57836 (672151)
Текст из файла
- 2 -
Поринаючи думками крізь багатовіковий простір та час у долю і життя одного із тисяч славних синів України, вікопомного князя К.В.Острозького, осмислюючи його плідні справи і діяння на благо рідного народу і Вітчизни, відчуваємо і бачимо його потужну і цілющу життєву наснагу, велику творчу енергію, природню міць, силу і європейське благородство, які в історії України, мабуть, що не мають аналогів. Проте ставлення до себе і своїх справ наш герой у співвітчизників та нащадків заслужив різне. Якщо перші, особливо соратники, наділяли його титанічними властивостями і героїчними заслугами, то спадкоємці, в силу тих чи інших причин, часто-густо обставин, неоднозначне і ставилися, і оцінювали, а іноді просто осуджували славну постать князя Костянтина-Василя.
Сьогодні, в умовах вільного європейського українотворення, нарешті, настав такий час, коли - з'являється органічна потреба і, здається, можливість об'єктивно, а головне, тверезо і спокійно вникнути в непросту долю і саму особу Костянтина-Василя Острозького та сумлінно, без емоцій, розібратися в його справах та діях, адже з іменем його пов'язується більш ніж півстолітня доба європейського гуманізму в історії України, коли людський розум і глузд стали цінувати вище за віру.
З-поміж відомих високопоставлених осіб, хто чи не уперше вдався до характеристики князя, був Енріко Спаноккіо, секретар папського нунція у Варшаві Альберта Болоньетто. У своєму посланні він доповідав Папі в Рим, що К.-В.Острозький є найпомітнішою і надзвичайно шанованою в Речі Посполитій особою, однак на заваді його сходження на королівський престол стоїть те, що "він русин і вождь схизматиків". Спаноккіо також іншим разом доповідав у Рим, що К.-В.Острозький є першим у списку претендентів на угорську королівську корону, оскільки володіє багатим благородством.
Славили заслуги Острозького роду перед Вітчизною, відзначаючи особливу стійкість і доблесть князя Костянтина-Василя творці і діячі Острозького культурно-освітнього осередку Даміан Наливайко, Андрій Римша, Симон Пекалід, дяк Кіпріан. Відомий просвітитель Герасим Смотрицький порівнював Костянтина-Василя з римським імператором Костянтином Великим, за якого стався рішучий перехід від переслідування християнської релігії до її оборони і захисту'. Інший сподвижник К.Острозького Захарія Копистенський у своїй знаменитій "Палінодїї" писав, що князь К.-В.Острозький "первой межи княжати Роскими, великий заступ й потеха всего народу Роскаго, мир желанный на Украинах, страх й трепет татарам." Стійким і непохитним у "вере православне-христианской" вважав Костянтина-Василя московський цар Борис Годунов. В одному із листів цар писав йому: "Ты пан крестнанской, истинное веры христианской, с нами одное веры". А князь А.М.Курбський, перебуваючи все життя під враженнями від справ і заслуг Острозьких, так описує їх подвиги: "...О них не токмо в крониках мужество их описуется, но й новими повестями храбрости их свидетельствуется, яко мало прежде й о других реком егда быша в вере православной пребываша по обычаем мерным, й к тому имеющая над собою гетмана храброго й славного Константина в правоверных догматах светлаго й во всяком благочестии сиявщего, яко славни й похвальнії в делах ратнымх явищась, отечество своє обороняюше".
Паростком хрестителя руської землі Великого князя Володимира називав Костянтина Острозького Іпатій Потій. Стійкість і відданість Русі-Україні Костянтина-Василя вражала одного із найвитонченіших європейських богословів та, зрештою, і дипломатів того часу Петра Скаргу". Острозький літописець наділяв покійного К.-В.Острозького в день його погребіння особливими заслугами: "...князь бул велікій милостнік набоженства грецкаго, монастирі будовал, маєтності понадавал, навіть і до міських церков маєтності надавал, на шпиталь і школи місто надав Сурож з селами, був богобойний, ніщелюбивиц, смиренний, приступний кождому і найубогшему". А дещо пізніше віденське православне братство згадувало К.В.Острозького, звертаючись до громадськості з питаннями:"... чи не був він прикладом і зразком для всіх інших людей свого століття у своїх знаменитих і благочестивих справах і поступках, а особливо у великій любові до своєї східної святої церкви, своєї матері, в любові, яку він проявив до
останньої хвилі свого богоугодного життя? Хіба не заслужив він ще за життя щедрої нагороди і благословення Божого?"
В ХVІІ ст. інтерес до Острожчини загалом проявляли хіба що тільки польські хроністи і мандрівники-місіонери. З-поміж них Шимон Окольський, який в першій половині ХVІІ ст. побував на Волині і свої враження від побаченого і почутого про Острозьких описав у книзі, яка була видана у Львові в 1646р.
У полоні польської історичної думки перебували Острозькі і, насамперед, Костянтин-Василь майже все ХVIII ст. і першу пол. ХІХ ст.
З поділом Польщі і утворенням цілого ряду російських губерній на Правобережній Україні, інтерес до Острозької спадщини починають проявляти київські і московські дослідники минулого краю. Так із статтею "Острожская старина" в журналі "Киевлянин" в 1840 р. вперше виступив В.О.Домбровський, який з православно-патріотичних позицій назвав Острозьких "стражами русской народности в Польском королевстве". З-поміж них найкремезнішою постаттю на Русі був князь
Костянтин-Василь - гроза татар і москалів, оплот православних і захисник давньої віри предків." З аналогічних позицій оцінив вклад Острозьких взагалі, і Костянтина-Василя зокрема, в історії України професор Київського університету Михайло Максимович.
Абсолютно в інших фарбах і тонах постав К.-В.Острозький у працях П.А.Куліша. Звинувативши князя в головному гріху - Люблінській унії -"слиянии гражданских обществ, несоединимых по своей формации",-Пантелеймон Куліш буквально виніс йому судовий вирок:
"Панская пасивность, незнание русской природи, неуважение прав своего народа, безстыдная скаредность, магнатское чванство, отсутствие душевного благородства... жалкий старик, наделавший безсознательно очень много вреда русскому делу... лишь бы сберечь й умножить свои багатства, лишь бы одни его чествовали, а другие боялись... Дом Острожских был широкими вратами, ведущими в погибель русскую веру й народность...
Негативно оцінюючи роль українського панства в історичному розвитку українського народу, погляди П.Куліша розділив і Володимир Антонович. До таких думок та оцінок приєднався і Микола Костомаров. Він наголошував, що "...Костянтин Острозький не відзначався ні військовими подвигами, ні державними діями, навпаки, часто-густо стягав на себе королівські докори, що не дбав про охорону повіреного йому воєводства, залишив київський замок у сумному стані, не платив податків. Він був суєтливим і чванливим паном, орудував величезним багатством, не особисті здібності, а його блискуче положення надавало йому важливе значення і поставило його в осередку розумової діяльності, що тоді проявилася на Русі. Він був прибічником Польщі і виступав за реформи православної церкви на Русі" .
Інша когорта істориків, що сповідувала, насамперед, християнсько-державницькі цінності в історії, вбачала в К.-В.Острозькому визначну фігуру свого часу. Благочестивим, доброчесним називає князя Костянтина-Василя Аким Перлштейн, скромним і щедрим -М.П.Биков, вельможею багатим, хоробрим і знатним його іменує Д-Бантиш-Каменський, стовпом західноруської церкви - Е. Четиркін і П.М.Батюшков, найбільшим землевласником Речі Посполитої -В.О. Ключевський і М.Довнар Запольський. А ось яким поставав К.В.Острозький в тогочасній громадській думці: "По своєму обширному, светлому уму, блестящему образованию й разносторонним сведениям, несокрушимой твердости, по глубокому й неподдельному благочестию, по своей толерантности, ласковости й доброте, по своим мягким, истинно княжеским й даже царским приемам, по своей величественной, высокоизящной й прекрасной наружности, при несметных багатствах, роскоши й великолепии, щедрости й благотворительности, он своєю широкою, разностороннею и неустанною деятельностью привлекал к себе сердца всех, начиная от короля и его придворних й кончая последним его слугою, и пользовался всеобщим уважением и любовью. Его имя было известно в Европе и на Востоке. Он пробудил дремлющую Русь, воскресил й обновил ее, поддержал ее всем своим величием, всею силою своего характера," -писала про него "Киевская старина" в 1883 (Т. VII). Отже, в XIX ст. з'являється два абсолютно протилежні погляди на життя і діяльність К.-В.Острозького. Вони матимуть місце і на поч. ХХст., в дореволюційний час. Напередодні 300-річчя з дня смерті К.В.Острозького
з поміркованою статтею про князя виступив Ф.М.Уманець. Він зазначив, що "... знатного рода, талантами многих поколений, огромным богатством й государственными заслугами, князья Острожские самой жизнью были поставлены во главе тогдашнего малорусского дворянства". I тут: "... в характере К.-В.Острожского двойстенность, присущая современным ему малороссиян... Он против католицизма й водночас ратует за свободу веры, отстаивает православие й любит будущую русскую церковь. Он больше размышляет, чем увлекается. Рационалист. В мотивах одинок. Постит. В нем отсутствуют резкие очертания, тайные устремления. Он безпристрастен, иногда преступно равнодушен, непоколебим в своих решениях й желаниях, наделен несметным богатством, талантом, но не имеет будущего, хотя на голову выше современных ему Русского й Польского общества". "Русским патриотом, человеком совестливым, безкомпромисным" характеризував князя в річницю з дня його смерті О.І.Тітов."
Більш прискіпливіше цікавилися постаттю К.-В.Острозького І.Франко і особливо М.Грушевський. Обидва прийшли висновку, що для повної картини в з'ясуванні особи Костянтина-Василя не достає змісту особистої кореспонденції князя, яка зберігається в бібліотеках Санкт-Петербурга і може достатньо повно пролити світло на цілий ряд білих плям і неузгодженостей як в самій біографії, так і життєвих правах вельможі. Разом з тим, І.Я.Франко, вивчаючи історію Острозького дому, прийшов до висновку, що К.-В.Острозький був одним із головних рушіїв національного життя Південної Русі в другій пол. ХVI ст., а його особиста переписка варта окремого видання та спеціальної студії про неї.
Абсолютно протилежних поглядів в оцінках постаті К.-В.Острозького, солідаризуючись з Пантелеймоном Кулішем, все своє життя притримувався Михайло Грушевський. Історик поділяв думку І.Я.Франка, що історичні відомості про К.-В.Острозького обмежені через невикористану вповні його особисту кореспонденцію, яка зберігається частково в Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці. Через це, зазначає він,"... ми не знаємо мотивів і характеру його діяльності, його особисті і суспільно-національні прикмети не визначені, хоч як визначну ролю відігравав він в очах сучасників, хоч як сильну увагу притягав до себе і пізніших поколінь і новіших істориків. Водночас, симпатизуючи козацтву і гетьманам, Михайло Грушевський досить категорично і однозначно оцінює К.-В.Острозького за його справи і дії: "Незважаючи на всю повагу, надмірне багатство, зв'язки і впливи, якоїсь хоч трохи визначної політичної ролі князь К.-В.Острозький не грав. До справ політичних, адміністрації, публічної діяльності князь відношення взагалі не мав. Він пасивно ставився до козацького руху. На свою державу він дивився як на просте джерело доходів. У своїх справах він не показував енергії, рішучості, ініціативи. Дехто вбачає в ньому людину пусту, безхарактерну, позбавлену ідеалів. Не претендуючи на рішучу оцінку при теперішнім стані наших відомостей, ми мусимо сконстатувати у К.-В.Острозького брак визначної індивідуальності, енергії і витривалості, неохоту виступати різко і гостро". І далі: "Я позволив собі спинитися на характеристиці князя К.-В.Острозького не тільки як тодішнього голови українського народа "начальника в православно" та характерного репрезентанта українського магнатства, а також і тому, що ця характеристика потрібна нам для того, аби оцінити відповідно весь Острозький період в історії духовного життя ХVI ст. Особисті прикмети князя К.-В.Острозького дають нам об'яснення недовговічності, ефемерності сього епізоду, а заразом кажуть шукати в його окружению інших людей, яким завдячав сей епізод світліші свої сторони. Острозька академія, меценатство К.-В.Острозького в справах православної віри і української культури - се властиво й усе, що дало українське магнатство українській народній справі в таку тяжку для неї хвилю... Се магнатство не вселяло майбутнього".
Думки М.Грушевського на "Острозький епізод" розділила І.Н.Полонська-Василенко, хоч спеціально на постаті К.-В.Острозького вона не зупинялася. "Українська шляхта, - писала вона, - яка одна могла захищати українські інтереси, втратила права самоуправління і була зв'язана різними обмеженнями, яких не знала польська шляхта. Під тиском тих обмежень вона тратила своє значення і з ходом років злилася з польською шляхтою. Переважна частина значного боярства потопає в польській стихії, руський характер зберігають лише селяни, духовенство, міщанство".
В українській радянській історичній науці, яка в оцінці історичних явищ і подій пальму першості завжди віддавала народним масам, роль особи в історії або недооцінювалася, або зовсім ігнорувалася, тим більше, коли мова заходила "про класового ворога". В Радянській Україні першим, хто почав вивчати цей період вітчизняної історії був К.Гуслистий. Так, на його думку, в кінці ХV ст. на початку ХVI ст. в Україні встановлюється магнатсько-шляхетська диктатура польських і українських феодалів, гнобителів і утискувачів українського народу. За Люблінську унію 1569 р. К.Острозького на рівні з іншими названо зрадником інтересів України, яка була закабалена панською Польщею. Така постановка питання була обумовлена тим, що історичну роль шляхетської Польщі К.Гуслистий висвітлював за Ф.Енгельсом, який писав в своєму листі до К.Маркса: "Не можна навіть указати жодного моменту, коли б Польща дійсно була представницею прогресу... або зробила щось історично значно".
З оцінками дій К.-В.Острозького і особливо ролі Люблінської унії виступив О.І.Баранович. Він зазначав, що "К.-В.Острозький захисником православної віри, а тим більше руської народності ніколи не був. Він відомий, як один із активних прибічників Люблінської унії. Було ясно всім, що він Речі Посполитої ніколи не зрадить і не піде ні з Турцією, ні з Росією. Унія, - це затія антинародна, її ніхто з селянства і козаків не хотів визнавати. Народу її нав'язали силою". Дещо пізніше, але досить співзвучно О.І.Барановичу. на адресу К.-В.Острозького висловився російський радянський історик І.М.Голеніщев-Кутузов. Він наголошував, що К.-В.Острозький був відданим до кінця своїх днів Польській короні, але в справах віри знаходився під впливом росіянина А. М.Курбського.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
