59757 (673325), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Розкуркуленим третьої категорії виділялися земельні ділянки гіршої якості та в найбільш ізольованих і віддалених від колгоспів районах [45]. Однак у залежності від місцевих умов дозволялося перекидати колишні куркульські господарства з території одного села на територію іншого у межах одного району, а також у суміжних задля їхнього об'єднання у висілках по 10-20 дворів [46]. При цьому хутірське розселення не допускалося, там, де це було неможливо, дозволялося збільшити або зменшити кількість дворів [47]. Однак на "куркульські висілки", де мешкали представники національних меншин, зокрема німці, не дозволялося переселяти селян іншої національності [48].
Житло й господарські будівлі на висілках споруджувалися за рахунок коштів самих розкуркулених або дозволялося переносити надані їм бідняцькі будівлі [49]. Водночас кожній розкуркуленій сім'ї задля виконання виробничих завдань та обов'язків по здаванню товарної продукції державним і кооперативним організаціям, виконанню агро- та зоомінімуму виділялась певна ділянка землі, прості малоцінні засоби виробництва, фураж з розрахунку можливого обробітку землі та посівні матеріали при обов'язковому засіві й у залежності від норми завдання [50].
Населення куркульських виселок було позбавлено виборчих прав, самоврядування та керувалося уповноваженими [51].
При проведенні суцільної колективізації та політики "ліквідації куркульства як класу" владою використовувався принцип "поділяй та пануй", а також політика батога й пряника. Водночас нерідкими були випадки свавілля, що призводило до подальшого загострення соціальної напруги на селі [52].
Щодо форм і методів здійснення організованого вилучення селян для потреб народного господарства, то вони знаходилися у прямій залежності від напрямків його проведення. Організований набір у кам'яновугільну промисловість відбувався переважно на добровільних засадах. Насамперед вербували наймитів і колгоспників, які раніше працювали на шахтах [53]. При цьому округи закріплювалися за певним вугільним трестом та отримували контрольну цифру з організованого набору колгоспників [54]. Що стосується наймитів, то їхнє вербування здійснювалося спілками сільгоспробітників спільно з органами праці [55].
Формою проведення організованого набору у металургійну промисловість було укладання угод між адміністрацією та колгоспами про постачання робочої сили [56].
Будівництво потребувало значної додаткової кількості робочих рук, що призводило до використання примусових методів організованого набору у вигляді нарядів з вербування та вживання "конкретних заходів за їхнє невиконання" [57].
Оргнабір у шляхове будівництво фактично був мобілізацією, за невиконання якої притягали до судової відповідальності [58]. Насамперед йшлося про відновлення гужової повинності та методів "воєнного комунізму".
Колгоспи повинні були надавати поіменні списки мобілізованих колгоспників у шляхове будівництво та отримували певні відрахування з їхньої зарплатні [59]. У разі необхідності селян навчали робітничим професіям, намагаючись залишити їх на виробництві [60]. Нерідкими були випадки, коли колгоспи водночас направляли селян до різних галузей промисловості [61].
Що стосується форм та методів дії стихійного відпливу, то у 1927-1929 рр. основними його формами було стихійне відхідництво та переселення селян до міст внаслідок самовільної ліквідації своїх господарств [62].
Стихійне відхідництво ще з дореволюційних часів полягало в сезонній праці селян поза місцем постійного проживання без контролю з боку держави. У середньому тривалість сезонного відходу складала 5 місяців [63]. Основним методом дії стихійного відпливу у цей період була його легальність: селяни реєструвалися на біржах праці серед безробітних або вербувалися у промисловість та новобудови [64].
У 1930-1932 рр. основними формами стихійного відпливу були самовільне залишення колгоспів і втеча розкуркулених з так званих "куркульських виселок" з подальшим влаштуванням на новобудови та промислові підприємства [65].
Щодо наслідків дії суспільно-політичних факторів, то за допомогою судових переслідувань небажані владі верстви на деякий термін вилучалися з селянського середовища, а одночасне застосування по відношенню до них адміністративних заходів у вигляді штрафів та конфіскацій майна призводило до економічного розкуркулення.
У ході боротьби з "саботажем хлібозаготівель" під час проведення хлібозаготівельної кампанії 1927-1928 рр. на 1 липня 1928 р. були заведені по усіх округах УСРР 4030 справ проти селян, протягом весни-осені 1929 р. у 22 округах із 40 по Україні засудили 33 тис. селян та застосували адміністративні заходи у вигляді описів і продажу майна до 100 тис. селян [66].
За підрахунками автора, загальна кількість заможних господарств в Україні у 1929 р. зменшилася у порівнянні з 1927 р. майже в 1,4 раза, а середняцьких вище середнього відповідно - у 1,2 раза [67].
Водночас відбувалося штучне роздрібнювання заможних господарств з метою уникнути податкового тиску та відповідно запобігти судовим переслідуванням за несвоєчасну виплату сільгоспподатків. Так, з 85593 обстежених у 1927 р. господарств дрібних товаровиробників (середняків) розділилися на 1929 р. 5,7%, а з 4988 дрібнокапіталістичних (куркульських) господарств - аж 9,1% [68]. Все це у подальшому викликало ще суттєвіші труднощі з виконанням плану хлібозаготівель.
Наслідками судових переслідувань селянства у 1931-1932 рр. стало вилучення у тюрми та концтабори супротивників запровадженої політики на селі. Зокрема народними судами 14 районів УСРР було заведено протягом серпня-листопада 1931 р. 2076 справ та засуджено 1717 селян [69]. У Вінницькій області протягом 1932 р. - на початку 1933 р. були засуджені 16536 селян та адміністративного штрафу зазнали приблизно 24 тис. селян-одноосібників та колгоспників [70].
Стосовно наслідків проведення суцільної колективізації та ліквідації куркульства як класу, то вони спричинили неприродні кількісні та якісні зміни у складі селянства. Загалом протягом 1930-1932 рр. зникли 282 тис. селянських господарств, в яких мешкали приблизно 1,2-1,4 млн селян [71]. Водночас з України було депортовано 63720 селянських родин у північний край, Далекий Схід, Урал та Сибір [72]. Отже, найбільш освічені, працездатні селяни були розкуркулені, а їхні господарства ліквідовані. Замість них з'явилися колгоспи. Це, з одного боку, допомогло викачуванню ресурсів з села у державний бюджет і завершенню реконструкції промисловості, а з іншого боку, призвело до дезорганізації й деградації сільського господарства. Насувався голодомор 1932-1933 рр.
Щодо наслідків організованого набору селян у промисловість та будівництво, то, за підрахунками автора, у промислові галузі та новобудови було вилучено протягом 1929-1932 рр. понад 760 тис. осіб [73]. У тому числі тільки у першому та другому кварталах 1932 р. по чотирьох областях УСРР було завербовано у народне господарство 81377 колгоспників [74]. При цьому надлишок робочої сили по колгоспах не було вичерпано, однак сільське господарство втратило найбільш цінні кадри: фізично здорових, найкраще професійно підготовлених, працездатного віку чоловіків з наймитсько-бідняцьких і середняцьких верств села. Це були переважно мешканці сільськогосподарських округ. До цих самих наслідків призводила дія самопливних процесів на селі. Так, обсяги стихійного відпливу селян у народне господарство у 1932 р. перевищували обсяги організованого набору у 2,2 раза [75]. Поряд з негативними наслідками організованого набору та стихійного відпливу селян у промисловість та новобудови мали місце й позитивні: поглинення надлишків робочої сили на селі, а також врятування завербованих селян від смерті під час голодомору 1932-1933 рр.
У цілому наслідками дії судового переслідування селян, проведення суцільної насильницької колективізації, ліквідації куркульства як класу, організованого набору та стихійного відпливу селян у промислові галузі й новобудови стало зменшення у 1932 р. загальної кількості селянських господарств в Україні у порівнянні з 1927 р., за підрахунками автора, в 1,2 раза [76].
Таким чином, поряд з природними демографічними факторами діяли суспільно-політичні, які спричинили кількісні та соціальні зміни у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр. За допомогою судових переслідувань небажані владі верстви на деякий термін вилучалися з селянського середовища, а одночасне застосування стосовно них адміністративних заходів покарання у вигляді штрафів та конфіскацій майна призводило до економічного розкуркулення. Результатом проведення суцільної колективізації та ліквідації куркульства як класу стало розкуркулення найбільш освічених, працездатних селян. Їхні господарства були ліквідовані, а замість них з'явилися колгоспи. Це, з одного боку, допомогло викачуванню ресурсів з села у державний бюджет і завершенню реконструкції промисловості, а з іншого боку, призвело до дезорганізації й деградації сільського господарства. Насувався голодомор 1932-1933 рр.
На відміну від адміністративно-репресивних факторів змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр., організований набір та стихійний відплив у промисловість та будівництво відбувалися загалом за власним бажанням селян. Однак саме ці суспільно-політичні фактори призвели до значних кількісних та якісних втрат селянства. Так, згідно з профспілковим переписом 1932-1933 рр., серед 93854 обстежених робітників в УСРР 49,8% за своїм соціальним походженням були саме селянами [77].
Отже судове та позасудове розкуркулення, ліквідація заможних селянських господарств, відплив найбільш працездатних, кваліфікованих та фізично здорових селян, переважно чоловіків, у промисловість та новобудови в результаті проведення організованого набору та самопливних процесів на селі у 1927-1932 рр. є передумовами голодомору 1932-1933 рр., які негативно вплинули на загальний стан сільського господарства, структуру і стан трудових ресурсів села. Це ускладнило ситуацію під час голодомору і обумовило ще більш тяжкі його наслідки.
У подальших дослідженнях доцільно сконцентрувати увагу на демографічних втратах села внаслідок дії проаналізованих суспільно-політичних факторів у 1927-1932 рр.
Література
1. Рибалка І.К. Сталінщина й розселянювання країни // Український історичний журнал. - 1989. - №10. - С. 12-20; Рибалка І.К. Вказ. праця // Там само. - 1989. - №11. - С. 3-12; Кульчицький С.В. Ціна "великого перелому". - К.: Вид-во Україна, 1991. - 432 с.; Слотюк П.В. Державна хлібозаготівельна політика на Україні в 1926-1929 рр. (історико-економічний аспект): Дис…канд. істор. н.: 07.00.02. - К., 1992. - 195 с.; Романець Н.Р. Селянство і радянська влада у 1928-1933 рр.: проблема взаємовідносин (на матеріалах Дніпропетровської області): Дис…канд. істор. н: 07.00.02. - Дніпропетровськ, 1995. - 236 с.; Билокинь С. Механизм большевистского насилия. Конспект исследования. - К.: Изд-во НАН Украины, 2000. - 128 с.
2. Центральний державний архів вищих органів влади та державного управління України (далі ЦДАВО України). - Ф.8. - Оп.14. - Спр. 51, 54-56, 58-60, 68, 75.
3. Довбня О. Залучення селян у промисловість та будівництво в результаті організованого набору у 1929-1932 рр. // Схід. - 2002. - №2. - С. 40.
4. Там само. - С. 40-44.
5. Там само.
6. Там само. - С. 43-44.
7. Мохов З. (Мордухович). От "политики самотёка" к организованному набору рабочей силы // Вопросы труда. - 1932. - № 8-9. - С. 47-57; Зареєстрована кількість безробітних на біржах праці УСРР у 1927-1929 рр. // ЦДАВО України. - Ф. 2623. - Оп. 1. - Спр. 5093. - Арк. 4; Панфилова А.М. Формирование рабочего класса СССР в годы первой пятилетки. М.: Изд-во МГУ, 1964. - С. 14.
8. Державний архів Донецької області (далі ДАДО). - Ф.Р-1172. - Оп.2. - Спр. 39. - Арк. 34.
9. ЦДАВО України. - Ф.8. - Оп.14. - Спр. 191. - Арк. 1.; Контрактація худоби. Важлива ділянка хлібозаготівель // Робітнича газета Пролетар (Орган ЦК КП(б)У та Всеукраїнської ради профспілок). - №14 (950). - 17 січня 1930 р. - С. 8.
10. Інструкція Верховного Суду та ОДПУ СРСР "Про механізм застосування репресій за постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р." від 22 серпня 1932 р. // Миколаївщина: колективізація сільського господарства і голод (1929-1933): Документи і матеріали / Авт. кол. Баташин І.Г. та ін. - Миколаїв: Вид-во "Тетра", 2000 - С. 154-158.
11. ЦДАВО України. Ф.8. - Оп.14. - Спр. 54. - Арк. 86; Спр. 60. - Арк. 15.
12. Там само. - Спр. 58. - Арк. 58; Спр. 60. - Арк. 15.
13. Там само. Оп.15. - Спр. 367. - Арк. 35.
14. Підраховано автором: ЦДАВО України - Ф.8. - Оп.14. - Спр. 51. - Арк. 75-104; Спр. 54. - Арк. 24-38, 93-103; Спр. 55. - Арк. 2-22, 33-59; Спр. 56. - Арк. 11-54; Спр. 58. - Арк. 3-23, 80-87; Спр. 59 - Арк. 9-22, 27-84; Спр. 60. - Арк. 1-15; Спр. 68. - Арк. 5-35; Спр. 75. - Арк. 11-22.
15. История Коммунистической партии Советского Союза. - М.: Политиздат, 1972. - С. 420.
16. Там само.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
