57383 (671894)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Зміст

Вступ

1. Постать П.А Столипіна

2. Передумови аграрної реформи

3. Аграрна реформа П.А Столипіна

4. Наслідки і значення аграрної реформи П.А. Столипіна для України

Висновок

Література

Вступ

В економічному житті Росії і України початку ХХ століття особливою подією стала аграрна реформа, пов’язана з іменем російського державного діяча - Петром Аркадійовичем Столипіним. Навколо особистості П.А.Столипіна та навколо його аграрної реформи іще за життя точилося багато суперечок, які не вщухають і зараз.

Дехто вважає, що реформа проводилася лише в інтересах поміщиків та самодержавства з метою створення соціальної опори царизму на селі в особі кулацтва і не тільки не зняла соціальної напруженості в селі, але і підсилила її, оскільки поміщицьке землеволодіння і справжній швидкий економічний прогрес у селі були несумісні.

Інші ж дослідники діяльності Столипіна вважають, що змістом аграрної реформи була розбудова общини та утворення приватної селянської земельної власності. І реформа принесли неабияку користь для країни.

Спробуємо розглянути зміст аграрної реформи П.А. Столипіна і її наслідки об’єктивно.

1 Постать П.А Столипіна

Мабуть, в історії нашої країни останнього сторіччя немає державного діяча, який би при житті сприймався й оцінювався настільки суперечливо і майже через сто років викликав не менш суперечливі оцінки. Мова йде про Петра Аркадійовича Столипіна. Займаючи посади губернатора, міністра внутрішніх справ, голови Ради Міністрів Росії, він був на очах, проводив відкриту політику, після себе залишив друковані праці, а результати його реформаторської діяльності були воістину великі, — і, з огляду на все це, він начебто б повинний був бути оцінений сучасниками і нащадками адекватно своїм діянням і особистісній сутності. Однак цього не відбулося.

На те були, звичайно, свої причини. Вирази «Столипін-вішатель» і «столипінські краватки» міцно ввійшли в лексикон ще за життя Столипіна, а в наступні роки перетворилися в стіну, що відокремила цього державного діяча від свого народу.

Саме Столипін у 1906 р. ввів у дію закон про воєнно-польові суди, що був розроблений за його попередника С. Ю. Вітте і якому Вітте не наважився дати хід. За неповними підрахунками за вісім місяців чинності закону було страчено 1102 чоловік.

Столипін був людиною, до якої не можна було відноситися нейтрально, байдуже. Його або поважали і схилялися перед ним, або ненавиділи аж до бажання фізичного знищення. Він був безстрашний, коли створювалася реальна загроза його особистому життю, і не менш сміливий і рішучий, коли відстоював свої позиції перед царем, Державною Радою, Державною Думою, перед політичною опозицією зліва і справа.

Багато разів на життя Столипіна робили замах під час перебування його і губернатором, і міністром внутрішніх справ, і головою Ради Міністрів, шантажували погрозами розправи над близькими, але він залишався непохитним і мужньо виконував свій обов’язок.

Вірність присязі і трону не заважали Столипіну займати безкомпромісну, тверду позицію стосовно царя, якщо цього вимагали інтереси держави.

Зірка Столипіна зійшла на політичному небі невипадково. Усе його життя вело до розуміння, що ключ порятунку країни лежить у вирішенні селянського питання. Будучи потомственим поміщиком, він господарював, володіючи 7,5 тис. гектарів землі. Сприяло його становленню, як аграрника, і закінчення природного факультету університету.

Потім державна служба в Міністерстві внутрішніх справ, де довелося займатися і проблемами землевпорядкування.

Будучи проводирем дворянства в Ковенской губернії (спочатку повітовим, потім губернським) і губернатором Гродненської губернії, Столипін міг переконатися в перевагах подвірного землекористування, що було широко розповсюджене в західних губерніях Росії, у порівнянні з общинним, типовим для іншої частини країни.

Весь життєвий шлях його логічний, а аграрна реформа початку століття є закономірний підсумок цього шляху.⁰ Зупинимося докладніше на ній.

2 Передумови аграрної реформи

У центральних російських губерніях общинне землекористування було практично повсюдним. Кожен селянин мав право на свою частку землі. Варто сказати, що не всі проживаючі в даній місцевості одержували від громади свій наділ. Обстеження, проведені в 1910—1911 роках, показали, що певна частина населення була безнадільною. Безнадільні — це, як правило, ремісники, приписані до даної громади, нащадки двірських людей, що служили в поміщиків і не займалися селянською працею, незаконнонароджені селяни, що прибули в пошуках кращої частки з інших місць, приймаки й інші елементи.

Громада, усупереч законодавству, що існувало, намагалася позбавити наділу тих селян, що з якихось причин залишали на тривалий час село, але за землю трималися, здаючи її в оренду, а то і просто залишаючи необробленою. Часто, повернувшись після тривалої відсутності, селянин знаходив свою землю зайнятою і, якщо вистачало терпіння, міг її відсудити.

Система переділів між общинниками землі, власником якої була община, періодичність переділів, відношення до них селян не являли собою чогось цільного, характерного для всієї держави. Картина виглядала досить строкато.

В общинного селянина земельний наділ складався із садибного, польового і лугового. І кожний з них періодично піддавався переділу, але садибні переділи були значно рідше. Згодом подушні переділи садибної землі взагалі стали рідкістю, замінені подвірними. Зате дуже часто, практично щорічно, підлягали переділу луга і косовиці. Найбільший обсяг селянської землі складала рілля, навколо переділу якої і формувалося відношення селян до системи землекористування: «...переділи були троякого виду: частки («знижки- накидки»), «якісні» (пережеребкування) і корінні («загальні»).

Але були і беспередільні громади. До числа останніх насамперед відносилися ті, котрі володіли землею на подвірному праві.

Інтенсивність передільних операцій громад розрізнялася й у просторі (по географічних зонах) і в часі. У початковий період після скасування кріпосного права переділи були дуже рідкі, що можна пояснювати пасивністю селянської маси, нерозумінням і незнанням своїх прав, нерозвиненістю потреб. Зі становленням капіталістичних відносин у селі, політизацією селянського населення переділи земель усередині громади учащаються, досягаючи до початку першої російської революції свого апогею. В міру зміни відносини влади до громади, переходу від підтримки до її руйнування, переділи стали не тільки не заохочуватися, але і всіляко стримуватися, аж до скасування общинних вироків. І, нарешті, з початком реалізації столипінської реформи, переділи землі взагалі стають дуже рідкими. Очевидно, знаходячись у напрузі, в обороні, борючи за самозбереження, громада мириться з наростаючими внутрішніми протиріччями, щоб не кидати виклик владі. Черговий сплеск передільної активності приходиться на переддень першої світової війни. Це можна розцінювати як успіх опору реформі громади.

Місцеві влади, представлені, як правило, великими землевласниками, зацікавлені в розкладі громади, усіляко боролися з переділами. За законом від 8 червня 1893 року визначався порядок, по якому переділи повинні були проводитися не рідше, ніж через 12 років. Однак цей термін не дотримувався. Не було однаковості й у підходах до розділу.

Безперспективність общинного землекористування усе більш і більш ставала очевидною не тільки державним діячам, але і певній частині селян.

Ситуація, як уже казалося, у різних місцях була різною. У західних губерніях вже в 60-і роки стали усе більше поширюватися не тільки надільне землекористування, а й розселення селян на хутори. Цей процес повільно, але неухильно просувався на схід. Йдучи своєю чергою, він міг розтягтися на довгі десятиліття.

Найчастіше ідеї ведення самостійного господарства виникали в тих селах, поруч з якими з'являлися або німці-колоністи, або латиші, або інші прибульці, що купували або брали в оренду землю і заводили своє хутірське господарство. Порівняння убогого, безпросвітного життя общинного селянина зі статком, заснованим на власній праці, хутірського хазяїна роз'ятрювало душу в ініціативної частини селян. У багатьох селах знаходилися такі селяни, що і брали на себе турботи по перебудові сформованого укладу. Це була тяжка частка — з одного боку — повертати, а точніше сказати, перевертати укладену століттями свідомість селянської маси, і з іншого боку — домагатися дозволу влади на таке підприємство і здійснювати дії по об'єднанню всієї землі і наступному поділу її на ділянки, по можливості рівноцінні. Ці процеси ще до столипінської реформи йшли в Ковенській, Вітебській, Волинській, частково Могилевській і Смоленській губерніях.

Принципи тут були схожі.

Найбільш бажаним було повне відокремлення земельної ділянки, виділення його з загальних угідь, перенесення туди селянського будинку і господарських будівель. Але таке ідеальне рішення досягалося рідко, і найчастіше, піклуючись про компактність, зручність форми ділянки, прагнули виділити в одному місці хоча б ріллю, з виносом туди двору. Ліс і луги поділялися окремо, і ділянка виявлялася роз'єднаною. Випаси, місця промислів залишалися в загальному користуванні. Прийоми поділу землі часом бували надзвичайно витонченими в прагненні до максимальної справедливості. Так, після поділу землі визначалися кращі і гірші ділянки, і за найкращі бажаючими їх купити вносилися на торгах певні грошові суми, що потім надходили тим, кому дісталися погані землі, у порядку компенсації. Ділянки середньої якості віддавалися в користування без доплат.

Природно, при такому поділі кращі землі займалися багатими селянами. Іноді хазяїни ділянок визначалися по жеребкуванню. При перерозподілі землі дотримувався принцип добровільності. При значній різноякісності землі застосовувався і такий принцип розподілу, як збільшення ділянки з низькою і зменшення з високою якістю. Виплачувалася винагорода тим селянам, що переїжджали із села й облаштовувалися на хутірській ділянці. При цьому платив той, у чиє користування надходила садиба переїжджаючого. Дорожнеча перенесення селянської садиби на хутір була стримуючим чинником цього процесу.

Юридичне оформлення нового землекористування відставало від фактичного стану справи. Дуже часто селяни вже давно жили розселеними по хуторах, а земля усе ще вважалася в общинному чи подвірному користуванні. До початку 900-х років положення стало упорядковуватися.

А. Кофод відзначає, що губернатор Гродненської губернії після схвалення урядом сприяв проведенню землемірних робіт за рахунок страхових сум і виділенню безпроцентних позичок для переносу селянських надвірних будівель на хутори.⁰ Гродненським губернатором у 1902 році був саме П.А.Столипін.

Наявність селянського Поземельного банку стало другою серйозною об'єктивною передумовою успішного розвитку столипінської реформи. Створений у 1883 році, він надавав допомогу селянам, що набували землю. Кредити надавалися громадам, товариствам і окремим селянам з розрахунку 7% річних.

Основними донорами для формування земельного фонду селянського банку були поміщики, що розорилися, не бажаючі або не здатні на своїх землях ефективно господарювати в умовах капіталістичної конкуренції, що складалася. Зате вони скористалися масовими закупівлями, щоб роздути ціну на землю.

За тридцять років діяльності банку відбулися істотні зміни в соціальній структурі покупців. Якщо в перші роки основна частина землі здобувалася громадами і товариствами, то до кінця цього періоду переважна більшість була вже за приватними покупцями.

3 Аграрна реформа П.А Столипіна

Основні положення аграрної реформи, що дістала назву "столипінської" за ім'ям її автора і втілювача в життя голови Ради міністрів П.А.Столипіна були викладені в указі 22 листопаду 1906 р., який після затвердження царем став законом від 27 червня 1910 р. Уряд під час революції 1905—1907 рр. домагався стабілізації становища в країні у напрямі перебудови земельно-аграрних відносин, створивши стан заможних селян. У Російській імперії селянам належало 165, в Україні — 91 млн. десятин надільної і 5,4 млн. десятин приватної землі. Землевласники володіли відповідно в Росії 53, в Україні 10,9 млн. десятин. Тому уряд вирішив розв'язати аграрне питання, зберігаючи поміщицьке землеволодіння, конфіскація якого, на погляд П. А. Столипіна, не могла радикально змінити становище селян.

Столипінська аграрна реформа передбачала здійснення таких основних заходів: 1) руйнування общини, яка відіграла значну роль в масових селянських виступах 1905—1907 рр., і закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільною землею на основі общинного права, належної йому частини в особисту приватну власність; 2) надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк; 3) організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Кожний селянин мав право вимагати від громади виділення замість черезсмужних земель однієї компактної ділянки — відрубу. Передбачалося переселення на хутори. У власність закріплювалися надлишки землі понад норму на одну душу, якщо селянин заплатить за них громаді за викупною ціною 1861 р., коли ціни були нижчі. Для виходу з общини потрібна була згода сільського сходу, проте якщо вона його не давала протягом 30 днів, то селяни наділялися землею за розпорядженням земського начальника. В громадах, де не було переділу землі протягом 2 років, земля у власність закріплювалася обов'язково і незалежно від бажання селян, а за надлишки землі не треба було платати взагалі.

29 травня 1911 р. був прийнятий закон про землеустрій, згідно з яким у селах, де були проведені землевпоряджувальні роботи, земля автоматично переходила у спадково-подвірне землеволодіння.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата