60321 (673658), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Добившись успіху, Б.Хмельницький здійснює похід на Захід, узявши спочатку в облогу Львів (8-26 жовтня), а згодом Замостя (6-21 листопада). Для організації боротьби населення Белзького, Волинського і Руського воєводств він розіслав у різні райони свої полки. До середини листопада вони разом з загонами місцевих повстанців звільнили весь західноукраїнський регіон. Тут розпочалося формування державних інституцій, зокрема, полково-сотенного територіально-адміністративного устрою .
В даній ситуації відбуваються деякі корективи у стратегії гетьмана Богдана Хмельницького.
У Києві Хмельницькому влаштували урочисту зустріч. Тут він отримав благословення своїй справі від ієрусалимського патріарха Паїсія, який простував до Москви. З ним Хмельницький і відправив до московського царя Олексія Михайловича своє перше посольство на чолі з Мужиловським для ведення переговорів.
Тим часом Богдан Хмельницький створює в Україні гетьманське правління. Чигирин став головною резиденцією гетьмана України. Це було початком державності, що складалася в Україні в ході Визвольної війни середини XVII ст. Хмельницький налагодив виробництво гармат, вогнепальної зброї, селітри, пороху.
Улітку 1648 р. на Лівобережжі були сформовані Борзенський, Гадяцький, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Ічнянський, на Правобережжі - Вінницький, Київський, Уманський полки.
З метою мобілізації сил народу для свого визволення одночасно зі створенням нових територіальних козацьких полків на їх базі розпочалося формування державних структур за полково-сотенним ладом. Це було найяскравішою ознакою переростання повстання Б.Хмельницького у Визвольну війну українського народу з-під колоніальної залежності від Речі Посполитої. Такого ж реформування зазнали і шість колишніх реєстрових полків: крім того, на них покладалися обов'язки щодо надання збройної підтримки осередкам повстання та кадровому забезпеченню новостворюваних козацьких полків.
До 1650 року в Україні було сформовано 16 полків, які становили територіальне ядро (180-200 тис. кв. км) держави, де проживало 1,6 млн населення.
Б.Хмельницький, як і більшість старшин, продовжував залишатися у полоні ідей автономізму. Осіння кампанія 1648 р. після Пилявецької битви проводилася не стільки з метою включення західного регіону до складу козацької держави, скільки для реформування державного устрою Речі Посполитої: запровадження абсолютизму й визнання за Україною (Руссю) таких же прав, які мала Литва. Причому ці сподівання пов'язувалися з обранням на трон короля (Владислав IV помер у травні 1648 р.) спочатку московського царя, пізніше - трансільванського князя, а коли ці надії стали примарними - королевича Яна Казимира. Саме тому Б.Хмельницький та його прибічники припустилися стратегічної помилки, якої згодом так і не вдалося виправити: замість того, щоб укріпитися на західних кордонах (як це радили М.Кривоніс і П.Головацький), вони пішли 21 листопада на укладення перемир'я з Яном Казимиром, за яким передбачалося повернення армії на Україну. Молода держава відмовилася, принаймні, від західного регіону, що вело до істотного послаблення її воєнно-економічного потенціалу.
Враховуючи силу опору покозачених мас, Б.Хмельницький відмовився (крім окремих випадків) від надання будь-якої допомоги шляхтичам, які наважувалися повернутися до своїх володінь. Водночас він визнав козацькі права за тими селянами, і міщанами, які продовжували перебувати у складі його армії.
20 лютого 1649 р. у Переяславі розпочалися українсько-польські переговори. Їх перебіг показав, що на цей час гетьман, переосмисливши уроки торішньої боротьби, вперше в історії українського суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Надалі вони були розвинені під час його квітневих переговорів з московським посольством Г.Унковського.
Посли від польського короля вручили Б.Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву і стяг. Нова політична програма гетьмана висувала як першорядне завдання включення до складу української держави західного регіону. З огляду на це насамперед потрібно було закріпити за собою контрольовану територію. І, згідно з умовами укладеного 25 лютого 1649 р. з польським посольством перемир'я, гетьман добився визнання де-факто автономії козацької України. Кордон між нею і Річчю Посполитою мав проходити по ріках Горині, Прип'ять та м. Кам'янець-Подільський, через який заборонялося переходити польським підрозділам, урядовцям і шляхті. У політичному житті відбувається заміна функціонування "генеральної" (чорної) ради старшинською, зміцнення гетьманської влади, яку Б.Хмельницький починає розглядати як дану Богом, що засвідчувало появу в нього монархічних прагнень.
З початку травня 1649 р. за умов небажання польського уряду йти на серйозні поступки сподівання на продовження українсько-польського політичного діалогу стають примарними.
Б.Хмельницький розпочав мобілізацію армії, що дістало повну підтримку народних мас. За словами українського літописця Самовидця, "так усе, що живо, піднялося в козацтво".
Тим часом Польща також завершує підготовку до початку воєнних дій. І 31 травня дванадцятитисячне військо вторглося у південно-східну Волинь. Українські полки І.Донця, А.Романенка, Г.Яцкевича, Кривоносенка й Таборенка разом з селянами і міщанами намагалися стримати ворога. Відбулися бої в околицях Заслава, у Сульжинцях, Зв'ягелі, Остроколі та в інших містах. Десятки поселень було повністю знищено жовнірами. Вся південно-східна Волинь сплила кров'ю. Основні сили польської армії на чолі з польним гетьманом А.Фірлеєм спинилися табором під містом Староконстантинів.
Дізнавшись про відновлення воєнних дій, Б.Хмельницький негайно вирушив у похід, маючи на меті звільнити українські землі від Перемишля до московського кордону. Відвівши полки до Збаража, польське командування розпочало підготовку до відбиття можливого наступу козаків. До початку липня кількість жовнірів зросла до 15 тис.
Б.Хмельницький, маючи у розпорядженні до 100 тис війська, об'єднався 8-9 липня з кіннотою Іслам-Гірея (близько 30-40 тис) і вирішив наступати на противника. Ранком 10 липня, українсько-кримська кіннота з'явилася під Збаражем. Так розпочалася відома в історії Збаразька облога. Упродовж липня-початку серпня Б.Хмельницький провів 7 великих приступів.
Під час останнього генерального штурму 6 серпня козаки групами по 15-20 чол. тягли 15 гуляйгородів, які були поставлені на колеса, підносили величезні штурмові драбини. По збаразькому замку і ворожому табору били козацькі гармати. Але обложені не збиралися здаватися. Гриміли польські гармати, сіючи смерть, часті вилазки збивали наступ українського війська. Лише 400 козакам вдалося здертися на вал і поставити там свій прапор.
Під Збаражем Річ Посполита практично втратила одну з своїх армій.
Збаразька облога по праву стоїть в одному ряду з блискучими перемогами українського полководця Б.Хмельницького під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями та в інших битвах. Облога польського війська, як писав академік М.Грушевський, стала свідченням "талантів Хмельницького як стратега і правителя".
На допомогу обложеним вирушив з Любліна на чолі тридцятитисячного війська сам король Ян Казимир. Дізнавшись 7 серпня про наближення королівської армії Б.Хмельницький вирішив атакувати її на марші. Взявши із собою близько 40 тис українських кіннотників і 20-30 тис. татар, Б.Хмельницький та Іслам-Гірей, вночі з 13 на 14 серпня знялися з позицій і вирушили назустріч Яну Казимиру. Тим часом 20-тисячне польське військо, прибувши 13 серпня в околиці Зборова, готувалося до переправи через болотисту Стрипу. Посланий 14 серпня королем розвідувальний загін упродовж дня не зміг виявити присутності противника, хоча за даними одного з шляхтичів, той перебував від них "лише в одній милі".
Українське військо завдало противнику одночасно удару з фронту і з тилу. Захопивши переправи, повстанці розгромили жовнірів і погнали їх до обозу під Зборів.
Дуже сильним був удар Б.Хмельницького із фронту. Зім'явши корогви князя С.Корецького, атакуючі зробили вигляд, що наступатимуть на праве крило, але потім блискавично змінили напрям атаки й обрушилися на ліве крило польського війська. Жовніри не витримали й почали відступати.
Становище польської армії було катастрофічним. Вона зазнала тяжких втрат - близько 7 тис., у тому числі понад 3 тис. убитими. У пошуках виходу із критичного становища король звернувся з листом до хана, пропонуючи розпочати переговори. Останній спішно погодився, оскільки був принциповим противником розгрому Речі Посполитої й утворення незалежної Української держави. Він добре усвідомлював, що її поява біля північних кордонів ханства покладе край найбільшому джерелу наживи - постійному пограбуванню українських земель і торгівлі ясиром. З огляду на це Іслам-Гірей у боротьбі України з Польщею вирішив проводити політику "рівноваги сил", що вела до їх взаємного виснаження й давала можливість Криму відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі. Ця позиція кримської верхівки таїла у собі смертельну небезпеку для справи виборення Україною незалежності.
17 серпня воєнні дії припинилися. Переговори хана з королем завершилися укладенням договору, що передбачав установлення "вічної приязні" й надання взаємної допомоги у боротьбі проти ворогів. Після гострих дискусій Ян Казимир погодився на таємну 6 статтю, в якій татарам дозволялося "вільно спустошувати край, повертаючись назад".
Згідно з укладеним 18 серпня договором територію козацької України складали всього три воєводства: Брацлавське, Київське і Чернігівське. Кількість козацького реєстру обмежувалася 40 тисячами. Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни і міщани повинні були виконувати довоєнні повинності.
24 серпня було знято облогу польського війська під Збаражем. Воєнна кампанія завершилася. Таким чином спроба створення соборної незалежної держави зазнала невдачі. Потрапивши до влаштованої ханом пастки, гетьман змушений був задовольнитися одержанням козацькою Україною автономії у межах Речі Посполитої.
Важливе місце у політиці гетьмана в цей період посідала проблема реорганізації адміністративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституцій. Багато міст України отримали права самоврядування, інші користувалися магдебурзьким правом. Взявши до уваги ці міста й містечка, села та хутори Б.Хмельницький запроваджував воєнне урядування козаків. Центральним правлінням стала генеральна військова канцелярія, яка складалася з гетьмана, обозного (начальника артилерії і табірного лаштунку), осавула, писаря (державного секретаря) і хорунжого (головного прапороносця). У кожному полку була своя канцелярія з полковим начальством. Це полковник, обозний, осавул, писар, суддя, хорунжий. У сотні - сотенна канцелярія, яка складалася з сотника, писаря і хорунжого. Над куренями начальствували отамани. Всі вони складали козацьку старшину, яку обирали вільними голосами і яку затверджував гетьман.
У другій половині 1650 р. укладається угода з Портою про надання українським купцям права вільно плавати Чорним морем, безмитної торгівлі у портах імперії й перебування у Стамбулі українського резидента. Влітку 1650 р. Б.Хмельницький погодився на прийняття турецької протекції, і наприкінці року султан взяв його "під крило і протекцію неосяжної Порти". Справа тепер залишалася за відповідною ухвалою старшинської ради. І все ж проблема нейтралізації негативних наслідків кримсько-польського договору була нерозв'язаною.
19 лютого 1651 р. цар Олексій Михайлович видав указ про скликання Земського собору, на якому повелів оголосити, що запорозький гетьман Богдан Хмельницький і козаки "бъют челом под государеву высокую руку и подданство..." Проте цього разу собор ніяких конкретних рішень не схвалив.
Тим часом саме цього дня ж і року 13-15-тисячна польська армія на чолі з польним гетьманом М.Калиновським перейшла у наступ. 20 лютого вона атакувала м. Красне, де з основними силами брацлавського полку перебував полковник Д.Нечай. У запеклому бою майже всі козаки полягли (в т.ч. і Д.Нечай), хоча й ворог втратив до 1 тис. жовнірів. Продовжуючи наступ, поляки захопили Мурафу, Шаргород, Чернівці, Ямпіль. Завдяки добре організованій кальницьким полковником І.Богуном обороні вінницького монастиря (11-20 березня) наступ М. Калиновськового загальмувався. З підходом сюди 20 березня українських полків, надісланих Б.Хмельницьким, польська армія розпочала відступ спочатку до Бара, а згодом до Кам'янця-Подільського. За місяць боїв у Брацлавщині вона втратила близько 6 тис. жовнірів.
Український гетьман переходить у наступ. Однак вичікувальна стратегія володаря Криму та його протидія проведенню українцями самостійних наступальних дій позбавили Б.Хмельницького ініціативи й прирекли на пасивність (близько місяця 100-110 тис армія тупцювалася на місці у районі Тернополя - Збаража). Це дало можливість Яну Казимиру успішно завершити мобілізацію величезної армії (близько 200 тис жовнірів і озброєних слуг) і привести її 19 червня під Берестечко. В цей час Кази-Гірей робить спроби схилити гетьмана до замирення з королем, а також проводить переговори з правлячими колами Польщі щодо можливості порозуміння з ханом.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
