Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Вражені слухачі качали головами, а оповідач продовжував: «Довго трудилися ми, ставлячи кам'яні стовпи на границі колонії. А коли настав ранок, жодного стовпа не виявилося на місці! Куди ж ділися ці камені? Уночі набігла зграя вовків. Ми бачили, як у темряві блищали їхні очі. Потім вовки зникли. Імовірно, вони були послані богами, щоб створити це чудо».

Незважаючи на марновірні страхи римлян, Гай продовжував роботи з підстави колонії з властивої йому енергією і діловитістю.

Аристократ Луцій Опімій, найлютіший ворог Гая і лютий супротивник його реформ, висунув свою кандидатуру в консули. Це змусило Гая залишити Африку і повернутися в столицю: він хотів перешкодити обранню Опімія.

Повернувши в Рим, Гай переселився з Палатинського пагорба, де жили аристократи, у квартал, розташований нижче форуму і заселений біднотою. Він хотів бути ближче до народу, більшість якого його як і раніше любило і поважало. Гай мав намір виступити з новим законопроектом про надання цивільних прав італікам. Почувши про це, жителі різних областей Італії стали сходитися в Рим, бажаючи підтримати свого захисника. Цивільні права, яких домагався для них Гай, означали, що вони зможуть одержувати від держави, так само як і римська біднота, земельні наділи і матеріальну допомогу.

Пропозицію Гая вороги зуміли використовувати проти нього. Консул Гай Фаній виступив перед народом з мовою, у якій грозив римлянам, що нові громадяни віднімуть у них все майно.

«Невже ви не розумієте, – запитував він, – що, даровав італікам цивільні права, ви тим самим ограбуєте самі себе? Не сподівайтеся, що після цього ви будете займати в цирках і амфітеатрах ті ж місця, що і сьогодні! Адже ці люди заповнять усе місто, на їхню частку дістанеться весь хліб при роздачах, а ви нічого не одержите».

Римляни дійсно стали побоюватися за свої привілеї. Використовуючи їхню тривогу, Фаній вніс пропозицію не допускати в Рим італіків, а тих, хто вже прибув, – висилати з міста. Це завдало удару задумам Гаю. Адже саме італіки могли лиш зробити йому найбільшу підтримку. Тому Гай протестував проти дій суду й обіцяв допомогти італікам, яких хотіли вигнати.

Якось, проходячи по вулиці, Гай почув лементи знайомого йому італіка, якого схопили ліктори консула. По виду лікторів Гай зрозумів, що вони не підкоряться його наказу, а спроба примусити їхньою силою приведе до зіткнення, якого Гай хотів уникнути.

Стало ясно, що Гай не в змозі виконати своїх обіцянок, тому що народ не схильний був поділитися з італіками своїми привілеями. Римська біднота розуміла, що чим більше буде громадян, тим менше дістанеться при роздачах на частку кожного. Головний ворог Гая, вождь оптиматів Опімій, був обраний консулом. Однак Гай не падав духом. Він втретє виставив свою кандидатуру в трибуни, але цього разу не був обраний. Говорили, що трибуни пішли на обман і спотворили результати підрахунку голосів.

Тепер багатії перейшли в наступ: за їхньою вимогою був змінений ряд законів, і народ позбавився багатьох прав, добутих для нього Гаєм.

У засновану Гракхом колонію Юнонію сенат послав комісію, що причепливо перевіряла минулу діяльність Гая, шукаючи будь-якого приводу, щоб обвинуватити його в зловживаннях. Багато прихильників Гаю призивали його продовжувати боротьбу з аристократами, перейшовши до відкритої боротьби. Говорять, що так само думала і мати Гая Корнелія. За її наказом у Рим прибула група воїнів, переодягнених женцями. У рішучий момент вони повинні були виступити на стороні Гракха. Відносини між прихильниками Гаю й аристократами так загострилися, що зіткнення могло відбутися в будь-який момент. Так і сталося.

Один раз під час жертвоприношення, що здійснювалось консулом, один з лікторів грубо крикнув рядом, що стояв, друзям Гаю: «Гей ви, негідники! Поступитеся місцем порядним людям!»

Це викликало такий вибух обурення, що образник відразу був убитий. Довідавшись про те, що трапилося. Гай вдався у відчай: «Що ви наробили? Ви що, не розумієте, що наші вороги тільки і чекають приводу, щоб оголити мечі? Зараз вони одержали цей привід».

Дійсно, ледь звістка про вбивство ліктора облетів народ, на вулицях стали збиратися юрби збройних людей. Тільки злива розігнала усіх по будинках.

На інший день перед будинком, де радили сенатори, з'явилася юрба, що оголошувала повітря голосними криками і риданнями. До будинку принесли на носилках труп вбитого вчора ліктора. Сенатори, почувши шум, вийшли на площу і консул Опімій, роблячи вид, що йому незрозуміла причина хвилювання, запитав тих, що прийшли: «Громадяни, що сталося? Чому на вас жалобні одяги? Що означають ваші ридання?» – «Здійснилося нечуване злодіяння. Прихильники Гракха убили вчора ліктора, служителя закону», – відповідали люди, які несли труп. Їхні удавані крики і показна скорбота, так само як і мистецьки розіграний подив і збурювання Опімія, – усе це повинно було збудити римлян проти Гая, виправдати розправу з ним і його прихильниками.

Але багато громадян як і раніше стояли за Гракха. Вони обурювалися: «Сенатори ще говорять про правосуддя! А де було правосуддя, коли Тиберій упав під ударами убивць? Де були сенатори, коли труп народного трибуна волокли через усе місто?»

Вони розуміли, що загибель ліктора тільки привід, щоб почати розправу з Гаєм і його прихильниками. Сенатори прийшли до надзвичайних заходів. Опімій одержав диктаторські повноваження. Він наказав сенаторам і вершникам з'явитися при зброї, у супроводженні збройних рабів

Вражений що відбувається, Гай був сумний. Довго стояв він на площі перед статуєю свого батька. По його щоках текли сльози. Люди, що бачили це, були глибоко торкнуті горем свого вождя. Величезна юрба проводжала Гая до будинку й охороняла його всю ніч.

Ранком прихильники Гаю відправилися на Авентинський пагорб, де вони вирішили оборонятися від нападу.

Коли Гай виходив з будинку, його зупинила дружина з маленьким сином на руках. Упавши на коліна перед чоловіком, вона благала його не йти на Авентин. Але сльози і благання дружини не втримали Гая. Він мовчачи вийшов з будинку й у супроводі друзів відправився до своїх прихильників. Коли усі зібралися, найближчий друг Гаю Фульвій Флак послав свого молодшого сина для переговорів із сенаторами. Той шанобливо звернувся до консула Опімію і сенаторам і повідомив їм умови, на яких ще можливо було примирення. Більшість сенаторів, прагнучи уникнути громадянської війни, не заперечували проти переговорів. Вони добре пам'ятали, яку ненависть заслужили в Римі убивці Тиберія Гракха.

Але Опімій грубо відповів посланцю: «Я не має наміру вести переговори через хлопчиська! Нехай Гай і Фульвій самі прийдуть сюди і попросять пощади».

Довідавшись про відповідь Опімія, Гай хотів сам відправитися на площу і переконати консула і сенаторів не допускати кровопролиття. Але друзі не пустили його: підступництво ворогів було занадто відомо. Тоді Фульвій знову послав свого сина. Опімій наказав схопити юнака, а сам на чолі збройних воїнів рушив до Авентину. Критські лучники, найманці Опімія, ще здалеку стали вражати супротивника. Почалася паніка. Один за іншим гинули друзі Гракха. Фульвій і його старший син укрилися в закинутих лазнях, але були виявлені й убиті. Гай не хотів брати участь у битві, не хотів піднімати зброю на співгромадян. Пішовши в храм Діани, він мав намір покінчити із собою: «Нехай боги накажуть римський народ за невдячність, – сказав він друзям. – Народ, що залишає своїх вождів у лиху, цілком гідний вічного рабства».

Друзі все-таки умовили Гая бігти. Жменьці людей удалося непомітно залишити храм і кинутися до воріт у стіні, що оточувала Авентин. До нещастя. Гай оступився і вивихнув ногу. Вороги, що напали на слід утікачів, наздогнали їх. Друг Гая Помпоній узявся затримати переслідувачів. У фортечних воротах зав'язався рукопашний бій. Сили були нерівні, і через кілька хвилин герой упав мертвим.

Тим часом Гай, із працею ступаючи на хвору ногу, спускався до Тибру, сподіваючись по мосту перебратися на протилежний незаселений берег. Зустрічні співчували Гаю і підбодрювали його. Але дарма він молив дати йому коня, щоб врятуватися від переслідувачів. Страх перед помстою аристократів пересилював жалість. На мосту вороги, що переслідували Гая, знову були зупинені. Сподвижник Гая Ліциній повторив подвиг Помпонія: кілька хвилин відбивав він удари ворогів, поки не загинув.

Коли Гай у супроводі вірного раба досяг священного гаю, лементи переслідувачів лунали вже зовсім поруч.

«Друзів у мене більше немає, а ворогам не хочу дістатися живим», – сказав Гай своєму рабу і показав на меч. Той зрозумів бажання пана і наніс йому смертельний удар.

Цілий день хвилі Тибру несли до моря трупи: близько 3 тисяч прихильників Гая були убиті і кинуті в ріку за наказом консула.

Кічась своїми злодіяннями, Опімій наказав у пам'ять про перемогу побудувати на площі Рима храм Згоди. Але ледь будівля була довершена, як на фронтоні з'явився напис, написана якимсь. сміливцем: «Нечестя спорудило храм Согласію».

Висновки

Юридичною підставою аграрної реформи братів Гракхів було те, що за стародавньою традицією римська територія вважалася суспільною власністю. Тому були можливі її переділи. Цією можливістю скористається у свій час і Юлій Цезар. Але вже в 111 р. до н.е. в інтересах дрібного і середнього землеволодіння був прийнятий закон Торія, яким встановлювалося, що всякий, хто «буде мати» не більш 30 югеров ріллі (8,5 га), може вважати це поле у своїй власності.

Реформи Гракхів, що мали метою відродження вільного римсько-італійського селянства, відкривають собою епоху громадянських воїн, що завершилася перемогою нобілітету і падінням Римської республіки.

Занепад римського народовладдя, яким би воно ні було, викликаний був головним чином розвитком рабовласництва і приватної власності на землю. Різкі розходження позицій суперечили інститутам, що виникли і дозріли в епоху відносної рівності. Нарешті, римські республіканські установи склалися як органи керування містом, полісом. Виконувати ті ж функції у відношенні своєї величезної держави, у яку перетворився Рим, вони не могли. Цю задачу виконала Римська імперія.

Література

1. Ботвинник М.Н., Рабинович М.Б. Жизнеописания знаменитых греков и римлян. – М.: Высш. шк., 1987. – 205 с.

2. Виннер Р.Ю. Лекции по истории Греции. Очерки по истории Римской империи. – Ростов – на – Дону: Феникс, 1995. – 480 с.

3. Зелинский Ф.Ф. Римская империя. – Санкт Петербург: АЛТЕЙЯ, 2000. – 496 с.

4. История Древнего Рима / Сост. К.В. Паневин. – Санкт Петербург: ПОЛИГОН, 1998. – 894 с.

5. История Древнего Мира. Древний Рим. / Под ред. Бадика А.П., Войнига И.Е. – Мн.: Харвест, 1998. – 864 с.

6. Ковалев С.И. История Рима. Курс лекций. – Ленинград: Изд. Ленинградского университета, 1986. – 734 с.

7. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. Кол. Ю.С. Шемшученко та ін. – К: Укренцикл. 1998. – Т. 1. – 672 с.

Характеристики

Список файлов реферата