59582 (673225), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У серпні 1920 р. НКСЗ передбачив умови соціального забезпечення сімей – “мобілізованих, полеглих і переміщених партією комуністів”, яким видавали продукти, промтовари з розподільників ЄСТ (єдиних споживчих товариств – Авт.), але за списками собезів засвідчених партійними комітетами³⁹. Сільських комуністів, які мали власне господарство, не обслуговували, відтак вони боролися виключно “за ідею”. Для загиблих на “партійній роботі в тилу” видавали матеріальну допомогу на похорони (від 10 до 20-разової місячної зарплати), а грошову допомогу за твердими цінами⁴⁰.

16-22 червня 1921 р. відбулася перша Всеукраїнська нарада “помжекорів”, яка розглянула організаційні та функціональні проблеми їхньої діяльності. Вона визнала доцільним створення організаційно-господарських форм для матеріального самозабезпечення цієї категорії постраждалих. Вперше було з’ясовано поняття “бандитизм” – “одноосібні випадки пограбування та вбивства і групові наскоки банд з метою пограбунку та вбивства”, а також “поняття про контрреволюцію в вузькому значенні” - постраждалі від нашестя білогвардійської армії, місцеві збройні виступи з метою захоплення влади, виступи “місцеві на національному грунті”⁴¹. Для безпритульних дітей Наркомсобез влаштовував дитбудинки, надавав екстрену допомогу, але перекладав подальше піклування про них на установи Наркомохоронздоров’я та Наркомосу.

Отже, судячи з соціально-вікових груп, які були віднесені до категорії “жертв контрреволюції”, помітним джерелом поповнення юрб безпритульних дітей виявилися погроми, побутово-кримінальний бандитизм. Кількість дорослих “жертв” свідчить про соціальну ціну політико-революційних експериментів в українському суспільстві. Протистояння різних політичних сил спричинило та поглибило соціо-гуманітарну ситуацію в Україні, яка, крім всього, зазнала найбільших руйнівних наступів після першої світової та громадянської воєн. Восени 1921 р. Наркомсобез намагався просто одягнути людей, тому просив у Наркомпрода виділити 40 тис. аршин білизни, 462 аршина сукна, 186 дюжин ниток, а також понад 400 тис. пудів картоплі для утримання відповідних установ⁴². У зв’язку з цим “помжеркори” почали займатися господарською діяльністю, влаштуванням підопічних на підприємствах, створенням виробничих артілей та кооперативних товариств. Відділи допомоги “жертвам контрреволюції” не підтримували ідеї запровадження грошового пайка, схиляючись до натуральних форм допомоги (відновлення житла, надання одягу, лікування, влаштування калік до інвалідних будинків). “Помжеркори” спиралися на губернські та повітові відділи, але питання реальної допомоги з’ясовувала міжвідомча комісія з представників раднаргоспу, губчека, парткому та виконкому. Все-таки “комжеркори” були посередниками між ключовими органами державної влади та відповідним соціальним контингентом, не маючи власних фондів.

Виявленням “жертв контрреволюції” займалися повітові комісії, спираючись на “Інструкцію для губернських і повітових комісій допомоги жертвам контрреволюції”, видану НКСЗ у квітні 1919 р. Вони мали на увазі передовсім наступні категорії населення: радянських працівників , членів партії і політично амністованих, тобто звільнених з полону “білогвардійських банд”, політичних біженців з районів, окупованих білогвардійцями, політичних емігрантів, трудових елементів міста і села⁴³. Одночасно з’ясовували обсяг матеріальної допомоги. До кошторису зараховували наступні статті витрат: на відбудову зруйнованих господарств, на продовольчі пайки та громадське харчування, на забезпечення одягом і взуттям, на відкриття місць у гуртожитках, в інвалідних будинках, притулках, на підтримку безробітних, на лікування, на здійснення дезинфекції та санітарного нагляду, на одноразові допомоги, пенсії, пайки, на викуп із в’язниць (організація втеч), на утримання штату установ собезу. Зведений кошторис ухвалювала Центральна комісія допомоги жертвам контрреволюції при НКСЗ УСРР, яка не видавала аванси та кредити, без належної документації та вичерпної інформації. Для того, щоб з’ясувати “жертву контрреволюції”, вона мала відповісти на 39 запитань: прізвище, вік, адреса, де, коли і як постраждав, до якої партії належав, яку партійну посаду мав, зазнав політичних репресій, професія, фах, інвалідність, джерела існування, майновий стан, обсяги збитків, соціальне становище батьків до 1917 р., склад сім’ї, кількість непрацездатних тощо⁴⁴.

Територія України виявилася полем не лише політичного протистояння різних партій та угруповань, а також ареною військових дій, починаючи з 1914 р. і до глибокої осені 1920 р. Тут перебували десятки тисяч біженців, яких переслідували різні політичні сили, а головне господарська руїна, суспільна нестабільність, соціальне походження та майновий стан втікачів. Переважна більшість ховалася від “червоних, інша від “білих”, друга від “жовто-блакитних”. Проблема соціального забезпечення біженців набула в Україні 1919 р. ознак гуманітарної катастрофи, тому що дати раду і допомогу у перелюднених містах, особливо на півдні, виявилося справою непростою. 17 лютого 1919 р. РНК УСРР видав декрет “Про Головну Українську Комісію у справах полонених і біженців”, яка перебрала на себе функції колишніх установ, хоча координуючу роль виконувала Всеросійська Центральна Колегія⁴⁵. ГУК у справах полонених і біженців перебувала у 1919 р. в Києві, яка мала власну організаційну структуру, завдання і мету. Вона займалася реевакуацією військовополонених росіян з-за меж РСФРР, відправкою “ворожих полонених” за кордон, надаючи всіляку допомогу: встановлення особистості, надання притулку, оформлення належних документів для ідентифікації полоненого, забезпечення пайком та транспортуванням на батьківщину. ГУК діяла як самостійна установа у складі Комісаріату з військових справ, маючи у губерніях штат губернських комісарів, а її очолював в Україні А. Литвиненко. 4 березня 1919 р. відбулася “націоналізація всіх благодійних організацій”, а 15 березня вони перейшли у підпорядкування Наркомсобезу, відтак забезпеченням біженців переймався відділ загальних допомог та опіки, котрий дублював роботу ГУК протягом березня–травня 1919 р., а припинив свою роботу лише на початку червня 1919 р.⁴⁶ згідно декрету РНК УСРР від 4 квітня 1919 р. НКСЗ видав “біженський пайок”: 75 крб. при наявності в сім’ї одного непрацездатного, 100 крб. – при 2-х, 150 крб. – при 3-х та 200 крб. – при 4-х і більше⁴⁷. Наркомсобез утримував дитячі притулки, колонії та інші установи для забезпечення матеріально-побутових потреб біженців, а проблемами освіти, фінансування, господарської діяльності займалися відповідні наркомати. Порядок видачі пайка біженцю передбачувався “Інструкцією №116” від 21 червня 1919 р. НКСЗ УСРР, яка визнала соціальний статус біженця – особа, що залишилася без місця свого постійного проживання у зв’язку з війною і зобов’язалася повернутися на батьківщину⁴⁸. Він подав заяву про допомогу, а також залишав “підписку” про виїзд разом з родиною до дому, відтак не мав дозволу на постійне проживання в Україні, якщо, безумовно, не отримав громадянства. На кожного біженця була заведена облікова картка, до якої записували обсяги та види соціально-побутової допомоги.

Таким чином, органи соціального забезпечення надавали посильну матеріальну допомогу червоноармійцям, їхнім сім’ям, колишнім військовослужбовцям “старої армії”, “жертвам контрреволюції”, полоненим і біженцям.

джерела і література

1. Андрусишин Б. У пошуках соціальної рівноваги. – К., 1995. – 191 с.; Мельничук О.А., Мельничук О.Ф. Організація соціального забезпечення на Поділлі на початку 20-х рр. ХХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія. Вип. VI. – Вінниця, 2003. – С.157–162;

2. Шарпатий В.Г. Особливості функціонування системи соціального забезпечення в Україні 1920–30-х років: історичний аспект // Там само. – С.63–67; 2. ЦДАВО України. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 36;

3. Известия В.Р.К.П У.С.С.Р. – 1919. – 2 марта, №58; 30 апреля, №30; 28 июня, №77;

4. Известия В.Р.К.П У.С.С.Р. – 1919. – 26 февраля, №56;

5. Социальное обеспечение. – 1919. – №2–3. – С. 96–99;

6. Там само. – С. 103–106;

7. ЦДАВО України. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 127. – Арк. 29;

8. Там само. – Спр. 247. – Арк. 55;

9. Там само. – Спр. 265. – Арк. 3;

10. Там само. – Спр. 223. – Арк. 22;

11. Снятие семей красноармейцев с гос. снабжения // Вестник социального обеспечения. – 1921. – №1. – С. 37;

12. Там само;

13. Цекиновский И. Наши задачи (к вопросу об обеспечении семей красноармейцев) // Там само. –1921. – №2–3. – С. 8;

14. Там само;

15. Там само. – С. 9;

16. Там само. – С. 10;

17. Там само;

18. Хроника. К вопросу обеспечения семей красноармейцев // Там само. –1921. – №2–3. – С. 40;

19. Там само. – С.41;

20. ЦДАВО України. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 175. – Арк. 5;

21. На местах // Вестник социального обеспечения. – 1922. – №8–11. – С. 59, 61;

22. На местах // Там само. – №1–3. – С. 28;

23. На местах // Там само. – №5–7. – С. 39;

24. Там само. – С. 41;

25. Там само. – С. 42;

26. ЦДАВО України. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 40. – Арк. 4;

27. Корнеев И. Состояние социального обеспечения в У.С.С.Р. в 1921 г. // Вестник социального обеспечения. – 1922. – №4. – С. 17;

28. ЦДАВО України. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 163. – Арк. 1;

29. На местах // Вестник социального обеспечения. – 1922. – №5–7. – С. 39;

30. Там само. – С. 40;

31. Голод 1921–1923 років в Україні: Збірник документів і матеріалів – К., 1993;

32. О ликвидаторах и ликвидаторстве // Вестник социального обеспечения. – 1922. – №4. – С. 3;

33. ЦДАВО України. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 40. – Арк. 2;

34. Там само;

35. Собесы и голод // Вестник социального обеспечения. – 1922. – №4. – С. 33–34;

36. ЦДАВО України. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 10. – Арк. 13–14;

37. Там само. – Спр. 202. – Арк. 34;

38. Там само. – Спр. 178. – Арк. 15–19;

39. Там само. – Спр. 223. – Арк. 4;

40. Там само. – Спр. 222. – Арк. 20;

41. Материалы съездов и совещаний // Вестник социального обеспечения. – 1921. – №1. – С. 28;

42. ЦДАВО України. – Ф. 348. – Оп. 1. – Спр. 247. – Арк. 56;

43. Социальное обеспечение. – 1919. – №1. – С. 32–36;

44. Там само. – С. 32–33;

45. Там само. – С. 58–59;

46. Там само. – №2–3. – С. 75–76;

47. Известия В.Р.К.П. У.С.С.Р. – 1919. – 4 апреля, №12; 48. Социальное обеспечение. – 1919. – №2–3. – С. 84.

Характеристики

Список файлов реферата