Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

При Карлі Сміливому до Бургундії були приєднані Лотарінгія, землі по верхньому Рейну, Гельдерн та інші. Бургундська держава не тільки охопила щільним кільцем весь північний схід Франції, - від Дьєппа на Ла – Манші майже до Ліона, - але вже включало в себе й чисто французькі області – Пікардію і Ніверне. Тому боротьба французьких королів з бургундськими герцогами, які намагалися створити самостійне королівство і заволодіти територією давнього "королівства бургундів", тобто всіма французькими східними провінціями була неминучою.

Наявність бургундської держави перешкоджала територіальному об’єднанню Франції. Змішана в етнічному та мовному відношеннях, з нерівномірним економічним розвитком, бургундська держава не мала даних для стійкого існування в той час, коли в Європі створювалися великі національні держави.

Великі феодали в період Столітньої війни остаточно скомпрометували себе і втратили свій колишній вплив. Землі багатьох з них були конфісковані і приєднані до королівського домену. Генеральні штати, які так бурхливо почали свою діяльність, на кінець війни майже зовсім припинили своє існування. Це пояснюється боротьбою станів всередині Генеральних штатів, що не могло не послабити їх сили, і недостатньою підтримкою їх з боку широких народних мас.

Генеральні штати в цей час уступають місце зборам нотаблів (представники вищого дворянства й духовенства), які мали чисто дорадчий характер. Вся повнота законодавчої й виконавчої влади зосереджується виключно в руках короля. Відбувається процес пристосування феодальної монархії та її політичних інститутів до нових умов економічного життя суспільства.

Отже, після закінчення Столітньої війни королівська влада досягла небувалого розквіту. Це був період переходу від станової до абсолютної монархії.

2. Роль Людовіка ХІ в утвердженні Франції на міжнародній арені

2.1 Біографічні відомості та становлення хаорактеру ЛюдовікаХІ

Для розуміння деяких політичних дій та вчинків з боку французької держави обов’язково слід зрозуміти особистісні риси характеру людини, що стояла на чолі цієї держави, бо від її волі залежала доля багатьох людей.

Людовік, який справедливо вважався одним з найвидатнішим королів Франції, був людиною дуже даровитою, але дуже злобним, злопам’ятним й підступним. Ще в юності він був неперевершеним майсторм притворства і мав славу ловкого інтригана.

Перший свій заколот проти батька він здійснив у 1340 р., коли йому ще не було дванадцяти років, і надалі не один раз бажав скинути його з престолу. Після чергового замаху на життя Карла у 1446 р. від віддалився у свою провінцію Дофіне і з тих пір більше ні одного разу не бачився з батьком.

Керуючи своїм наділом як незалежним князівством, він наслідував тій же системі, яка потім зробила його жорстоке правління настільки благодатним для французького народу.

Невблаганний до арістократії, він намагався привернути до себе простих людей, поклав край рицарським війнам, пожвавив торгівлю та промисловість, покращив грошову систему.

Але невдовзі його ворожнеча з батьком прийняла непримиренний характер. У 1456 р. король наважився почати відкриту війну проти сина. Людовік втік в Бургундію до герцога Філіпа, який прийняв його з виключним радушшям.

Дофін оселився неподалік від Брюселя в містечку Генеп і отримував від герцога на утримання свого двору щомісячно по шість тисяч ліврів. Філіп доручив свого гостяособливому догляду сина Карла. Обидва принци були дуже не схожі характерами і дуже скоро зробилися смертельними ворогами. Карл , якого потім прозвали Сміливим, мав рицарську горду натуру, мріяв тільки про війни та завоювання. Така Людина, як Людовік , що був майже облишений лицарських якостей, здатний до того ж на будь-яке лукавство та зрадництво, визивав у Карла презирство.

У 1461 р. прийшла довгоочікувана звістка про смерть Карла VІІ. На відміну від свого батька, який залюбки віддавав справи правління в руки свої улюбленців, людовік збирався правити самостійно і тому хотів скласти дуже вірне уявлення про державу.

Він став їздити по країні, нежданно негаданно змінюючи напрямки руху, щоб заствати всіх зненацька і здобути точні уявлення про характери людей та положення справ.

Пам’ять його була надзвичайно сильною, спостережливість - невтомна. Досить бідно одягнений, він їздив майже без супроводу, ходив вулицями міст наодинці, починав розмови з людьми різних станів та охоче викликав противників на відвертість.

Він не любив приймати важливий вигляд, ненавидів розкіш, пишні свята, лицарські ігри, і так часто траплялось, що він приїздив до міста окольними шляхами, намагаючись позбутися святкових зустрічей. Він носив простий камзол, нижнє плаття було з сірого сукна і дешеву потерту шапку; його скромний Турнельський палац складав різку протилежність величним палацам герцогів та перших вельмож.

Останні роки життя людовік провів, закрившись в своєму замку Плесі – де – Тур, де його вдень і вночі оточували вірні шотландці. Збереглося багато розповідей про сумні застінки цього палацу.

Людовік завжди отримував задоволення, спостерігаючи за тяжкими стражданнями своїх в’язнів. До старості його жорстокість ще більше посилилася. Але, за словами Комміна, він сам страждав від страху не менше своїх ворогів і фактично піддав себе добровільному ув’язненню в стінах свого помешкання.

Перед смертю він він впав в таку підозрілість, що не наважувався навіть виходити у двір і щоденно міняв і переобирав з одної посади на іншу всіх своїх слуг. Лише деякі з небагатьох допускалися до короля. Син його, дофін Карл, не бачив батька декілька років.

2.2 Франція в міжнародних відносинах за правління Людовіка ХІ. Політичний аспект

Головною метою політики Людовіка ХІ було збирання всіх французьких земель під своєю владою. Досягнути цієї мети було неможливо без перемоги над його колишнім рятівником герцогом Бургундським, який був наймогутнішим з удільних князів в роді Валуа.

Перші спрби Людовіка посилити свою могутність наштовхнулися на сильний спротив принців. Вони дуже гарно розуміли небезпеку, що їм загрожувала і поспішили об’єднатися проти короля. Навесні 1465 р. вповноважені всіх важливих феодальних володарів Франції зустрілися в Парижі і уклали союз, що отримав назву "Ліга громадського добра".

Окрім герцога Бретанського Франциска та Карла Сміливого до неї увійшли граф Сен – Поль, герцоги Лотарингський та Бурбонський, позашлюбний син герцога Дюнуа, герцог Калабрійський Жан (син герцога Анжуйського Рене), а також дрібні південні володарі – герцог немурський, граф Арманьяк та сеньйор Альбре. Брат короля Карл, герцог Беррійський, був обраний вождем Лігі. Представники Ліги оголосили вимоги скасування податків і мали надію використати неспокій міст и селянства посиленням податкового тягаря.

Лігу підтримувала частина залежного від її членів середнього та дрібного дворянства, а також міська влада деяких міст, що знаходилися на території принців.

Таким чином, проти Людовіка зібралась вся феодальна Франція, і становищу його не позаздриш. Він зібрав війська та виступив проти Карла до Менлері. Тут у липні 1465 р. відбулася велика та хаотична битва. Завдяки зраді бургундці досягли успіху на одному фланзі, але були відкинуті на другому. Велику роль в часи міжусобиць відіграв Париж. Коли війська Ліги підійшли до столиці, то основна маса парижан опинилася на боці короля і недопустила вторгнення принців у місто. Однак значна частина столичного духовенства, чиновництва та купецтва вагалася і прислухалася до обіцянок Ліги повернути їм в повному обсязі муніціпальні права, незадовго до того відібрані королем. Людовік, побоюючись, як би мешканці Парижа у його відсутність не перейшли на бік ворогів, вночі швидко залишив поле бою і відступив до столиці. Війська Ліги підійшли до Парижу і взяли його в облогу.

У вересні на бік заколотників перейшло місто Понтуаз, а потім їм здався Руан. Заволодівши басейно Сени, принци зупинили підводу з харчами, що йшла до Парижу. У місті почався голод та хвилювання. Обережний Людовік вирішив не доводити конфлікт до останньої крапки, почав з Лігою переговори і в кінці вересня уклав з нею договір в Сен – Мері.

При цьму він пішов на деякі значні поступки:

1. Король віддав Карлу Сміливому міста та землі на Сомі, зовсім нещодавно викуплені ним за 400 тисяч золотиз екю у герцога Бургундського.

2. Своєму брату, герцогу Беррійському, Людовік віддав Нормандію та поступився своїми сюзеренними правами на Бретань, герцогство Алансонське та графство Е.

3. Значні пожалування землями, правами та доходними посадами отримали й інші учасники Ліги.

Погоджуючись на всі вимоги ворогів Людовік, очевидно, хотів тільки одного – примусити їх розійтися, щоб потім розправитися з кожним наодинці. Разом з тим король Людовік ХІ отримав відпочинок у боротьбі і скористався нею для укріплення союзу з містами і роз’єднання своїх ворогів. Це дозволило йому привести в покору великих сеньйорів.

Дуже скоро йому вдалося посварити свого брата з герцогом Бретанським. Після цього король здійснив вторгнення в Нормандію та за декілька тижнів оволодів всією провінцією. Карл втік з Руана. Герцог Бургундський не міг перешкодити Людовіку, так як 1 1466 р. вів запеклу війну проти Люттіха. А влітку 1467 р. Філіпп Добрий помер, Карл Сміливий став герцогом Бургундським.

Аналізуючи причини виникнення подібних міжусобних воєн, Енгельс писав: "Як можна було уникнути конфліктів в епоху пізнього середньовіччя, коли ленні відносини в усіх землях утворювали заплутаний клубок прав і обов'язків, дарованих, відібраних, знов поновлених, задавнених, змінених або яким-небудь іншим способом обумовлених,— клубок, який ніяк не можна було розплутати? Карл Сміливий, наприклад, був в одній частині своїх земель ленником імператора, в іншій — ленником короля Франції; з другого боку, король Франції, його сюзерен був у той же час в певних областях ленником Карла Сміливого, свого власного вассала. Як тут було уникнути конфліктів? Ось в чому причина тієї кількасотлітньої мінливої гри сили притягання васалів до королівського центра, який один тільки був спроможний захищати їх від зовнішнього ворога і одного від одного, і сили відштовхування від центра, в яку постійно і неминуче перетворюється ця сила притягання; ось причина безперервної боротьби між королівською владою і вассалами..."

Людовік XI застосовував проти своїх внутрішніх і зовнішніх ворогів незвичайні на той час методи боротьби. Не вірячи у воєнне щастя, Людовік XI особливі надії покладав на дипломатичні успіхи. Будучи великим інтриганом, обманщиком і лицеміром, він створив у себе в державному апараті, на периферії й на території інших держав густу сітку шпигунів, які стежили не тільки за діяльністю противників, але й один за одним. Це був король, який всюди мав своїх шпигунів і скрізь шляхом підкупів знаходив собі прихильників. Людовік XI вірив, що підкупити можна кожну людину, починаючи від англійського короля і кінчаючи шпигуном, злодієм і т. д. Він вважав, що підкупи обійдуться дешевше, ніж війна. Одних своїх ворогів він купував, других переманював на свій бік з допомогою всіляких принад, третіх — з допомогою погроз і т. д.

Влітку 1468 р. король Людовік ХІ зібрав Генеральні штати в Турі. Це зібрання вирішило, що Нормандія більше не може відторгатися від королівських володінь, і Карл Беррійський повинен відмовитися від неї за річну ренту у дванадцять тисяч ліврів.

Після цього Людовік вторгнувся з військом в Бретань і заволодів всіма прикордонними володіннями Франциска. А у вересні французький король примусив його до миру, умови якого були такими:

1. Бретань позбавлялася всіх придбань, отриманих по Сен – Мерському договору;

2. Ставала в ленну залежність від короля французького;

3. Повинна була розірвати союзні відносини з Бургундією.

Між тим, Карл Сміливий при першій звістці про похід Людовіка, зібрав армію і пішов до Франції. По дорозі він дізнався, що герцог Беррійський відмовився від притензій на Нормандію, а герцог Бретанський прийняв всі умови короля. Ця звістка надзвичайно роздратувала герцога Бургундського, він довго не погоджувався признати її і був готовий продовжувати війну.

Тоді Людовік, поклавши надію на свою спритність та увертливість, запропонував Карлу влаштувати особисте побачення в Пероні. Герцог Бургундський спочатку був здивований наміром короля, але потім власноручно підписав Людовіку листа – запрошення, обіцяв дружній прийом і повну безпеку. Король направився до Перони, взявши з собою лише сто чоловік світи , і був прийнятий Карлом з великою шаною.

Але тільки но почалися переговори, як прийшла звістка про нове повстання Люттіха. Мешканці міста Парижа захопили в полон свого єпископа і підняли французький прапор. Причому, слід гадати, зробили це не випадково, а за вказівкою королівських агентів, які роздмухували в місті полум’я бунту.

Дізнавшись про інтриги свого гостя, Карл розлютився. Звинувачуючи у всьому короля, він наказав негайно зачинити ворота в перонському замку. Людовику було б дуже погано, але камергер Карла, історик Філіп де Комін, стримав Карла від негайної розправи.

Разом з тим Комін порадив Людовику прийняти всі умови, які буде вимагати від нього Карл. Невдовзі полоненому королю було запропоновано договір, який він підписав без будь-яких вагань: Людовик визнавав, що паризький парламент не має влади над Фландрією та Пікардією, і що він сам не має ніяких лєнних прав над цими областями. Він згодився віддати своєму брату Шампань, тобто поставити ворожу сторожу у воріт своєї столиці і тим самим поєднати дві частини бургундських володінь. Нарешті він пообіцяв, що прийме участь в поході проти Лютіха. Через тиждень після підписання цього договору Лютіх було взято і на очах Людовика розграблено.

На початку листопада король повертається до своєї столиці. Парижани довго сміялися над його перонською поїздкою та вчили попугаїв, ворон та сорок викрикувати ненависне королю слово "Перона !". Втім Людовик тут же намагався уменшити неприємні наслідки перонської угоди. Він віддав своєму брату Гієнь замість Шампані, та й з Карлом зберігав мир усього два роки.

Характеристики

Список файлов реферата