60536 (673792)
Текст из файла
Реферат на тему:
Під Литвою та Польщею
Боротьба за західні землі
Військо княжих часів було тісно зв’язане з державою, тим то як довго існувала держава, так довго існувало й розвивалося княже військо. Але татарський наїзд 1240 р. знищив Київ і наддніпрянські князівства. Великі маси війська полягли при обороні городів і в боях з татарами. Народне ополчення розбрелося, хто ж із бояр-дружинників зацілів, той мусів шукати захисту в далеких чужих землях. Сто років пізніше прийшла катастрофа й на західні землі. Дня 7 квітня 1340. р. покінчив трагічно життя останній галицько-володимирський князь Юрій II. Почалася довголітня боротьба за Галичину та Волинь.
Бояри, що захопили були владу в свої руки, запросили на княжий престол литовського князя Дмитра Любарта, що вже перед тим пробував на Волині, був грецького обряду й тішився прихильністю серед місцевого населення. В Галичині управу перебрав проводир галицьких бояр, перемиський воєвода Дмитро Детько. Бояри ввійшли теж у приязні зносини з татарами й задумували, під протекторатом Литви й Орди, втримати самостійність своїх земель. Але проти цих планів виступив польський король Казимир, що бажав галицько-володимирську спадщину здобути для себе. Союзником його став угорський король Людвік, що теж заявляв претензії до Галичини. Так розгорілася війна, що тяглася з перервами понад сорок років.
З кінцем квітня 1340 р. король Казимир вперше перейшов границю галицької держави. Рівночасно Людвік угорський вислав йому допоміжний полк із Угорщини. Казимир приступив з військом під Львів, здобув замок, забрав скарбницю галицьких князів, де були дорогоцінні корони, коронаційний плащ, престол і ін. і швидким походом вернувся до Кракова. В червні 1340. р. вирушив на Галичину з більшим військом удруге. Але Дмитро Детько зорганізував сильну оборону, — зібрав галицьке військо й покликав на поміч татар. Польські війська почали відворот, а татари загналися далеко в Польщу й Угорщину. Потім прийшло до переговорів і Польща та Угорщина признали Детька правителем Галичини. Але Казимир затримав під своєю владою сянську землю.
Наново війна почалася 1349 р. Казимир забезпечив собі нейтральність татар і з сильним військом виступив проти Любарта. В короткому часі зайняв Львів, Белз, Берестя й нарешті Володимир. Але Любарт почав контрнаступ, відбив свої землі і литовські війська повоювали Польщу аж по Вислу. Та Галичина залишилася під владою Казимира.
З того часу боротьба не вгавала. Любарт завзято змагав до того, щоб відбити й галицьку, землю. В серпні 1350 р. його військо наїхало на Галичину й позабирало багато людей у неволю. В 1351 р. литовці напали на Львів, поруйнували місто і забрали великий полон. Казимир покликав на допомогу Людвіка і ранньою весною 1352 р. обидва рушили на Любартові городи. Але вже під Белзом зустріли великий опір. Белзький воєвода Дрозд удавав спершу, що готов іти на переговори, але ж водночас приготовляв свій город до оборони. Від річки Рати прокопав рови так, що вода обтікала город довкола. Нарешті заявив, що згоди не хоче. Польське й угорське військо почало облогу. Але дійти до замку було неможливо. Вояки цілий день мусіли стояти в холодній воді, а оборонці їх сильно обстрілювали. Ранених і вбитих було безліч. У бою поліг якийсь свояк угорського короля, а й сам Людвік підчас приступу дістав дрюком по голові так, що впав із коня й мало не загинув. Це так знеохотило Людвіка, що він поклав собі вертатися на Угорщину. За порадою своїх воєвод склав згоду з Дроздом, забезпечив йому спокійне володіння в Белзі, зате ж Дрозд дозволив вивісити на мурі замку угорську корогву. До Угорщини Людвік дістався з великими труднощами. Татари знову ввійшли в союз із Любартом і виступили проти угрів та ще й місцеве населення відносилося до угорського війська вороже.
В 1353 р. війська Любарта далі воювали в Галичині. У травні були під Львовом, у липні здобули Галич, забрали силу добичі й невольників. В дальших роках ішла безнастанно погранична боротьба. Українські, литовські й татарські війська раз-у-раз непокоїли польську займанщину. За той час Казимир готовився до вирішного наступу й 1366 р. з великими силами рушив проти Любарта. В поході зайняв Белз, Холм і також Володимир. Щоб закріпитися тут сильніше, почав у Володимирі будувати новий кам’яний замок. Любарт мусів іти на переговори, признав за Казимиром усі здобуті ним землі. Але згода тривала недовго. В 1368-1369 р. литовсько-українські війська відбили знову Холм та Белз та коли, 1370 р. Казимир помер, Любарт подався на Володимир, здобув город і знищив Казимирів замок, не залишивши каменю на камені.
По смерті Казимира Галицька земля перейшла під владу Угорщини. Спершу правив тут як намісник Людвіка; князь Болодислав Опольський (1372-1378 р.), потім — угорські воєводи. Любарт і тепер не залишив думки відібрати решту західних земель для себе. Відновив війну на пограниччі, а 1376. р. його війська великим походом пішли на Польщу. Перейшли Сян під Завихостом і повоювали польські землі аж під Краків. Польські хроніки описують знищення, яке вони наробили: самого полону вивели 23 тисячі людей! Але цей напад дорого коштував Любарта. Людвік 1377 р. зібрав польські й угорські війська, перейшов литовську границю і здобув Холмщину й Белзчину та пограничні волинські городи. Війна тяглася ще пізніше, але вже з меншою напругою. Після 1382 р. Любарт умер і з ним зійшла в могилу ідея об’єднання Галичини з Волинню. В 1387. р. польська королева Ядвига, донька й наступниця Людвика, з військом виправилася на Галичину й без всяких труднощів посадила польські залоги в головних городах. Тільки в столичному Галичі замкнувся угорський воєвода Бенедикт і кілька місяців завзято боронився. Але й він мусів нарешті піддатися. Так Галичина і з нею Белзчина та Холмщина, перейшли остаточно під польську владу.
Під литовськими прапорами
У боротьбі за галицьку землю Любарт знаходив сильну підтримку у місцевого боярства. Він здобув престол як кандидат галицьких і волинських бояр, і боярство підпомагало його всіма силами, як свого князя що мав продовжувати традицію галицько-володимирської держави. З тодішніх проводирів боярства знаємо тільки кілька імен; поруч із Дмитром Детьком визначився Данило з Острова, що. їздив із Детьком послом до татар. Обороною Белза приєднав собі славне ім’я воєвода Дрозд. Із дрібніших бояр назвемо Васька й Яцка Бутвичів із Сулимова (тепер у жовківськом повіті), що були прибічниками Любарта, й за це король Казимир сконфіскував їм маєтності.
І селянство показувало зрозуміння для цієї боротьби. Коли король Людвік 1352 р. з-під Белза вертався на Угорщину, якийсь селянин підпалив хату, де король заночував. У війську Любарта побіч литовців, були й окремі українські полки. Раз згадується такий більший полк у силі двох тисяч людей. Так під литовськими прапорами галичани й волиняки боролися за свою землю.
Литовські князі стрічалися з прихильністю на західних землях тим більше, що і східня Україна дісталася тоді була під литовську владу. Татарська орда в половині XIV в. через внутрішні роздори ослабла її не мала сил утримати в своїх руках підбитих земель. Литовська держава використала це й почала займати все дальші; й дальші простори. Так до Литви перейшли спершу білоруські землі, далі Полісся й Чернігівщина, врешті, коло 1363. р., Київщина й Поділля. Литовська займаищина поступала незвичайно скоро іі легко, бо тодішня Литва так глибоко просякла була українсько-білоруською культурою, що на Україні литовських князів витали як своїх володарів. Усі старші представники литовської династії були грецької віри, як Любарт, Ольґєрд, Коріят, Наримунт, майже всі сини Ольґерда і ін.; урядова мова великокняжої канцелярії була »руська« (білорусько-українська), устрій Литви був сформований на зразок київської держави, староукраїнське право стало державним правом Великого Князівства, у звичаях і культурі на Литві перебирали все, що йшло з України. На занятих українських землях литовські князі не переводили ніяких змін, а просто нав’язували до давніх звичаїв і відносин. »Ми старини не рухаємо й новини не вводимо«, — це була основна засада литовської політики. Литовська династія вважала себе за правного спадкоємця давньої Русі й переймала українські землі як свої власні посілосте. Тимто вищі верстви українського громадянства, головно ж боярство, стрічали литовську займанщину з повною прихильністю, як продовження влади своїх князів, готові були новій владі служити. Серед таких обставин скоро поширилася на українських землях і литовська військова організація.
Військовий устрій Литви
Військо Вел. Князівства Литовського було зорганізоване на подібних основах, як наше військо княжих, часів. Були в ньому дві головні формації: народне ополчення й постійне боярське військо. Але розвиток і досвід століть вплинув на те, що обидві частини перейшли внутрішні переміни й мали інші завдання, ніж у попередніх часах.
Народне ополчення, загальний похід землі, великого значіння уже за княжої доби не мав. Тільки в крайній небезпеці, підчас наїзду ворога, все населення мало обов’язок брати зброю й допомагати в обороні. До дальших походів не можна було вжити народних »воїв«, бо вони не мали ні доброї зброї, ні воєнної підготовки. В литовській державі ополчення показалося ще менше. придатним для воєнних завдань. Литовським князям, до їх далеких походів і до боротьби з татарами, потрібне було, постійне, витривале, добре виправлене військо, а не тяжкі, недисципліновані народні ватаги. Ополчення за литовських часів залишається тільки для місцевих потреб, особливо в часі татарських нападів, для підмоги при обороні замку, при погоні за ворогом і - под. Так у великокняжім уставі для Києва був припис, що міщанам у часі татарської тривоги не вільно виїздити з міста коли ж хто виїздить, має залишити свого заступника; хто має коня, має бути готовий до погоні за татарами, піхотинці мають ставитися до замку. В Черкасах міщани мали ще обов’язок їздити кілька разів до року в »поле« ,(степ). АДЯ розгляду, де пробуває неприятель. У Винниці міщани виправляються в погоню »о двуконь«, на двох конях, щоб скоріше наздогнати татар. По всіх містах міщанство мало обов’язок утримувати добру зброю і вчитися стріляти. Таким чином обов’язки ополчення були невеликі.
Зате литовські князі старалися розвинути боярське військо, давню дружину. Організацію цього війська вони зв’язали з боярським землеволодінням. Вже за княжих часів бояри повнили військову службу за те, що діставали від князя земельні маєтності. Але цього обов’язку не додержувалися дуже докладно й не раз бояри відмовлялися від своїх воєнних повинностей (особливо в Галичині в XIII. в.). Литовські князі поставили цю справу дуже енергійно й розбудували консеквентну й суцільну військову систему. Вони поставили за правило, що хто має землю, той мусить повнити військову службу хто у війську не служить, тому землю відбирають. Цю засаду поширили на всі суспільні верстви, від князів і панів до дрібних бояр, міщан, церковних людей і навіть селян. Ціле населення мало бути зв’язане в одну воєнну організацію. Щоб мати як найбільше війська, литовський уряд щедро роздавав землі, між охочих служити в війську, осаджував нових поселенців на пустих просторах, всіма способами заохочував своїх громадян до воєнних повинностей. Радо також перемінював усякі податки й інші обов’язки на воєнну службу, навіть, коли це відносилося нижчих суспільних станів. Так, наприклад, бували випадки, що селянам дозволили не робити »тяглої служби«, тобто панщини, коли еони заявляли готовість служити в війську. Литва воліла мати вояків, ніж податників.
Військова служба кожного землевласника була докладно означена. Земельна аристократія, князі та пани, на основі уставу з 1528 р. мали посилати на війну одного коня з вісьмох »служб«, тобто великих господарств, що мали 8 разів по 300 моргів — отже один кінний вояк ішов щойно з 2400 моргів... Але це була привілейована верства, що не дозволяла накладати на себе тяжких обов’язків. Ці вельможі мали право висилати на війну свої п о- чоти (відділи) під власними хоругвами, тим то їх звали хоруговними панами. Середньо-заможні бояри мали куди тяжчу службу зі своєї посілості висилали по двох, трьох, а то й більше вояків і то »в добрих зброях«. До війська належали люди і з нижчих станів, що займали переходове становище між боярством та селянством. Вони мали різні назви; путні бояри, яких посилали з військовими посилками (путь — дорога) панцирні слуги, озброєні в панцирі; ординські або поленицькі слуги, що їздили стежити за татарською ордою в »поле« (степ); замкові слуги й ін. Вони повнили постійно військову службу, зате ж зі своєї землі не платили ніяких данин або тільки небагато. Селяни повнили воєнну службу так, що кілька дрібніших господарств складалося разом на одну »службу« й спільними силами посилало одного кінного вояка, зате всі були вільні від інших обов’язків.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
