91655 (680108), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Так, загалом за весь період спостережень (7 діб) ексудат був відсутній у 84,10 % пацієнтів основної групи і у 72,77 % – контрольної (P < 0,05). Крім того, з 5-ї доби післяопераційного періоду у 2 пацієнтів контрольної групи зареєстровано нагноєння рани, тобто раннє післяопераційне ускладнення. Це дає підстави зробити висновок, що профілактичне інтраопераційне призначення препаратів «L-лізину есцинату» та «Тіотріазоліну» сприяє стабілізації мікросудинної циркуляції, зменшує явища набряку, та має місцеву імунокоригувальну дію, що в цілому покращує умови загоєння ран та попереджує післяопераційні ускладнення.
Таким чином, на підставі оцінки клінічного перебігу ранового процесу у ранній післяопераційний період у групах порівняння належить зауважити наступне: за всіма аналізованими показниками (гіперемія, набряк, біль мимовільний, а також пальпація, запальна інфільтрація глибоких шарів рани, ексудація) виявлено вірогідну різницю в групах дослідження, що зумовлено активними процесами запалення у хворих контрольної групи.
На 7-му добу епітелізацію ранової щілини зареєстровано у більшості хворих. Так, у контролі первинним натягом загоїлися рани у 51 (79,69 %), у основній групі – у 58 (93,55 %) пацієнтів (P < 0,05). Загоєння супроводжувалося вторинним натягом у 3 (4,84 %) хворих основної групи і у 7 (10,94 %) представників контрольної, та під струпом – у 1 (1,61 %) і 6 (9,37 %) пацієнтів відповідно. Тобто оптимізація умов для перебігу ранового процесу за рахунок профілактичного використання препаратів «L-лізину есцинату» та «Тіотріазоліну» скорочує строки репарації м’яких тканин, зокрема епітелізації ранової щілини.
Через рік після хірургічного втручання в усіх оглянутих (59 пацієнтів, або 46,8 %) зазначено ознаки завершення процесу дозрівання рубцевої тканини. Нормотрофічний тип виявлено у 29 (93,55 %) пацієнтів основної групи, незначні вияви гіпертрофії зареєстровано в 6,45 % (2 хворі) випадків. У контролі рубці середньої ширини були у 7 (25 %) пацієнтів, а вузькі без ознак гіпертрофії і атрофії – у 18 (64,28 %). Явища гіпертрофії рубцевої тканини з формуванням широкого рубця спостерігався у 3 (10,71 %) хворих (P < 0,05).
Результати тривалих клінічних досліджень свідчать, що призначення з профілактичною метою препаратів широкого спектру дії («L-лізину есцинату» та «Тіотріазоліну»), переважно в I фазу ранового процесу, створює основу для формування естетичного рубця за рахунок зменшення кількості ранніх післяопераційних ускладнень (надмірного набряку, болю, кровотечі в рані, формування гематом, сером, нагноєнь).
Аналіз показників локальної термометрії в групах порівняння дав змогу зробити такий висновок: гіпертермія в паравульнарній ділянці була виразнішою в усі терміни спостережень саме у контрольній групі. Коливання температури протягом 7 діб після операції були в межах 0,15–2,2°C в основній групі і 0,64–2,71°C – в контрольній. Найдемонстративнішою була різниця, зареєстрована на 3-тю добу післяопераційного періоду, коли локальна температура в паравульнарної зоні у хворих контрольної групи підвищилася до (36,56 ± 0,08)°C, тобто порівняно з нормальними показниками зросла на 2,71°C. У основній групі показник був нижчим на 1,03°C (35,53 ± 0,11°C; P1 < 0,05; P2 < 0,05).
У 1-шу добу спостережень реєструвалося також значне зростання електропотенціалів шкіри в обох групах: у 3,3 рази – в контрольній і в 2,97 – в основній (P1 < 0,05; P2 > 0,05). Надалі показники мали тенденцію до зниження, і до 3-ї доби в контрольній групі вони зменшилися в середньому на 7,5 % (102,09 ± 2,23) мВ за середніх доопераційних значень (33,36 ± 1,18) мВ, у основній – на 20,3 % (до 79,08 ± 1,73 мВ; P2 < 0,05).
До тижневого терміну різниця в обох групах порівняно з початковим рівнем ставала невірогідною (P1 > 0,05). При цьому в основній групі аналізований показник мав тенденцію до зниження, наближаючись до показників перед проведенням оперативного втручання (45,59 ± 1,49 мВ), зберігши істотну різницю порівняно з контролем, де середнє значення сягало (63,19 ± 2,32) мВ (P2 < 0,05). Таким чином, дані, одержані за допомогою локальної термометрії та біопотенціометрії, виявили різницю в перебігу I і II фаз ранового процесу у хворих основної та контрольної груп залежно від особливостей місцевих запальних і відновних реакцій, які розвиваються на тлі медикаментозної терапії.
Для визначення інтенсивності загальних запальних реакцій, у відповідь на хірургічне втручання, визначали вміст ЛДГ в сироватці крови та цитобіохімічну активність СДГ та ЛДГ в нейтрофілах периферичної крові.
Уже в 1-шу добу після операції в обох групах визначали вірогідне (P1 < 0,05) зниження показника СДГ (на 19,1 % у основній і на 18,1 % – в контрольній) і зростання ЛДГ-активності (до 16,4 % у основній і до 17,2 % – у контрольній) нейтрофілів периферичної крові. На 3-тю добу вірогідність різниці порівняно з початковим рівнем зберігалася (P1 < 0,05), але вже до 5-ї доби в основній групі рівні ферментів почали відновлюватися (P1 > 0,05). При цьому вміст ЛДГ у цій групі залишався вищим за початковий на 9,2 %, а СДГ – нижчим на 5,6 %. У контролі різниця, як і до того, була вірогідною (P1 < 0,05), сягнувши +15 і -15,9 % відповідно. Через 7 діб у хворих на тлі застосування «L-лізину есцинату» і «Тіотріазоліну» показники дегідрогенази наближалися до доопераційних. У контрольній групі порівняно з нормою зареєстрована вірогідна різниця (щодо СДГ вона становила 12,8 %, а ЛДГ – +10,2 %), але вже невірогідна (P1 > 0,05). Варто зазначити, що з 5- до 7-ї доби міжгрупова різниця була вірогідною (P2 < 0,05). Таким чином, застосування в основній групі фармакологічних препаратів («L-лізину есцинату» та «Тіотріазоліну») запобігає розвитку стресової гіперглікемії (посилюючи компенсаторну активність анаеробного гліколізу), зменшує пригнічення окисних процесів (за рахунок збереження внутрішньоклітинного фонду АТФ) та зменшує явища ацидозу й значних загальних запальних реакцій.
Результати дослідження каталітичної активності ЛДГ у сироватці крові також свідчили про зменшення явищ загальних запальних реакцій. Виявлена тенденція до зниження рівня ЛДГ у сироватці крові хворих основної групи у 1-шу добу післяопераційного періоду (на 3,15 %) порівняно з доопераційними показниками. У пацієнтів з групи контролю значення зростало на 15,5 % (P1 < 0,05). До 3-ї доби різниця зберігалася, але в основній групі цей показник збільшився (на 0,58 %) практично до такого, як був до операції, а в контролі досяг піку виразності (+16,6 %; P1 < 0,05). На 5-ту добу розрив між групами був невірогідним (P1 > 0,05) за рахунок зниження показника ЛДГ у контрольній (до +11 %) і зростання в основній (-1,9 %). На 7-му добу значення практично наближалися до доопераційних, що більшою мірою було помітно в групі, де застосовували «L-лізину есцинат» і «Тіотріазолін». У контролі вони, як і до того, вони були вищі за норму на 6,77 %, але вже втратили вірогідність різниці (P1 > 0,05).
Поряд із дослідженням біохімічних показників вуглеводного обміну для комплексної оцінки інтенсивності загальних запальних і відновних реакцій у групах порівняння вивчали продукти ліпідного обміну. Різниця стосовно показника загального холестерину в групах протягом усього періоду спостереження була невірогідною порівняно з початковим рівнем (P1 > 0,05), так і при міжгрупових порівняннях (P2 > 0,05). Проте значення його фракцій ЛПНЩ і ЛПВЩ у динаміці спостережень змінювалися. Так, до 1-ї доби після операції в обох групах рівні ЛПНЩ вірогідно знижувалися з (2,08 ± 0,15) ммоль/л до (1,58 ± 0,15) ммоль/л в основній і до (1,82 ± 0,20) ммоль/л – у контролі. Міжгрупова різниця була істотною (P2 < 0,05). До 3-ї доби вірогідність відмінностей зберігалася.
Починаючи з 5-ї доби, показники у всіх обстежених (порівняно з нормою) стали невірогідними (P1 > 0,05), тоді як між основною і контрольною групами різниця виявлялася (P2 < 0,05) аж до 7-ї доби. До цього часу в основній групі значення ЛПНЩ відповідало (1,87 ± 0,14) ммоль/л, у контролі – (2,22 ± 0,17) ммоль/л (P2 < 0,05). Показники ЛПВЩ, який разом із тригліцеридами є будівельним матеріалом для клітинних мембран, протягом найближчого післяопераційного періоду в основній групі коливалися в незначних межах. При цьому з (0,81 ± 0,04) ммоль/л вони знижувалися до (0,74 ± 0,05) ммоль/л з подальшим зростанням на 3-тю добу до (0,84 ± 0,04) ммоль/л і поступовим падінням до початкового рівня без вірогідної різниці (P1 > 0,05) порівняно з нормою. У контрольній групі до 1-ї доби після операції показник ЛПВЩ різко знижувався до (0,59 ± 0,10) ммоль/л, набуваючи вірогідності (P1 < 0,05; P2 < 0,05). На 3-тю, 5-ту і 7-му доби різниця значень була невірогідною, але перевищувала такі показники основної групи.
Рівень тригліцеридів до 1-ї доби післяопераційного періоду в обох групах знизився (у основній – на 18,85 %, у контролі – на 23 %), набуваючи значущості порівняно з нормою, але не між собою (P2 > 0,05). З 3-ї доби зареєстровано зростання показників на 10,1 % у основній, на 2,13 % – в контрольній групі порівняно з 1-ю добою (P1 < 0,05; P2 < 0,05). З 5-ї доби в основній групі P1 > 0,05, тоді як у контролі P1 < 0,05. До 7-ї доби значення продовжували збільшуватися, але залишалися нижчими за норму, яка становить (1,22 ± 0,06) ммоль/л, тобто на 2,46 % (1,19 ± 0,08 ммоль/л) у основній і на 9,02 % (1,11 ± 0,08 ммоль/л) – у контрольній групі за невірогідних показників (P1 > 0,05; P2 > 0,05).
Вторинні продукти ПОЛ ми розглядали з компонентами фракції загальних ліпідів. З огляду на доступність методики вивчали концентрацію ТБК-активних продуктів (МДА) у сироватці крові. Було виявлено, що протягом тижня після операції показники в обох групах відрізнялися невірогідно (P2 > 0,05). Але при цьому з 1- до 3-ї доби, як свідчать початкові рівні (2,38 ± 0,13 мкмоль/л), різниця набувала вірогідності (P1 < 0,05). Так, у 1-шу добу в контролі значення зростали на 18,5 % (2,82 ± 0,09 мкмоль/л), на 3-тю – на 12,6 % (2,68 ± 0,12 мкмоль/л). Для порівняння: в основній групі – на 8,4 % (2,58 ± 0,15 мкмоль/л) і на 5,9 % (2,52 ± 0,11 мкмоль/л) відповідно. На 5-тю і 7-му доби після операції різниця була невірогідною (P1 > 0,05; P2 > 0,05). При цьому в основній групі середній рівень був навіть нижчий за норму (на 5,04 %). У групі порівняння він залишався дещо вищим (на 4,62 %).
Таким чином, у хворих, яким у комплексному лікуванні призначали препарати «L-лізину есцинат» та «Тіотріазолін», активність деструктивних і відновних процесів у мембранах клітин уже з 1-ї доби була мінімальною, що засвідчували лабораторні показники продуктів ліпідного обміну та МДА.
Цитологічне дослідження мазків-зішкребків, узятих з поверхонь оперованих тканин через добу після операції у хворих обох груп, дало змогу виявити регресивно-деструктивні і запальні зміни, зумовлені скупченням клітин запального характеру.
При цьому виявлено істотну різницю щодо кількісного співвідношення фагоцитуючих і нефагоцитуючих нейтрофільних лейкоцитів, яких у основній групі було виявлено у 27,85 і 64,07 % випадків відповідно. У контролі нефагоцитуючі нейтрофільні лейкоцити визначалися в 91,20 % випадків, а фагоцитуючих не виявлено (P < 0,05). Це свідчить про активність фагоцитозу в процесі загоєння ран первинним натягом. У контролі фагоцитуючі форми не визначалися.
На 3-тю добу після операції зауважено різницю в співвідношенні клітинного складу, представленого на цитограмах. Причому найвиразнішими ці зміни були у пацієнтів основної групи. Тут різко зменшилася кількість нефагоцитуючих нейтрофілів (18,47 %), зросла кількість макрофагів (до 32,61 %), що виконують функцію фагоцитів. Зустрічалися фібробласти з різним ступенем їх сформованості (4,66 %), що свідчить про зниження інтенсивності реакції запалення у пацієнтів основної групи.
На 5-ту добу в препаратах визначалися одиничні клітинні елементи, що вказує на різке стихання запального процесу і посилення проліферації та репарації. Кількість клітин запалення різко зменшувалася за рахунок збільшення вмісту сполучнотканинних елементів (фібробластів у основній групі – до 26,93 %; у контрольній – до 20,12 %) і епітелізації рани (багатошаровий плаский епітелій, що не роговіє, у основній групі виявлено в 57,35 % випадків; у контролі – в 48,71 %).
На 7-му добу у цитограмах пацієнтів основної групи не виявляли клітинний склад. Разом із тим, у групі порівняння у цитограмах спостерігали епітеліальні клітини та формені елементи крові. Така цитологічна картина може свідчити, що профілактичне інтраопераційне введення «L-лізину есцинату» та «Тіотріазоліну» має протекторну та імуномодулюючу дію, сприяє зменшенню запальних реакцій і створює умови для загоювання рани первинним натягом.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
