Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Виконувати свої функції Румянцеву допомагала друга Малоросійська колегія, що складалася з чотирьох російських урядовців та чотирьох довірених представників старшини. У своїх таємних інструкціях Катерина наказувала Румянцеву діяти обережно, «аби не викликати ненависті до росіян». Щоб підготувати грунт для скасування української автономії, генерал-губернаторові доводилось постійно повторювати селянам, що погіршення їхнього становища було насамперед наслідком відсталості «малоросійських звичаїв». Водночас до старшини Румянцев застосовував політику кнута і пряника. З одного боку, жорстоко каралися всілякі прояви автономістських тенденцій, а з іншого — тим, «хто не був заражений хворобою сваволі й незалежності», пропонували привабливі посади в імперському уряді, обіцяли зрівняти їх у статусі з російським дворянством і надати більшої влади над селянами.

Румянцев виконав свої обов'язки. Спочатку він не проводив рішучих змін, намагаючись завоювати прибічників. До його канцелярії дістали призначення багато українців, було засновано поштову службу, а також здійснено широкий огляд суспільно-господарського становища земель.

Після російсько-турецької війни 1768—1775 рр. Румянцев удається до рішучих кроків. Перший удар він спрямовує проти Запорозької Січі, яку в 1775 р. було зруйновано несподіваним нападом російських військ. До самої Гетьманщини черга дійшла в 1781 р., коли у зв'язку з адміністративною реорганізацією всієї імперії на Лівобережжі було скасовано його традиційні 10 полків. Натомість засновувалися три намісництва: Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. Одночасно українські адміністративні, судові та фінансові установи замінялися відповідними відгалуженнями імперської бюрократичної системи. Потім скасували й козацькі полки. У 1783 р. їх замінили на регулярні уланські, до яких на шестирічний строк набирали селян. Відтак перестало існувати окреме козацьке військо. Всупереч тому, що стверджувала царська пропаганда, поширення на Лівобережжя російської імперської системи не полегшило, а ще більше погіршило долю українських селян. У 1783 р. їх позбавили права лишати своїх панів — саме так, як де колись зробили з російськими селянами. Інакше кажучи, тепер лівобережне селянство ставало юридичне закріпаченим.

Отже, загострення соціального протистояння, нездатність старшини після смерті Б. Хмельницького об'єднати зусилля та висунути загальновизнаного лідера призвели до занепаду Війська Запорозького, ліквідації Запорізької Січі у 1775 й остаточного включення Гетьманщини до Російської імперії у 1783 році.

Висновки

Тож, проаналізувавши шлях українського народу у створенні власної держави, можна зробити деякі висновки. Незважаючи на постійну агресію з боку Речі Посполитої, Московії та Османської імперії, все ж вдалось створити незалежну державу. Внаслідок цього відбулись позитивні зміни в культурній, релігійній та економічній сферах життя українців. Помітно зросли посівні площі, поширилося застосування окремих технічних, культивування нових овочевих і фруктових культур, поліпшувалося виробництво полотна, вдосконалювалося скотарство, з'явилися нові технології в промисловості. Водночас міжнародна ситуація не сприяла становленню державних апаратів влади на Правобережжі, не кажучи вже про західноукраїнські землі. Ще більше ускладнювали становище в країні внутрішній розбрат і постійні сварки серед соціальної еліти, насамперед - серед старшинської верхівки. Протягом останньої чверті XVII-XVIII ст. були скасовані найголовніші здобутки Національно-визвольної війни, розпочатої Великим Богданом: українська державність, економічна самостійність Гетьманщини, Слобожанщини та Запорожжя, відносна свобода військового стану. Натомість в усьому обсязі відновилося кріпосне право, розпочалося обезземелення посполитих. На гірше змінилися умови суспільно-політичного життя. Проте навіть за цих складних обставин діяло власне судочинство й існували характерні норми поведінки, ознаки в одязі, харчуванні, зовнішньому вигляді людей. Протягом досліджуваного періоду стався принциповий перехід від старої української мови до нової, літературної, а в письменстві виразніше виявилася народно-розмовна основа. У духовному формуванні національних кадрів провідну роль відігравали місцеві школи та освіта. Світська тематика впевнено витісняла засади суто релігійної ідеології. Зародився і розвинувся неповторний за своїм колоритом український театр. Видатні вчені, діячі культури й освіти, вихованці Києво-Могилянської колегії (академії), Чернігівського, Харківського і Переяславського колегіумів, Львівського університету та інших навчальних закладів стали відомими далеко за межами Російської держави.

Навіть після її занепаду, Гетьманщину не тільки не забули — пам'ять про неї допомогла започаткувати нову добу в українській історії, тому що саме з нащадків старшини вийшло багато діячів, що сприяли формуванню національної свідомості українців. Історія Гетьманщини стала ключовим явищем національної історії та державотворчих змагань. Приклад самоврядування, що вона дала, повинен надихати сучасних українців у їхніх прагненнях створити свою власну національну державу.

Список використаної літератури:

1. Андрущенко В.Л., Федосов В.М. Запорозька Січ як український феномен. – К., 1995

2. Орест Субтельний “Україна: історія”, К. : “Либідь”, 1993

3. Історія українського війська”, ред. Парцея М.П., Л. : “Світ”, 1992

4. Голобуцький В. «Запорозьке козацтво»

5. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький

6. Бойко О.Д. Історія України. Навчальний посібник.

7. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення

8. Грушевський М. Історія України-Руси.

9. Борисенко В. Курс української історії.

10. Довідник з історії України

11. Швидько Г. Історія України

12. Коляда І.А., Власов В.С. Історія України

13. Історія України: навчальний посібник

14. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України

15. Підкова І., Шуст Р. Довідник з історії України.

Характеристики

Список файлов реферата