57885 (672180)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Реферат на тему

Країни Азії в 20-30-ті роки

ПЛАН

1. Китай

2. Японія

3. Індія

4. Країни Індокитаю

Використана література.

1. Китай

1919 р. на Паризькій мирній конференції великі держави визнали право Японії на німецькі володіння в китайській провінції Шаньдун. Це викликало вибух патріотичних антияпонських виступів пекінських студентів і різних верств населення Китаю.("Рух 4 травня"). Цей рух ознаменував новий етап революційної боротьби проти напівколоніального ладу в країні.

Провідну роль у боротьбі за ствердження республіканського ладу відігравала Національна народна партія — Гоміндан, яку очолював Сунь Ятсен. На півдні Китаю в Гуанчжоу був створений республіканський уряд на чолі з Сунь Ятсеном. Пекінський уряд та іноземні держави його не визнали і неодноразово намагалися повалити. Але Гуанчжоу залишався центром революційної боротьби. Республіканський уряд, очолюваний Сунь Ятсеном до його смерті в 1925 р., став оплотом визвольної боротьби китайського народу. Для створення Національно-революційної армії (НРА) Сунь Ятсен запросив на допомогу радянських військових спеціалістів.

Комуністична партія Китаю (КПК), створена в 1921 р., вступила в Гоміндан (зберігши організаційну й політичну самостійність). На 1 з'їзді Гоміндану в 1924 р. було проголошено політику єдиного фронту національно-революційних сил. Протягом 1924—1927 рр. Гоміндан разом з КПК вели національно-визвольну боротьбу проти продажних урядів Пекіна та північних провінцій, де численні китайські генерали, спираючись на підтримку іноземних держав, воювали між собою.

Загальнонаціональний характер революція в Китаї набула 1925 р. у зв'язку з "рухом ЗО травня" — масовими виступами й страйками в Шанхаї, де англійська поліція розстріляла демонстрацію. Основним завданням національної революції були відновлення суверенітету Китаю, повалення мілітаристської влади і політичне об'єднання країни.

Гомінданівський уряд в Гуанчжоу, який очолив Ван Цзінвей, оголосив себе Національним урядом Китайської республіки і почав боротьбу за об'єднання країни. НРА здійснила похід у провінцію Гуандун і вигнала війська мілітаристів за її межі.

Після II з'їзду Гоміндану в 1926 р. гомінданівський уряд очолив генерал Чан Кайші; він став і головнокомандувачем НРА. 1926 р. гомінданівські війська, що налічували до 100 тис. бійців, вирушили в знаменитий Північний похід проти мілітаристських режимів. До кінця року під контролем Національного уряду знаходилося 7 провінцій з населенням понад 150 млн. осіб. Національний уряд переїхав в Ухань.

1927 р. у національно-революційному таборі відбувся розкол; Чан Кайші розірвав союз з комуністами і розпочав проти них репресії. Він переніс столицю в Нанкін і сформував новий Національний уряд. Поступово владу Національного уряду Чан Кайші визнали всі політичні сили країни, крім комуністів. КПК почала власну революційну боротьбу й організувала кілька повстань, але всі вони були придушені урядовими військами.

Протистояння Гоміндану і КПК, що переросло в громадянську війну, стало наслідком протиборства двох тенденцій у розвитку китайської рево« люції. Чан Кайші та більшість лідерів Гоміндану вважали, що революція скінчилася і настав час для реформ, які б модернізували Китай. Компартія націлювала китайський народ на продовження революції, встановлення диктатури пролетаріату і селянства у формі рад, здійснення аграрної революції, націоналізацію підприємств, банків. У збройній боротьбі з Гомінданом Компартія Китаю спиралася на опорні революційні бази (радянські райони) в сільських районах на півдні і півночі країни. КПК організувала на-півпартизанську Червону армію, яка в 1933 р. налічувала 300 тис. бійців. Після тривалих боїв у 1930—1933 рр. Червона армія зазнала поразки і змушена була залишити майже всі свої південні бази й відійти в північно-західні провінції до кордонів з СРСР. З початку 1935 р. Компартію Китаю очолив Мао Цзедун.

У внутрішній політиці уряд Чан Кайші зробив ставку на зміцнення державного сектора економіки: було взято під контроль систему фінансів країни, запроваджено планування економічного розвитку. Було прийнято низку прогресивних законів про працю, створено систему профспілок, встановлено мінімальний рівень заробітної плати.

Зовнішньополітичне становище Китаю значно погіршилося з початком японської збройної агресії. 1931 р. Японія встановила контроль у Маньчжурії, створивши державу Маньчжоу-го, в якій знаходилися японські війська.

1935 р. Чан Кайші почав переговори з СРСР про надання військової та фінансової допомоги в боротьбі з японськими агресорами. Радянський уряд погодився, але за умови, що війська Чан Кайші припинять бойові дії проти китайських комуністів. Перед лицем воєнної загрози з боку Японії, яка розпочала в липні 1937 р. війну проти Китаю, Гоміндан і КПК створили єдиний антияпонський фронт. Червона армія була перетворена у 8 армію Національно-революційної армії Китаю.

2. Японія

Наслідки Першої світової війни були вигідні для Японії: за 1914—1919рр. обсяг національного продукту зріс у 5 разів — з 13 до 65 млрд єн; зовнішня торгівля завойовувала усе нові ринки в Азії. Не втручаючись у війну, Японія нарощувала військову могутність, насамперед флот. Мілітаризація країни призвела до погіршення життя народу. 1918 р. в Японії відбулися стихійні повстання проти спекулятивного зростання цін на рис — так звані "рисові бунти", що охопили майже всю країну. В подальшому в Японії відбувалися численні страйки, в яких брали участь сотні тисяч робітників. У 1920—1921 рр. Японію охопила економічна криза, яка ускладнювалася цілковитою залежністю країни від зовнішніх ринків. Погіршення становища японських трудящих сприяло піднесенню загальнодемократичного руху, активізації політичних сил лівої орієнтації. 1920 р. була створена Соціалістична ліга, що об'єднувала анархістів, комуністів, соціалістів. 1922 р. виникла Комуністична партія Японії (КПЯ).

Згідно з Версальським договором до Японії відійшли колишні німецькі володіння в Китаї і на Тихому океані. Однак Вашингтонська конференція змусила Японію відмовитися від претензій на Китай і вивести її війська з китайської території. 1918 р. Японія, висадивши свої війська у Владивостоці, взяла участь в інтервенції проти Радянської Росії. Вона окупувала Приморський край і надала допомогу Колчаку і уряду отамана Семенова. Після низки невдач Японія змушена була в 1922 р. вивести свої війська з Приморського краю.

У 20-ті рр. в політичному житті Японії переважають мілітаризм і експансіоністські настрої. За підтримки войовничих кіл у 1927 р. до влади прийшов кабінет генерала Танаки. У меморандумі імператору прем'єр-міністр Танака сформулював програму територіальних загарбань на Далекому Сході і підриву могутності США в Тихому океані. 1931 р., Японія розпочала окупацію китайської провінції Маньчжурії. За кілька тижнів японці захопили увесь Північно-Східний Китай. Оголосивши про створення на території Маньчжурії маріонеткової держави Маньчжоу-го, Японія фактично перетворила цей економічно розвинутий район у свою колонію.

Японські мілітаристи, зокрема так звані "молоді офіцери", двічі — у 1932 і 1936 роках — робили спробу здійснити державний переворот і захопити владу. Щоб розв'язати собі руки, в 1932 р. Японія вийшла із Ліги Націй, а в 1934 р. відмовилася від Вашингтонської угоди про обмеження морських озброєнь. Японська вояччина вимагала розпочати війну проти Китаю і СРСР. 1936 р. уряд Японії уклав з гітлерівською Німеччиною "Антикомінтернівський пакт".

1937 р., скориставшись інцидентом між японськими і китайськими солдатами поблизу Пекіна, Японія розпочала широкомасштабну війну проти Китаю, яка тривала понад 8 років. На початку 1938 р. Японія заявила протест проти радянських поставок зброї та військової техніки Китаю. Між Японією і СРСР виникали численні інциденти. Найсерйозніший із них — збройний конфлікт біля озера Хасан у 1938 р. Весною 1939 р. стався новий збройний конфлікт на кордоні Монголії та Маньчжурії в районі річки Халхин-Гол. Воєнні дії тривали до Другої світової війни. У вересні 1939 р. Японія і СРСР уклали перемир'я.

3. Індія

У роки Першої світової війни англійці широко використовували ресурси Індії, багато індійців служили в британський армії. Незважаючи на обіцянки британських колоніальних властей після закінчення війни надати Індії самоуправління, все залишилося без змін. Це спричинило початок нового етапу антиколоніальної боротьби. Загальновизнаним лідером індійського визвольного руху став Махатма Ганді. Його теорія і практика — гандизм — перетворюються в офіційну ідеологію Індійського національного конгресу (ІНК). Ганді розробив вчення масової ненасильницької боротьби проти колонізаторів. Він доводив, що ненасильницькими діями і моральним пере­конанням Індія зможе отримати від Англії власне управління. 1919 р. парламент Великої Британії прийняв закон, згідно з яким зросла роль виборних Законодавчих зборів при віце-королі і губернаторах провінцій, а також надав індійцям право обіймати другорядні міністерські посади в колоніальній адміністрації. Водночас було прийнято закон, спрямований проти "антиурядової діяльності". Ганді виступив проти цього закону і закликав до харталу (припинення будь-якої ділової активності, закриття навчальних закладів, установ, базарів). У квітні 1919 р. англійські колоніальні власті розстріляли мирну демонстрацію в одному із міст Пенджабу. Загинуло близько 1 тис. і було поранено 2 тис. її учасників. Ця кривава подія викликала масове обурення і хвилю протестів по всій країні. Ганді закликав до бойкотування всього англійського. Кампанія громадянської непокори продовжувалася до початку 1922 р. ІНК перетворився на масову політичну партію, що налічувала майже 10 млн. членів.

У другій половині 20-х рр. розпочинається нове піднесення національно-визвольного руху. Посилюється страйковий рух. Профспілки зросли до 300 тис. членів. 1925 р. утворюється Компартія Індії. На сесії ІНК у грудні 1929 р. під впливом численних мітингів, учасники яких вимагали незалежності Індії, головою партії був обраний лідер лівих сил Джавахарлал Неру. Сесія проголосила головною метою конгресу боротьбу за повну незалежність країни. Засобом досягнення цієї мети мала бути кампанія громадянської непокори, керівництво якої було передано Ганді. 26 січня 1930 р. було проголошено Днем незалежності. Цей день став початком масового анти-англійського руху, хоч Ганді зробив спробу досягти мирної угоди з англійським урядом. Ганді опублікував 11 вимог і заявив, що у випадку прийняття їх британським віце-королем Індії кампанія громадянської непокори буде припинена. Умови передбачали: зменшення податку на 50%, введення протекціоністських тарифів на іноземні текстильні вироби, відміну монополії англійських властей на видобуток солі та ліквідації податку на сіль, скорочення воєнних видатків, звільнення політичних в'язнів тощо. Англійський уряд відхилив цю програму. Тоді Ганді закликав до нової кампанії громадянської непокори. Вона розпочалася весною 1930 р. з проведення так званого "соляного походу". Ганді особисто очолив похід кількох десятків діячів ІНК до моря, щоб випарювати сіль з морської води всупереч соляній монополії властей.

Англійські правителі оголосили ІНК поза законом, арештували Ганді, Неру і понад 60 тис. учасників руху непокори. В країні зростала напруженість, у деяких містах відбулися повстання.

У березні 1931 р. між ІНК і адміністрацією віце-короля було укладено компромісну угоду, за якою власті зобов'язалися припинити репресії і звільнити ув'язнених, а ІНК — припинити кампанію непокори. У цьому ж році в Лондоні лідери ІНК висунули вимогу надання Індії самоуправління і статус домініону. Після відмови задовольнити ці вимоги Ганді на початку 1932 р. закликав до нової кампанії непокори.

1935 р. англійський парламент схвалив програму, що передбачала розширення участі громадян Індії у виборах (до 12% населення) до законо-давчих органів, надання місцевим законодавчим органам більших прав. 1937 р. відбулися вибори до центральних і провінційних законодавчих органів, на яких ІНК здобув перемогу: у 8 з 11 провінцій були створені конгресистські уряди.

З початком Другої світової війни віце-король Індії оголосив свою країну воюючою стороною. ІНК пообіцяв співробітництво з Англією за умови створення в Індії національного уряду і встановлення конституційного ладу. На початку 1940 р. метрополія пообіцяла надати Індії статус домініону після закінчення війни.

4. Країни Індокитаю

Міжвоєнні роки стали новим важливим етапом національно-визвольного руху народів Індокитаю проти англійських і французьких колонізаторів.

Після Першої світової війни в Бірмі почала діяти масова політична організація — Генеральна рада бірманських асоціацій, до яких увійшли різні організації, переважно буддійські. Спираючись на досвід антиколоніальної боротьби в сусідній Індії, бірманці вдавалися до кампаній громадянської непокори, мирних мітингів і демонстрацій. 1923 р. Англія змушена була створити Законодавчу раду, надати деяким бірманським діячам доступ до управління країною. Ці вчинки колоніальних властей посилили боротьбу за незалежність Бірми. Особливо активізувалися антиколоніальні виступи на початку 30-х рр. 1932 р. колонізатори придушили могутнє селянське повстання. Масові виступи засвідчили необхідність перебудови традиційної колоніальної структури. 1935 р. англійський парламент прийняв Закон про управління Бірмою, за яким Бірма адміністративне відокремлювалася від Індії і запроваджувався двопалатний парламент з відповідальним перед ним урядом.

Упродовж 30-х років у Бірмі наростав національно-визвольний рух. Найвпливовішим став рух такінів — Всебірманська національна ліга (До-бама асіайон). Такіни організували кампанії непокори, бойкоту, походи страй­карів до столиці Рангун тощо. З початком Другої світової війни вони багато зробили для утворення Блоку свободи, що поставив вимогу надання Бірмі незалежності. Англія відповіла категоричною відмовою, і в травні 1940 р. були заарештовані найпопулярніші лідери бірманського визвольного руху.

Перша світова війна сприяла економічному й політичному розвиткові В'єтнаму. Хоч основою економіки було сільське господарство (наприкінці 20-х рр. — до 70% вартості валового національного продукту), розвивалися гірничодобувна й обробна галузі промисловості, виникли національні банки. Найбільше піднесення спостерігалося в галузях, зорієнтованих на зовнішній ринок. Так, кількість плантаційних господарств, що вирощували дерева каучуконоси, у 20-х рр. збільшилася з 140 до 630. Майже 90% в'єтнамського каучуку вивозилося до метрополії — у Францію.

1923 р. була створена Конституційна партія, яка почала боротьбу за радикальну реформу колоніальних порядків і за надання В'єтнаму статусу домініону.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата