59698 (673287), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Перехід до безкарткової торгівлі ставив величезні вимоги перед працівниками цієї сфери. Вже у 1945 р. в області готувались до відкриття 230 крамниць, 86 з них системи державної торгівлі. В Луцьку, зокрема, обладнувались 80 крамниць, 15 ларків, в тому числі хлібні, бакалійні, фуражні та магазини змішаної торгівлі. Готувались до відкриття хлібні магазини і в райцентрах. Облспоживспілка відкривала в селах спеціальні фуражні магазини, де продавали борошно, крупи, макаронні вироби, фураж.

Удосконалювалась структура споживчої кооперації. Так, вже у 1946 р. торгова кооперація Любомльського району складалась із 12 сільпо, в яких була 21 торгова точка й промартілі по виробництву безалкогольних напоїв, рибна, шапочна, бондарна артілі. Товарооборот за ІІІ квартал 1946 р. складав 2127,4 крб., річний товарооборот – близько 3 млн. крб. У кожній сільраді було 1-2 кооперативних магазини. У Горохівському районі створено 16 сільпо і 44 торгові точки, кооперовано 7500 осіб У Локачинському районі – 37 кооперативних точок, кооперативною мережею охоплено 5054 осіб²¹

Протягом 1945-50 рр. певні зрушення відбулися у громадському харчуванні. Але загалом ця сфера, як і сфера послуг, значно відставала від потреб населення, бо протягом багатьох років розглядалася як третьорядна – на них не вистачало ні коштів, ні уваги. Не виправили становища і постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ухвалені з цього приводу в 1953, 1956 і 1962 рр. Навіть у 1958 р. підприємства громадського харчування України охоплювали тільки 14,0% населення республіки, зокрема 4,0% сільських мешканців.²² На Волині на кінець 1940 р. існувало 2122 підприємства роздрібної торгівлі, а в 1950 р. їх кількість зменшилася до 1804. Число підприємств громадського харчування на кінець 1940 р. становило 264 одиниці, у 1950 р. – 238.²³ Як бачимо, підприємства громадського харчування навіть через п’ять років після закінчення війни не змогли досягнути довоєнного рівня. Відновлення мережі проходило в основному за рахунок буфетів та закусочних, оскільки вони не вимагали великих площ і спеціального устаткування.

Значні зміни відбулися й у галузі соціального забезпечення, де неабияку роль відіграли профспілки, вони виконували свої традиційні функції, пов’язані з охороною праці, соціальним захистом трудящих і турботою про їх побутове й матеріальне становище. Особливої уваги і піклування потребували інваліди війни. Втративши здоров’я, сотні тисяч людей склали категорію населення, яка не могла існувати без сторонньої допомоги. Потреба в отриманні регулярної медичної допомоги, ліків, необхідність протезування кінцівок у інвалідів вимагали значних коштів, а військові пенсії таких витрат не покривали. Інвалідам було складно знайти роботу, а непрацездатні потребували опіки і догляду. Органи соцзабезу та галузеві профспілки намагалися хоч якось полегшити життя інвалідів: організовували безплатне санаторно-курортне лікування, надавали допомогу у працевлаштуванні. Для безрідних інвалідів і престарілих створювались спеціальні будинки, в яких вони знаходились на повному державному утриманні. Підтвердженням цього є постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У за № 52 від 9 лютого 1944 р. „Про покращення роботи радянських і партійних організацій по наданню допомоги сім’ям військовослужбовців у звільнених від окупації районах УРСР”. Восени 1945 р. було працевлаштовано 9744 демобілізованих воїни, які прибули в область, у тому числі для роботи у сільському господарстві – 9078 осіб. Прибулим у сільську місцевість (336 ос.), відремонтовано 391 хату, побудовано нових – 80, видано худоби – 141 голову, зерна – 2996 т, видані ссуди 124 чол. на суму 952 тис. крб.²⁴

Постановою РНК СРСР від 23 січня 1946 р. за № 231 „Про підвищення розміру пенсій інвалідам Великої Вітчизняної війни 1-ї групи” встановлювався мінімальний розмір пенсій для військовослужбовців рядового складу, які стали інвалідами 1-ї групи – 300 крб. в місяць, якщо вони не зв’язані з сільським господарством, і 250 крб. для тих, хто пов’язаний з ним.²⁵ Крім того, сім’ям загиблих воїнів, демобілізованих, що проживали у містах області, виділялись промтовари, які можна було придбати через торгову мережу Наркомторгу по ордерах, що видавали відділи державного забезпечення і побутового влаштування сімей військовослужбовців. Сім’ям інвалідів війни були виділені окремі фонди.²⁶

Варто відзначити активну роботу соцзабезу Волині в цьому напрямку. У 1946 р. вони займали перше місце в Україні з обслуговування інвалідів війни. За зразково налагоджену роботу Міністерство соцзабезу УРСР нагородило кращих працівників – завідуючих Ковельським, Горохівським і Володимир-Волинським міськсоцзабезами почесними грамотами. З часу визволення області від окупантів до серпня 1946 р., інвалідам Великої Вітчизняної війни було виплачено близько 11 млн. крб. пенсій і видано одноразову допомогу в сумі півмільйона крб. на курортне лікування. В будинки відпочинку і на спецлікування направлено 820 чол. Для житлового будівництва і на придбання худоби виплачено 1 млн. 287 тис. крб. довготермінового кредиту, безплатно видано й завезено біля 11 тис. м³ лісу.

За вказаний період для інвалідів збудовано й передано безплатно 562 будинки, відремонтовано 1168 квартир. Для тих, хто проживав у сільській місцевості, на період посівної і збиральної кампаній було організовано 245 бригад і супряг. Ними засіяно і зорано 572 га землі, зібрано врожаю з площі в 455 га і скошено сіна на 125 га.²⁷ Крім того, велика увага приділялась працевлаштуванню інвалідів війни. Так, на кінець 1951 р. в промисловості та промкооперації працювало 265 ос., в кооперації інвалідів, зокрема – 181 осіб, у сільському господарстві – 5401 осіб, в установах та інших організаціях – 1346 осіб²⁸ Зрозуміло, що органи соцзабезу також не могли в достатній мірі забезпечити потреби тих категорій населення, які її найбільше потребували, але в тяжких умовах повоєнного часу вона була досить відчутною.

До найбільш трагічних наслідків війни слід віднести дитяче сирітство – велику кількість дітей, що втратили батьків, гостро постала проблема дитячої бездоглядності. З цією метою створювалася мережа прийомників-розподільників, дитячих будинків, спеціальних училищ для сиріт і напівсиріт. Станом на грудень 1945 р. у Волинський дитячий прийомник-розподільник поступило 598 безпритульних і безнаглядних дітей, у грудні 1946 р. прибуло ще 140 чол. Найбільша кількість такої категорії дітей була зареєстрована з 29.06. 1948 р. до 27.12. 1948 р. – 1012 чол. У наступні роки кількість дітей, що поступили у Луцький ДПР дещо зменшилась: станом на 12 січня 1950 р. зареєстровано 417 чол., на березень 1951 р. –519 чол., у серпні 1953 р. – 133 чол.²⁹

Дієвою у цьому напрямку була робота профспілок. Профактив брав участь у виявленні безпритульних дітей, їх обліку, оформленні документів на опіку, патронаж, усиновлення. Часто опікунами ставали цілі трудові колективи. Трудящі республіки зібрали близько 830 тис. крб., що пішли на утримання дитячих будинків, їдалень, а також 280 ясел і дитсадків, в тому числі й у Волинській області. До кінця 1943 р. у дитячі заклади і на патронування до трудящих оформлено близько 3 тис. дітей. Для них зібрано 23 тис. крб., 180 пудів хліба, одяг і взуття.³⁰

Виконавчий комітет Волинської обласної Ради депутатів трудящих 25 вересня 1944 р. постановою № 250 „Про організацію спеціальних дитячих будинків,” відповідно до постанови Раднаркому УРСР, прийняв рішення організувати у Луцьку спеціальний дитячий будинок на 180 дітей. Крім того, передбачалося перетворення Володимир-Волинського дитячого будинку звичайного типу у спеціальний дитбудинок на 120 дітей.³¹ На кінець 1946 р. в області функціонувало 9 дитбудинків, з яких 2 для шкільного віку, 6 для дошкільного і 1 для глухонімих. На січень 1947 р. органами народної освіти взято на облік дітей, що лишилися батьків – 2732 чол., з них влаштовано в дитбудинки – 374 чол., взято на патронаж – 535 чол., на опіку – 1185 чол., усиновлено – 190 чол. Крім того, влаштуванням дітей займались органи охорони здоров’я. Лише у січні 1946 р. ними влаштована 171 дитина, що залишилася без батьків, з них у дитячі будинки – 108, на патронаж – 47, усиновлено – 16 дітей.³²

Щоправда, не завжди і не скрізь вдавалось потурбуватися про найменш захищену категорію населення, якими були діти-сироти, виділити для них все необхідне для життя. Близько половини вихованців дитячих будинків України у кінці 1944 р. не мали теплого верхнього одягу, взуття, ковдр, матраців. Не кращою була й ситуація на Волині.³³

Дирекцією і медичним персоналом дитбудинків області здійснювалися заходи щодо дотримання санітарного режиму та поліпшення медобслуговування. Однак, житлово-побутові та санітарно-технічні умови вихованців більшості дитячих закладів залишалися незадовільними. Так, станом на травень 1950 р. 460 вихованців дитбудинків не мали окремих ліжок і спали по двоє, 5 дитбудинків не мали лазні і мили дітей прадідівським способом, в антисанітарних умовах, 7 закладів не мали роздягалень і зберігали верхній одяг у спальнях та робочих кімнатах. Ізолятори та дезкамери не забезпечували належної ізоляції хворих і дотримання відповідного санітарного режиму.

У деяких дитбудинках умови були нестерпними, зокрема, в Римачівському, Вовнянському, Любитівському, Боратинському та Володимир-Волинському № 2 на одну дитину в середньому припадало 0,9 – 1,5 площі, замість встановленої норми – 2,5 – 3 м². Не всі будинки в достатній мірі були забезпечені постільним приладдям, зимовим одягом і взуттям, меблями. У деяких з них був лише 10-15 денний запас палива, а в Римачівському дитбудинку його зовсім не було. Облспоживспілка, міські магазини не змогли забезпечити безперебійного постачання дитячих закладів продуктами харчування - наряди видавались і отоварювались з великими запізненнями. Мали місце випадки, коли місяцями дитбудинки не отримували круп, м’яса, цукру. У ряді будинків не вистачало належної кількості картоплі і овочів згідно норм постачання.³⁴

Отже, незважаючи на винятково складні умови й обмежені можливості повоєнного часу, волиняни доклали багато зусиль для подолання наслідків війни. Однак, соціально-побутові умови життя населення продовжували залишатися важкими. Не вистачало нормального житла, чимало сімей тулилися в тісняві комуналок, гуртожитків та бараків. У містах і селах бракувало буквально всього, люди погано харчувалися й одягалися. Через вторинність підходів до соціальної проблеми з боку влади гальмувався розвиток торгівлі, яка не могли забезпечити населення навіть товарами першої необхідності. Відверто конфіскаційний характер мала грошова реформа 1947 р., яка особливо боляче вдарила по селянству. Карткова система не забезпечувала повноцінного харчування. Реальна заробітна плата робітників і службовців, пенсії були низькими, а грошові доходи колгоспників просто мізерними.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Державний архів Волинської області (далі - ДАВО). - Ф. Р-6.-Оп. 1.-Спр. 8.-Арк. 1. 6;

2. ДАВО.- Ф. 1.-Оп. 3.-Спр. 70.-Арк.1.; Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі -ЦДАВОВУ).- Ф. Р-582.-Оп. 3.-Спр. 5634.-Арк. 37.;

3. Воргуль М. Відбудова сіл на Волині// Радянська Волинь. – 1946. – 30 серпня. – С. 3;

4. Пуценко А. Відроджуваний Ковель// Радянська Волинь. – 1946. – 9 травня. – С. 4;

5. Ковальчук П. Заготовляють торф на добриво// Устилузька правда. – 1953. – 18 січня. – С. 1;

6. ДАВО. Ф. Р-46, .-Оп. 4, .-Спр. 44, .-Арк. 4;

7. Костенко П. Сприяти індивідуальному житловому будівництву// Радянська Волинь. – 1953. – 6 червня. – С. 3;

8. Волинська область за роки радянської влади (1940-1960 рр.): Статистичний збірник. – Львів, 1969. – 314 с;

9. Гриньов Я. Благоустрій міст і райцентрів// Радянська Волинь. – 1953. – 9 січня. – С. 3;

10. На Волині створено 16 радіовузлів// Радянська Волинь. – 1944. – 17 вересня. – С. 2; Іванова О. Напередодні навчального року в учительському інституті// Радянська Волинь. – 1946. – 30 серпня. – С. 3;

11. Волинська область за роки радянської влади (1940-1960 рр.): Статистичний збірник. – Львів, 1969. – 314 с;

12. Крушко С. Живуть вони на Волині// Радянська Волинь. – 1991. – 30 серпня. – С. 3;

13. Волинська область за роки радянської влади (1940-1960 рр.): Статистичний збірник. – Львів, 1969. – 314 с;

14. Автобусний рух між містами Волині// Радянська Волинь. – 1945. – 22 вересня. – С. 1;

15. Сергєєв М. Розвиток пасажирського автотранспорту на Волині// Радянська Волинь. – 1953. – 1 березня. – С. 3;

Характеристики

Список файлов реферата