57804 (672128), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Приводом до початку відкритих бойових дій проти військ Гоміндану став так званий Мукденський інцидент у середині вересня 1931 р., коли японці звинуватили китайських солдат у нібито умисному зруйнуванні залізничної колії. Захопивши Мукден, до кінця грудня японці окупували більшу частину Маньчжурії й вийшли до кордонів з СРСР. У загарбаному Японією регіоні видобувалося 93 % нафти, 55 % золота і 37 % залізної руди, виплавлялося 79 % заліза Китаю. Чан Кайші, остерігаючись широкомасштабного конфлікту з набагато сильнішою у військово-промисловому відношенні Японією, наказав своїм військам не вступати в бій і відступати з тих територій, куди просуваються японці. Останні, щоб відвернути увагу світового співтовариства від подій у Маньчжурії, на початку 1932 р. висадили морський десант у Шанхаї.
На захопленій території японці розпустили китайську адміністрацію й ініціювали створення 1 березня 1932 р. незалежної держави Маньчжоу-Го. Китай звернувся до Ліги Націй зі скаргою на ці дії Японії, до Маньчжурії було відряджено комісію Літтона, що прийшла до висновку про маріонетковий характер створеної японцями держави й рекомендувала не визнавати її. Не погодившись із рішеннями Ліги Націй, Японія в березні 1933 р. вийшла зі складу цієї міжнародної організації. Того ж року Токіо продовжив агресію в Китаї, захопивши частину провінції Жехе та Внутрішню Монголію. На території останньої, як і в Маньчжурії, японці підтримали національний рух місцевого населення й дозволили скликати конференцію монгольських князів, котра висунула до Гоміндану вимогу надання національно-територіальної автономії.
1 березня 1934 р. Маньчжоу-Го було проголошено імперією - Маньчжоу-Цзіго на чолі з Пу І, 7 березня нанкінський уряд надав національно-територіальну автономію Внутрішній Монголії, а невдовзі під тиском японців погодився з автономією об'єднання 5-ти північнокитайських провінцій під назвою Хуабей-Го. На думку Чан Кайші, важливішою проблемою китайського уряду була боротьба з комуністичними партизанами, тому лише після ліквідації "радянських районів" гомінданівський уряд збирався розпочати пряму боротьбу з японцями.
Але не всі представники китайського генералітету були згодні з такою позицією, командуючий Дунбейською армією Чжан Сюелян на власний розсуд таємно розпочав переговори з лідерами КПК про спільну антияпонську боротьбу. 12 грудня 1936 р. він наказав заарештувати урядову делегацію на чолі з Чан Кайші, що прибула до ставки армії у Сіані. Після тривалих переговорів із заколотниками китайський лідер погодився в обмін на звільнення припинити боротьбу з комуністами й організувати єдиний антияпонський фронт. У лютому 1937 р. КПК (під тиском Кремля) і Гоміндан уклали угоду про співробітництво, за якою Чан Кайші визнав легальне існування компартії й "особливого району" із центром у Яньані, а Червона армія Китаю мала стати "військовою одиницею" збройних сил Гоміндану.
Фактично ж КПК і Гоміндан діяли на різних фронтах - комуністи очолили партизанську боротьбу в тилу японських військ, а Національний уряд - фронт регулярних китайських військ. Та й загалом угода з комуністами не врятувала Чан Кайші від нищівних поразок від японської армії протягом 1937-1944 рр. Маючи суттєву перевагу в живій силі (4:1), гомінданівські війська вже 7 серпня 1937 р. утратили Пекін, в листопаді того ж року -Шанхай, у середині грудня - Нанкін, де японські солдати вирізали понад 300 тис. чол. Розбиті й деморалізовані гомінданівські армії розсіялися і настільки втратили керування, що офіцерам доводилося публікувати оголошення в газетах про розташування своїх частин, щоб дати змогу повернутися солдатам, які загубилися.
Після падіння 25 жовтня 1938 р. Уханя Гоміндан переніс свою столицю в Чунцін -невелике місто на межі гірського Західного Китаю, тоді ж несподіваним десантом з моря японцям удалося захопити Гуанчжоу, а на початку наступного року - порти Аной і Сватоу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
