61121 (674123), страница 3
Текст из файла (страница 3)
- в 1292р. від Польщі Люблінщину з кордоном по р. Сян. .
- в 1280р. від Угорщини Закарпаття з мм. Мукачів, Ужгород, з кордоном по р. Тиса. (В т.ч. незаселену, на на той час, територію теперішньої Турківщини);
Так далеко кордони України ще ніколи не заходили З цього часу значно активізувався переселенський рух сасівських родин саме на ці землі.
Виконання військових зобов’язань, розширення шлюбних зв’язків, та спроби поліпшення свого побуту, змушували і водночас сприяли розселенню сасівських родин поза межі родинних гнізд та створенню нових “сіл-гнізд,” як за княжих, так і в пізніші часи.
Скоріш за все, саме в цей час (1280 – 1320рр.), розпочинається заселення території теперішньоі Турківщини, яка відійшла до Галицько-Волинського князівства.
Після 1280р., свіжих прибульців (драго-сасів), осаджують по р. Дністер та р. Стрий: Зудачів (Жидачів) … - Явора, Турка (Круг Городище), Ільник, Комарники, Висоцьке, в першу чергу вздовж водного торгового шляху, який носив назву Руський путь.
Руський тому, що йшов з північного побережжя Руського моря (Чорного), долиною рр. Дністер, Стрий, з грецьких городів-колоній. Найславніша з яких, була Ольвія. Грецькі купці їздили зі своїми товарами далеко в чужі краї, і тому різні їх вироби в т.ч. гроші, вироби з золота, срібла, мідь, бронзу, знаходимо в основному по більших торговельних дорогах. (1889р. в с. Комарники - 12 бронзових мечів вигот. в 1200-1000рр. до н.е.; 100 римськ. монет вигот. в 1-2ст. н.е. – знайдено в с.Штуківець, Бориня, ін.).
Торгові каравани по шляхах супроводжували спеціальні військові дружини.
І хоча в 1320р. Закарпаття знову відійшло до Угорщини, кордон проходив вже не по лінії Боберка - Лімна - Синевицьке, а по головному вододільному хребту Карпат (Ужанський – Верецький – Лавочненський перевали).
Як бачимо, що перші князівські поселення, а саме сасівські села-гнізда, засновані Левом Д. Галицьким: Висоцьке, Комарники, Ільник, Турка (Круг Городище), Явора, вже ,,…розташовувались в Руській землі позаугорським кордоном…”
Давній польський історик Ян Длугош стверджує, що князь Лев на самому верху г. Пікуй поставив кам’яний стовп з руським написом, який значив межу його володінь.
Вищеназванні поселення теперішньої Турківщини можна віднести до найстародавнішніх княжих поселень.
Хоча у “Галицько-Волинському літописі”, згадується, що ,,рішуча битва відбулась в 1245р. під м. Ярославом, між Ростиславовим військом та військом братів Данила і Василька. До війська братів входила Володимирська дружина з тисяцьким Демяном; воїни з Берестя, які перейшли до Данила; драго-сасівські лицарі; сини ще вірних князю Роману бояр: Кормильчич, боярин з Корелич; Самбор, боярин з Купнович і Ломни(Лімна); Мелоніг із Бобрики(Боберка); Юра Коливанович та інші. Перемогу здобули Данило і Василько…”
І, як бачимо, що ще в1245р. згадуються сс. Ломна, Бобрика (Лімна, Боберка). Можемо також припускати, що в цей час також вже могли існувати поселення на місці теперішніх сс. Ісаї, Ясінка, Свидник, Ластівка – вздовж р. Стрий - кордону Галичини з Угорщиною до 1280р.
Скоріш за все, що це були оборонні поселення з дворищами-хуторами, в яких жили смоляки – люди, які захищали підходи до кордону – бої, воїни. Біля цих поселень стояли дерев’яні вежі на яких, в разі небезпеки, смоляки запалювали сигнальні вогні, даючи знати про наближення ворога, (г. Магура-Лімнянська).
Городище стояло в Спасі, поблизу Ст. Самбора (засн. раніше 1070р.)
Круг Городище (Турка), засноване скоріш за все, після 1280 р., коли територія теперішньої Турківщини, відійшла до Галицького князівства і мало вигляд городища, в якому проживали воїни, які охороняли частину торгового шляху та пограниччя.
Городище – це притулок, або “Велика вежа”, (зазвичай в три поверхи) яка розташовувалося на вершині пагорба, обнесеного чистоколом (парканом) із загострених паль, стовпців, висотою в 2,5 метрів. В городищі також були опорядковані стійла, збудовані майстерні , палата вартових, церковна каплиця ін.
Біля городища розташовувались родові дворища, які утворювали поселення. В Турці – це можливо Ст. Село, Ровінь. На Ровені ще до сьогодні зберігся тип дворища Тисовських, Анничів – правда вже з пізніших часів.
Як правило городища зводились за дуже короткий час. Варта охороняла замок, перебуваючи на цьому підвищені та уважно стежила за сигнальними вогнями, що надходили із сіл.
Скоріш за все, саме в період з 1280 по 1320рр., з’явились укріплення навколо г. Козакова Поляна, біля с. Мохнатий Матьків, в с.Н. Туров та інш.
Тоді ж напевно, виникають дворища - хутори з дерев’яними вежами біля них, у верхів’ях річок-приток р. Стрий, вздовж головного вододільного хребта: Мохнатий Матьків, Кривка, Гусне, Либохора, Бутля чи Гнила (Бітля, Карпатське), Яворів, Бориня (Розтоки, Вільховате, Штуківець), Буковинка, Заясенів, Риків, Багнувате, Зубриця.
Тобто на шляхах, якими можна було перейти Кавкасійськими (Карпатськими) хащами, вздовж річок, з Угрів в Галицьке князівтво.
Ці поселення не мали вигляду сучасних сіл. Це були групи осель (дворища), які розміщувались біля веж. Їх мешканці жили з доходів від військової служби. Основним завданням воїв, які жили в цих поселеннях - було, в разі небезпеки, запалити сигнальний вогонь на вежі, яка знаходилась на високій горі.
Захисні укріплення ставили для оборони десь серед лісу, на високій горі або серед болота (пр. над Яворою ), насипали вали, копали рови, аби ворог не міг приступити. В небезпечний час туди збирали своє майно, жінок і дітей і боронилися від ворога, або ж воїни виходили із постоялого двору на захист села. Туди приїздили купці на торги та привозили товари.
У зв’язку з груповим поселенням сасівських родин, їхні відсільні прізвища стають колективними із закінченнями на – ський, -зький, -цький: Комарницькі, Яворські, Височанські, Ільницькі і т.д. Ці прізвища означали місце, з якого переселились осадники, спадковість у володінні та служили ознакою приналежності їх власників до шляхетського стану.
Адміністрації князя використовували відсільні прізвища для реєстрації, хоча шляхта і опиралась цьому, тому, що ці прізвища не висвітлювали роду, гербу: (роди гербу Перестріл, Холева, Лук, Пилич, Прус, Сас, Короб, Погоня і т.д.) В побуті вони і надалі користувались придомками.
Можна навести декілька прикладів переселення сасівських родин з Угорщини в Галичину або переселення їх в межах Галичини.
Переселення драго-сасівського роду з Угорщини: лицар Стефан Джула Сас, який жив у 13ст. над р. Тисою, мав 8 синів: Балка, Драга, Івана, Драгомира, Стефана, Татара, Косту та Мирослава. Прибувши в Галичину цей рід отримав відсільне прізвище Тисовські, (Звідки прийшли – з Тиси),а також дозвіл на заснування села-гнізда Тисовець (Сколівщина).
Приклад переселення із села-гнізда Созані, на кордоні Галицького князівства з Польщею (тепер Перемишель, РП), сасівської родини у Самбірську землю, де вона отримує групове відсільне прізвище Созанські, яке вказує , з якої місцевості вони прибули. Тут вони отримують дозвіл, на заснування нового “села-гнізда”- Созань. Для розрізнення Созанські використовували придомки.
Із села-гнізда Турка, (тепер Коломийський р-н, Ів.-Франк.обл.), яке знаходилось на південно-східному кордоні Галицького князівства з Османською імперією, пересилилась сасівська родина, вони ж отримали групове відсільне прізвище Турецькі, які отримали право, на заснування села-гнізда, яке тепер називається Турка(Турківщина).
Із села-гнізда Комарники (Верхні чи Нижні), які знаходились на пограниччі Галицько-Волинського князівства з Польщею (тепер Перемишль, РП), пересилилась сасівська родина, вони ж отримали групове відсільне прізвище Комарницькі, яке вказує звідки вони прибули, отримали дозвіл на заснування села-гнізда, яке носить сьогодні назву Комарники (Турківський р-н.).
Для розрізнення Комарницькі використовували придомки: Комарницький-Дудич, Комарницький-Чижевич, Комарницький-Хомич і тд.
Закінчення придомків на –ич, вказує на приналежність роду до племені білих хорватів.
Із села гнізда Ільниця (нині Іршавський р-н, Закарп. обл. тод. Угорщ.), переселилась сасівська родина, вони ж отримують групове відсільне прізвище Ільницькі, яке вказує звідки вони прибули, отримують дозвіл на заснування села-гнізда, яке носить сьогодні назву Ільник.
Для розрізнення використовують придомки: Ільницький-Рибчич, Ільницький-Янінович, Ільницький-Зенкович, Ільницький-Черчович, Ільницький-Юсипович і т.д.
Із села-гнізда Висоцьке (тепер Любомльський р-н, Волинської обл.), яке знаходилось на північному пограниччі Галицько-Волинського князівства, пересилилась сасівська родина, вони ж отримують групове відсільне прізвище Височанські, яке вказує звідки вони прибули, отримують дозвіл на заснування села-гнізда, яке носить сьогодні назву Висоцьке (Турківщина). Для розрізнення Височанські використовували придомки: Височанський-Петрушевич, Височанський-Янкович, Височанський-Мінькович і т.д.
Із села-гнізда Явора, яке знаходилось на кордоні з Польщею (тепер Перемишль, РП), пересилилась сасівська родина, вони отримують групове відсільне прізвище Яворські, яке вказує звідки вони прибули, та отримують дозвіл на заснування села-гнізда, яке носить сьогодні назву Явора(Турківщина)
Для розрізнення використовували придомки: Яворський-Косачевич, Яворський-Леневич, Яворський - Зубович і т.д.
Коли Драго-Сасівські родини поселялись великими групами на виділених землях, то в окремих випадках це визначало назву населеного пункту:
чи від місцевості, звідки вони прибули (р. Тиса – село-гніздо Тисовець-відсільні прізвища Тисовські),
чи то від гербового назвиська (сс. Сас, Сасів, Саський),
чи від села-гнізда, заснованого раніше (Явора – Яворські)
чи від прізвища провідника.
Якщо сасівських прибульців осаджували біля вже існуючих поселень, хуторів, а також біля урочищ, річок, гір, які мали певні назви, то від них, також пішли назви сасівських родин.
У 14ст. в Галичині нараховувалось більше 500 сасівських сіл-гнізд.
І не можна погодитись з М. Грушевським про те, що Карпати були заселені волохами, племені, від якого пішли румуни, молдавани. Ця версія може стосуватись Покутьсько-Буковинських Карпат. Що ж стосується Східних Бескидів (нашої частини Карпат в т.ч. де знаходиться Турківщина), які в час існування Київської Русі, Галицько-Волинського князівства мали назву Кавкасійські або Угорські гори, то вони, як показують літописці - не були заселені.
З 1387р. Галичина остаточно увійшла до складу Польщі, поступово перетворюючись у польську провінцію. І саме з цього часу активізувався рух волохів в Галичину, які йшли на службу до польських королів і, за вірну службу, отримували від них привілеї.
Драго-Саси, як і представники інших Галицьких шляхетних родів, нащадків хорватів, зберегли основні привілеї, не за те, що вірно служили полякам, (хоча були і такі, які прийняли римо-католицьку віру, ополячились), а за те, що мали захист від Папи Римського за участь у Хрестових Походах, Як польські так потім і австрійські королі, змушені були рахуватись з ,,покореним півмісяцем на гербі.” Не рахувалась з цим тільки радянська влада, яка все робила для того, щоби всіляко принизити та підмінити розуміння “української шляхти”- “польською шляхтою.”
Галицька шляхта - це “православна малоземельна шляхта, яка, незважаючи на важкі утиски з боку польських властей, твердо трималася своєї віри і свого народу” (В. Лозинський). І, як видно з документів, першими релігійними спорудами, збудованими українською шляхтою, були православні, а потім греко-католицькі церкви, а не костели. В церквах Турківщини, які не зазнали значних змін, знак – “покорений півмісяць” - означає, що вона збудована представниками Драго-Сасівського роду.
З плином часу, особливо коли Галичина перебувала в складі Польщі та Австро-Угорщини, потреба саме в українських лицарях, які не хотіли приймати римо-католицьку віру (ополячуватись), поступово зменшувалась. Саме ця частина шляхти (лицарів, елітних професійних військових), змушена була поступово приступати до обробітку землі, брати додаткові земельні наділи, загони. Саме звідси, згодом, пішла назва “загонова” або “ходачкова” шляхта.
Переважна частина української шляхти вірно служила своєму народові, а в тому, що окремі особи з різних причин ополячились немає нічого дивного. Так траплялось скрізь і всюди, з кожною верствою укр. народу, при зміні любої окупаційної влади. Так не траплялось тільки в тих державах, в яких століттями при владі була своя шляхта (Англія, Німечина, Італія та ж сама Польща, Франція ін.). “Якби французька шляхта, після закінчення столітньої війни, не прийшла до влади у Франції, то французи тепер розмовляли б на англійській мові.”
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
