59897 (673411), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Деякі з'єднання 1-го Українського фронту в своєму складі мали до 80 відсотків українців. У військах 1-ї танкової армії, наприклад, воїни-українці складали 51 відсоток особового складу.46 Тільки в квітні 1944 р. з Київської, Житомирської, Вінницької, Кам'янець-Подільської областей до з'єднань і частин цієї армії направлено 9997 чоловік.47 А протягом квітня-травня 1944 р. у війська Українських фронтів з Чернігівської, Київської, Житомирської, Вінницької, Кіровоградської, Кам'янець-Подільської, Рівненської, Волинської, Тернопільської областей мобілізовано 1037174 чоловік.48 То була, в основному, молодь 24-го, 25-го, 26-го року народження, яка, перебуваючи на окупованій території, дещо знала про УПА, а в західних областях і бачила, як діють вояки. Не враховувати, що серед українців, (особливо вихідців із західних областей) було поширене намагання ухилитися від призову до Червоної армії, неможливо. Так, наприклад, у ході мобілізації з 25 квітня по 2 травня 1944 р. по Тернопільській області ухилилися від мобілізації й втекли в ліси 2551 чоловік.49 Подібне спостерігалося й у інших областях. З 3 по 14 травня 1944 р. в 7 сільських районах на Станіславщині та в м. Коломия ухилилося від призову до Червоної армії 5915 чоловік.50
Розуміючи, що діюча армія не пристосована для антипартизанських дій, партійне та воєнне керівництво СРСР вже в березні 1944 р. надіслало в Західну Україну для боротьби з УПА спеціально навчені війська НКВС. Весною 1944 р. на територію Волинської, Рівненської, Львівської, Тернопільської, Станіславської та Чернівецької областей прибуло кілька стрілецьких дивізій НКВС, 15 бригад, 3 піхотні та один кавалерійський полки загальною чисельністю 26304 чоловік. Невдовзі проти УПА було кинуто один танковий батальйон 2-ї мотострілецької дивізії (22 танки) і 5 бронепоїздів (з 7700 чоловік особового складу).51
Одна з перших сутичок між повстанцями й внутрішніми військами відбулася 18 січня 1944 р. у Броненському лісі. Сотня під командуванням "Ворона" змушена була відступити в ліси за р. Случ. У районі Гурбенських лісів на Крем'янеччині війська НВКС замкнули в кільце частини УПА - "Північ" під командуванням "Ясеня" (курені "Сторчака", "Мамая", "Дика", "Дока", "Довбенка", "Бувалого", "Шума", "Залізняка", сотню "Ваньки") загальною чисельністю 5000 чоловік.52 Вранці 23 квітня підрозділи НКВС атакували бази УПА в селах Антонівка-Забара, Андрушівка, Обчів. Під натиском переважаючих сил НКВС упівці відступили на лінію Майданські гори - Гурби - Мости - Святе - Мішаниця - Обчів. Наступного дня, після генерального наступу з'єднань НКВС, їм у кровопролитному бою вдалося зайняти Гурбенську гору. Вцілілі залишки повстанських куренів відійшли. Оцінки втрат обох сторін в різних публікаціях мають значну розбіжність. Автори "Історії Українського війська" та П. Мірчук наводять такі цифри: загинуло 80 повстанців, потрапило в полон понад 200. Втрати військ НКВС - 800 чоловік. За радянськими даними, вбито 2018 бійців УПА, захоплено в полон 1570.53
Двомісячні вперті бої з переважаючими силами військ НКВС спричинили великі втрати в УПА - "Південь". В одній із сутичок з каральною експедицією НКВС поблизу Кам'янець-Подільського загинув курінний "Довбиш", уродженець Вінниччини; 10 червня 1944 р. на Вінниччині поліг командир групи УПА - "Південь" полковник "Батько" (Омелян Грабець).
Однією з баз УПА-"Захід" стає Чорний ліс у Карпатах. Протягом літа-осені 1944 р. відділи цієї групи провели цілу низку боїв проти частин НКВС: лише в другій половині вересня вони охопили Сокальщину, Радехівщину (18 вересня), Зборівщину (27 вересня), Перемишлянищину (Унев, 30 вересня), Бережанщину (Урман і Вулька, 19 вересня), Ходорівщину (Буковина, 23 вересня), Снятинщину (Трійця, 23 вересня), Надвірнянщину (Молодиків, 19 вересня).
В той же час радянські частини вдарили на Чорний ліс (12-14 вересня), Волохівські (24 вересня) і Перегінські ліси (19 вересня), внаслідок чого значних втрат зазнала група УПА - "Захід". У тих боях загинули головний лікар групи "Дон" - відомий діяч ОУНівського підпілля Ю. Липа, офіцери розгромленої першої старшинської школи УПА майор "Поль" (командир школи), хорунжий Ткачук, командир "Ждан", капелан о. Рафіїл, зв'язкова "Дзвінка".54
Всього з 19 лютого по 20 вересня 1944 р. втрати УПА становили 13442 чоловік вбитими та 7457 полоненими.55
Незважаючи на безвихідне становище, повстанці не лише вели оборонні бої, а й спромагалися на рейди та наскоки на постої військ НКВС, районні центри, склади, залізничні станції тощо. Лише в травні й червні було завдано удари по райцентрах Надвірна, Галич, Яворів, Солотвин, Делятин, Раджа, Гримайлів, Жаб'є, Яблунів, Ланчин, Яремча (Гуцульщина), Гоща, Березне, Людвипіль, Корець (Волинь). З 1 січня до 30 червня 1945 р. за звітом групи "Говерла" (курені "Гайдамаки", "Гуцульський", "Карпатський", "Перемога") її бійці здійснили 181 бойову акцію, завдавши противнику втрат 3975 вбитими, 1383 пораненими. Знищено в боях 21 автомашину, 5 локомотивів, висаджено в повітря 8 мостів, здобуто 22 кулемети, 103 автомати, 29 десятизарядних і 321 звичайну гвинтівок, 38 пістолетів. Втрати групи "Говерла": 215 вбитими (серед них 20 підірвали себе гранатами, щоб не потрапити в полон).56
Окремі загони УПА були витіснені на територію сусідніх країн - Польщі, Чехословаччини. А на території УРСР війна тривала. В акті передачі справ НКВС новопризначеному наркому НКВС УРСР Т. Строкачу відзначалося, що з лютого 1944 р. до 1 січня 1946 р. було здійснено: чекістсько-військових операцій - 39773; вбито бандитів - 110785; заарештовано учасників ОУН - 8370; заарештовано активних повстанців - 15969; з'явилося з повинною бандитів - 50058.57
Власне військові акції проти УПА доповнювалися "додатковими заходами по боротьбі з бандитизмом", під якими слід розуміти облави та арешти всіх підозрюваних у зв'язку з повстанцями, членів їхніх сімей та рідних, виселення їх до східних районів СРСР. В інформації секретареві ЦК КП(б)У М. С. Хрущову Тернопільський обком партії та облвиконком повідомляли, що ними прийнято рішення "Про відселення жителів з 25-кілометрової смуги згідно постанови Військради 1-го Українського фронту від 3 квітня 1944 р.". Аналогічне рішення затвердили керівники Станіславської області.58 Лише з Галичини в 1944 р. було депортовано 4274 сім'ї (12762 чоловік), а в 1945 - відповідно 7393 (17497). Насильницьке переміщення цілих сіл із західноукраїнських земель тривало до 1949 р. включно й загалом охопило 50457 сім'ї (143141 чоловік).59
У деяких областях ухвалювалися спеціальні постанови, спрямовані на ліквідацію повстанського руху. Прикладом може бути рішення бюро Волинського обкому КП(б)У "Про посилення боротьби з бандитськими групами, так званими "УПА" і "УНРА" від 25 вересня 1944 р., у якому, зокрема, міститься інформація про те, що з моменту звільнення області з повинною до органів радянської влади з'явилося понад 1200 учасників УПА і УНРА, вбито понад 2000, взято в полон і заарештовано 2100 бандитів, розгромлено 197 оунівських організацій та 14 банд.60
Наступ на повстанські загони наростав. Продовжувалась також боротьба націоналістичного підпілля ОУН, що, затухаючи, тривала аж до 1952 року.
Які ж підсумки тієї кривавої, нерівної боротьби УПА, збройних відділів ОУН, інших військових формувань, що постали в час другої світової війни як вияв народного гніву і болю за кривди, завдані тиранією?61
Сьогодні вже мало хто не погоджується з думкою, що збройний спротив німецьким окупантам і антирадянська резистенція під егідою Організації Українських Націоналістів не були явищем, насадженим згори. Починаючи повстанський рух знизу, українська громадськість активізувала зусилля провідників ОУН у пошуку можливостей до створення незалежної Української держави. З позиції сучасного розважливого спостерігача той рух був заздалегідь приречений: надто вже сильними були тоталітарні системи, що зійшлися у вирішальній сутичці, - Німеччина та СРСР. Ідеологи й вожді цих країн не залишали жодного шансу на створення незалежної української держави: нацизм не знаходив для неї місця в арійській моделі "нової Європи", а сталінізм за природою своєю не міг відмовитись від "ласого шматка", що дістався йому в спадщину від "єдиної і неділимої".
То що ж могло захопити й повести на жертовне та самозречене протистояння тоталітаризму сотні тисяч селян, ремісників, студентів, учителів, військових і робітників. Відповідь одна - ідея Української соборної суверенної держави, яку плекало не одне покоління борців за її волю.
Війна підняла значні духовні та моральні сили українського народу. За роки війни через УПА пройшло від 300 до 400 тисяч чоловік, сотні тисяч співчували та посильно допомагали повстанцям. Втрати ОУН і УПА та їх прихильників лише за період з літа 1944 до кінця 1946 рр. склали 56,6 тисяч вбитими і 108,5 тисяч полоненими та заарештованими. Тисячі сімей були вислані до Сибіру й Казахстану.62 Внаслідок бойових дій та репресій проти національно-визвольного руху в західних областях загинуло понад 25 тисяч радянських військовослужбовців.
На тілі українського народу з'явилася глибока незагойна рана, яка проходить серцями мільйонів людей - і тих, хто в роки війни зі зброєю в руках по обидві сторони фронту брав участь в братовбивчій війні, і тих, хто знає про ті події лише з публікацій періодичних видань та книг. Гостроту болю не зменшили ані референдум 1 грудня 1991 р., який реалізував головну мету ОУН і УПА - створення незалежної Української держави, ані увічнення пам'яті полеглих у боротьбі за неї в тих місцях, де гриміли бої за національні ідеали.
Шлях до громадянського миру й згоди важкий і тернистий. Але кожен має пройти свій відрізок цієї "дороги до храму". Вже час "збирати каміння".
Джерела
1 Повний текст програми публікується в дод. "А" до статті А. Жуковського "Як творилася Українська Повстанська Армія" // УПА й національно-визвольна боротьба в Україні у 1940-1950 рр.: Матеріали Всеукр. наук. конфер. 25-26 серпня 1992 р. - К., 1992 - С. 64-67.
2 Миткалик І. Українська Повстанська Армія - Українська Народно-революційна армія отамана Т.Бульби-Боровця // УПА і національно-визвольна боротьба в Україні у 1940-1950 рр.: Матеріали Всеукр. конфер. 25-26 серпня 1992 р. - К., 1992. - С. 68.
3 Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993. - С. 239.
4 Див.: Миткалик І. Українська Повстанська Армія - Українська Народно-революційна армія отамана Т.Бульби-Боровця // УПА і національно-визвольна боротьба в Україні у 1940-1950 рр.: Матеріали Всеукр. конфер. 25-26 серпня 1992 р. - К., 1992. - С. 69.
5 Сергійчук В. ОУН і УПА в роки війни: Документи і матеріали // Молодь України. - 1992. - 3 вер.
6 Верига В. Втрати ОУН в часи світової війни. - Торонто: Новий шлях, 1991. - С. 139.
7 Книш З. Б'є дванадцята: Спогади й матеріали до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 р. - Торонто: Срібна сурма, 1958. - С. 78-79.
8 ЦДАВО України, ф. 4620, оп. 3, спр. 378, арк. 35.
9 Омелюсік О. УПА на Волині в 1943 році. - В кн. Літопис Української Повстанської Армії. - Торонто: Літопис УПА, 1969. - Т. 1. - Кн. 1. - С.38.
10 Дзюбак В.В. Деякі маловідомі сторінки діяльності ОУН-УНА на західноукраїнських землях в 1943-1944 рр. // Наук.-методичні праці з історії СРСР. - К., 1991. - С. 87.
11 Літопис УПА. - Торонто: Літопис УПА, 1969. - Т. 1. - Кн. 1. - С. 37.
12 Літопис УПА. - Торонто: Літопис УПА, 1969. - Т. 1. - Кн. 1. - С. 30. За версією В. Косика ("Україна і Німеччина у другій світовій війні.", с. 383) остаточна структура УПА визначалася від серпня 1943 р.: УПА - "Північ" командував Роман Клячківський ("Клим Савур"), УПА - "Південь" - Омелян Грабець ("Батько"), УПА - "Захід" - Василь Сидор ("Шелест-Вишитий").
13 Енциклопедія Українознавства. - Мюнхен: Молоде життя, 1949-1952. - Т. 3 - С. 1188.
14 Див.: Верига В. Втрати ОУН в часи світовой війни. - Торонто: Новий шлях, 1991. - С. 163-173.
15 Історія Українського війська. - 2-е вид., допов. - К.: Панорама, 1991. - С. 32, 34.
16 Верига В. Втрати ОУН в часи другої світової війни. - Торонто: Новий шлях, 1991. - С. 143.
17 Мірчук П. Українська Повстанська Армія (1942-1952): Документи і матеріали. - Львів: Основа, 1991 - С.35.
18 Історія Українського війська. - 2-е вид., допов. - К.: Панорама, 1991. - С. 38-40.
19 Там само. - С. 42.
20 Мірчук П. Українська Повстанська Армія (1942-1952): Документи і матеріали. - Львів: Основа, 1991 - С. 37.
21 Історія Українського війська. - 2-е вид., допов. - К.: Панорама, 1991. - С. 37.
22 Літопис УПА. - Торонто: Літопис УПА, 1987. - Т. 3. - С.69, 89, Т.4 - С. 18.
23 Мірчук П. У вирі воєнного лихоліття. - Львів: Край, 1991. - С. 44.
24 Енциклопедія Українознавства. - Мюнхен: Молоде життя, 1949-1952. - Т. 3 - С. 3378; Камінський А. Визвольна боротьба і питання жертв УПА // УПА і національно-визвольна боротьба в Україні у 1940-1950 рр.: Матеріали Всеукр. наук. конфер. 25-26 серпня 1992 р. - К., 1992. - С. 397 та ін.
25 Див.: Мірчук П. Українська Повстанська Армія (1942-1952): Документи і матеріали. - Львів: Основа, 1991 - С. 28. Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993. С. 395.
26 Садовий О.С. Куди прямують поляки. - Друкарня ОУН, 1944. - С. 11.
27 Див.: Історія Українського війська. - 2-е вид., допов. - К.: Панорама, 1991. - С. 67-73.
28 Див.: Мірчук П. Українська Повстанська Армія (1942-1952): Документи і матеріали. - Львів: Основа, 1991. - С. 137-138.
29 Киричук Ю. Історія УПА. - Тернопіль, 1991. - С. 137.
30 Історія Українського війська. - 2-е вид., допов. - К.: Панорама, 1991. - С. 46.
31 Сергійчук В. ОУН і УПА в роки війни: Документи і матеріали / Молодь України. - 1992. - 18 серп.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
