59536 (673193), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Спочатку в сільському господарстві з’явилися певні зрушення на краще, але поступово ефективність реформ почала знижуватися. Якщо з 1950 по 1958 рр. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то в 1958-1964 рр. – лише на 3%. Вперше за радянських часів СРСР став імпортувати зерно. Сільське господарство залишалося найслабішою ланкою хронічно-хворої радянської економіки.

Черговою спробою піднесення сільськогосподарського виробництва стала реформа 1965 року. В її рамках були здійснені такі заходи: підвищені закупівельні ціни на сільгосппродукцію; збільшені капіталовкладення у розвиток сільського господарства (в СРСР їх питома вага зросла з 20 до 28% від загального обсягу капіталовкладень у народне господарство, а в Україні – з 21 – до 28%); з січня 1966 року були знижені ціни для колгоспів і радгоспів на трактори, автомашини і запчастини до них, а також тарифи на електроенергію для виробничих потреб та ін.

У 70-ті роки було зроблено досить багато для підвищення сільськогосподарського виробництва. В Україні запроваджувались масштабні програми механізації та хімізації сільського господарства, велика увага приділялася меліорації. Протягом десятиріччя у галузь було вкладено 27% усіх капіталовкладень в українську економіку. Однак усе це давало мізерний, а часом протилежний результат. Механізація перетворилась у постачання колгоспам і радгоспам низькоякісної техніки, хімізація вироджувалась у забруднення земель і сільськогосподарської продукції хімікатами, а меліорація призводила до підтоплення родючих земель і порушення екологічного балансу. Залишалась украй низькою ефективність використання людських ресурсів, найнаочнішим свідченням цього стали сезонні “мобілізації” працівників інших секторів народного господарства, освіти та науки на збирання врожаю. До цього додавалася відстала система переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, в результаті чого щорічні втрати урожаю окремих культур сягали 30-33%. У ІХ п’ятирічці обсяг сільськогосподарського виробництва збільшився на 15,5% замість 20% за планом, а продуктивність праці зросла на 12% замість 35,7%.

Неспроможні забезпечити високопродуктивну працю в колгоспах і радгоспах, місцеві органи влади йшли на розширення посівних площ, у тому числі і в Україні. Ступінь розораності території республіки становила 57%, а у степовій зоні – 73%. Розораність безпосередньо сільськогосподарських угідь досягла 80% проти 25% у США і 48% у Франції. Це призводило до активізації ерозійних процесів. Україна щороку втрачала до 600 млн.т. родючих грунтів, якими завжди славилася.

Значно стабільнішим було виробництво у “приватному” секторі сільського господарства, тобто у власних підсобних господарствах селян. У 70-ті рр. саме цей сектор давав близько 30% продукції сільського господарства, хоча він нерідко ставав об’єктом всіляких адміністративних утисків.

На початку 80-х рр. аграрний комплекс СРСР опинився в такому стані, який вимагав негайного реагування. Травневий (1982 р.) пленум ЦК КПРС схвалив Продовольчу програму СРСР, розрахованну до 1990 року. Вона передбачала здійснення цілої низки заходів, спрямованих на забезпечення стабільного постачання населенню продуктів харчування, а промисловості- сільськогосподарської сировини. Було також передбачено створення єдиної системи управління сільським господарством та іншими галузями агропромислового комплексу на всіх рівнях.

В листопаді 1982 р. аналогічну програму було схвалено пленумом ЦК Компартії України. У ній були визначені обсяги виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції та шляхи її надходження до споживачів. Для управління АПК в Україні була створена комісія президії Ради міністрів з питань АПК, а в районах в областях - районні і обласні агропрмислові об’єднання – РАПО і ОАПО. На 1 липня 1983 р. в республіці діяло 479 РАПО.

Завдяки Продовольчій програмі в Україні вдалося дещо поліпшити становище у сільському господарстві. Але як республіканська, так і загальносоюзна продовольчі програми з основних показників залишились не виконаними. Неефективність сільськогосподарського виробництва, а інколи – і несприятливі погодні умови, змушували партійно-державне керівництво СРСР щороку витрачати мільярди доларів на закупівлю зерна за кордоном.

Таким чином, спроби розв’язати проблеми інтесифікації сільського господарства шляхом широкого розвитку міжгосподарської кооперації, створення агропромислових підприємств і комплексів без урахування економічних і соціальних умов господарювання на селі, особистих інтересів працівників обернулися великими втратами.

Розвиток промисловості відбувався екстенсивно, шляхом надмірних витрат, нарощування паливно-енергетичної та хімічної бази, форсованого залучення до виробництва нових природних ресурсів.

Характеристики

Список файлов реферата