57857 (672162), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Загальні причини поразки російських військ в Конотопській битві безпосередньо не стосуються ходу самої битви, вони пов'язані із загальним рівнем і об'єктивним станом збройних сил протиборствуючих сторін, оскільки ті війська, які брали участь у самій битві, були невід'ємними частинами своїх військових систем, з усіма їх недоліками і сильними сторонами. Тому для розуміння результатів конотопської битви необхідно хоча б коротко охарактеризувати, за якими якостями і в якій мірі відрізнялися між собою українські і російські війська того часу.

Розглянемо коротко, що являли собою козацькі війська. Як пише О. М. Апанович, в першій половині XVII ст. основним родом військ українського козацтва була піхота, її, про що свідчать повідомлення сеймового комісара польської армії під час Хотинської війни 1621 р. Якова Собеського і французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана, який перебував в Україні в 30-х рр. XVII ст., тоді вважати найкращою в Європі.

В бою козацька піхота здебільшого шикуватась у три шеренги. Стріляла тільки перша шеренга, друга після кожного пострілу подавала їй заряджені третьою шеренгою рушниці. Завдяки цьому козаки досягати великої щільності і безперервності вогню у бою. Здебільшого він був прицільним, а не залповим. Як вважає І. П. Крип'якевич, така тактика мала вирішатьне значення в Соснівській битві, де, за його словами, козацька піхота вогнем з рушниць знищила ворожу кінноту.

Стратегія концентрованого удару по ворогу була головною рисою козацького військового мистецтва. Перемоги козаки добиватися переважно у польових битвах, їхня стратегія мала яскраво виражений активний наступатьний характер. В цьому Військо Запорозьке перевершувало феодальні армії Європи, які послідовно дотримувалися стратегії позиційної оборонної війни, віддаючи перевагу обороні та облозі фортець і, по можливості, ухиляючись від польових боїв. Для розуміння подій Конотопської битви є надзвичайно цікавим розгляд О. М. Апанович загальної козацької стратегії щодо проведення польових боїв: "...Вони намагатися нав'язувати противникові невигідну для нього позицію. Запорозьке військо широко застосовувало резерв, за допомогою якого козаки морально пригнічували ворога і добиватись перелому в битві на свою користь. Розробляючи стратегічні плани, козацькі полководці надавати великого значення фактору раптовості. До останньої хвилини приховуючи свої сили, запорізьке військо мато на меті захопити ворога зненацька, несподіваним наступом перемогти його.

Всі переваги передової козацької стратегії були використані гетьманом Виговським, який виявив незаурядні полководницькі здібності, і в Конотопській битві. Додавши до однієї з найкращих в Європі козацької піхоти одну з найкращих тогочасних кіннот — татарську і нав'язавши московським полководцям генеральну битву в невигідних для царського війська польових умовах, гетьман Виговський, завдяки несподіваному обхідному маневру і вчасному використанню прихованого резерву, завдав царському війську нищівної поразки.Розглянемо тепер коротко, в загатьному плані, яка ж сила протистояла козацько-татарському війську під Конотопом. Як свідчить абсолютна більшість дореволюційних російських істориків, котрі займатись збройними силами Московської держави XVII ст. (радянська історіографія цьому питанню приділяла недостатньо уваги), російські війська не відрізнялися стійкістю у відкритому полі і віддавали перевагу оборонному способу дій, під прикриттям укріплених міст, окопів. Оскільки в Соснівській битві з московської сторони в основному брала участь помісна кіннота, то нас в першу чергу цікавить саме її стратегія і бойові якості. Як пишуть російські історики, при першому зіткненні московська кіннота нападає досить хоробро, стрімко кидаючись на неприятеля безладним густим натовпом, але довго не витримує і коли, за словами В. Н. Бочкарьова, "неприятель одразу ж не починав втікати, вона втікає, безстидно залишаючи піхоту на волю неприятеля". Коли ж втеча де-небудь починалась, "то їх не можна втримати ніякою вищою шіадою". Як свідчить В. О. Ключевський, іноземці були про московську помісну кінноту "найпоганішої думки: вона билась набагато гірше піхоти; зробивши залп і бачачи, що неприятель не похитнувся, вона швидко вдавалася до втечі, залишаючи піхоту без підтримки.

Низькі бойові якості царської кінноти зумовлювались її помісним устроєм, в першу чергу застарілим способом комплектації. Про це пише, зокрема, російський військовий історик П. О. Бобровський: "Військо, складене з помісних ратників, з людей, які не звичні до військових тягот, навпаки, більш схильні займатись хліборобством, у військовій справі не могло діяти успішно. Де воїн, будучи декілька місяців в поході, по закінченні війни звільнюється додому, там військо завжди залишається новонабраним, ненавченим, непристосованим до військової справи. А таким військом була помісна кіннота".

Війська, які мали помісний устрій, в мирний час не отримували ніякої підготовки у військовій справі і вчилися застосовувати зброю, вже вийшовши на війну, що підтверджує, зокрема, записка 1701 р. І. Посошкова "Про ратну поведінку", адресована тодішньому начальнику Ратного приказу Ф. О. Головіну. Як пише автор "Русской военной силы": "Очевидно, що коли одиничні воїни не були навчені володіти зброєю, то про правильні і чіткі рухи і дії цілих мас не могло бути і мови. Помісні війська являли собою в бою не що інше, як безладний, малодисципліновании натовп; не далеко від них пішли і стрільці. З огляду на такі обставини стає зрозумілим, чому у відкритому полі помісна кіннота звичайно не витримувала суперництва з більш досконало організованими військами своїх сусідів. Погано володіючи зброєю, зовсім не вміючи маневрувати і з трудом піддаючись дисципліні, помісні війська відчували себе у відкритому полі дуже незатишно і прагнули завжди укритися за обозом.

Проте російське командування, незважаючи на ці несприятливі обставини загального плану, будучи, мабуть, наперед впевнене у великій кількісній перевазі своїх військ і перемозі, не доклало потрібних зусиль як для розвідування місцевості, на якій передбачалося вести бойові дії, так і для з'ясування справжньої кількості козацько-татарських військ. Крім того, вже в ході самої битви Пожарський допустив ряд серйозних прорахунків. По-перше, він не вжив ніяких заходів щодо можливого обходу неприятеля з тилу, а по-друге, розпочавши бій з супротивником, сил якого точно він не знав, залишив позад себе заболочену річку, яка відрізала його від головних сил, що знаходилися під Конотопом.

Офіційною московською версією причин поразки царських військ під Конотопом можна вважати точку зору, висловлену в "Соборному діянні про знищення государем царем Федором Олексієвичем місництва. 12 січня 1682 р.". В цьому офіційному документі говориться, що причиною поразки під Конотопом було місництво воєвод: "А в яких полках, після ратних походів батька нашого государева, блаженної пам'яті великого государя, були бояри і воєводи з місцями, і в тих полках між боярами і воєводами через випадки отечества їх великі були незгоди і ратним людям тіснота і від тої їх незгоди великий занепад ратним людям вчинився, а саме під Конотопом.

Висновок

Для Московської держави розгром під Конотопом мав досить сумні наслідки. С. М. Соловйов пише: "Цвіт московської кінноти, яка здійснила щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув в один день... Ніколи після того цар московський не був вже в змозі вивести в поле таке сильне ополчення". Під Конотопом, як слушно зауважує відомий радянський дослідник історії XVII ст. О. М. Сахаров, "загинула краща частина помісної кінноти". Саме конотопська поразка поклала початок ряду невдалих для Московської держави битв, в результаті яких помісна дворянська кіннота, що до того становила основу військової організації, назавжди зникає з історичної арени. З 1661 р. і до кінця тринадцятирічної війни Росії і Польщі за Україну (1654— 1667 рр.) дворянської кінноти вже не зустрічаємо на театрі воєнних дій. В наступних війнах з Туреччиною і Кримом, як відмічає П. О. Бобровський, ми бачимо лише незначні частини цієї кавалерії і притому погано організованої і озброєної.

Але крім цього, дещо віддаленого результату, поразка під Конотопом справила величезний безпосередній деморалізуючий вплив як на тогочасне російське суспільство, так і на офіційну Москву. С. М. Соловйов пише: "...В траурному одязі вийшов Олексій Михайлович до народу і жах охопив Москву. Удар був тим важчий, чим раптовий; слідував він за такими блискучими успіхами. Ще недавно Долгорукий привів в Москву полоненого гетьмана Литовського, недавно чулись радісні розмови про торжество Хованського; а тепер Трубецькой, на якого було найбільше надій, "муж благоговійний, в війні щасливий і недругам страшний", згубив таке велике військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці Литовської, царствуючий град затремтів за власну безпеку...".

Використана література:

1. Бульвінський А.Г. З історії українського війська та воєнного мистецтва. Конотопська битва 1659 року. Український історичний журнал, 1998, № 3-4. К, 1998.

2. Конотопська битва 1659 року. Збірка наукових праць. - К, 1996.

3. Крип'якевич Іван. Історія українського війська. - Вінніпег, 1953.

4. Субтельний Орест. Україна. Історія. - К, 1993.

6

Характеристики

Список файлов реферата