57143 (671732), страница 3
Текст из файла (страница 3)
3. Кожен після огляду повинен нести службу у тому ж загоні при господарі або при гетьмані
Також постановляємо, що кожен наш підданий, який пройшов огляд і перепис, як це приписано вище, з тими ж кіньми і з тим же спорядженням, з якими був на огляді при нас і при наших нащадках, а також і при наших земських або інших гетьманах, призначених на те нами або нашими нащадками, повинен буде нести військову службу на тих же конях; своїх слуг і спорядження, з якими пройшов огляд і перепис, не має права відсилати з війни аж до остаточного розпускання нашого війська. А якщо хто з наших підданих насмілився би вчинити всупереч цій нашій постанові, якщо він землевласник, то втрачає маєток, як начебто не був на війні. А якби хто здійснив це, отримавши гроші, а землевласником не був, той гідність свою втрачає, як начебто він утік з поля битви.
При запису кожного коня має бути вказана його масть, а клеймо його має бути намальоване у реєстрі.
Люди одного повіту мають розбивати свої стани біля хорунжого в одному місці, а нарізно стояти не повинні.
4. Якщо хто через слабке здоров'я не може нести військову службу, той має заявити про це перед гетьманом
Якби хто дійсно був слабкий здоров'ям і через це не придатний нести нашу земську службу і не мав би той слабкий здоров'ям сина, придатного до військової служби, або його син служив би при господарському дворі, або ж його було виділено від батька, тоді такий слабкий здоров'ям повинен поїхати до нашого гетьмана і заявити про слабкість свого здоров'я. Якщо гетьман визнає, що цей слабкий здоров'ям через свою хворобу не придатний до несення земської служби, то повинен на час хвороби звільнити його від служби, а той слабкий здоров'ям буде повинен замість себе з маєтку свого спорядити на війну своїх слуг таким же чином, як вказано вище, а наш земський гетьман підтверджує це листами.
А якби слабкий здоров'ям не міг поїхати до нашого гетьмана, то мав повідомити врядника, хорунжого і двох земян, які повинні перед гетьманом своєю гідністю і вірою засвідчити, що той дійсно слабкий здоров'ям.
Але якби хоружний сказав про кого-небудь, що той слабкий здоров'ям, а той був би здоровим, і це було б належним чином доведене в суді, тоді той хорунжий втрачає свій особистий маєток.
5. Якби хто мав сина, який міг би нести земську службу, то повинен показати його гетьману, щоб встановити, чи придатний син служити за батька
Якби хто був здоровим і мав сина, який від нього не виділився і який не служить при нашому господарському дворі і буде йому більше сімнадцяти років, він може за батька на війну їхати; і повинен сам із тим сином їхати до нашого гетьмана. А якщо гетьман побачить, що син придатний до військової служби, тоді той син повинен нести військову службу за батька і з тим загоном, в якому батько його мав служити. Але якби той син показався гетьману не повною мірою придатним, тоді батько сам повинен на війну їхати.
6. Якби хто спізнився на військову службу і не приїхав у призначений строк без будь-якої поважної причини
Також постановляємо: якби хто спізнився на військову службу у встановлений нами строк і не приїхав до цього строку без будь-якої поважної причини, то таких наші гетьмани не повинні вносити до своїх реєстрів і не повинні брати від них дарів під загрозою позбавлення нашого благовоління, і не повинні приховувати від нас таких порушників, щоб їх було покарано у відповідності до нашої земської постанови і надалі були би більш старанними до нашої служби і захисту держави.
А якби гетьман, зневажаючи наш наказ, таких неслухняних до своїх реєстрів вносив, і деякі інші потім посилалися б на це, а нам чи нашим підданим через це прийшлося зазнати шкоди від ворога, то всі збитки ці будемо стягувати із самого гетьмана.
7. Гетьмани не повинні наказувати своїм писарям за перепис війська брати більше, ніж півгроша з коня, а при розпуску війська не повинні нічого брати
Також постановляємо, аби наші гетьмани під час перепису війська не наказували брати за працю своїм писарям більше, ніж півгроша з коня, і лише тоді, коли наше військо з'їжджається. А коли наше військо має бути розпущене, чи-то у місті чи в полі, або у неприятельскій землі, де б не було вже необхідності у земській службі, тоді гетьман не повинен від них нічого брати, а повинен відпустити їх добровільно.
8. Про тих, кого буде послано старшими над заставою
Також наказуємо, щоб ті, що були відіслані за нашим розпорядженням або за розпорядженням наших гетьманів старшими над заставою, відпускаючи людей по закінченні ними нашої служби, нічого з них не брали. А якби хто вчинив всупереч цій нашій постанові, тоді повинен тому, у кого що-небудь візьме, повернути у два рази більше, а нам заплатити штраф дванадцять рублів грошей, і від скількох осіб що візьме, стільки разів зобов'язаний буде платити по дванадцять рублів грошей.
9. Хорунжі не повинні лишати вдома земян і відпускати їх після огляду
Також наказуємо хорунжим, щоб жоден із них не смів залишити вдома земянина, а також не повинен після огляду і перепису відпустити його без відома гетьмана. А якби хто-небудь із них залишив земянина вдома або який-небудь земянин залишився вдома, а він би перед гетьманом затаїв це або після перепису або після огляду відпустив земянина і це було б доведено, то такий хорунжий посаду хорунжого і маєток втрачає, який переходить до нас, господаря.
10. Ніхто без відома гетьмана не повинен поїхати з війни
Бажаємо також і постановляємо, щоб ніхто із зобов'язаних нести військову службу без нашого відома і особистого дозволу нашого гетьмана не смів би поїхати з війни доти, доки все наше і рад наших військо не буде розпущене; інакше такий втрачає свій маєток, як начебто не був на війні.
11. Якби хто на сторожі був недостатньо пильний
Якби хто з наших підданих під час війни нами або нашим гетьманом був посланий на сторожу проти нашого ворога і той посланий через свою недбалість ворога не помітив, або на тому місці, куди був посланий, не стояв і поїхав геть, або, не діждавши зміни, поїхав геть, а від цього ми мали шкоду або наше військо від нашого неприятеля зазнало втрат як у людях, так і у воєнних конях, тоді такий втрачає маєток і засуджується до смертної кари, яке ж покарання — на нашу господарську ласку собі залишаємо.
12. Про того, кого пошлють на заставу, щоби він туди з'явився в строк, а його у вказаний строк там не буде
Також постановляємо: якби ми особисто або наші пани радні послали кого на заставу у замок і визначили йому строк, до якого він мав би прибути у той замок, а він через свою недбалість у встановлений строк не приїхав туди, а в той час наші вороги обложили би той замок, і якби все обійшлося і вороги не заподіяли шкоди, тоді той, хто не приїхав у строк, втрачає своє майно, яке переходить до нас, господаря. А якби, не доведи Боже, вороги на той час заподіяли цьому замку шкоди, тоді той, хто спізнився з'явитися в строк, втрачає маєток і карається смертю.
13. Будучи на військовій службі, ніхто не повинен нападати на шляхетські будинки і гумна
Також постановляємо: якби який-небудь шляхтич, будучи на військовій службі, напав на дім або гумно іншого шляхтича, або, їдучи на війну, гра бував у дорозі, і було б доведено, що він грабував або спричинив шкоди, тоді стільки разів, скільки він буде нападати на дім або на гумна або грабувати у дорозі, за кожен напад або грабіж у дорозі він повинен платити нав'язку за насильство.
14. Якби кому на військовій службі не вистачило стацій для нього самого і для його коней
Якби кому на військовій службі не вистачило стацій для нього самого і для його коней, тоді той має з гетьманським вижем куди-небудь поїхати або піти і взяти потрібний припас для себе і коней і за це він має заплатити у відповідності до постанови. А дрова мають брати там, де будуть стояти, але не можна розбирати будинки і спалювати паркани, ловити рибу у ставках і спускати ставки, витолочувати озимину і ярові. А якщо би хто спричинив такої шкоди, таких пан гетьман має ланцюгами закувати, а крім того, винуватець повинен відшкодувати спричинену шкоду і заплатити нав'язку за насильство.
А якби хто, знаходячись на службі нашій, на війні, напав на іншого, на обоз або на стоянку і поранив або вдарив кого, то такого, як розбійника, позбавляють життя.
Розділ ТРЕТІЙ
ПРО ВОЛЬНОСТІ ШЛЯХТИ І ПРО РОЗШИРЕННЯ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО
1. Господарь зобов'язується державу його милості Велике князівство і панів радних ні в чому не принижувати
Також, якщо господь Бог з прихильністю поставиться і дарує нам іншу державу або королівство, то ми не тільки ні в чому не принизимо державу нашу, Велике князівство Литовське, і рад наших, але будемо охороняти від усякої ганьби і приниження, як це робив славної пам'яті батько наш під час свого щасливого панування.
2. Господарь зобов'язується розширити Велике князівство Литовське і що незаконно відібрано, повернути державі
Також володіння того Великого князівства Литовського не зменшимо, а те, що буде несправедливо відторгнуте і неправильно взяте і потребуване, до володіння того князівства повернемо і повернути хочемо.
3. Чужинцям не можуть бути жалувані держання і звання
Також зобов'язуємося і обіцяємо, що у наших землях того Великого князівства ні ми, ні наші нащадки нікому з чужинців не будемо давати у власність і в держання земель, замків, міст і будь-яких звань і чинів, але тільки місцевим уродженцям тих земель названого вище нашого Великого князівства.
4. Старі посади мають бути збережені
Також постановляємо: не дивлячись на те, що ми дали писане право землям Великого князівства Литовського, однак нічим не зменшуємо старих посад Віденського і Трокського воєводств та інших, воєвод і каштелянів, і канцлерства, і маршальства земського і маршальства дворного, старост і врядників наших; кожен із них у своєму повіті повинен виконувати свої обов'язки: судити, управляти, посилати своїх децьких і посади свої виконувати відповідно до давнього звичаю; тільки судити повинні за цими писаними правами.
5. Держання не повинні відбиратися за заочним обвинуваченням
Також державці дворів наших і тіуни за заочним обвинуваченням не повинні нами позбавлятися своїх посад. А коли б когось із врядників було обвинувачено перед нами як марнотратця, який заподіяв шкоди двору нашому, то обидві сторони мають особисто з'явитися перед нами; після того як сторони буде вислухано, винуватий зазнає покарання. А без вини держання відбирати не будемо.
6. Господарь зобов'язується зберігати усі колишні постанови, а нові ухвалювати з панами радними
Також усе, що стосується збереження земських привілеїв і звичаїв, які в тих привілеях описано, підтверджено і ухвалено, або ухвалення нових і збільшення їх кількості, що сприяло б нашій і державній користі, будемо вирішувати і виконувати тільки за давніми звичаями, а також із відома, і за згодою рад наших Великого князівства Литовського.
7. Його милість господарь зобов'язується зберігати в цілості вольності княжат, панят, шляхтичів і міщан
Зобов'язуємося своїм ім'ям господарським зберігати за всією шляхтою, княжатами, панами хоруговними і всіма боярами, міщанами і їхніми людьми свободи і вольності, що дані їм як нашими предками, так і нами.
8. Господарь дозволяє всім вільно виїжджати із землі господарської для навчання лицарської справи в усякі землі, окрім земель неприятельских
Також бажаємо, щоб означені вище княжата і пани хоруговні, шляхтичі і бояри могли вільно виїжджати з наших земель Великого князівства та інших для відшукання собі кращої долі і навчання лицарської справи в усякі землі, крім земель неприятелів наших. Однак за відсутності тих, хто виїхав, як і з ними, наша служба з їхніх маєтків не повинна припинятися для нас і наших нащадків, скільки б разів не знадобилося у відповідності до земської постанови.
А якби син поїхав у лицарській справі, і залишив батька, а батько помер, не залишивши після себе опікуна над маєтками, тоді ми, господарь, маємо над тими маєтками призначити опікуна, який виконував би земську службу, а до приїзду сина або брата маєтку не тратити.
9. Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені спадкових володінь
Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені маєтків, отриманих у спадщину від батька і діда, але ці маєтки у відповідності до закону вони самі зі своїми нащадками отримують у повне володіння і як княжата і пани хоруговні, шляхтичі та міщани Великого князівства Литовського володіють ними і мають від них прибуток.
10. Простих людей господарь не повинен підносити над шляхтичами
Також не маємо не шляхтичів підносити над шляхтичами, а зберігати усіх шляхтичів у їхній гідності.
11. Про доказ шляхетності
Також постановляємо: якби хто кому сказав, що той не шляхтич, тоді той, хто доводить шляхетство, має виставити з боку батька і матері двох шляхтичів, а ті мають присягнути.
А якби його рід припинився, а він був місцевим уродженцем, тоді має виставити місцевих бояр, шляхту, які знали б, що він шляхтич. І ті бояри, яких він виставить, мають разом при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич.
А якби який чужинець був людиною приїжджою, тоді він має поїхати у свою країну, звідки він, і там перед властями має довести своє шляхетство і привезти від властей листи з печатками, доводячи свою шляхетність. Але якби з тією країною, звідки він, була війна, тоді він має поставити двох шляхтичів із тієї місцевості, звідки він, і ті мають при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич; цим він і доведе шляхетність.
12. Якби хто кого приґанив, назвав його незаконнонародженим
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
