59884 (673401), страница 4
Текст из файла (страница 4)
На Україні також дуже зросла, особливо за останні десятиліття, кількість фа-
хівців із вищою освітою. Між 1960 і 1970 рр. їхнє число подвоїлося з 700 тис. до
1,4 млн. Але тут росіяни зберегли свою велику присутність, складаючи в цій соціаль-
ній групі понад третину. Таким чином, у той час як освітній бум у Радянському
Союзі підніс число спеціалістів вищої кваліфікації на Україні до рівня західноєвро-
пейських країн і навіть перевищив його, для українців як нації він виявився не таким
плідним, як можна було сподіватися. Українці, на яких припадало 74 % населення
республіки, складали лише 60 % загального числа вузівських студентів.
Які ж причини недостатньої репрезентованості українців у вищій освіті та серед
культурної й технічної інтелігенції? Деякі західні фахівці стверджують, що значна
частина української молоді й надалі дістає початкову й середню освіту на селі, де
школи часто гіршої якості, й тому порівняно з росіянами, що виростали в містах, опиняється у невигідному становищі в ході конкуренції за місця в інститутах та університетах. Додаткову перешкоду для багатьох українців створює також недосконале володіння російською мовою. Нарешті, через політику уряду, спрямовану на те, щоб залучати українських фахівців до роботи поза межами республіки (а, за підрахунками, 25 % усіх випускників вузів виїхали з України), українська інтелігенція тут чисельно менша, ніж могла б бути. Відповідно меншим є й число її дітей, які дістають вищу освіту. Тим часом діти української інтелігенції, котрі навчаються поза межами республіки, часто зазнають русифікації.
Життєвий рівень. Як ми неодноразово зауважували. Радянська Україна — це
велика промислова країна, щедро наділена природними багатствами. Однак за рів-
нем життя народу вона далеко відстає від високорозвинених країн. Звісно, що по-
рівнювати такі параметри надзвичайно складно. Те, що радянський українець не-
добирає в автомобілях, відеомагнітофонах, модному одязі, він, можливо, надолу-
жує, користуючись безплатною вищою освітою й медичним обслуговуванням, не-
знаними, скажімо, американцям. І все ж, виходячи зі складних критеріїв, опрацьо-
ваних західними дослідниками, очевидно, що радянська економічна система не в
змозі задовольнити матеріальні потреби людей у такій мірі, як це робить західна економіка. Так, у 1970 р. рівень споживання на душу населення в Радянському Союзі
складав лише близько половини рівня Сполучених Штатів. Ця статистика не вра-
ховує безсумнівно нижчу якість товарів і послуг в СРСР. Інакше кажучи, у 1982 р.
кошик звичайних щотижневих закупок, для оплати якого у Вашінгтоні потрібно
працювати 18 годин, у Києві коштував близько 53 годин праці. Хоча плата за житло в
СРСР одна з найнижчих у світі, придбати квартиру так важко, що нерідко у двокім-
натному помешканні живуть по три покоління однієї родини. Великою мірою від-
повідальність за такий стан речей несе Кремль, котрий робить капіталовкладення
переважно у важку промисловість та військові програми, як завжди, нехтуючи ви-
робництвом споживчих товарів.
Оптимізм щодо здатності СРСР наздогнати Захід за рівнем життя був високим у
60-х — на початку 70-х років, у період вражаючого зростання продуктивності госпо-
дарства країни. Але з падінням ефективності радянської економіки у 80-х роках
згасали й надії на швидке піднесення життєвого рівня.
В СРСР Україна за рівнем споживання посідає п'яте місце після Росії, Литви,
Латвії та Естонії. Наявність на Україні надлишку робочої сили зумовлює те, що заробітна платня в республіці приблизно на 10 °о нижча від середньої по Союзу. В останні два десятиріччя радянська політика заробітної плати принесла багатьом українцям значні вигоди. Намагаючися зменшити різницю в прибутках між сільськими й міськими робітниками, уряд дарував колгоспникам вагоме підвищення заробітків.
Як наслідок, між 1960 та 1970 рр. заробітна платня колгоспників зросла на
182 %, тоді як у промислових робітників—лише на 38 %. Цей захід уряду, ске-
рований на вирівнювання прибутків радянських трудівників, був на користь україн-
цям, велику частину яких складають колгоспники. Але попри неодноразові спроби
уряду покращити долю радянського споживача, громадяни СРСР і далі мають
справу з неякісними товарами, поганим обслуговуванням і тісними помешканнями.
За своїм життєвим рівнем середній радянський українець далеко відстає від за-
хідних європейців чи американців ба навіть від населення комуністичних країн Схід-
ної Європи.
Погляди радянських українців. Яке ж ставлення українців до радянської політичної та суспільно-економічної системи? Звісно, з таким питанням завжди складно мати справу, особливо відносно суспільства, що тільки тепер починає відкривати результати опитування громадської думки на ретельно підібрані теми. Проте численні статті та дискусії в радянській пресі, інтерв'ю з радянськими емігрантами, розповіді тих, хто відвідав СРСР, дають змогу вирізнити певні риси, характерні для настроїв і мислення радянських українців 70—80-х років.
У цілому складається враження, що більшість радянських українців приймали
радянський режим як законний і ототожнювалися з ним. Через монополію уряду
на інформацію та інтенсивну пропаганду вони мали в кращому разі лише туманне
поняття про ті нещастя, яких зазнали українці від радянської влади у «далекому»
минулому. Куди більший вплив на формування їхніх оцінок справляло те, що ра-
дянська система принесла їм велике підвищення прибутків, установила відносну рів-
ність між соціально-економічними групами, значно покращила соціальні послуги
та уприступнила освіту, створила численні можливості зробити кар'єру. Багато
радянських українців пишалися могутністю й престижем СРСР, важливою части-
ною якого вони себе відчували.
З цим в основному позитивним ставленням до радянської системи перепліта-
лися елементи реального чи потенційного невдоволення. Сповільнення економіки
порушило такі дражливі питання, як сприяння розвиткові Сибіру та Середньої Азії за
рахунок України. Скоротилися також можливості соціального прогресу. Серед пар-
тійних лідерів, бюрократів та економічних керівників України зростало невдоволен-
ня монополією Москви на ухвалу рішень. Водночас українська культурна еліта
знову почала виступати проти русифікації. Згідно з радянськими соціологічними
дослідженнями 1984 р., експерти констатують, що на Україні рівень невдоволення
вищий, ніж по Союзу в цілому. На питання про причини цього вони. втім, не мо-
жуть дати визначеної відповіді.
Радянське керівництво особливо непокоїла зростаюча на Україні, як і в усьому
СРСР, байдужість до марксистсько-ленінської ідеології. Ще з початку 60-х років за-
хідні інтелектуали говорять про «смерть ідеології» та прихід на індустріальний За-
хід «постідеологічної доби». Подібний ідеологічний спад відбувся і в Радянському
Союзі. Західні аналітики зробили спробу дати цьому явищу пояснення. У спрощеному вигляді воно полягає в тому, що процес модернізації, котрий протягом XIX —
першої половини XX ст. розгортався в Європі, супроводжували бурхливі зміни. По-
чуття загрози й розгубленості, які вони породили в суспільстві, зумовили необхід-
ність ідеологічного аналізу, пояснень, визначення напрямів тощо. Але, судячи з
ідеологічного клімату індустріальних суспільств, прихід модерної доби приніс і від-
носну стабільність. Відтак зменшилася потреба в ідеології, яка слугувала орієнти-
ром у часи швидких змін.
Як би там не було, але очевидним є те, що попри постійну індоктринацію вплив
марксизму-ленінізму на радянських українців занепадав. Що ж до українського на-
ціоналізму, особливо в його крайній, інтегральній формі, то він десятиліття тому був
викреслений із суспільного світогляду. Отже, дві основні ідеологічні течії в україн-
ській історії вже не були такими впливовими, як колись.
Оскільки ідеологічна відданість людей є основною вимогою радянської системи,
ослаблення цієї відданості призвело до відчутної втрати мислячими громадянами
відчуття оптимізму, мети й спрямованості. Щоб заповнити прогалину, уряд подвою-
вав зусилля, скеровані на прищеплення радянського патріотизму. Але для багатьох
більш природним засобом заповнення духовної та ідеологічної порожнечі у свідо-
мості ставала релігія.
Серед величезної більшості зростає, проте, прив'язаність до того, що на Заході
називають цінностями середніх класів, а в СРСР — буржуазним споживацтвом.
За свідченнями радянських джерел, молодь в основному цікавить не будівництво
нового суспільства, а вигідна й престижна праця, здобуття кваліфікації тощо. Мало
хто хоче бути пролетарем. Переважна більшість молодих людей спрямовує свої зу-
силля на те, щоб добути високоякісні споживчі товари, продуковані на Заході. Оче-
видним є факт, що сучасна молодь аж ніяк не близька до тої, яку хотів бачити Ле-
нін.
7. Література.
-
Історія держави і права України. У двох частинах. Ч. 2 / За ред. А.Й.Рогожина. – К., 1996. – 448 с.
-
История Отечества (краткий очерк). В 2-х выпусках. Вып. 2 – М., 1992.
-
Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – Львів, 2000. – 400 с.
-
Попов В. Проблеми вдосконалення планування і управління народним господарством. – Економіка Радянської України. – 1986. – № 3.
-
Орест СУБТЕЛЬНИЙ. УКРАЇНА – історія.
6
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
