясен нижньої щелепи, фіксували в 10% розчині формаліну, потім готували зрізи, офарблювали їх і вивчали під мікроскопом. Біохімічними методами у гомогенатах тканин ясен і сироватці крові щурів визначали вміст малонового діальдегіду (МДА) (Стальная И.Д., Гаришвили Т.Г., 1977), активність супероксиддисмутази (СОД), лужної фосфатази і катепсину D (Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968). У крові визначали морфологічні показники (розгорнутий аналіз крові).
У третьому експерименті оцінювали місцевоподразнюючу дію фітосиларду-Н (в гострому досліді при нанесенні на контактну ділянку слизової оболонки порожнини рота і губ) на 20 білих імбредних щурах обох статей, вагою 150-200 г, по 10 тварин в групі. Перед початком випробувань у тварин оцінювали стан слизової оболонки. Протягом 4-х наступних днів проводили обробку ротової порожнини композицією фітосиларду з німесулідом 4 рази протягом доби, витрачаючи на кожну тварину по 0,25 мл 20% водної суспензії препарату, яку рівномірно наносили на СОПР за допомогою атравматичного тампону протягом 30 секунд. Термін спостереження склав 7 днів (4 дні випробувань та 3 дні після закінчення обробки порожнини рота фітосилардом -Н).
Ступінь подразнення СОПР та губ оцінювали в балах за 4-значною шкалою: 1) СОПР: 0 – відсутність подразнення; 1 – втрата кольору, легке лущення; 2 – лущення в різних ділянках; 3 – поява виразок; 2) зони з’єднання губ: 0 – відсутність подразнення; 1 – легке почервоніння, лущення, сухість; 2 – зморщення і ламкість шкіри, невеликі виразки; 3 – кровотечі, розтріскування.
Коефіцієнт подразнення підраховували шляхом складання середнього щоденного групового бала за обома показниками (подразнення СОПР і губ), поділеного на кількість днів спостереження. Інтерпретацію результатів здійснювали наступним чином: 0-0,4 бали – дуже слабке подразнення; 0,5-1,0 бали - слабке; 1,1-2,0 бали – помірне; більше 2 балів – сильне подразнення.
Четвертий експеримент – з вивчення субхронічної токсичності композиції фітосиларду з німесулідом при її тривалому пероральному введенні – проводили на 34 статевозрілих білих щурах обох статей, вагою100-140 грам, віком 2-2,5 місяці, які після зважування та розмітки були розділені на дві групи: дослідну (18 щурів – по 9 самців та самок) і контрольну (16 щурів – 9 самців і 7 самок). Щурам дослідної групи вводили внутрішньошлунково 40% пастоподібну форму фітосиларду-Н, обємом 1 мл, з розрахунку 100 мг на 1 кг ваги, протягом 80 днів щоденно. Тваринам контрольної групи вводили еквіобємну кількість стерильного фізіологічного розчину. Протягом експерименту оцінювали поведінку дослідних тварин та їх загальний стан, реєстрували динаміку маси тіла, визначали добову потребу корму та води. Тварин виводили з досліду на 81-й день експерименту шляхом декапітації. Вплив препарату на організм вивчали за допомогою гематологічних, біохімічних і морфологічних методів досліджень.
Вплив фітосиларду-Н на систему крові оцінювали за гематологічними показниками периферійної крові: вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів, лейкоцитів; співвідношення різних видів лейкоцитів (лейкоцитарна формула) при забарвленні мазків по Романовському; швидкість осідання еритроцитів.
Для оцінки впливу препарату на функціональний стан внутрішніх органів щурів уніфікованими методами визначали біохімічні показники крові: вміст загального білка біуретовим методом, глюкози – глюкозооксидазним методом, сечовини – діацетилмонооксидним методом, активність аспартатамінотрансферази (АсАТ) і аланінамінотрансферази (АлАТ) - методом Райтмана-Френкеля, лужної фосфатази – з дінатрійфенілфосфатом із застосуванням набору реактивів фірм “Simko”, “Філісіт Діагностика” (Україна), “Агат” (Росія), МДА - за реакцією з тіобарбітуровою кислотою.
Для гістологічного дослідження брали тканини головного мозку, товстого та тонкого кишечника, шлунку, печінки, нирок, підщелепових залоз в комплексі з лімфатичними вузлами та кісткового червоного мозку. Тканини головного мозку фіксували в суміші Буена, решту матеріалу – в 10 % водному розчині нейтрального формаліну. Парафінові зрізи органів забарвлювали гематоксилін-еозином. Головний мозок забарвлювали також толуїдиновим синім за методом Нісля для виявлення хроматофільної субстанції в нейронах, а кістковий мозок – азур II-еозином за методом Романовського-Гімза.
Клініко-рентгенологічні дослідження. Проведено клінічне обстеження й лікування 69 хворих із загостреним (41 особа) та хронічним (28 особа) перебігом ГП поч.-I ступеню (25 хворих), І-ІІ ступеню (26 хворих), II-ІІI ступеню (18 хворих). Діагностику захворювань пародонта здійснювали за даними клінічного огляду, рентгенографії щелеп, об'єктивних пародонтальних індексів відповідно до систематики хвороб пародонта М.Ф. Данилевського (1994).
З метою об'єктивної оцінки стану пародонта визначали: гігієнічні індекси Грін-Вермільона, Сілнесс-Лое і Турескі; індекс РМА Parma; ступінь кровоточивості ясен по Мюллеману-Коуеллу; пародонтальний індекс (ПІ) Рассела. Результати визначень вносили в карти пародонтологічного обстеження хворих.
Для оцінки ступеню і характеру деструкції альвеолярної кістки і уточнення діагнозу проводили рентгенологічні дослідження: рентгенографію окремих зубів внутрішньоротовим контактним методом, панорамну рентгенографію щелеп, цифрову ортопантомографію (рентген-апарат ORTHOPHOS-3 DS).
Залежно від проведеного лікування хворих розділили на три групи: контрольну (21 особа) і дві основні (17 і 31осіб). У комплексне лікування хворих контрольної групи входила загальноприйнята базисна терапія, що включала санацію порожнини рота (за показами), професійну гігієну ротової порожнини: антисептичні зрошення, механічне й ультразвукове (апарат фірми Siemens) видалення зубних відкладень та промивання пародонтальних кишень 0,05-0,25% розчинами хлоргексидину біглюконату (традиційна терапія), за показами – корекцію прикусу методом вибіркового пришліфовування зубів, шинування рухливих зубів, кюретаж. Всіх хворих ознайомлювали з правилами проведення індивідуальної гігієни порожнини рота і здійснювали підбір гігієнічних засобів.
Комплексне лікування хворих основних груп проводили за наступною схемою. Пацієнтам першої основної групи поряд з проведенням сеансів базисної терапії (без місцевого застосування хлоргексидину біглюконату) в кожне відвідування наносили методом аплікації на ясеневий край і в пародонтальні кишені екстемпорально приготовлену 20% водну суспензію силіксу, експозицією 15-20 хвилин. Аналогічно пацієнтам другої основної групи в кожне відвідування на ясеневий край і в пародонтальні кишені вводили запропоновану лікарську композицію, що складається з імобілізованих на силіксі ехінацеї і німесуліду, у вигляді 40% суспензії пастоподібної консистенції, яку готовили ex tempore, експозицією 15-20 хвилин.
Магістральна формула фітосиларду-Н готувалася наступним чином: до силіксу добавляли екстракт ехінацеї пурпурової і перемішували до отримання однорідної пастоподібної маси, залишачи стояти при кімнатній температурі, а потім сушили при t- 60° С до певного значення вологості порошку. Порошок подрібнювали в кульовому млині до певного розміру часток, просіювали через сито і зважували. До порошку ехінацеї з силіксом добавляли порошок німесуліду, знову подрібнювали суміш в кульовому млині, з подальшим просіюванням через сито. В результаті отримана наступна рецептура фітосиларду-Н: силікс - 85,86%, сухий залишок екстракту ехінацеї - 11,16%, німесулід - 2,98%.
Паралельно хворим з загостреним перебігом ГП другої основної групи, починаючи з первинного відвідування, призначали фітосилард-Н у вигляді сублінгвальних таблеток (пресована форма вагою 0,5г) протягом 1-2 годин, до повного розм’якшення, з подальшим виведенням утвореної маси з рота.
Кількість відвідувань у хворих залежала від ступеню та характеру перебігу ГП. Оцінку ефективності проведеного лікування здійснювали за клінічними, рентгенологічними та лабораторними показниками, які визначались у найближчі (безпосередньо після курсу лікування) й віддалені терміни – через 6 і 12 місяців.
Лабораторні методи досліджень. У пацієнтів під час первинного відвідування до лікувальних заходів та у визначені терміни після лікування, у ранкові години натщесерце проводили забір ротової і ясеневої рідини для біохімічних і імунологічних досліджень, ротових змивів для підрахунку кількості лейкоцитів в них по методу О.І. Сукманського з співавт. (1980). Визначали 3 показники еміграції лейкоцитів – еміграцію інтегральну (ЕІ), еміграцію подразнення (ЕП) і еміграцію спокою (ЕС).
Функціональну активність слинних залоз оцінювали за швидкістю слиновиділення (у мл/хв) й ферментативною активністю ротової рідини. В надосадовій частині ротової рідини визначали вміст МДА по реакції з тіобарбітуровою кислотою (Стальная И.Д., Гаришвили Т.Г., 1977), активність СОД – по реакції з кверцетином, катепсину Д – по реакції з гемоглобіном, кислої фосфатази – за утворенням неорганічного фосфату (Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968) та лужної фосфатази – стандартним методом за допомогою спеціального набору (Дніпропетровськ). Дослідження вмісту IL-1β та IL-10 проводили в зразках ясеневої рідини хворих методом твердофазного імуноферментного аналізу із застосуванням пероксидази хрону, як індикаторного ферменту, за допомогою реагентів ProCon IL-1, ProCon IL-10 (ТОВ "Протеиновый контур", С.-Петербург).
Статистичні методи. Обробку цифрових даних проводили варіаційно-статистичними методами аналізу на персональному комп'ютері IBM PC в SPSS SigmaStat 3.0 і StatSoft Statistica 6.0 (2003). Використовували t-критерій Ст’юдента, коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона (r) (r0,7 – сильний кореляційний зв'язок).
Результати дослідження та їх обговорення. Експеримент з вивчення динаміки клінічних показників у щурів при моделюванні асептичного запалення м'яких тканин ротової порожнини і лікуванні його різними засобами показав, що ін’єкція скипидару вже через 3-4 години викликала набряк правої щоки у всіх тварин. На наступну добу з’являлася сльозотечія з ока та збільшувався набряк щоки, тризм жувальної мускулатури обмежував відкривання рота, на слизовій оболонці щоки спостерігалася гіперемія. Надалі, на гіперемійованих ділянках щоки виникала ерозія або виразка діаметром 2-5 мм в одних випадках, в інших – з’являлося легке лущення.
У тварин, які отримували лікування, у порівнянні з нелікованими тваринами, вже з другого дня спостережень ступінь відкривання рота була достовірно більшою, а ураження слизової ока зменшувалося в усіх групах, але позитивна динаміка стану слизової оболонки щоки відмічалась лише в групі щурів, яким проводили лікування запалення 40%-фітосилардом. З третього дня досліду у лікованих щурів вірогідно зменшувались набряк щоки, підвищувалась ступінь відкривання рота і покращувався стан слизової ока, а в групах тварин, які лікувались 20%-силіксом і 40%-фітосилардом також достовірно зменшувався показник ураження слизової оболонки щоки.
Позитивна динаміка ліквідації клінічних симптомів асептичного запалення до останнього дня лікування була вірогідно прискорена у тварин, які лікувалися, у порівнянні з нелікованими тваринами. Тільки в групі щурів, що отримували 20% суспензію фітосиларду стан слизової оболонки щоки достовірно не відрізнявся від нелікованих тварин, тобто місцевий вплив цієї концентрації фітосиларду був недостатнім.
Проведені гiстологiчнi дослідження показали, що на кінець терміну спостереження у щурів контрольної групи (без лікування) виявляються значні реактивні зміни в базальному шарі епітелію слизової оболонки щоки – багаторядність, перинуклеарна вакуолізація, інвазія лімфоцитів з-під базальної мембрани у дистрофічно змінені епітеліоцити. Зустрічаються вогнища гнійного запалення безпосередньо у деструктурованих ділянках епітелію слизової оболонки. У власній пластинці слизової оболонки під базальною мембраною визначається повнокрів'я капілярів, наявність моноцитів, гістіоцитів, нейтрофілів, еозинофілів, набухання колагенових волокон. Має місце гнійний периваскуліт. У м'язовій оболонці щоки гнійне запалення проявляється абсцедуванням із фрагментацією некротизованих м'язових волокон, розвитком флегмонозного процесу. В цілому, нічим некорегований модельований запальний процес щоки щурів до кінця спостережень характеризується вираженою альтерацією та ексудацією і майже відсутньою проліферацією.
Лікування щурів 20%-силіксом обумовлює розвиток ефективної фази проліферації у слизовій оболонці щоки, яка проявляється регенераторними процесами. Навколо гнійних осередків утворюється і проникає в них звичайна грануляційна тканина з макрофагами, лімфоцитами, чисельними фібробластами. Багато новоутворених капілярів та ангіобластичних початків. Довкола гнійних фокусів з'являється колагенова межа, як результат інкапсуляції абсцесу. Загалом грануляційний процес інтенсивно поширюється, а зони гнійного запалення звужуються. У грануляціях дуже незначний вміст нейтрофілів. Подекуди спостерігається ще більш просунуте завершення запального процесу: грануляційна тканина перейшла до фази фібротизації, хоча й неоднакової щільності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
