60481 (673758)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Реферат на тему:

ВІЙСЬКО КНЯЖИХ ЧАСІВ. Слов'яни та варяги

План:

Княжа доба

Словяни

Слов’янське військо

Городи

Варяги

Варязьке військо

Значіння варягів для України

Княжа доба

Предки наші, слов'яни, ввійшли в історію як плем'я вояків-завойовників. Зі своєї прабатьківщини, із безмежних пущ східної Європи, вони порозходилися на всі сторони, попромощували дороги серед нетрів та дряговиння, опанували великі ріки, ввірвалися у степи. Протягом століть поусували зі свого шляху чужі народи, перебилися до Чорного моря й дійшли до недоступних Карпат. Немов та нестримна повінь, вони йшли все вперед, займали все нові простори, відбивали напади азійських орд, колонізували дикі поля. У змаганнях з іншими племенами вони перемагали своєю свіжою буйністю та стихійним розгоном. Але військова організація їх була не вироблена, зброя примітивна. Не знали солідарності! й дисципліни, неохоче злучалися у тривкі союзи. Під талановитими полководцями творили великі маси, здібні до одчайдушних походів і завзятої боротьби, дивували всіх своєю живучістю й невгамовною силою. Але так само скоро попадали в незгоду і братовбивчу війну, їх великі війська розбивалися на малі племена та слабосильні, недисципліновані ватаги. Слов'янські воїни — це був військовий матеріал першої якості, та не було це свідоме, дисципліноване військо.

З цієї пливкої, маси першу справжню армію витворили київські князі-завойовники. Аскольд і Дір, Олег, Ігор, Святослав — це ті могутні постаті, що нашу історію з тісних закутин вивели в широкий світ, пустили українські кораблі на Чорне море, повели свої полки на Кавказ і Каспій, дотягли до Дунаю й балканських гір. Ядром їх війська були скандинавські варяги, лицарі заковані в залізо, з обсіченими мечами, зв'язані воєнним братерством, відважні й на все готові. Вони дали нам перший зразок війська, що знало сувору дисципліну, — найважливішу з військових чеснот. За їх прикладом почала творитись наша дружина, лицарське прибічне військо князів. Ця доба дала воєнним походам реальні цілі; воєнна сила мала служити потребам громадянства, боронити торгівлю, протидіяти експансії сусідів; армія служила державі.

Коли ж українська держава вже сконсолідувалася, — в часах Володимира Великого, Ярослава Мудрого й їх наступників — коли були вже границі тривкі й усе державне життя стало на сильних підвалинах, наше військо на пару століть прийняло постійні організаційні форми. Вже лише в подробицях відбулося поліпшення, потрохи мінялася зброя, творилися другорядні формації, розвивалася тактика, але основи війська були вже утривалені. У боротьбі зі степовими ордами розвивалося лицарство, ті воїни «під трубами повиті, під шоломами колихані, кінцем коня годовані», виідеалізувалися воєнні звичаї, повстало свідоме національне військо.

Пізніше Східноукраїнська держава серед домашніх чварів і непосильної боротьби зі степом почала занепадати. Під ударами татарських таранів упав старий Київ. Тоді огнища життя попереносилися на захід, на Волинь і в Галичину

Данило й інші галицько-володимирські князі користувалися військовим досвідом західних країн, досліджували незрівняну тактику монголів і поставили свою армію на нових основах. Галицькі «оружники» повнили сторожу на найдальшому західному бастіоні наших земель, стояли непорушно як та залізна стіна, »блищали щитами і зброєю — на сонце схожі...«

Така коротка історія нашого війська у княжу добу: від примітивних слов’янських воїнів через варязьку школу і степові походи дійшли ми до світлих київських та західноукраїнських полків. Цей розвиток розглянемо докладно.

Слов’яни

Воєнна організація слов’ян спиралася на роди й племена.

Рід це була велика родина, що складалася з кількох десятків людей, посвоячених між собою. Жили вони в одній оселі, мали спільне майно — землі, ліси, ловища, худобу та підлягали владі найстаршого в роді. Члени роду взаємно собі помагали. Коли хто одного з них покривдив, усі мали за покривдженого заступатися. Коли кого вбито, свояки мали обов’язок помститися за його смерть. Але найважніше завдання роду було — оборонити своїх людей від ворожого нападу. Слов’яни ставили свої оселі в недоступних місцях, у густому лісі або серед непрохідних боліт. Укріплювали їх валом і частоколами. Рід дбав про зброю та всякі воєнні засоби, приготовлював оборону оселі, держав сторожу,, щоб устерегтися перед несподіваним нападом ворогів. Рід, це була основна воєнна формація, що репрезентувала водночас групу посвоячених людей, оселю, господарську організацію й відділ війська. Хоч була це одиниця невелика, але ж визначалася великою суцільністю й моральною силою. Члени роду йшли в бій, боронячи свою рідну оселю, своїх жінок і дітей, своє майно й увесь свій добуток; боролися завзято, бо боротьба рішала про те, чи жити їм, чи пропадати. Провід над військом роду мав найстарший у роді, або той, кому члени роду доручили цей обов’язок. Здається, звався він староста.

Вищою організацією було плем’я. До племені належали роди з традицією давнього посвоячення або такі, що замешкували одну околицю. Плем’я єднали спільні обичаї, вірування, спосіб життя, одяг, говір. В часі небезпеки поблизькі оселі умовлялися, як виступити на ворога, закладали спільні укріплення, приготовляли місця, де все населення могло сховатися. На чолі племені стояли князі, а старшини родів творили раду, віче.

Найдавнішим наш літопис подає імена племен, що жили на українських землях: над Дніпром біля Києва — поляни, над Десною й Сулою — сіверяни, на Поліссі — деревляни, над Бугом — дуліби або волиняни, над Дністром — уличі й тиверці, десь на заході — хорвати. Таких племен було певно більше, але пам’ять про них не збереглася. Тільки давні городища вказують на місця, де скупчувалася давня воєнна організація.

Деякі племена мали більші воєнні сили, поширяли свою владу на широкі простори й основували тривкі держави. Найдавніші традиції мала держава київська. її основник Кий, за переказом, відбував мандрівку зі своїм родом, зайшов аж над Дунай і там хотів поселитися. Але остаточно осів із братами над Дніпром і тут виставив город Київ. Коли брати повмирали, »рід їх почав держати князювання над полянами«. Досить сильну державу мали деревляни, — їх столицею був город Іскоростень (тепер Коростень). Згадували вони з пошаною своїх «добрих князів, що збагатили були Деревлянську землю». За князювання Ольги жив останній деревлянський князь Мал. Про могутню державу волинян переказав нам відомосте один арабський письменник, Масуді: »3поміж цих народів один попереду, за давніх часів, мав владу над іншими; князь його звався Маджак, а сам народ звався валинана. Цьому народові за давніх часів корилися всі інші слов’янські народи, бо влада була його та інші королі його слухалися«. На крайньому заході нашої території повстали славні червенські городи, ряд могутніх твердинь між Бугом та Сяном, із головним городом Червнем посередині. Хто заснував ці укріплення, про це літописці не переказали нам нічого. Але могутні городища, що залишилися досі, свідчать про силу тієї давньої воєнної організації.

Розвиток тодішньої держави залежав зовсім від особистих прикмет князя-основника. Коли володар був талановитий, умів створити воєнні збройні сили й своїм авторитетом тримав у єдності різні племена, то держава існувала й розвивалася успішно. Коли ж верховна влада ослабла,- коли не стало сильної руки, що тримала цілість, відразу проявлялися змагання. Відживали окремішні племена, дрібні князьки підіймали голову, збунтувалися цілі околиці, поставали нові осередки, — держава розпадалася. Не раз приходило до повної анархії, боротьби всіх проти всіх, як про це

оповідає літопис: «повстав рід на Слов’янське військо. рід, були між ними чвари й самі почали воювати один одного...» Треба було чекати довгий час, доки знову не появилася сильна одиниця й не перевела нової військової й політичної організації та не створила нової держави.

Слов’янське військо

Про сам устрій слов’янського війська знаємо небагато. Назва війська була тоді — в о ї, рідше вживалося це слово в однині — воїн. Старшини над військом звалися воєводами. Не було між ними ніяких ранг, ні ступенів. Всі важніші справи вирішували на вічу, особливо, коли доводилося вести війну або складати мир. »У слов’ян і антів«, писав грецький Історик Прокопій у VI. віці, »панує не одна людина, але давно вони живуть так, що всім порядкує громада, — всі справи, щасливі, чи погані, йдуть до громади«. Але в бою провід мав один верховний воєвода. На чолі слов’янських антів у боротьбі з готами коло 370—380 рр. стояв князь Боз із синами й 70 старшин.

До бою слов’яни йшли спершу невпорядкованою громадою. «Вони не знають бойового ладу, ні не вміють вести боротьби впорядкованими лавами«, оповідає грек Маврикій у VII. в. Пізніше, мабуть, за прикладом краще зорганізованих сусідів, слов’янські племена припили кращий устрій. Може бути, що слов’яни знали вже десятковий поділ на сотні й тисячі: в Києві вже в дуже давніх часах стрічаємо округи з назвою тисячі, під проводом тисяцького.

Чужосторонні письменники змальовують слов’ян як військо слабо озброєне. «Виступаючи в бій, вони йдуть на ворогів, здебільше, піші, в руках їх невеликі щити та списи, панцирів вони не надягають. Деякі не мають ні сорочки, ні плаща, а тільки в коротких штанях ідуть битися з ворогами», переказує Прокопій. Сам він був полководець, знав добре воєнну справу й його голос має тут велику вагу.

Інші письменники потверджують і де в чому доповнюють цей опис. Згаданий вище Маврикій каже, що слов’яни мали по два списи, луки з отруйними стрілами її дуже тяжкі щити. Михайло Сирський оповідає, що слов’яни несли до бою по два-три списи, іншої зброї не вживали. Павло Дякон згадує, що слов’яни боролись списами та сокирами та що рукою кидали каміння. Арабський географ Ібн-Росте й перський письменник Кардезі описують, що слов’яни мали коня, списи та щити. Ще один араб ізгадує сокири.

Як з цих описів видко, слов’яни вживали до нападу найбільше списів, кожний воїн мав їх по два або по три. Це була зброя, яку найлегше було виробити, — всі примітивні народи йшли у бій зі списами. В давній словенській мові були аж три різні назви на спис — коп’я, сулиця, оскеп, видко існували різні роди списів. Сокира це теж стародавня зброя. Пізніше її поліпшили, й так повстав топір (назва іранського походження). Лук був відомий слов’янам здавна, але не розвинувся як бойовий снаряд так усебічно, як розвинувся він у степових народів. Пізніше луки приходили до нас від печенігів та половців. До кидання каміння слов’яни вживали пращі.

Замітна річ, що у слов’ян у давніх часах не був іще відомий м е ч. До боротьби зблизька служив тільки короткий н і ж. Мечі слов’яни перейняли, мабуть, від Германських готів. До охорони тіла вживали щита, — старої зброї індоєвропейських народів.

Не можемо подати докладнішого опису зброї давніх слов’ян. - З тих часів не дійшло до нас ніяких картин, що зображували б озброєння слов'янина. З археологічних розкопів знаємо різні роди зброї, але дуже важко сказати, чи ця або та зброя слов’янського походження, чи належить до інших племен. Вже в тих часах був живий обмін зброєю і, що появилося в одного народу, те незабаром переймали інші. Так зброя слов’ян не була все однакова, а змінялася й уліпшувалась.

Слов’яни не дорівнювали своєю організацією сильнішим сусідам. Не могли вони й мірятися з Візантією, що мала найкраще військо в тодішньому світі, славну кінноту й недоступні твердині. І у стрічах з германами виявлялися значно слабшими. В IV. віці підбили їх Готи. Грізним противником слов’ян були теж монголи. Дикі гуни своєму поході через Європу розгромили слов’янські племена, отім слов’яни підлягали аварам. Але й у боротьбі зі сильнішими народами слов’яни виявлялися добрим військовим матеріалом. Знавець східної Європи, арабський письменник Ібрагім Ібн-Якуб кинув такі слова: «Слов’яни люди сміливі, здатні до боротьби, коли б не незгоди серед їх численних і порозкиданих племен, то з їх силами не міг би зрівнятися ні один народ світу«. Треба було тільки сильної руки, що з'єднала б слов’ян та дала їм сильну політичну й військову організацію.

Городи

Коли слов’яни не дорівнювали іншим народам зброєю й організацією, то перевищали їх способом будови городів. Північні землі й досі вкриті великим числом городищ, валів та окопів, що залишилися по давніх городах. На Київщині є. їх до 450, в Чернігівщині 150, на Волині 350, на Поділлі 250, в Галичині понад 100. Коли дочислити ще інші землі, то Україна має до півтора тисячі городищ. Недаремне скандинавці називали Україну "землею городів". Частина цих городищ походить із доісторичних часів, але переважливе число — з V.-VIII. століття, з часів, коли розвивалася воєнна організація слов’ян. Слов’янські племена не мали сили перемогти ворогів у чистому полі, то й боронилися так, що ставили скрізь укріплені городи. І в цій справі дійшли вони до великого мистецтва.

Слов’янські городи мали різнорідне положення. Найчастіше вони стояли на високих, стрімких горбах, серед недоступних лісів, — це були потайні захисти, де населення ховалося тоді, коли не мала надії встояти перед ворогом. Інші городи були при людних шляхах, над берегами великих рік; вони служили для охорони торгівлі Ті забезпеки комунікаційних доріг. Ще інші стояли на недоступних островах серед рік та озер, або на підвищених місцях між болотами й багнами. Тут сама природа боронила людину, доступ до такого місця йшов тільки потайними переходами, по кладках та мостах, що їх посторонньому ніяк було відшукати. Деколи навіть город ставили серед боліт, на палях, повбиваних у землю.

Розмір городищ бував різний, залежно від терену та призначення города. Деякі городища такі невеликі, що могли помістити ледве одну господарську садибу з будинками. Інші були дуже широкі, займали простір цілого морга, а то й більше. Городи на рівній площині мали звичайно форму кола або еліпси — таке укріплення було найзручніше до оборони. Городища, положені на горбах, мають вид не такий правильний, їх план залежав від положення й укладу узгір’я.

Укріплення городів складалися головно з валів і ровів. Вал: бував кілька метрів заввишки. Там, де доступ був легший, сипали вали вищі й сильніші. У більших городах вали йшли двома і трьома рядами. Вал будували з землі, яка була на місці, найрідше з глини, бо її можна було добре втовкти. По надвірній стороні города залишали рів і, як була недалеко річка, пускали до фоси воду. Вал скріпляли часом дерев’яними палями, частоколом. Вхід до городі вів через оборонні ворота. Як виглядав слов’янський город усередині, чи були в ньому ще які укріплення, який вигляд мали внутрішні будови — про те не знаємо нічого певного. В пізніших часах городи часто перебудовували і зміняли так, що найдавніші укріплення попропадали без сліду.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата