58964 (672881), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Методи дослідження, що представлені в даній роботі, дозволяють досить повно, різнобічно й коректно відбити найважливіші соціально-економічні тенденції й закономірності розвитку промисловості Півдня України у досліджуваний період. У формуванні системи методів дослідження автор виходить, насамперед, з логіки дослідження, сутності поставлених завдань, продуктивне рішення яких забезпечується широтою і ефективністю використовування відповідних методів. Вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним підходом до розв’язання поставленої проблеми, використанням комплексу взаємопов’язаних методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету і завданням, поєднанням кількісного і якісного аналізу теоретичного матеріалу, наслідками науково-дослідницької роботи.
У другому розділі – «Формування промислової буржуазії Півдня України у пореформений період» – розкривається процес становлення стану великої промислової буржуазії Півдня України, соціальні та національні джерела її виникнення, роль, яку відігравав в економічному житті регіону іноземний капітал.
У підрозділі 2.1 – «Економічний розвиток Півдня України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.» – розкривається процес становлення південноукраїнської промисловості, його особливості.
Однією з найбільш значущих подій пореформеної епохи стало розгортання промислового будівництва в південному регіоні України. Ще у 1896 р. з 2893 промислових гільдійських підприємств України 1060 були розташовані на території Півдня, а річний обіг південних промислових підприємств складав ще більшу частку від загальноукраїнського обороту – 52 928 тис. крб. від 108 682 тис. крб. На цих територіях України розвиток капіталізму відбувався набагато швидше, ніж у більш обтяжених залишками кріпосництва регіонах. Це передусім стосується гірничої, металургійної, кам’яновугільної та машинобудівної промисловості. Український Південь за всіма ознаками підприємницької діяльності став безумовним лідером в усіх сферах економічного життя. У промисловій групі його частка становила 36,9% закладів і 46,37% обігових коштів. Саме в південному районі України склався заможніший прошарок великої буржуазії, яка володіла підприємствами, що мали прибутки від 10 і більше тисяч карбованців. На Півдні їх питома вага складала 44%. Найвищого рівня концентрація промислового виробництва досягла в таких промислових центрах Півдня України, як Катеринослав, Луганськ, Миколаїв, Юзівка, Одеса. Через концентрацію промисловості зростають великі монопольні об'єднання, які вже в першому десятилітті XX ст. займали панівне становище в економіці, причому багато з них створювалися на базі основних галузей української промисловості та мали загальноросійське значення.
У підрозділі 2.2 – «Соціальні та національні джерела формування великої промислової буржуазії на Півдні України» – розкривається процес виникнення стану промислової буржуазії Півдня України.
Наслідком формування капіталістичної системи господарювання стало утворення двох нових для цих територій суспільних станів – пролетаріату та буржуазії. Розвиток капіталізму в промисловості, поштовх якому дала селянська реформа 1861 р., створив підгрунтя для кількісного росту промислової буржуазії, збільшення її капіталів, зміцнення економічного становища та ролі в житті суспільства. Промислова буржуазія в пореформений період поновлювалася вихідцями з різних прошарків – дворянства, купецтва, заможного капіталізованого селянства. В Україні до складу промислової буржуазії входили також представники технічної інтелігенції і частково капіталісти –іноземці, які переселялися в Російську імперію і вкладали свої капітали у важку промисловість: вугільну, металургійну, машинобудівну.
Промислова буржуазія вирізнялася значним різноманіттям національностей. Більшість підприємців регіону, що досліджується, були православними, тобто росіянами та українцями. В гірничій справі, металургійній промисловості й виробництві сільськогосподарської техніки Півдня домінували французький, бельгійський і англійський капітал; велика кількість місцевих підприємців були підданими цих держав.
У підрозділі 2.3 – «Іноземний капітал у промисловості південного регіону » – розкривається роль, яку відігравав іноземний капітал в економічному розвитку регіону.
Однією з провідних особливостей промисловості Півдня України була значна присутність іноземного капіталу, залучення якого в економіку розпочинається ще у перші пореформені десятиріччя. До того ж, якщо на початку закордонний капітал, переважно, діяв самостійно, то вже 90-ті рр. ХІХ ст. характеризуються встановленням тісного контакту між російськими та закордонними (переважно франко-бельгійськими) фінансовими колами. Особливо помітна спільна діяльність російського та іноземного капіталу на прикладі металургійної промисловості Донбасу, де з 12 установ, в період промислового підйому акціонерних товариств, у 9 беруть спільну участь вітчизняні та закордонні фінансові групи. Промислове піднесення кінця ХІХ сторіччя стало можливим лише тому, що у країну у значній кількості надходить іноземний капітал.
У підрозділі 2.4 – «Соціальний портрет промисловця Півдня України» –створена загальна характеристика прошарку великої промислової буржуазії Півдня. Серед особливостей, притаманних переважній більшості підприємців, виокремлені такі: вища освіта (а почасти – і наукова діяльність), активна громадська позиція, благодійність. Серед ознак, за якими стан новоутвореної промислової буржуазії був досить різноманітним, – соціальне походження, національність та особисті зацікавлення, почасти неординарні та далекі від економічної діяльності. Таким чином, типовий представник великої промислової буржуазії Півдня ІІ половини ХІХ – початку ХХ сторіччя – це яскрава, багатостороння особистість з гарною освітою та досить високим інтелектуальним рівнем. Він успішно займався не лише власною економічною діяльністю, але й брав активну участь у громадському житті, займався доброчинністю.
У підрозділі 2.5 – «Діяльність представницьких організацій промисловців південного регіону» – розглядається діяльність представницької організації промисловців Півдня України – з’їзду гірничопромисловців.
У пореформений період виникли об’єднання торгово-промислової буржуазії, що ставили за мету захист її економічних інтересів та вплив на органи влади і суспільну думку для забезпечення більш сприятливих умов діяльності промисловості загалом, і окремих її груп. Представницькі організації виконували важливу функцію – сприяння більш ефективній виробничій і торговій діяльності промисловців, допомагали підвищенню їх ролі у житті суспільства.
У 1874 р. був проведений І з’їзд гірничопромисловців Півдня Росії, який став найпершою та найвпливовішою представницькою організацією підприємців Україні. З’їзд репрезентував інтереси господарів вугільних копалень і металургійних підприємств, тобто саме тієї групи великої промислової буржуазії, яка переважала в економіці Півдня України.
Учасники з’їздів гірничопромисловців обговорювали не лише заявлені в програмі економічні і соціальні питання, а почасти висловлювали судження стосовно суспільно-політичних проблем, захищаючи при цьому інтереси усього підприємницького стану. Це вимоги ширшої участі в органах місцевого самоврядування, більше представництво в центральних державних органах влади. Захищали представники з’їзду й інтереси власного південного регіону, навіть якщо для цього доводилося поступатися інтересами своєї галузі промисловості. Підприємці розуміли, що лише в тісному взаємозв’язку всі галузі місцевої промисловості зуміють досягти успіху. Рекомендації та пропозиції, вироблені під час роботи з’їзду, звичайно, бралися до уваги, проте їх вплив був не таким вже і суттєвим. Часто вони не задовольнялися, або просто ігнорувалися.
Розділ третій – «Характерні особливості верстви великої промислової буржуазії південноукраїнських губерній» – висвітлює головні особливості, притаманні промисловій буржуазії південноукраїнських губерній.
У підрозділі 3.1 – «Залежність підприємців від держави та ставлення до них у суспільстві» – висвітлюються провідні тенденції у взаємодії стану промисловців і органів державної влади, а також аналізуються ставлення у суспільстві того часу до заможних громадян. Характерною рисою розвитку промислової буржуазії Російської імперії стала її сильна залежність від бюрократичного апарату. Без підтримки держави вітчизняна промисловість не могла існувати. Але політика протекціонізму, викликана природним прагненням укріпити вітчизняну економіку, почасти співіснувала з різноманітними правовими обмеженнями та спробами зберегти максимальний державний контроль над приватною діловою ініціативою. Зростання економічної потужності великого капіталу зовсім не відповідало рівню його суспільно-політичного впливу. Домінуючою у політичній галузі залишалася дворянська верства. Підприємці вимагали створення в державі системи повсюдного й обов’язкового представництва власних інтересів, аналогічного тому, що існувало на Заході у вигляді торгово-промислових палат. Однак введення торгово-промислових палат у Російській імперії так і не було здійснено аж до 1917 року. Через залежність підприємницьких кіл від чиновництва багато керівників компаній включали в управлінський склад підприємств представників місцевої бюрократії.
У пореформеному суспільстві буржуазія поступово завойовує певний авторитет та визнання (займаючись, наприклад, меценатською діяльністю), проте заслужити широке громадське визнання спромоглися далеко не всі. До самого кінця самодержавної Росії велика індустрія, і загалом уся буржуазна цивілізація країни, не зайняли гідного становища у суспільстві. Відсутність поваги до багатства і багатих людей позначалася на вимогах буржуазії та на методах їх досягнення, почасти примушуючи підприємців діяти обережно і повільно, щоб не викликати гостро негативної реакції. Як наслідок, все більший зріст бажання промисловців створювати організації для захисту власних інтересів та активніше брати участь у роботі органів управління.
У підрозділі 3.2 – «Благодійна діяльність підприємців Півдня України» – висвітлюється доброчинна діяльність промисловців південного регіону.
З другої половини XIX ст. через суттєві зміни в соціально-економічному житті спостерігалося збільшення масштабів благодійності, яка характеризувалася підвищенням соціальної активності, розмаїттям організаційних форм і напрямів застосування, соціальною популярністю та особистими прагненнями благодійників. Особливо це стосується нової активної сили суспільства - підприємців. Доброчинна діяльність південних промисловців (серед найактивніших назвемо О.Алчевського, М.Копилова, М.Карпаса, С.Колачевського) проводилася головним чином в освітній, соціальній та культурній сферах і спрямована переважно на підтримку власних найманих робітників.
Розділ четвертий – «Трансформація економічних та соціальних вимог буржуазії Півдня України у суспільно-політичні» – висвітлює еволюцію позиції промислової буржуазії Півдня, поступовий перехід від суто економічних вимог до спроб відстоювати власні інтереси у суспільно-політичній сфері.
У підрозділі 4.1 – «Економічні вимоги промисловців південноукраїнських губерній» – визначаються головні напрямки економічної політики підприємців Півдня України. В економічних вимогах промисловців південноукраїнських губерній виділяємо декілька блоків. По-перше, бажання підтримки з боку держави через встановлення вигідних для себе тарифів та цін на перевезення. В цей же блок включаємо протилежну тенденцію – намагання обмежити абсолютний контроль держави за приватними підприємствами. У період стабілізації промисловості та, особливо, в умовах збільшення державного втручання в економіку у 80-ті роки ХІХ ст., спостерігається прагнення підприємців до розширення власних повноважень. По-друге, важливою економічною вимогою промисловців стало роздержавлення земельних ділянок, та взагалі більш ліберальне законодавство у сфері економіки (наприклад, спрощення процедури заснування акціонерних компаній). Окрім того, важливо виокремити тенденцію до захисту місцевих економічних інтересів на противагу іншим регіонам.
У підрозділі 4.2 – «Суспільно-політична позиція промисловців південного регіону в кінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя» – подано аналіз стосунків між промисловцями та найманими робітниками, а також позиція буржуазії стосовно проблем загальнодержавної політики. У другій половині ХІХ сторіччя в умовах значного росту виробництва спостерігається збільшення кількості робітників, зайнятих у фабрично-заводській, гірничій, гірничозаводській промисловості. Підприємці південноукраїнських губерній одні з перших у Російській імперії усвідомили необхідність проведення того, що зараз називається соціальною політикою. Цьому є цілком прагматичне пояснення. Будуючи завод на необжитих до того територіях, підприємець змушений забезпечувати своїх робітників якимось житлом і підтримувати їхню працездатність – тобто будувати селища, лікарні та іншу відповідну інфраструктуру.
В інтересах економічного росту абсолютистський режим дозволяє об’єднання підприємців у представницьких і дорадчих організаціях, однак рівень їхньої компетенції був жорстко обмежений питаннями економічної політики. Проте поступово такий порядок припиняє влаштовувати буржуазію. VІІІ загальноросійський з’їзд представників промисловості та торгівлі, що відбувся у 1914 р., і в роботі якого активну участь брали представники південного регіону, став виразним свідченням того, що буржуазія більше не хоче обмежуватися лише соціально-економічними вимогами. Для задоволення власних вимог буржуазія намагається збільшити власну участь в органах місцевого самоуправління. Її внесок в економіку країни був набагато більшим, ніж участь підприємців в подібних організаціях. Взагалі, вже до 1914 року підприємцями усвідомлена необхідність безпосередньої активної участь у всіх сферах політичного життя країни. Проте жодна з партій, що виникали, не змогла повною мірою стати представником інтересів усього стану промислової буржуазії. неодноразові спроби створити власну потужну та ефективно діючу політичну силу завершилися невдачею.
У висновках підведені підсумки та зроблені узагальнення проведеного дисертаційного дослідження. Різноманітні аспекти розвитку промислової буржуазії Півдня у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. знайшли відображення в історичній літературі, проте загалом історія буржуазії у запропонованих тематичних, хронологічних і територіальних рамках ще не стала предметом системного вивчення. У вітчизняній історіографії висвітлення історії підприємництва, тим більше питання становлення та ґенези верстви великої промислової буржуазії, її взаємодії з державою, з найманими робітниками, є недостатнім. Після досить різнопланових робіт початку XX сторіччя, що відображали широкий спектр думок, з відомих причин протягом багатьох десятиліть ця тема виявилася не тільки практично не досліджуваною, але й істотно спрощеною, її вивчення зазнавало суттєвого впливу ідеологічної цензури. Лише у сучасних умовах відродження ринкової економіки у вітчизняній історіографії намітилося зростання інтересу до цієї теми.
Головними джерелами, які дозволяють досягти поставленої у дисертації мети, є законодавчі акти, справочинні документи та періодичні видання промисловців. Різні за походженням та характером джерела, які доповнюють одне одного, загалом є репрезентативними та вірогідними.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
