Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Україна характеризується швидкими темпами старіння населення. Питома вага осіб старше 60 років зросла з 10,5% в 1959 до 20,5% у 2000 p., тобто вдвічі. У віці 65 і більше років в країні проживає понад 14% населення (рівень старіння населення найвищий в сільській місцевості). Прогнозується, що в 2025 р. літніх людей в Україні вже буде 27%. Все це посилює демографічне навантаження на працююче населення.

Високим в Україні є рівень загальної захворюваності, про що свідчать дані звернень населення в лікувально-профілактичні заклади на початок 2000 р. Зазначений показник становив 141186,3 на 1000 тис. населення. У структурі поширеності хвороб основну частину становлять хвороби органів дихання (24,4%); на другому місці – хвороби системи кровообігу (22,4%); на третьому – хвороби органів травлення (9,0%); на четвертому – хвороби кістково-м'язової системи (5,6%); п'яте місце посідають хвороби ендокринної системи та порушення обміну речовин (5,0%) [4, с. 179].

При цьому більше половини випадків смерті та третину причин інвалідності зумовлюють хвороби системи кровообігу. Високий показник захворюваності на злоякісні новоутворення – 2000 p., він становив 318,3 на 100 тис. населення. Статево-віковий аналіз онкозахворюваності свідчить, що найвищі рівні цієї патології характерні для населення старших вікових груп, особливо чоловіків.

Останніми роками суттєво погіршилась епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції (СНІДу). За оцінками експертів, в Україні станом на кінець 2002 р. проживало близько 400 тис. ВІЛ-інфікованих. Збільшився показник захворюваності на туберкульоз (у 1999 р. він становив 54,3 на 100 тис. населення, а смертність – 19,9 на 100 тис). Загалом же порівняно із даними 15 країн – членів Європейського Союзу показники здоров'я населення України гірші в 2 і більше разів.

Причини низького рівня здоров'я значної частини населення України є віддзеркаленням соціально-економічної ситуації в країні. До них належать бідність, зубожіння багатьох людей, їхній невисокий добробут, спосіб і рівень життя, незадовільний стан екології, кризовий стан охорони здоров'я (рівень здоров'я частини населення залежить на 50% від способу і рівня життя, на 20 – від спадковості, на 20 – від стану навколишнього середовища і на 10% – від стану системи охорони здоров'я). Все зазначене зумовлює необхідність реформування гуманітарної політики у сфері охорони здоров'я, глибоку трансформацію соціально-економічних, духовних відносин в українському суспільстві.

Висновки

Отже, основними задачами медичної статистики є:

· виявлення особливостей стану здоров’я населення з використанням демографічних даних, даних про захворюваність, фізичний розвиток і інвалідність, а також факторів, що визначають ці особливості;

· вивчення даних про мережу, структуру, кадри і діяльності лікувально-профілактичних установ і організацій;

· оцінка ефективності заходів, спрямованих на охорону і зміцнення здоров'я населення і підвищення ефективності роботи медичних установ;

· оцінка клінічних, гігієнічних і лабораторних даних, а також матеріалів наукових досліджень.

Статистична методологія будується на основі визначених правил і прийомів, вироблених у процесі довголітньої практики і науково узагальнених принципів. Найважливішим методом даної дисципліни є статистичне дослідження. Динамічний розвиток охорони здоров'я неможливий без реорганізації системи управління у цій сфері. Зберігаючи управлінську вертикаль системи управління у сфері охорони здоров'я важливо реалізувати принцип децентралізації, створити умови для зростання ролі громадських медичних об'єднань у розв'язанні проблем охорони здоров'я, що є необхідною умовою демократизації управління в цій галузі. Суттєвим є розвиток державно-комунальної моделі надання медичної допомоги, яка передбачає створення двох секторів медичної допомоги: сектора загальнодоступної медичної допомоги та сектора додаткових можливостей у сфері охорони здоров'я. В межах державно-комунальної моделі слід чітко розмежовувати первинний, вторинний і третинний рівні надання медичної допомоги. Важливим є і розширення ролі територіальних громад в забезпеченні контролю за наданням та фінансуванням медичної допомоги понад гарантований державою базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги.

Список використаних джерел

1. Вороненко Ю. В., Прус Л. О., Чуйко А. П., Затула О. А., Оніщенко О. М. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я. — Т.: Укрмедкнига, 2002. — 330с.

2. Герасименко С. С., Головач А. В., Єріна А. М., Козирєв А. М. Статистика. — К.: КНЕУ, 2000. — 467 с.

3. Демографічна та медична статистика України у ХХІ столітті. Медичні інформаційні системи у статистиці: Матеріали конференції / Київський міський науковий інформаційно-аналітичний центр медичної статистики. — К., 2004. — 208с.

4. Медична статистика: Зб. нормат. док. / Головне управління охорони здоров'я та медичного забезпечення м. Києва; Київський міський науковий інформаційно-аналітичний центр медичної статистики / Валентина Миколаївна Заболотько (упоряд.та голов.ред.) — К.: МНІАЦ медичної статистики, 2006. — 460с.

5. Охорона здоров'я в Україні: Статистичний збірник / Державний комітет статистики України. — К., 2001. — 271с.

6. Приходський О. О., Морарь Л. М., Голяченко А. О. Управління охороною здоров'я (вступ до теорій, концептів, технологій). — Т.: Лілея, 2001. — 65с.

Характеристики

Список файлов реферата