Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Для мікробіологічних досліджень використовували сечу, мазки із піхви, зскребки із слизових оболонок уретри та цервікального каналу, секрет передміхурової залози та еякулят. Мікробіологічні дослідження зразків патологічного матеріалу включали виділення на поживних середовищах та ідентифікацію культур бактерій, молікутів (M.hominis, U.urealyticum), грибів роду Candida (Руденко, 1980; Меншиков, 1987; Лисин та інші., 1988).

Зскребки клітин з слизових оболонок уретри та цервікального каналу отримували ложкою Фолькмана, вносили в транспортне середовище для дослідження методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), одночасно виготовляли мазки на знежирених предметних скельцях, висушували їх на повітрі, фіксували 96% етанолом або сумішшю Нікіфорова з подальшим цитологічним дослідженням.

Специфічні нуклеотидні послідовності ДНК C.trachomatis, M.hominis, M.genitalium, U.urealyticum, G.vaginalis, N.gonorrhoeae та T.vaginalis визначали в ПЛР з використанням праймерів та обладнання виробництва фірм “ДНК-технологія”, “Биоком” та “Амплісенс” (РФ).

Цитоморфологічні дослідження виконували методом світлової мікроскопії. Препарати забарвлювали за Романовським-Гімза (Меньшиков, 1987; Базарнова, 1994; Хмельницкий, 1999). У препаратах досліджували ознаки, що характеризують перебіг запального процесу: тип та кількість клітинних елементів запалення; тип та характер розташування епітеліальних клітин, стан цитоплазми та ядер епітеліоцитів. Оцінювали кількість слизу, клітинного детриту та наявність фібринозних мас (Белянин, 1998). У зскребках визначали клітини з цитоплазматичними включеннями, що характерні для хламідій, «ключові» клітини, характерні для гарднерел, трихомонади, гонококи ті іншу мікрофлору.

Сироватки крові всіх хворих тестували у ІФА на присутність специфічних антитіл (IgG) до антигенів C.trachomatis, U.urealyticum, M.hominis та C.albicans. В роботі використовували тест-системи для ІФА виробництва “Orgenics” (Ізраїль), “Вектор-Бест” (Росія) та ТОВ “Укрмедсервіс” (Україна). Для обліку результатів використовували планшеточний рідер Labsystems “Multiscan”, (Фінляндія).

Для аналізу показників місцевого імунітету було розроблено спеціальну методику виконання змивів з цервікального каналу та шийки матки у жінок та з уретри у чоловіків. Змиви виконували 0,9% стерильним розчином NaCl до отримання зскребків з метою уникнення можливої контамінації зразків кров’ю. Після ретельного перемішування змиви центрифугували при 1,5 тис. об/хв протягом 20 хв та відбирали надосадкову рідину для дослідження гуморальних показників місцевого імунітету. У надосадковій рідині визначали такі показники гуморальної ланки місцевого імунітету:

• рівень секреторного IgA та загальних імуноглобулінів M та G класів;

• рівень лактоферину;

• рівень лізоциму;

• гемолітичну активність комплементу.

Рівень s-IgA та загальних імуноглобулінів класу A, M та G виконувли у ІФА та методом радіальної імунодифузії (РІД) в гелі за Mancini (Mancini et al., 1970). Рівень лізоциму (мурамідази) визначали біологічним методом. Тест виконували з використанням препарату добової культури M. lysodeicticus (Меньшиков, 1987). Активність комплементу визначали гемолітичним методом (Меньшиков, 1987). Рівень лактоферину визначали у ІФА з використанням комерційної дослідницької тест-системи виробництва НВО “Вектор-Бест” (Росія). Осад використовували для дослідження клітинної ланки місцевого імунітету. Фагоцитуючі клітини отримували зі змивів на градієнті щільності фікол-верографін 15-хвилинним центрифугуванням зразків при 1500 об/хв. Функціональну активність фагоцитуючих клітин визначали культуральним методом (Пастер, 1989). Бактерицидну активність фагоцитів визначали мікрометодом у НСТ-тесті (Меньшиков, 1987; Пастер, 1989). Статистичну обробку отриманих даних виконували за стандартними методами варіаційної статистики з використанням програми MS Excel.

У розділі 3 проаналізовано частоту виявлення мікроорганізмів різного таксономічного походження у жінок та чоловіків з різними нозологічними формами захворювань сечостатевих органів у відповідному біологічному матеріалі (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл чоловіків за нозологічними формами запальних захворювань сечостатевої системи та частота інфікованості різними збудниками, n=270

Діагноз	Обстежено:		Виявлено:
	абс. число	%, M±m	бактерії*, %, M±m	уреаплазми, %, M±m	хламідії, %, M±m
Уретрит	32	12±0,3	30±5,0	11±2,5	47±2,5
Уретропростатит	106	39±0,5	38±1,1	11±4,0	8±4,0
Простатит	89	33±0,5	53±0,9	14±4,0	4±2,0
Неплідність	12	4±0,2	67±13	75±3,0	25±3,0
Інше **	31	11±0,3	28±8	20±2,0	-

Примітка: * - мається на увазі сумарна кількість виділених мікроорганізмів групи кишкової палички, стрептококів та стафілококів;

** - інший привід звернення до лікаря: захворювання статевого партнера, обстеження з приводу супутнього захворювання

У табл. 1 представлена частота інфікування бактеріями, уреаплазмами та хламідіями різного біологічного матеріалу у чоловіків з різними нозологічними формами запальних захворювань сечостатевих органів. Вибір збудників був обумовлений тим, що частота виділення бактерій та уреаплазм була найвищою серед інших збудників у всіх групах обстежених жінок та чоловіків, а етіологічна роль хламідій є приоритетною у контексті сучасної епідеміології урогенітальних інфекцій. Як видно з табл. 1, найбільшу групу складали особи з простатитами та уретропростатитами. У цій групі хворих зафіксована найбільша частота виділення бактерій - переважно з секрету передміхурової залози. У чоловіків з діагнозом неплідність частота виявлення мікроорганізмів у секреті передміхурової залози та еякуляті була найвищою у порівнянні з іншими групами. Особливо це стосується уреаплазм, які виявляли у 75±13% осіб. Частота виявлення хламідій сукупністю методів у даній групі становила 25±13%, але найчастіше специфічні нуклеотидні послідовності хламідій визначали методом ПЛР у чоловіків з діагнозом уретрит у зскребках з слизової оболонки уретри – у 47±13% хворих. Однак, при тестуванні сироваток крові цих хворих у ІФА специфічні IgG до антигенів C.trachomatis у діагностичних титрах було виявлено лише у 15% обстежених, що свідчить про локальний перебіг захворювання. З вищою частотою діагностичні титри протихламідійних антитіл визначалися у чоловіків з уретропростатитами – у 32% обстежених. Загалом, діагностично значущі титри протихламідійних антитіл (IgG) було виявлено у сироватках крові 24% чоловіків. T.vaginalis діагностували на підставі цитологічних та молекулярно-генетичних досліджень у 8±0,3% чоловіків, у 4±0,2% - у вигляді моноінфекції.

У табл. 2 представлена частота інфікування бактеріями, уреаплазмами та хламідіями відповідного патологічного матеріалу від жінок з різними нозологічними формами запальних захворювань сечовивідних шляхів та статевих органів. Частота виділення бактерій в різних зразках біологічного матеріалу при різних нозологічних формах перебігу запального процесу була високою й перевищувала 50%. Найвищі показники інфікованості бактеріями було відмічено за наявності запального процесу вульви та слизової оболонки піхви. Частота виділення U.urealyticum була найвищою у жінок з кольпітами (табл.2).

Таблиця 2

Розподіл жінок за нозологічними формами запальних захворювань сечовивідних шляхів та статевої системи й частота інфікованості різними збудниками, n=630

Примітка: * - мається на увазі сумарна кількість виділених мікроорганізмів групи кишкової палички, стрептококів та стафілококів;

** - інший привід звернення до лікаря: захворювання статевого партнера, обстеження з приводу супутнього захворювання

Нуклеїнові кислоти C.trachomatis найчастіше виділяли у дослідженому матеріалі жінок з цервіцитами (33±5%), однак, при тестуванні сироваток крові цих хворих у ІФА на присутність специфічних імуноглобулінів діагностичні титри IgG до C.trachomatis виявлялися тільки у 12±3%. В той же час, у переважної більшості жінок із неплідністю та хронічними запальними процесами органів малого тазу (сальпінгіт, сальпінгоофорит, аднексіт) та підтвердженою у ПЛР та РІФ хламідійною інфекцією IgG були виявлені у високих діагностичних титрах (у 78%). Загалом, діагностично значущі титри протихламідійних антитіл було виявлено у сироватках крові 38,1% жінок з встановленою хламідійною інфекцією. Слід зауважити, що у третини пацієнток з діагностичними титрами специфічних імуноглобулінів нуклеінові кислоти C.trachomatis не були визначені у зскребках методом ПЛР, що свідчить про давній хронічний перебіг хламідійної інфекції, дисемінацію збудника з ураженням органів малого тазу, що в кінцевому результаті призводить до серйозної патології вагітності (завмирання, невиношування) або неплідності. T.vaginalis діагностували у 16,0±0,4% жінок, у 5,0±0,2% - у вигляді моноінфекції.

Сумарно, як у жінок, так і у чоловіків серед мікроорганізмів, виявлених за допомогою культуральних методів, слід зазначити, що бактерії зустрічалися у 53,9% випадків, мікоплазми (M.hominis) – у 8,6%, уреаплазми (U.ureayticum) – у 37,9%, гриби роду Candida – у 19,0% випадків. Найбільшу групу серед виявлених збудників складали бактерії, що виділялися з різних типів біозразків з мікробним числом 10³-10⁵ КУО/мл. При вивченні їх видового складу було показано, що найчастіше зустрічалися представники різних видів стрептококів (64,3%), зокрема S.faecalis (24,3%). Ентеробактерії складали 25,8%, серед яких превалювали E.coli (19,9%), переважно за рахунок високої частоти виявлення мікроорганізму у біозразках з сечових шляхів жінок та у сечі. Значну кількість становили стафілококи (19,0%), S.epidermidis зустрічався у переважній кількості у матеріалі з жіночих статевих шляхів (10,4%). При молекулярно-генетичному дослідженні зскребків з слизової оболонки уретри у чоловіків у 7,4% було виявлено G.vaginalis; у зскребках слизової оболонки цервікального каналу жінок гарднерели були виявлені у 46,0%; загалом у 32,3%.

Частота детекції нуклеїнових кислот C.trachomatis була вищою у обстежених чоловіків, ніж у жінок. Так, у групі чоловіків з діагнозом уретрит цей показник становив близько 50%, що загалом характеризує властивість хламідій викликати маніфестні запальні процеси в уретрі чоловіків, оскільки вона вкрита циліндричним епітелієм, до якого тропні хламідії. У жінок з 514 біологічних зразків (зскребки з слизової оболонки цервікального каналу та уретри) у 78 (15,0±0,4%) були виявлені специфічні нуклеотидні послідовності C.trachomatis у ПЛР, причому у зразках з уретри частіше, ніж у матеріалі з цервікального каналу.

Відповідно, для підтвердження етіологічного діагнозу щодо певних збудників, ізольованих культуральним методом, чи при детекції нуклеїнової кислоти, одночасно визначали рівні специфічних імуноглобулінів.

Характеристики

Список файлов реферата