60593 (673836)
Текст из файла
Реферат на тему:
Характеристика бойової майстерності за княжих часів
Стратегія
Військо княжих часів існувало безперервно шість століть. У цьому довгому часі мусіли витворитися якісь сталі форми воєнного життя, військова традиція і щось наче теорія військовості. Зрозуміла річ, що про якісь військові школи в тих часах або про систематичну науку воєнного діла говорити не можна. Але саме життя виказувало, що одні форми ведення війни корисні й успішні, інші невдачні й небезпечні. Що виявилося добрим і до цільним, того всі трималися, того досвідні войовники учили новачків те старше покоління передавало молодшому, діди внукам. Так могла розвинутися теорія стратегії й тактики. Головна мета війни була все та сама — знищити ворога. Але треба було підібрати доцільні засоби, щоб таку мету осягнути.
Перша річ була — заскочити ворога неприготовленим. У най давніших часах на перешкоді цьому стояв лицарський звичай ви повідати святочно війну. Вій князя вимагали, щоб він вислав послів до свого ворога й повідомив його, що йде походом. Але пізніше цеп звичай занепав, бо війна у своїй суті вимагала, щоб саме ворога напасти несподівано. Потрібна була швидка ініціатива і скорість рухів.
Зразок таких скорих походів дав уже у найдавніших часах Святослав, що ходив у походи без тяжких таборів, — »легко як той пард«. Пізніше скорість наших військ ослабла, бо дружина до бою виступала в тяжкій зброї. Але половецькі походи знову навчили наше військо легких рухів. Володимир Мономах оповідав із задоволенням, що дорогу з Чернігова до Києва проїхав за один день. Мистцем у швидких походах був Данило. Коли якось поляки напали були на пограниччя Холмщини, він відразу зібрав військо, приготовив воєнні машини до облоги й того самого дня з Холму прийшов під Люблін. Так само його брат Василько на вістку про напад ятвягів за три дні відбув похід із Володимира до Дорогочина. Такою швидкістю Данило добув Галич 1229 p. з Угровська над Бугом за три дні з військом був під Галичем. А кілько разів українські князі заскакували половців і так швидко зводили з ними бій, що степовики не могли навіть упорядкувати свого війська.
Воєнний похід звертався передусім на ворожу столицю. Столичний город був осідком князя, осередком адміністрації, мав най кращі будови, містив багате населення, був огнищем промислу, торгівлі, культури. Хто захопив столицю, той уже легко міг заволодіти цілою землею. Тим то при головних городах ішли найзавзятіші, вперті й довготривалі бої. Але рідко траплялося, щоб ворог добув столицю приступом. Тодішні фортифікації, як знаємо, легко опиралися невиробленим обложним машинам. Ворог увіходив до города хиба за порозумінням із мешканцями.
Вирішення війни шукали найчастіше у відкритому бою. І тут лицарські обичаї утруднювали спершу перемогу. А саме довго тримався звичай, що обидві сторони визначували поле бою за взаємним порозумінням. Це був немов лицарський поєдинок, до якого противники мали ставати з рівними шансами. Але й тут реальне життя з часом перемогло традицію. Полководець, що хотів знищити противника, не чекав, аж той упорядкується до бою, але нападав його там, де самому було вигідно. Українська стратегія того часу вимагала, щоб ворога знищити одним сильним ударом. Так Данило в поході на угрів заохочує своє військо, щоб зійшло з горбів і вдарило на ворогів: »Хто не спішиться до бою, в того душа полохлива« — наводить він Святе Письмо. Але звичайно військо рвалося до бою саме, бо перший наступ давав войовникові нагоду як найскоріше визначитися. »Русь є скора до бою«, — характеризує галицьке військо угорський воєвода Филя, — »але витримаймо їх наступ, бо на довгий час на січу невитривалі вони«. Тактику такого сильного удару вважали за спеціальність українського війська й називали її »руський бій«.
Але деякі полководці вживали також з успіхом стратегії утомлювати ворога повільними рухами, відступами й різними маневрами. Для противника, що приготовився був до стрічі і чекав наступу, це було дошкульніше, ніж сам бій. Так у поході на Галичину 1144 р. Ізяслав Мстиславич чекав наступу Володимирка на Рожному Полі (десь на верхів’ях Серету), але галицький князь уступив на Гологори й так перекреслив плани свого противника. Не раз і кілька днів треба було витратити, щоб зустріти ворога, що уникав бою.
Велике значіння в часі війни мали городи. Деякі з них стояли на стратегічних шляхах і ворог у своїм поході мусів при них спинятися. Так у Галичині східної границі боронили Микулин (те пер Микулинці) і Теребовля, і під ними все зводили бої. Таку саму роль на шляху з Угорщини мав Сянік і Перемишль. Городи давали також захист війську, коли воно не могло утриматися перед ворогом і було приневолене уступати. Боротьба йшла від одного города до другого.
Але на чужій території не можна було рахувати на таке пристановище. Замкнене місце не давало свободи рухів. Тим то такий до свідний полководець, як Данило, наказував своєму війську ставати на просторому чистому полі. В поході на ятвягів 1251 р. військо »прийшло над річку Олег і хотіло стати на тісних місцях; коли побачив це князь Данило, скрикнув: »О, мужі воєнні, чи ж ви не знаєте, що за укріплення для християн є простір, а для поганих тіснота, частокіл править за оборону?« І прийшов на чисте поле, і там стали обозом«.
А в тім кожний полководець добирав собі способів боротьби відповідно до місця й обставин.
Полководці
Успіх воєн у тих часах залежав куди більше від. особи полководця, ніж тепер. Не було зорганізованих відповідальних, штабів, князь мав повну ініціативу у своїх руках, сам укладав воєнні плани, під його особистим проводом відбувалися всі воєнні акції. І що княжа Україна могла виказуватися такими частими перемогами та успіхами, то це тому, що на провідних місцях багато було визначних і талановитих полководців.
Найбільшу енергію й воєнний розмах виявили перші князі, що водили свої війська по цілій східній Європі, на Чорне море, Каспій, Кавказ. Але літописи так мало переказали нам про їх особи, що ми не маємо змоги виробити собі характеристики тих великих за войовників. Про Аскольда та Діра ми не знаємо просто таки нічого. Олег залишив по собі пам’ять легендарного чародія: »Звали Олега віщим, бо люди були погани й невчені«. Ігор був суворий і жорстокий. Деревляни порівнювали його з вовком: »коли внадиться вовк між вівці, то витягає все стадо, доки не вб’ють його, — так і він, коли не вб’ємо його, усіх нас повигублює«.
Щойно великий завойовник Святослав виступає як ярка, могутня особовість і незрівняний полководець. З його прикмет вождя треба піднести особливо дві найцінніші. Перше то це, що йшов]- у походи легко, без таборів і прищепив своєму війську незвичайну швидкість рухів. »Коли князь Святослав виріс і змужнів, почав збирати військо, велике й хоробре, бо сам був хоробрий і легкий, ходив як той пардус, і багато вів воєн. Бо й не возив за собою возів, ні котла, ні м’яса не варив, а тоненько було поріже конину, чи дичину, чи воловину, на вуглі пече й так їсть. І шатра не мав а тільки підклад стелив і сідло в голови клав; такі були й усі його вояки«. Друге, чим визначався Святослав, це — незвичайне вміння підіймати духа в війську. І наш літопис і грецькі хроніки подають зразки його гарячих промов до воїнів. »Коли греки в Болгарії обступили були його з усіх боків, Святослав промовив:' »Вже нам нікуди дітися, — волею чи неволею мусимо стати на них. Але не осоромимо руської землі, а ляжемо тут кістками. Бо мертвим нема сорому, а як відступимо, соромом укриємось. Не завертаймо, а станьмо міцно а як моя голова поляже, ви самі думайте про себе«. А коли прийшли були до нього грецькі посли й передали йому дарунки золотом і всякі дорогоцінносте, він на них навіть не глянув. Та як подали йому меч, дарунок прийняв, похвалив його й поздоровив грецького цісаря. »Суворий це чоловік« — сказали греки, — »на золото уваги не звертає, а зброю бере«.
Великий організатор української держави Володимир Великий був теж визначний полководець. Війська його перемагали над Віслою й над Волгою, а коли видав наказ »рубайте ліси, мостіть мости«, його полки позаповняли всі шляхи. Він забезпечив границі держави, будував на окраїнах нові городи, висипав величезні вали, римським укріпленням рівні. Та найважніше, мабуть, було те, що він на місце варягів почав творити дружину з місцевих »лучних людей« і тим дав почин до створення національного війська. Любив вояків, не шкодував нічого для дружини: »Сріблом і золотом дружини не добуду, а срібло і золото дружиною добуду«... Супроти ворогів був суворий і мстивий, не знав пощади й для рідного брата. І другий будівничий української землі, Ярослав, сам ходив у походи, хоч, здається, був каліка (вороги дразнили його куль гавим), — але культурна його праця поставила в тінь його воєнні заслуги. А проте пам’яткою по ньому залишили великі оборонні вали у степах, а військо залишив таке сильне, що його сини без труду, в одній битві розбили грізну орду торків.
Войовником із крови був Володимир Мономах. Малим 13-літнім хлопчиною почав воєнні походи й потім воював безнастанно — від берегів Чорного моря по балтійські озера, від Дону й Волги по Вислу й Одру. Найбільшу славу здобув у половецьких походах. Безліч разів »гонив поганих« по степах, добував їх вежі, брав у не волю половецьких ватажків, не раз бував у крайній небезпеці, з трудом пробивався крізь ворожі застави, відважно проходив через кочовища степовиків, що вони »як ті вовки облизувалися« на нього. Своїх синів учив бути обережними та на все обачними: »Коли на війну вийдете, не лінуйтеся, не дивіться на воєвод; не віддавайтеся питву, ні їжі, ні спанню; сторожі самі розставляйте, а коли звідусіль війська порозставляєте, щойно тоді лягайте; рано вставайте. — а зброї зі себе не здіймайте. Бо як чоловік з лінощів не розглянеться, то несподівано пропадає«. Розумів він обов’язки володаря, заступався за »простого« чоловіка, не дозволяв війську нищити селянських нив, а зі степом воював, щоб забезпечити хлібороба від нападів кочовиків.
До розвитку галицького війська найбільш причинився король Данило. Він виховався в суворій школі життя, дитячі роки пробув у чужих землях, цілу молодість забрала йому боротьба з боярами, пізніше мусів боронити свої землі від татар. У своїх важких переживаннях навчився терпеливості, обачносте, витривалосте. Ніколи не знеохочувався, все наново починав ту саму справу, — чи тоді, як добував кілька разів Галич від бояр, чи як відбудовував городи знищені татарами. Своє військо підніс на високий рівень розвитку. На зразок заходу почав будувати муровані укріплення, від татар перейняв воєнні машини, зброю й спосіб облоги городів. Перетворив народне ополчення і з селян творив сильні відділи піхоти. Сам визначався великою відвагою, ховав погорду для смерті. До війська промовляв: »Чого ж це ви поналякувалися? Чи ж ви не знаєте, що немає війни без утрат і трупів? Чи ж ви не знаєте, що на ворогів ідете, не на жіноту? Коли ж мужа уб’ють на війні, чи це хиба таке чудо? Інші й дома умирають без слави, а ці зі славою полягли. Скріпіть серця ваші й піднесіть зброю свою на ворогів!« Це був тип полководця тих часів. Сам особисто ішов у бій, і не тільки гарячим словом умів підтримати військо, але власним прикладом показував, як вести бій і ворога перемагати.
Духом Данила жила ціла його родина. Брат Василько, ховався в його тіні, але теж був великий лицар, уславився в боях з поляками, уграми, литовцями. Данилів син Лев із дитини їздив у походи і вже юнаком із копям виїхав був на стрічу угорському воєводі, славному Филі. І так само в лицарських традиціях Лев виховував свого сина Юрія.
При князях і в їх заступництві воєнне діло вели воєводи, що теж немало зробили для розвитку давнього війська. В часах Ігоря і Святослава це були варяги Свенельд, Ікмор, Вуєфаст. За Володи мира вели військо перші вожді слов’янського роду, Добриня й Путята. За Ярослава на Царгород водили нашу флоту Вишата й Іван Творимирич. За далеко завело б, як би перелічувати всіх визнач них воєвод пізнішого часу, як Ратибор, Воротислав, Уліб, Ла зар, Славно... Данило теж мав цілий штаб досвідних старшин, яким віддавав провід у різних походах. Найвизначніші були — тисяцький Дем’ян, дворецький Андрій і печатник Курило.
Лицарство
У безнастанних війнах, походах та боях витворилась еліта українського війська, найкращий його вицвіт — лицарство. Воно творилося під рукою визначних князів-завойовників, найкращих представників находило в княжій дружині, а й широкі маси війська перебирали його звичаї. Лицарство мало свій неписаний кодекс приписів, форм і звичаїв, що зобов’язували кожного воїна ніхто не міг їх легковажити під карою сорому й ганьби.
На першому місці лицаря зобов’язувала хоробрість. Відважних усе цінили якнайбільше. Хто легковажив небезпеку, важився на всяке трудне діло, йшов сміливо на ворога, за тим у слід ішла слава, була пошана в усіх. Самі князі давали тут приклад війську, бо йшли на чолі полків у бій і самі не вагалися особисто стрічати ворога. І у промовах до війська все били на першу прикмету воїна, на хоробрість і відвагу, учили його відваги й погорди для небезпек та смерті. Святослав перед боєм з греками, кличе до свого війська: »Від предків ми дістали у спадщині мужність, — пригадайте собі яка непоборна до цього часу була наша сила і міцно бийтеся за своє спасіння! То не наш це звичай утікачами вертатися додому, але або жити й перемагати, або славно вмерти, доказавши великого діла, як годиться сміливим мужам!« А Данило про мовляє до війська: »Хоч би й самі татари стали перед вами, нехай страх не має приступу до серць ваших!... Скріпіть серця ваші й піднесіть зброю на ворога!« Лицар повинен боротися до загину. Святославові вояки на промову князя відгукнулися всі разом: »Де твоя голова ляже, там і наші голови покладемо!« А галицькі бояри кажуть молодому Ярославові Осмомислові: »Хочемо за батька твого честь і за тебе головами нашими понакладати«.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
