Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

В 1470 р. Людовик зізвав у Турі збори нотаблів (світських та духовних вельмож) і попросив їх звільнити його від дотримання перонського договору. Визволення, звичайно йому бкло дано. Разом з тим, Карла було викликано до суду паризького парламенту.

Оголошення війни застало Карла зненацька. Французи вторглися в бургундську Пікардію, легко оволоділи Ам’єном, Сен-Контеном та іншими містами. В квітні 1417 р. герцог повинен був просити миру. Невдовзі події прийняли для нього вдалий оберт. В 1472 р. Карл розпочав військові дії на берегах Соми. Бургундці захопили Неслем, вбили всіх його жителів та спалили всі будинки. Слід за тим їм здалися Руа та Мондидьє. Навпаки тому, Бове оборонявся на протязі цілого місяця і не здався .Карл намагався проникнути в Нормандію і з’єднатися з бретонцями, але це йому не вдалося, так як Людовік сам охороняв кордони Бретані. Втративши декілька фортець, герцог Бретанський склав зброю і заключив мир. В листопаді 1472 р. був підписаний мир і з герцогом Бургундським.

З тих пір Людовік благорозумно відмовився від усяких зіткнень з Карлом. Як показали наступні події, така політика була найбільш далекоглядною.

За своїм характером герцог Бургундський не міг жити в мирі. Невдовзі він відвернувся від французьких справ через заходи в Лотарингії, Німеччині, Швейцарії та Нідерландах. Людовік не заважав своєму супротивнику виснажувати сили у війнах та закллотах. Він терпляче чекав того моменту, щоб поновити свої притязання. Тим часом він він привів до повної покори своїх "добрих двоюрідних братів". Ще в червні 1471 р. король наказав схопити та кинути до в’язниці герцога Алансонського.

В 1472 р. раптом помер брат короля, герцог Гиєнський, і Людовик оволодів його землями. Потім прийшла черга графа Арманьяка. Цей буйний васал в червні того ж року підняв заколот.

В березні 1473 р. французи осадили його в Лектурі. Місто здалася на капітуляцію, але все одно було розгромлено. Сам граф був вбитий, його брата було кинуто до в’язниці. Герцога Немурського, молодшого главу Арманьякського лінії, посадили до Бастілії і стратили в 1477 р.

Після загибелі династії Арманьяків Людовик встановив свою владу над всіма володіннями південної Франції. Смерть бездітного герцога Анжуйського Рене в 1480 р., а потім його племінника Карла Менського доставили в руки короля анжуйський спадок і право на Неаполітанське королівство.

За допомогою підкупів Людовік XI уклав "вічний" союз з Швейцарією, спрямований проти своїх ворогів - французьких феодалів. Цей договір, як зазначав Маркс, був основою всіх угод, які укладалися між Францією й Швейцарією до самої французької революції; він забезпечив за Францією право вербувати швейцарську піхоту, а за швейцарцями щорічну данину від Франції.

Людовіку XI вдалося спровокувати на війну проти свого головного ворога - герцога Бургундського Карла Сміливого — швейцарські кантони та лотарінгських феодалів.

Між тим справи у Бургундського герцога з кожним роком йшли все гірше. Він зазнав декілька поразок від швейцарців, і в січні 1477 р. був вбитий і битві при Нансі. Його смерть була не тілько роковою для Бургундського дому, але і для всіх феодальних володарів Франції.

Значний Бургундський спадок повинен був перейти до дочки Карла Сміливого Марії. Законно заволодіти її землями Людовік міг тільки тільки за допомогою шлюбної угоди. Але його власному сину було лише шість років, в то час як Марії вже виповнилося дев’ятнадцять. Тому королю потрібно було шукати нові шляхи. Він зараз же зайняв військами Пікардію, а також вів їх до Бургундії та Франш-Конте начебто для охорони прав Марії. Тут Людовіка підтримали місцеві вельможі, в особливості могутній принц Оранський Жан де Шалон-Арле.

Під його тиском бургундський сейм прийняв рішення в 1477 р. передати герцогство і всі землі під управління французькому королю. В лютому таке ж рішення прийняли барони Франш-Конте, хоча провінція ця входила дол складу Священної римської імперії. Сам Людовік повів війська в Генегау. Марія просила допомоги у свого дядька, англійського короля Едуарда IV, але він не хотів війни з Францією і не рушив з місця.

Французи зайняли Артюа та Генегау, загрожували Люксембургу і навіть пройшли у Фландрію, але тут їх успіхи закінчилися. Фламандці не бажали відновлення французького господарювання, проти якого боролися двісті років, і підтримали Марію (вона жила тоді в Генті). Французи були змушені брати з боєм кожне місто. Сам Людовік сам ледь не загинув під стінами обложеного ним Бушеня. В гніві він наказав зпустошити країну, але це звісно не надало йому популярності.

Марія, розуміючи про власну нездатність утримати отриману спадщину, забажала знайти собі законного покровителя. В серпні 1477 р. вона вступила до шлюбу з австрійським ерцгерцогом Максиміліаном. Для Людовіка це стало неприязним сюрпризом. Імператор Фрідріх ІІІ вступився за принцесу і вимагав повернути ті землі, які вважалися імперськими лєнами (перш за все Франш-Конте).

Принц Оранський, невдоволений тим, що його не призначили намісником Бургундії, розсердився на Людовіка і перейшов на бік його ворогів. Франш-Конте було охоплене повстанням. В 1479 р. французи заходили столицю графства, місто Доль, і розгромили його. Після цього провінція була підкорена.

Війна на півночі проходила не так вдало. В серпні у Гінгата війська Людовика зазнали відчутної поразки від Максиміліана. Результат цієї битви змусив короля подумати про реформування своєї армії. Дійсно, французька регулярна піхота (так звані "вільні стрільці") не могли протистояти високопрофесійним швейцарським та німецьким найманцям. Людовик став створювати у себе великі підрозділи найманої піхоти. Невдовзі він вже мав до 30 тисяч чоловік гарного війська. Для утримання цієї армії, французький король був змушений постійно збільшувати податки (за роки його правління податки зросли майже втричі і стали важким ярмом для народу).

В 1482 р. під час полювання Марія впала з коня і через три тижні померла. Після неї залишився чотирирічний син Філіп та дочка Маргарета. Максиміліан без грошей та війська був безсилий продовжувати війну з Францією. В грудні 1482 р. в Арасі був підписаний мир, умовами якого були:

1. Трирічна Маргарета була заручена з сином Людовіка Карлом і відправлена на виховання в Париж;

2. Франш – Конте і Артуа були оголошені її спадком.

Таким чином, Людовік зумів прибрати до рук всю Бургундську державу за виключенням Нідерландів (так називалися у середні віки землі, що розташовані по Нижньому Рейну, Маасу, Шельді і узбережжю Північного моря. Частина феодальних володінь, що знаходилися на території Нідерландів (Фландрія, Артуа та інші західні області), входила до складу Французького королівства, а частина (Голандія, Брабант, та інші східні області) – в склад Німецької імперії. До середини ХV ст. Нідерландські землі потрапили під владу бургундських герцогів. З інших великих великих феодальних володінь до кінця правління Людовіка ХІ незалежність зберегла лише Бретань.

Успіхи об’єднання всіх французьких земель в єдину й централізовану державу пояснюються не стільки державною діяльністю і дипломатичним талантом Людовіка XI, скільки зростаючою необхідністю французького суспільства. "...В містах і на селі всюди збільшилась в населенні кількість таких елементів, які насамперед бажали, щоб був покладений край без- конечним безглуздим війнам, щоб припинені були чвари феодалів, які приводили до того, що всередині країни відбувалася безперервна війна навіть і в тому випадку, коли зовнішній ворог був у країні, щоб припинився цей стан безперервного і цілком безцільного спустошення, який незмінно продовжував існувати протягом всього середньовіччя".

В об’єднанні окремих частин країни в єдину й централізовану державу була зацікавлена в цей час переважна маса французького населення. Об’єднання більш значних областей у феодальні королівства було потребою як землеробського населення, так і міст. Зростання міст, розвиток ремісничого виробництва й торгівлі, проникнення товарно-грошових відносин на село - все це забезпечило королівській владі успіх в її боротьбі з феодалами. "Спільне діяння всіх цих причин, - говорив Енгельс, - яке посилювалося з року в рік завдяки тому, що всі вони дедалі енергійніше діяли в одному й тому ж напрямі, забезпечило у другій половині XV століття перемогу над феодалізмом, хоч і не бюргерства, а королівської влади".

Таким чином, в період правління Людовіка ХІ завершився процес об’єднання Франції в єдину державу.

2.3 Економічні питання в міжнародній політиці Франції

Після закінчення Столітньої війни та приєднання півдня, при Карлі VІІ (1422 – 1461 рр.) і особливо при Людовіку ХІ відбувалося відродження економіки Франції.

На відбудову зруйнованого війною сільського господарства, ремесла та торгівлі, налагодження економічних та політичних зв’язків було справою важкою та довготривалою.

Після вигнання англійців та приєднання Півдня відразу ж почалася боротьба з Бургундією, що теж потребувала великих жертв. Ще повністю не відбудована економіка країни зазнала нових випробувань. Нечувано зросли податки, від яких тяжко страждав народ. Податкові утиски на селі негативно відображалися на розвитку сільського господарства.

Економічна політика Людовіка ХІ сприяла пожвавленню ремесла й торгівлі, подальшому розширенню економічних зв’язків. Значного розвитку отримала металургія та металообробка (головним чином для виготовлення артилерії та зброї), з’явилось виробництво шовкових та легких шерстяних тканин.

В кінці XV ст. на ярмарках Фрінції торгували сукнами з Нормандії, Бері, Пуату та Лангедоку, полотнами з Фореза, Божоле, Роане, та Брес, хутровими виробами з Парижу, Ліоне, Жеводана та Альбіжуа, різноманітними виробами з Парижу і т.д. Велика оптова торгівля велася також на норманських ярмарках в Кані, Руані. Від Руана до Марселя, по Сені, Соні та Роні встановилися постійні та інтенсивні торгові зв’язки.

За 22 роки правління Людовіка ХІ одна королівська талья, яку сплачували селяни, збільшилась більш ніж в три рази. Податки розоряли мало імущі верстви села та важко лягали на селянство в цілому. Лише в кінці ХV ст. завдяки зростанню посівних площ до Франції повернувся відомий достаток. В урожайні роки зерно вивозили в Англію, Нідерланди, Іспанію, зростав експорт високоякісних вин. Все це означало зростання продуктивності саме селянського господарства, тому що феодали на той час майже повністю перетворилися в земельне рантьє.

Ремесло відродилося швидше; до того ж Людовік, прагнучи до розвитку економіки країни, покровительствував міському ремеслу, металургії та металообробці, книгодрукуванню, виробництву сталі, надаючи різноманітні пільги та привілеї, виписуючи спеціалістів з Німеччини та Італії. Він приклав багато зусиль для того, щоб укріпити цехову систему, але виключно з фіскальних міркувань, тому що звання майстра викуплялось у короля. З цією метою він розповсюдив її на більшість південних міст, де до того панувало вільне ремесло. В його економічній політиці, особливо в галузі таможних тарифів, вже проступали риси майбутнього меркантелізму, на в основному вона була направлена на те, щоб країна не витрачала на імпорт дорогоцінних виробів, а виробляла їх сама, що скорочувало вивіз за кордон дорогоцінних металів, особливо золота.

Друга половина XV ст. була для Франції періодом розквіту ярмарок – загальнофранцузьких, провінційних, місцевих, - які відігравали значну роль в розвитку загальнонаціонального ринку. Забезпечуючи постійні торгові зв’язки між окремими частинами країни, ярмарки сприяли розвитку господарської спеціалізації провінцій.

Досить високо зросло значення Ліону як значного торгового центру, який зв’язував північні області з південними (але не з Лангедоком, а лише з Марселем, який в 1481 р. разом зі всім Провансом увійшов до складу Франції, і став головним французьким морським портом на середземноморському узбережжі, і відігравав велику роль в торгівлі французьких купців з Левантом, Італією, Іспанією і північним узбережжям Африки). Ліон, місто переважно прикордонне, в якому переважали італійські купці та банкіри, стало французьким містом, колискою французького шовкового виробництва і головним ярмарочним центром усієї країни. Ліонськи ярмарки, окрім свого міжнародного значення, були суттєвим фактором в розвитку загальнонаціонального ринку.

Поряд з іноземними банкірами попали діяти і французи; почала налагоджуватися система кредитування держави. Ще при Карлі VІІІ великі займи надавав владі заможний купець Жак Кьор, який нажив величезний спадок завдяки торгівлі з Левантом, використанням копалин і відкупі від податків.

Французький король уклав вигідний для місцевої буржуазії торгівельний договір з Англією та ліквідував значну частину внутрішніх митних кордонів, які затримували розвиток торгівлі.

Людовік ХІ зберіг торгівельні привілеї і повне самоуправління найважливіших портів атлантичного узбережжя – Бордо, Байони та Ла-Рошелі. На кінець XV ст. всі вони були великими й багатими портами, але продовжували бути малопов’язаними з Парижем і взагалі з Північчю.

Розквітла морська торгівля, в якій головним чином і складалися великі купецькі капітали. Французькі купці і майстри великих цехів сильно збагатіли.

Таким чином, Франція піднявшись з колін після Столітньої війни всіма засобами відбудовувала свою економіку та налагоджувала зовнішньоторгівельні зв’язки з іншими країнами.

Слід зазначити, що з процесом політичного та економічного об’єднання французьких земель в єдину централізовану державу відбувався процес формування елементів французької нації, стійкої спільності людей, що історично склалася, виникла на базі спільної мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється в сільності культури.

На кінець ХV ст. всі ці риси у Франції вже почали проявлятися. Це був період завершення об’єднання Франції в єдину централізовану державу, початок формування капіталістичного укладу, що зв’язує країну в єдине економічне ціле.

Висновки

Франція у другій половині ХV ст. виходить на міжнародну арену як сильна централізована країна з відпрацьованими механізмами внутрішньополітичної діяльності і приорітетами зовнішньої політики. Не останню роль в цьому зіграв французький король того часу Людовік ХІ.

Людовік ХІ – політичний діяч, видатна людина, яка багато зробила для збереження національної цілісності, соціально-економічного та культурного розвитку Франції, просто цікава людина і суперечлива особистість.

Вмілий владика користувався величезним авторитетом серед народних мас та у сильних світу цього. Страшний для феодалів, Людовік ХІ був своєю людиною для буржуа, яких він іноді фамільярно називав своїми "кумасиками" і приймав у себе запросто у палаці.

Своєю зовнішністю – худий, сутулий, одягнений в потертий довгий камзол, постійно заклопотаний і зайнятий справами – Людовік ХІ більше скидався на людину з "середнього класу", ніж на короля величезного і вже досить централізованого королівства, що починало наводити жах сусіднім менш централізованим або зовсім ще нецентралізованим державам.

Людовіка ХІ не любили і боялися в Європі, його порівнювали з павуком, що снує тонку павутину різних дипломатичних інтриг, в яку він намагається заманити свого противника.

Особистість цієї людини викликає інтерес до цього часу. Все життя він присвятив служінню своїй країні. Не дивлячись на те, що в Європі його вважали деспотом і завойовником, саме за часів його правління Франція збільшила свої володіння і досягла розквіту завдяки проведеним Людовіком реформам в різних галузях життя ( політика, економіка, культура ).

Характеристики

Список файлов реферата