61070 (674099), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Варто підкреслити прагматичний характер усього римського мистецтва, задачею якого було зміцнення існуючого порядку. У Древньому Римі здійснювалися, якщо ужити сучасну термінологію, програми масового впливу на населення, вони обходилися дорого, однак ефект був величезним. До них відносилися гладіаторські бої і "бойові програми": "Іноді арену наповняли водою, перетворюючи її, таким чином, у навмахію: у воду напускали риб і різних морських чудовиськ; тут же влаштовували морські битви, наприклад, Саламіску між афінянами і персами або бій корінфян з корцірянами. У 46 р. до н.е. улаштована була битва між сірійським і єгипетським флотами на озері, що Цезар навмисно велів викопати на Марсовому полі; у битві брали участь 2000 веслярів і 1000 матросів.

Подібний же бій був улаштований Августом у 2 р. н.е. на штучному озері по ту сторону Тибру. Число що брали участь доходило до 3000. Але всі ці ігри затьмарило великий морський бій, що було улаштовано в царювання Клавдія на Фуцинском озері. Тут друг проти друга виступало два флоти – сицілійський і родосський, причому по обидва боки боролося 19 000 чоловік" (П. Гиро).

Принцип "хліба і видовищ", характерний для способу життя Древнього Рима, мав світоглядне значення і ніс в аудиторію морально-політичну інформацію. Видовища служили дуже ефективним засобом зміцнення влади, будь це в республіканському чи імператорському Римі. Збереглася розповідь про те, що один раз Август дорікав пантомима Пілада за його суперництво з партнером, на що Пілад відповів: "Це тобі вигідно, Цезар, що народ зайнятий нами". Видовища переслідували цілком визначену мету – дати думкам юрби визначену спрямованість на користь існуючого режиму. Це досягалося пишнотою і розкішшю свят, видовищ і будівель, що впливали на уяву і фантазію народних мас.

Дослідження різних сторін римського способу життя виявляють у ньому деяку універсальну тенденцію. Виявляється, принципи дизайну в області художнього конструювання, категорії теоретичної думки й образ, що відклався в народній свідомості, соціальної дійсності виявляють у Древньому Римі визначену ізоморфність. Їх поєднує загальне представлення про мінливу поверхню буття, що наділяє його постійну основу – напівпоняття-напівобраз, що, однак, мав безперечні підстави в об'єктивній дійсності і реалізувався в ній. Це те, що можна назвати внутрішньою формою культури.

Діалектика зовнішньо-минущого і внутрішньо-перебуваючого випливала із самого об'єктивного характеру римського життя. Згадаємо: античний світ "складався з, по суті, бідних націй", і його основна форма, а саме, місто-держава, чи поліс, відповідала дуже обмеженому рівню суспільного багатства. Значний історичний розвиток не міг вміститися в таку суспільну форму, розкладало її, увергало періодично в найжорстокіші кризи, породжувало війни, викликало до життя чудеса патріотизму або лиходійства, самовідданість і жадібність, подвиги і злочини. Але обмеженість продуктивних сил суспільства і характер поліса, що відповідав їм, визначалися самою природою античного світу, його місцем в історії людства, і тому поліс вічно гинув і вічно відроджувався з тими ж незмінними властивостями. Легіонер, що пройшов тисячі миль, що побачив десятки міст і країн, що награбував купу золота, домагався від полководця того самого – демобілізуватися поки живий, одержати наділ, осісти на землю, влитися в місцеву громаду, зажити так, як жили прадіди. І які би різні країни ні скоряла армія імператорів, демобілізовані ветерани засновували свої міста завжди ті ж, у Африці чи в Бретані, з тими ж магістралями – північ-південь і схід-захід, з тим же форумом, храмом і базилікою в їх схрещення, з тією же системою керування, що копіювала єдиний для усіх, непідвласний часам еталон – систему керування міста Рима. За мельканням життєвих змін дійсно відчувалися глибинні і нерухомі шари буття.

Зрозуміло, що, хоча Рим перетворився з невеликої міста-держави в гігантську імперію, його народ зберіг старі церемонії і звичаї майже незмінними. У світлі цього не викликає подиву те масове роздратування, що викликала епатируюча демонстрація багатства, укладена у використанні деякими римлянами лектик (носилок). Воно корениться не стільки в політику або ідеологію, скільки в тих таємних, але непререкаємо живих шарах суспільної свідомості, де віковий і на поверхні зжитий історичний досвід народу відлився у форми повсякденного поводження, у беззвітні смаки й антипатії, у традиції побуту. Наприкінці республіки й у І ст. н.е. у Римі зверталися фантастичні суми грошей. Імператор Вітеллій за рік "проїв" 900 млн. сестерціїв, тимчасовий правитель Нерона і Клавдієв Вибий Крисп був богаче імператора Августа. Гроші були головною життєвою цінністю. Але загальне представлення про моральному і належному як і раніше коренилося в натурально-общинних формах життя, і грошове багатство було бажаним, але в той же час і якимсь нечистим, ганебним. Дружина Августа Лівія сама пряла вовну в атрії імператорського палацу, принцеси проводили закони проти розкоші, Веспасіан заощаджував гроші, Пліній славив древню ощадливість, і вісім сирійцев-лектикарієв, з яких кожний повинний був коштувати не менше півмільйона сестерціїв, ображали закладені в незапам'ятні часи, але зрозумілі кожному представлення про пристойність і припустимість.

Справа не тільки в багатстві. Вільно народжений римський громадянин проводив велику частину свого часу в юрбі, що заповнила Форум, терми, що зібралися в амфітеатрі або цирку, що збігся на релігійну церемонію, що розмістилася за столами під час колективної трапези. Таке перебування в юрбі не було зовнішньою і змушеною незручністю, навпроти, вона відчувалася як цінність, як джерело гострої колективної позитивної емоції, тому що гальванізувало почуття общинної солідарності і рівності, що майже вже зникли з реальних суспільних відносин, що ображається щодня і щогодини, але які гніздяться в самому корені римського життя, що завзято не зникало і тим більше вимагало компенсаторного задоволення. Сухий і злісний Катан Старший танув душею під час колективних трапез релігійної колегії; Август, щоб підвищити свою популярність, відродив збори, церемонії і спільні трапези жителів міських кварталів; сільський культ "доброї межі", що поєднував на кілька днів січня, у перерві між польовими працями, сусідів, рабів і хазяїв, вистояв і зберігся протягом усієї ранньої імперії. Спроби виділитися з юрби і встати над нею ображали це архаїчне і неминуще почуття римської, полісної, цивільної рівності, асоціювалося з вдачами східних деспотій. Ненависть Ювенала, Марціала, їхніх співвітчизників і сучасників до вискочок, багатіїв, гордіїв, що пливуть у відкритих лектиках над головами співгромадян, дивлячись на них "з висоти своїх м'яких подушок", росла звідси.

4. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ РИМА ІІІ-ІІ ст. до н.е.

У ході боротьби плебеїв з патриціями в умовах скорення Римом Італії мінявся соціальний лад Рима.

Важливе державне значення зборів плебеїв по територіальних округах – трибам (римська територія поділялися на 35 територіальних округів – триб, 4 міські і 31 сільську). рим державний устрій закон таблиця

Плебс поділявся на міський, зайнятий у ремеслі і торгівлі, і сільський, що представляє собою римське селянство. У сукупності ці два прошарки складали римське громадянство, тобто колектив римського поліса. У правовому відношенні громадянство не було єдиним. Воно поділялося на стани. Вищим був сенаторський стан, верхівка якого вважалася найбільш знатної, а тому іменувалося нобілітетом. Друга група рабо- і землевласників, що активно брала участь у фінансових і торгових операціях, але поступали в знатності першій, утворила стан вершників. Третім станом був плебес. У відмінності від вищих станів плебеї мали тільки активне виборче право.

На основі боротьби, що відбувалася в епоху ранньої Республіки, і перегрупування соціальних сил склалася римська республіканська конституція. Такого документа, власне, не було. Але опис римського державного ладу в цілому й окремих його елементах збереглося в добутках античних авторів.

Державна організація відрізняється від родової трьома особливостями: наявністю особливого апарата насильства і примуси (армія, суди, в'язниці, чиновники), розподілом населення не по кровному родству, а також податками, що збираються для армії, посадових осіб і т.д.

У Римі затверджена республіканська форма правління (V-І ст. до н.е.) після повстання місцевого населення Рима (наприкінці VІ ст.) яке ліквідувало монархію, було встановлено, що громадою надалі будуть керувати обрані щороку старійшини – магістрати.

Вищим державним органом вважаються – народні збори. У народних зборів були три види – комицій (від лат. слова соmіtіa – сходка):

• куріатні;

• центруріатні;

• трибунні коміції.

Їхні функції були розмежовані досить чітко, чим і користувалася у своїх цілях правляча верхівка Рима, представлена сенатом і магістратами.

Сенат – контролював і керував діяльність народних зборів у потрібному для нього напрямку, склад сенату поповнювався з відслуживших свій термін магістратів.

Магістратом могла бути обрана тільки багата людина. Вищими магістратами вважалися – цензори, консули і претори.

консул – командував армією.

претор – відправляли судову владу.

Магістрати і сенат користалися фактично всією повнотою державної влади в Римській республіці, що одержала яскраво виражений аристократичний характер.

Висновок

Повсякденна життєва необхідність відчувалася як негожа, як суперечна неясної, що порушується, але всюдисущій і виразній нормі – "вдачам предків", і це постійне зіставлення даного безпосереднє зримого, повсякденного буття з віддаленої, але непорушною парадигмою древніх санкцій і обмежень, чеснот і заборон складає одну із самих яскравих і специфічних рис римської культури. Життя і розвиток, співвіднесені з архаїчною нормою, пропонували або постійне її порушення і тому несли в собі щось кризове й аморальне, або вимагали зовнішньої відповідності їй усупереч природному ходу подій самої дійсності і тому містили щось хитре і лицемірне. Це була лише універсальна тенденція, що пояснює багато чого й у римській історії, і в римській культурі.

Наприкінці V в. Древній Рим як світова імперія перестала існувати, однак її культурна спадщина не загинула. Сьогодні вона є істотним інгредієнтом Західної культури. Римська культурна спадщина додала форму і було втілено в мисленні, мовах і установах Західного світу. Визначений вплив давньоримської культури проглядається як у класичній архітектурі суспільних будинків, так і в науковій номенклатурі, сконструйованої з коренів латинської мови; багато хто її елементи важко вичленувати, настільки міцно вони ввійшли в плоть і кров повсякденної культури, мистецтва і літератури. Ми вже не говоримо про принципи класичного римського права, що лежить у підставі правових систем багатьох західних держав і католицької церкви, побудованої на основі римської адміністративної системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Крушило Ю.С. "Хрестоматия по истории древнего мира" Москва 1980г.

2. Струве В.В. "Хрестоматия по истории древнего мира" Москва 1975г.

3. Третий том истории древнего мира. Москва, 1980г.

4. Хрестоматия по истории Древнего Рима. Москва Высшая школа 1987г.

5. Немировский А.И. "У истоков исторической мысли" Воронеж 1979г.

6. Утченко С.Л. "Политические учения древнего Рима III-I вв. до н.э. Москва 1977г.

7. Кузищин В.И. " История Древнего Рима" Москва, Высшая школа 1982г.

8. Быт и история в античности / Под ред. Г.С. Кнабе. М., 1988.

9. История Древнего Рима / Под ред. В.И. Кузицин. М., 1982.

10. Ктбе Г.С. Древний Рим — история и современность. М., 1986.

11. Культура Древнего Рима / Под ред. Е.С. Голубцова. М., 1986. Т. 1 и 2.

12. Трухит И.11. Политика и политики "золотого века" Римской республики. М., 1986.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата