92399 (680649), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Нічне нетримання сечі (енурез) — мимовільне сечовипускання уві сні при відсутності органічних змін у сечостатевій і нервовій системах.
У дітей віком від 2 років при відсутності вад розвитку і захворювань сечостатевих органів нічне нетримання сечі є фізіологічним, а в старшому віці — патологічним. Частіше енурез спостерігається у хлопчиків.
Існує багато теорій виникнення нічного нетримання сечі, які можна об'єднати в три групи:
а) ті, що розглядають енурез як органічне захворювання або як наслідок органічного захворювання сечостатевої чи нервової системи (органічні теорії);
б) функціональні, згідно з якими енурез трактується як функціональне порушення; в) проміжні змішані.
У цьому розділі йдеться про нічне нетримання сечі, яке виникає при відсутності органічних змін у сечостатевій і нервовій системах. Найправильніше пояснює причини походження такого роду нетримання сечі умовнорефлекторна теорія, яка грунтується на вченні І. П. Павлова про умовні рефлекси. Кора великого мозку здорової дитини віком понад 1,5—2 роки уві сні зберігає здатність сприймати позив до сечовипускання («сторожовий пункт»), що призводить до її прокидання. Затримка виникнення позиву чи надмірне гальмування «сторожового пункту», який уже виник у корі головного мозку, і є основною причиною енурезу.
Розглядаючи сечовиділення у здорової людини як акт, який регулюється рефлекторною і свідомою сферою, а нічне нетримання сечі у дітей — як наслідок слабості умовного рефлексу на сечовиділення, деякі вчені вважають, що різноманітні подразники, особливо сильні, легко призводять до зриву незакріпленого рефлексу. Причиною такого зриву нерідко є психічні травми, зокрема переляк. Тому енурез можна зарахувати в групу неврозів. Оскільки неврози далеко не у всіх дітей супроводжуються нічним нетриманням сечі, для виникнення енурезу потрібен ще додатковий чинник, наприклад спадковість, уроджена чи набута слабість сечовидільного апарату (вади розвитку, хронічні запалення сечового міхура, нирок тощо).
З урахуванням цього розрізняють дві форми енурезу:
1) первинний, зумовлений відсутністю умовнорефлекторного прокидання при позиві до сечовипускання від народження;
2) вторинний, пов'язаний із гальмуванням уже виробленого рефлексу внаслідок якогось захворювання психічного чи соматичного характеру.
Нічне нетримання сечі, певно, більшою мірою належить до неврологічних захворювань, ніж до урологічних. Як свідчать клінічні спостереження, у багатьох хворих відзначаються ослаблення пам'яті, недостатній загальний розвиток, дефект мови та інші вади.
Назва захворювання —нічне нетримання сечі — не зовсім відповідає його суті, оскільки мимовільне сечовипускання уві сні буває не лише вночі, а й удень під час сну. Основними його передумовами є міцний сон і відсутність керування центром сечовиділення. Внаслідок глибокого сну діти не прокидаються від позиву до сечовипускання, не реагують навіть на те, що у них мокра постіль.
Виникнення у дітей саме цього виду системної патології пов'язане з деякими сприятливими факторами. Мимовільне сечовипускання у дитини — це новий незакріплений умовний рефлекс. Для його здійснення потрібні увага в стані неспання і автоматизм під час сну. Тому в ранньому віці діти добре контролюють сечовипускання в той час, коли вони не сплять, але нерідко випускають сечу в постіль уві сні, тобто «сонний контроль» за сечовипусканням закріплюється у дітей молодшого віку в останню чергу. Певну роль при цьому відіграє й тип психічної (вищої нервової) діяльності. Чим він слабший, тим недосконаліші функції кори мозку й процеси гальмування в ній взагалі.
Частота нічного сечовипускання коливається в широких межах: одні хворі випускають сечу в постіль через кожні 2—4 год, інші — 1—3 рази на місяць. У деяких пацієнтів мимовільне сечовипускання уві сні відбувається періодично протягом 3—4 тижнів з перервою в 2—3 місяці.
Сечовипускання може відбуватись у будь-який час: в перші години після засинання, посеред ночі і під ранок. У осіб з різко вираженою патологією мимовільне сечовипускання може спостерігатись і вдень.
Щоб з'ясувати причину мимовільного сечовипускання уві сні, треба насамперед дізнатися, чи не спостерігалось нетримання сечі у батьків, близьких родичів, особливо у братів та сестер, який мало характер і як довго тривало.
Потім треба детально проаналізувати особливості розвитку дитини, зокрема в період внутрішньоутробного розвитку, дізнатись, як відбувались пологи у матері, чи не хворіла дитина, чи не було травм, передусім психічних (переляк, сильне хвилювання, переживання з приводу смерті або захворюваня близьких і рідних, сварок між батьками, фізичне покарання тощо).
Важливо звернути увагу на формування гігієнічних навичок, встановити, в якому віці вони з'явились. Потрібно визначити особливості психологічної атмосфери в колективі, де виховується дитина, звернути увагу на ставлення до неї в родині (гіпоопіка, тобто бездоглядність, гіперопіка, чи так зване оранжерейне виховання).
Слід дізнатись і про режим дитини, регулярність харчування, тривалість сну, встановити обсяг та характер навчального навантаження. Якщо дитина дуже завантажена, треба подумати про те, як і за рахунок чого вивільнити час для відпочинку.
Дитину треба ретельно обстежити, оскільки деякі захворювання сечостатевої системи та ендокринні порушення (цукровий й нецукровий діабет) можуть спричинити нетримання сечі.
При підозрі на ураження нирок чи інших органів сечостатевої сфери, а також при денному нетриманні сечі дитину слід всебічно обстежити в умовах спеціалізованого стаціонару. Якщо змін у сечостатевій сфері не виявлено, доцільно звернутись до невропатолога, щоб з'ясувати, чи немає у дитини патології спинного мозку.
Обов'язковим компонентом клінічного обстеження дитини, хворої на енурез, є визначення її психічного стану, наявності виснаження, рухового розгальмування, афективної збудливості, ступеня зниження пам'яті та інтелекту.
У діагностиці нічного нетримання сечі певну роль відіграє рентгенографія попереково-крижової ділянки хребта, оскільки за її допомогою можуть бути виявлені деякі вади розвитку цього відділу.
При цистоскопії у окремих хворих на енурез виявляють зіяння внутрішнього сфінктера сечового міхура, випинання його нижнього контуру (симптом язика); інколи можна побачити навіть сім'яний горбик (симптом Алексєєва — Шрамма). Ці симптоми певною мірою свідчать про наявність нічного нетримання сечі. Проте в деяких випадках при наявності цих симптомів і навіть з енурезу не спостерігається.
Лікування хворих на енурез складне. Лікарські засоби (спазмолітичні, седативні, снотворні тощо), обмеження кількості рідини в раціоні, дієта, інстиляція в сечовий міхур розчину срібла нітрату, новокаїну тощо, внутрішньошкірна новокаїнова блокада шкіри лобкової ділянки рідко дають бажані результати.
У хворих, які легко піддаються навіюванню, нічне нетримання сечі припиняється після кількох сеансів психотерапії, гіпнозу, рефлексотерапії.
Найефективнішим є вироблення в таких хворих умовного рефлексу за допомогою спеціальних апаратів, які забезпечують прокидання хворого і переривання мимовільного сечовипускання при позиві до нього чи появі першої краплі сечі під час сну.
Добрі результати дає електростимуляція сечового міхура синусоїдальними та діадинамічними струмами, гімнастика, спрямована на зміцнення м'язів малого таза.
Останнім часом стали широко застосовувати адаптогени рослинного походження (препарати женьшеня, елеутерокока, лимонника китайського та ін.), які сприяють стабілізації функціональних систем сечовипускання на оптимальному рівні.
Для зміцнення організму дитини конче потрібне повноцінне харчування, яким передбачається оптимальний вміст у раціоні продуктів, багатих на мікроелементи, солі, вітаміни. У деяких випадках для поповнення дефіциту життєво важливих речовин призначають препарати кальцію, фітин, пивні дріжджі та інші препарати.
Основним у профілактиці нічного нетримання сечі є правильне виховання дитини з раннього віку, прищеплення їй гігієнічних навичок.
Прогноз при своєчасно розпочатому лікуванні сприятливий.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
