61162 (674147), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Розділ1, присвячений суспільному устрою, був побудований на соціалістичних засадах. Україна визначалась як „соціалістична держава працівників і селян”, де політичну владу становлять Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавались соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, яка мала форму державної або кооперативно-колгоспної власності.

Особливе значення мав розділ, присвячений державному устрою. Згідно зі ст.. 13 Конституції УРСР „добровільно об’єдналася з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Республіками” в союзну державу – СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Найбільш важливим було положення про те, що „Українська РСР зберігає за собою право виходу З Союзу Радянських Соціалістичних Республік”. Проте, як свідчила практика, такі принципи об’єднання, як добровільність та рівність, були лише декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СРСР – фікцією. Реально діючими були лише статті Конституції УРСР 1937р., де йшлося про те, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що „УРСР здійснює державну владу самостійно” тільки поза межами ст. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади і управління СРСР.

В наступних розділах Конституції йшлося про структуру, порядок утворення, компетенцію та основні форми діяльності центральних і місцевих органів державної влади і державного управління.

Вищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на 4 роки. Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Інші органи такого права не мали, як це було раніше. У відповідності до конституції Верховна Рада УРСР обирала Президію – колегіальний, постійно діючий орган.

Верховна Рада утворювала також уряд – Рад нарком УРСР, який був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження „на основі виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР” і перевіряти їх виконання.

До складу Раднаркому УРСР входили голова Раднаркому, його заступники, голова державної планової комісії УРСР, уповноважений комітету заготівель СРСР, начальник управління у справах мистецтв, уповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркомів УСРСР, 10 з яких очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки 4 – республіканські (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про дуже сильну централізацію в справах державного управління.

Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України були Ради депутатів трудящих, які „обиралися” населенням відповідних адміністративних одиниць строком на 2 роки.

У розділі 10 Конституції закріплювалися основні права і обов’язки громадян УРСР, які отримували право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості, а також на освіту та ін.

В ст.124 Конституції йшлося про свободу слова, друку, зборів і мітингів, вуличних демонстрацій, тобто про свободи, які були просто неможливі в умовах тоталітарної системи. В той час, коли провадились незаконні обшуки і арешти, здійснювались масові репресії, в Конституції урочисто проголошувалась недоторканість особи, житла та ін.

Конституція 1936р. була побудована таким чином, що сама її структура абсолютизувала державу. Серед 13 її розділів розділ про права та обов’язки громадян займав лише десяте місце, до того ж мав декларативний характер. Всебічний розвиток особи в цій Конституції розглядався не як мета соціального будівництва, а як засіб досягнення мети – побудови сталінської моделі соціалізму.

Усе це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конституція СРСР, не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх положень. Реальна практика сталінщини перекреслювала демократичність Конституції УРСР 1937р.

Не захищала Конституція УРСР й національні права українського народу. Розпочата ще з 20-х років українізація не просто припинилась, вона почала тепер розглядатися під тиском Сталіна як прояв націоналізму, наслідками чого стали розгром української науки, культури, знищення українських провідних кадрів. Зазнали утисків і національні меншості.

Серйозних змін зазнала виборча система. Конституція УРСР 1937р. відмовилась від виборів, де робітничий клас мав переваги над селянством, а значна частина населення взагалі була позбавлена виборчих прав, від виборів багатоступеневих та відкритих. Згідно зі ст.133 Конституції вибори до Рад депутатів трудящих усіх ступенів провадились на основі „загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні”. Як уже зазначалось, справжніх виборів у дійсності не провадилось, це була лише ширма, яка прикривала тоталітарний режим.

На відміну від Конституції 1929р., де не розглядалися питання, пов’язані з організацією та діяльністю судово-прокурорських органів, Конституція 1937р. мала спеціальний розділ, присвячений суду та прокуратурі. Тут визначався порядок утворення судово-прокурорських органів, проголошувались основні принципи їх діяльності. В конституції багато говорилося про зміцнення соціалістичної законності, право звинуваченого на захист, процесуальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключний порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяльність особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії – все це було несумісним з принципами, проголошеними Конституцією 1937р.

Особливістю джерел права в Україні до прийняття конституції УРСР 1937 року було те, що приймати закони мали право Всеукраїнський з’їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК і Раднарком УСРР.

Конституція УСРР 1929 року оголошувала Всеукраїнський з’їзд Рад „верховним органам влади” УСРР. В силу цього з’їзд мав право прийняти до свого розгляду і вирішити будь яке питання, у тому числі й шляхом прийняття закону. ВУЦВК було надано право затверджувати проекти кодексів, а також усіх законодавчих актів, які визначали загальні норми політичного, економічного і культурного життя УСРР. Одночасно таке ж саме право в галузі законодавства мала президія ВУЦВК з однією поправкою: всі ці законодавчі акти в обов’язковому порядку повинні виноситися на розгляд і затвердження сесії ВУЦВК. Раднарком УСРР в межах наданих йому ВУЦВК прав також видавав законодавчі акти і постанови.

Характерною рисою у розвитку джерел права з початку тридцятих років стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканськими. Ця тенденція проявлялася в двох напрямках: по-перше, в тому, що поширюється пряма дія загальносоюзних законодавчих актів, а по-друге, якщо і видавались республіканські законодавчі акти, то в більшості своїй вони будувалися на основі відповідних загально союзних законодавчих актів і значною мірою повторювали останні.

З прийняттям Конституції СРСР 1936 року і Конституції УРСР 1937 року відбулися серйозні зміни. Відтепер усі нормативні акти поділялись на закони і підзаконні акти. Конституція СРСР 1936 року встановила, що законодавство в СРСР здійснюється виключно Верховною Радою СРСР. Аналогічну норму було вміщено і в Конституцію УРСР 1937 року стосовно Верховної Ради УРСР.

Слід зазначити, що хоч і була в цей час створена міцна правова система, але існувала вона як би незалежно від реального життя.

4. Конституція 1978р.

У повоєнний час питання про потребу прийняття нової конституції Радянського Союзу, а відповідно й союзних республік, порушували кілька разів, починаючи ще з часів Хрущова. Щодо України це питання виникло лише в 1976р., коли почалася інтенсивна робота над проектом союзної Конституції.

Необхідність прийняття нових союзної та республіканських конституцій була соціально зумовлена. Ліквідація культу особи Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х років, декларування того, що Радянський Союз із держави диктатури пролетаріату перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відкрито опозиційних рухів, - усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін.

За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми та положення Конституції СРСР 1977р.

Для підготовки проекту Конституції України було створено конституційну комісію на чолі з першим секретарем компартії України Щербицьким, організовано робочу групу цієї комісії, куди ввійшли фахівці-державознавці. Підготовлений робочою групою проект Конституції України обговорювався на засіданні конституційної комісії, був після деяких зауважень прийнятий, але на цьому все й закінчилося. Згодом представників України, як і інших союзних республік, викликали до Москви, де вони одержали відповідні матеріали до конституції своїх республік. Уже один такий підхід говорив більше, ніж щось інше, про „суверенність” республік.

Водночас не можна заперечувати, що нова Конституція УРСР закріплювала цілу низку демократичних принципів у тих межах, які дозволяв правлячий режим. Україна проголошувалася загальнонародною державою, декларувалися принципи народовладдя, верховенства Конституції та діючих законів, трудові колективи визнавалися важливими суб’єктами політичного життя країни, стверджувалося, що основним напрямом розвитку політичної системи суспільства є дальше розгортання демократії. На жаль, як показало життя, всі демократичні настанови Конституції здебільшого мали формальний характер. Натомість не тільки збереглося, а й зміцнилося фактичне панування комуністичної партії, яка проголошувалася провідною політичною силою суспільства. Загалом Конституція 1978р. не внесла принципових змін у державне життя України.

5.Проект конституції 1991р.

Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку конституційного процесу в Україні. Його вихідною точкою стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990р. важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р., який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991р.

Одразу після ухвалення Декларації про державний суверенітет України розпочався процес розробки процесів нової Конституції. Верховна Рада створила Конституційну комісію. Розроблений цією комісією проект Конституції було оприлюднено у 1992 році і винесено за традицією радянських часів на так зване „всенародне обговорення”. Значною частиною незалежних експертів цей проект було кваліфіковано як внутрішньо суперечливий і такий, що не відповідає сучасним правовим нормам. Його, фактично, покладено під сукно. У відповідь з’явився альтернативний варіант конституції, створений ініціативною групою Конституційно-демократичної партії (КДП) та Партії зелених України (ПЗУ), яка, зокрема, передбачає, замість унітарно-централізованої системи, створення земельного устрою в українській державі, значно ширше сформульовані громадянські права і свободи, чіткий розподіл влад та деякі інші відмінності.

Свій проект (дуже стислий, власне тезовий) запропонувала і Українська національна консервативна партія. Почали з’являтися й індивідуальні розробки – такі, як проект харківського правника Всеволода Речицького.

Оприлюднений новий (доопрацьований) варіант офіційного проекту конституції (літо 1993 року) врахував чимало ідей так званого альтернативного, що належить КДП – ПЗУ. Проте дискусійним залишилося питання: хто має приймати нову Конституцію – Верховна Рада чи спеціально скликані для цього Конституційні Збори?

Отже, ми змогли в повному обсязі побачити еволюцію української конституції. В Конституції України, що була прийнята 28 червня 1996 р., був відображений досвід минулих років. Ми вже бачимо значний прогрес в бік демократичності. Проголошені основні права та свободи громадян, але основний прогрес в тому, що на відміну від конституцій минулих років, де також були проголошені ці принципи, вони відображені не лише на папері, але й у реальному житті. Звичайно, наша сучасна конституція нашим нащадкам, можливо, буде здаватися недосконалою, але вони безумовно використають цей досвід для досягнення своїх інтересів.

Досвід минулих рокі є досить цікавим і за одне століття українська конституція пройшла майже всі ті стадії розвитку, що конституції інших держав проходили століттями.

Література

1. Акопян А.Г. Основы украинского государства и права. – Донецк: Либідь, 1996. – 150с.

2. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – Київ: Генеза, 1995. – 608с.

3. Історія держави і права України. Ч. 2.: за ред. А.Рогожина. – Харків: Основа, 1996. – 480с.

4. Основи конституційного ладу України. – Київ: Либідь, 1997. – 206с.

5. Слісаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – Київ: Знання,1993. – 192с.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата