60610 (673853), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Боротьба ставала щораз завзятіша й жорстокіша. Навесні 1654 р. поляки знову рушили на Поділля й на Брацлавщину. Всі містечка,, слободи й села пішли з димом. Населення боронилося з одчаєм. У Немирові у якомусь льоху замкнулося кількасот людей, але польське військо видушило їх димом. У містечку Ягубці лягло на валах 4000 народу. Оборонилися тільки Брацлав і Умань. Умань боронив знову Богун. Він побудував такі сильні фортифікації, що крізь, них пробитися сили не було. Козацька піхота з усіх сторін почала обстрілювати польську кавалерію і драгунів так, що військо Чарнецького серед метушні відступило (4 квітня 1654 р.).
Такий сам наступ повторився восени 1654 р. Хороброю обороною уславилося містечко Буша над Дністром. Міщани не хотіли піддатися навіть тоді, як місто вже горіло звідусіль, а жінка сотника Зависного підпалила бочку пороху, щоб знищити замок. Всі менші містечка й замки спалено і знищено. Польське військо дійшло знову до Умані. На підмогу полякам прийшли татари.
Хмельницький не мав достатньої сили, щоб ці польські походи: спинити. Козацьке військо значно потерпіло в молдавських походах,, народні-сили не були дисципліновані й не раз у боротьбі не витримували, на татар також не можна було покладатися, бо у вирішних хвилинах вони мирилися з поляками. Тим то Хмельницький вирішив звернутися до Московщини і в Переяславі в січні 1654 р. умовився про союз із царем. Одним із головних пунктів договору була московська поміч проти поляків. Московське військо, з 3000 людей, прийшло до Києва в березні 1654 р. Але протягом цілого року Хмельницькому не повелося вжити його до боротьби з поляками. Московські воєводи зайнялися будовою фортеці в Києві та переписом населення, а до бою не спішились. Аж тепер, коли Умань знайшовся в небезпеці, воєвода Бутурлін рушив із Хмельницьким на поляків. Війська зустрілися на Дрижиполі коло Охматова. Бій тривав п’ять днів, від 29 січня до 2 лютого 1655 р. й був незвичайно завзятий. Полякам спершу повелося розірвати: московський табір; москалі показалися малим військом, відразу хотіли піддаватися. Але козаки сильним ударом відперли польський наступ. Бій не кінчився нічиєю перемогою, але поляки все ж мусіли уступити на захід. Знову поруйнували Брацлавщину, а татари вивели з України великий ясир.
Тим часом цар проголосив Польщі війну. Українські й московські війська мали вдарити рівночасно на Вільно й на Львів. На північний фронт, на допомогу цареві, пішов полковник Іван Золотаренко; він спершу добував литовські замки над Дніпром (Гомель, Новий Бихів і ін.), потім брав участь у поході на Мінськ і Вільно. На добутій білоруській території утворено козацький полк, званий могилівським або чавським (від міста Чавсів). Сам Хмельницький із Бутурліном рушив на Галичину. Українське військо на три тижні спинилося під Кам’янцем, потім подалося т Львів. Польські війська уступили на захід. Під Городком 28 вересня 1655 р. погромив.
їх сильно миргородський полковник Григорій Лесницький. Українські й московські війська обступили Львів. Але облогу вели самі москалі, від 25. вересня до 8 листопаду 1655 р. Між українцями й москалями раз-у-раз приходило до непорозумінь і Хмельницький сам остерігав львів’ян, щоб не піддавалися на царське ім’я. Один козацький полк, під проводом Данила Виговського, ходив походом на Холмщину і здобував Люблін 15 жовтня 1655 р.; в умові з містом забезпечено участь у міській раді тамошній українській колонії. Але тимчасом прийшли сюди вістки про напад татар на Наддніпрянщину. Хмельницький вдоволився відкупом і Львів покинув. При відвороті татари заступили йому, шлях під Озірною 18 листопаду 1655 р. У боротьбі сильно потерпіло московське військо, а Хмельницький мусів задобрити хана відкупом.
Рейд Антона Ждановича
У 1656 р. Хмельницький склав союзний договір із семигородським князем Юрієм Ракоцієм і обіцявся допомогти йому добути польську корону. На підмогу Ракоцієві гетьман вислав помічний корпус 20.000 війська під проводом полковника Антона Ждановича. Серед старшин були Іван Богун. Ференц Рац, з роду сербин, чи якийсь інший балканець, Сулименко, .з роду турчин Сулейман; військо було мішане, складалося з різних охотників, було між ним навіть 50 турецьких яничарів.
Жданович у лютому 1657 р. зійшовся з Ракоцієм під Стриєм, і разом із уграми рушив за Сян, у Малопольщу. Польські війська швидко уступали, й вояки Ракоція тільки й тим займалися, що ;ло дорозі грабували всі міста й села. Попри Ланцут, Тарнів, Бохню вони дібралися аж до Кракова, взяли Краків — і так козацьке військо знайшлося в мурах давньої польської столиці.
Потім Ракоцій перейшов на лівий беріг Вісли. Тут уже було більше польського війська й бої були завзяті. У Ракові козаки потрапили в засідку — 400 людей поляки вирубали, два тижні по вулицях лежали не похоронені трупи. Зате козаки знищили сусіднє містечко Іваниська. Під Сандомиром Ракоцій зустрівся зі шведським королем Карлом Ґуставом. Від козаків витав короля Жданович та хоч при ньому було »дуже скромне товариство«, Карло прихильно прийняв козаків і обдарував їх. Короля вразила недостача дисципліни в військах Ракоція — тим то він радив князеві прийняти шведський спосіб таборування і шведську тактику.
Під Завихостом Ракоцій перейшов на правий беріг Висли й через Замостя, Люблін, Луків і Венґрів добився до Берестя. Жданович використав побут у Бересті на те, щоб приєднати Полісся для козацької влади; під його впливом пінський повіт прийняв протекторат Хмельницького.
Звідси угорські й українські війська подалися знову в корінну Польщу. Ішли на Нарву й Буг і під Закрочимом переправилися через Вислу. Ця переправа зображена на сучасній картині. Дня 19 червня 1657 р. об’єднана угорсько-шведсько-українська армія добула Варшаву. »Козаки геть чисто пограбували місто; рядовики-шведи також посвавілили в місті«, оповідає очевидець. 'Таким чином козаки побували і в другій польській столиці. .
Але тріумф Ракоція був короткий: звідусіль почало підтягувати польське військо, й він мусів уступати з Варшави. До того ж шведський король старався перетягнути на свій бік козаків, особливо Ференца Раца. Князь почав відворот здовж лівого берега Вісли аж під Сандомир. У війську цілком упала дисципліна; переправа через ріку під Завихостом коштувала багато труду і втрат. Козаки показали тут своє знання, переправлялися через Віслу чай-ками, човнами, поромами і всякими іншими способами.
Дальше відворот вів на Замость, Томашів, Раву руську, Жовкву. Тут знову прийшло до боїв з поляками. Під Равою поліг полковник Ференц Рац; під Магеровом уславилася обороною сотня козаків; під Жовквою Ракоцій утратив частину таборів. Щасливо перейшли попри Львів і далі на Зборів, Тернопіль, Залізці до Чорного
Острова — на краю козацької території. Але тут Ракоція облягли поляки» і він мусів заплатити великий відкуп.
Так скінчився славний рейд полковника Ждановича. Перевів він своє військо уздовж і впоперек Польщі, побував у двох столицях і зі здобиччю повернувся додому. Але. політичної мети похід не осягнув, — козаки не змогли посадити Ракоція на польському престолі, чого так бажалося Хмельницькому. Ця невдача добила гетьмана. Він уже лежав хворий і, як дізнався про поразку Ракоція, так схвилювався, що дістав удар і за кілька день, 6 серпня 1657 р. покінчив життя.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
