57143 (671732), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Постановляємо також і допускаємо згідно з порадою рад наших, що якби хто, перебуваючи у доброму здоров'ї, особисто з'явився перед нашою величністю або перед якимось із наших врядників того повіту, в якому мешкає, і відписав комусь іншому в заповіті або за записом третину свого спадкового маєтку по батьківській або по материнській лінії, а той, кому цей маєток відписано, мав би на те наш дозвіл або дозвіл нашого повітового врядника, тоді такий заповіт або листи повинні мати силу. А якщо хто відписав би без нашого на те дозволу або без дозволу нашого повітового врядника третю частку свого маєтку, а сам був хворим, але мав би достойних свідків, то такий лист повинен мати силу. Однак після смерті того, хто заповідає, того листа для родичів має бути підтверджено у нас, господаря, або у панів радних.
18. Якби кому було дано листа, а він не користувався би цим листом і мовчав десять років
Також постановляємо, що кожен, хто кому щось через лист дав і зробив запис при гідному свідкові або перед врядником, а той, кому записано, мовчав протягом десяти років і не користувався записом, то такі записи по закінченні десятирічної давності не повинні мати ніякої сили. Проте, якби хто протягом строку земської давнини порушив позов, а мовчанням не втратив свого права, тоді він не втрачає його за давністю. Якщо ж запис було зроблено на користь того, хто не досяг повноліття, тоді на такого до
його повноліття дія давності не поширюється, а тільки від повноліття. Повноліття наступає для юнака у вісімнадцять років, а для дівчини — у п'ятнадцять років.
А якби хто знаходився на чужині, то і на нього також давність не поширюється, але з того часу, як він повернувся з чужини до своєї землі, він мусить не пропускати строку земської давності.
19. Якби хто за короля Казимира безперешкодно володів яким-небудь маєтком і за Олександра ніхто не пред'являв на те претензій
Також, якщо хто безперешкодно володів спадковим або яким-небудь іншим маєтком за короля Казимира, а за Олександра на те ніхто не претендував, тоді він має держати його безперешкодно. А якщо хто буде домагатися землі і король йому дасть, той не повинен нічого присвоювати, а тільки взяти те, що йому дане як королівське держання: а якщо хто відібрав би дане господарем, то воно має бути стягнуте. Але якщо хто відібрав би в нього ту землю, а держав би її за Вітовта, Сигізмунда і Казимира, той і тепер має її держати.
20. Якщо хто зганьбив би гідність іншого, то справу в суді має бути розглянуто у четвертий судовий строк
Також, якщо хто зганьбив би гідність іншого або його добру славу і справа про це надійшла би до нашої світлості, ми повинні будемо всім чинити правосуддя.
А якщо б у той час через великі труднощі ми не встигли розглянути такі справи, то протягом року чотири строки встановлюємо; і якщо у таких справах не було винесено остаточного рішення у перший, у другий або у третій строк, то з настанням останнього строку остаточне рішення без затримки з радами нашими винесемо; а до цього четвертого строку для честі того, хто судиться, шкоди немає. А якщо б він помер, не діждавшись у цій справі четвертого строку, тоді ані його гідності, ані честі його нащадків шкоди немає. Той, кого скривджено, не повинен відмовлятися від нашої служби. А якщо б його було вбито, то відсутність рішення з цієї справи не повинна заподіяти шкоди ані його честі, ані честі його нащадків.
21. Ящо хто встановлював би нові мита
Також наказуємо, щоб жодна людина у нашій державі, Великому князівстві Литовському, ані на дорогах, ані в містах, ані на мостах і на греблях
і на водах, ані на торгах у своїх маєтках не сміла ані придумувати нових мит, ані встановлювати їх, окрім тих, які було встановлено здавна, на що існували б грамоти наших предків, великих князів, або наші. А якщо хто наважився б установити нові мита, то той втрачає той маєток, у якому встановив і він переходить до нас, господаря.
22. Про звільнення людей від нових сплат і від підвод, і від робіт, окрім звичаїв, що встановилися здавна
Бажаємо, щоб усіх простих людей, підданих княжат і панів хоруговних, шляхтичів, бояр і міщан тих земель Великого князівства Литовського було повністю звільнено від сплати всякої данини і податі, що зветься серебщизною, а також від дякол і від усіх повинностей з перевозок, які звуться підводами, від перевезення каменю, дерева або дров для обпалу цегли і вапна на наші замки, від косіння сіна і від інших невстановлених робіт. Але хочемо у недоторканності зберегти звичаї стацій для станів, що здавна встановлені, старі мости лагодити і нові на старих місцях будувати, старі замки лагодити і там само, на тих же старих місцях виділені їм ділянки знову забудовувати, мости нові будувати, старі дороги лагодити і давати підводи гінцям нашим, де здавна їх давали.
23. Якщо хто заперечує проти господарського вироку
Якби господарь із панами радними будь-що розглянув і виніс своє господарське рішення, а хтось не погоджувався із цим господарським вироком, тоді такий, був би він вищого чи нижчого стану, має відсидіти у в'язниці шість тижнів, а окрім того, мусить дати у господарську казну дванадцять рублів грошей.
24. Якби хто попросив для себе те, що раніше було дане іншому і записане у господарському привілеї, то те за першим привілеєм має залишитися
Також, якби хто попросив щось, що раніше було дане іншому, і виписав собі на те привілей, а у того б, чиє він попросив, раніше було записане у його привілеї і підтверджене, і він цим протягом декількох років користувався і мав у держанні, тоді той перший привілей, або лист, повинен мати силу, і той, хто його отримав, повинен держати те і користуватися ним у відповідності до першого привілею і його підтвердженням. А останнього листа або привілею, має бути анульовано.
Якби також хто попросив що-небудь і в листі те собі описав або підтвердив, а в держанні того не було протягом десяти років, то такий потім на те претендувати вже не може, а його лист втрачає силу.
25. Знаходячись у короні Польській, господарь не повинен нікому нічого жалувати і підтверджувати привілеї
Також постановляємо, що відтепер ми самі і нащадки наші, знаходячись у короні Польській, не повинні нікому нічого у державі нашій, Великому князівстві Литовському, жалувати: маєтків, людей і земель і підтверджувати колишні пожалування, кому їх було дано. Але ми самі і нащадки наші, знаходячись у Великому князівстві, маємо жалувати своїх підданих і нагороджувати їх у відповідності до їх заслуг. А привілеїв на вічне володіння ми нікому не повинні давати ні в якому іншому місці, а тільки тоді, коли з панами радними нашими будемо на вальному сеймі. А якби після цієї нашої постанови, коли ми будемо у Польщі, хто-небудь якимось чином попросив у нас людей і землі або підтвердження нашого першого пожалування привілеєм нашим, то такі листи і привілеї наші ми анулюємо і ні ми, ні нащадки наші не повинні їх дотримуватися.
Що ж стосується купівлі, то кожному всюди, навіть знаходячись у короні Польській, ми повинні підтверджувати.
26. Проїжджаючи дорогами, ніхто не має права зупинятися на постій у господарських дворах
Також постановляємо, що ніхто з підданих наших, проїжджаючи дорогами нашої держави, Великого князівства Литовського, не має права зупинятися на постій у наших господарських дворах і не має права брати з наших дворів ніяких стацій для себе і для своїх коней, і трусити рибу у наших садках. Але у тих дворах, що знаходяться у пущах, можуть зупинятися; однак ніякої шкоди у тих наших дворах не повинні нам спричинити і підпалів не робити.
А якби хто вчинив всупереч цій нашій постанові і у дворах зупинився на постій, стацію для себе і для своїх коней брав, у наших садках рибу трусив або під час постою у дворах, що знаходяться у пущі, спричинив якоїсь шкоди нашому двору, той має сплатити нам дванадцять рублів грошей і відшкодувати всі збитки.
У Слуцькому списку далі йде артикул, якій відсутній у Дзялинському списку:
27. Постанова про давність земську
Також встановлюємо давність земську від видання цих прав. Кожний, незалежно від стану вищого чи нижчого, хто про частку свою від маєтку або від землі мовчав і не згадував про неї десять років і всі нагадування на те відкидав, такий частку свою втрачає і про те до віку мовчати має.
Розділ ДРУГИЙ ПРО ОБОРОНУ ЗЕМСЬКУ
Кожен повинен нести військову службу
Постановляємо зі згоди усіх наших рад і усіх підданих, що кожен князь і пан, і дворянин, і вдова, а також кожна сирота, досягла вона повноліття чи ні, і всяка інша людина, яка дістала повноліття і яка має земський маєток, коли виникає необхідність, зобов'язана з нами і нашими нащадками або при гетьманах наших нести військову службу і споряджати на військову службу стільки людей, скільки у той час буде визнано за потрібне, за земською постановою згідно з кількістю людей, як отчичів, так і похожих і з маєтку як спадкового, так і вислуженого і купленого, за винятком заставленого їй нашого маєтку, згідно з постановою, яку на той час буде ухвалено.
Якщо хто тримав би від нас під заставою наш маєток, то він повинен буде з наших людей споряджати на військову службу воїна, який має бути на доброму коні ціною не менше чотирьох коп грошей, мати панцир, забрало, меч, щит і спис із прапорцем.
А який боярин або міщанин не має у свойому невеликому маєтку стільки людей, скільки буде вказано у постанові, той має сам їхати і служити відповідно до вартості свого маєтку; а хто не має жодної людини, той повинен їхати, як може або згідно з приписом у нашій господарській грамоті у випадку термінової і невідкладної необхідності, і у вказане місце у термін, встановлений нашими листами, має з'явитися особисто і пройти огляд і записатися у нашого гетьмана або у наших нащадків на той день, який буде нами або нашими гетьманами для цього огляду і запису встановлено і оголошено.
А якщо декількох братів було б не виділено, тоді один з них, самий годящий, з їхнього спільного маєтку має нести військову службу таким же чином, як це встановлено вище.
Цю військову постанову наші піддані повинні виконувати протягом десяти років, а по закінченню десятирічного терміну кожен має нести військову службу у відповідності до найбільших своїх можливостей, як і перед цим служили.
Також бажаємо і постановляємо, щоб усі міщани і наші піддані під час нападу ворога поряд з іншими нашими земськими людьми несли військову службу або з нашого дозволу споряджали людей на війну.
А якби хто із цих підданих, що перелічені вище, не з'явився на військову службу або, приїхавши в строк, не записався, а якщо і записався б, але не діждався огляду або пройшов огляд, але без дозволу гетьмана поїхав геть, той маєток свій втрачає так само, якби військову службу не ніс, а то буде в господарській ласці.
1. Всі повинні ставати під свою повітову хоругву і проходити огляд
Бажаємо також і суворо наказуємо, щоб усі наші піддані, які повинні нести військову службу, особисто з'являлись і проходили огляд не будь-де, а тільки під повітовою хоругвою того повіту, в якому мешкають, крім особливого гетьманського наказу. А якщо хто з них ніс би службу у будь-кого з наших панів радних або у врядників, або також у будь-кого іншого, той повинен буде на своє місце коло свого пана, якому служить, поставити когось іншого, хто не зобов'язаний нести військову службу, а своє місце під хоругвою як обов'язкове нізащо не смів би залишити і спізнитися до нього під загрозою втрати свого маєтку.
А ті з наших підданих, які мають в інших повітах різні свої маєтки, повинні стати зі своїм загоном з маєтків, куплених, вислужених, успадкованих, і з маєтку дружини у тому повіті, де знаходиться його головний отчизний маєток. А ті князівські і панські слуги, які отримали в держання від князів і панів маєтки, а інші маєтки купили у господаря, коли виникне необхідність, залишивши свого пана, повинні ставати біля хоругви того повіту, в якому знаходяться куплені ними у короля маєтки. А якщо хто не хотів би стати під хоругвою, до якої належить куплений маєток, тоді той втрачає маєток на користь господаря.
2. Духовні особи із узятого під заставу маєтку повинні особисто нести господарську службу
Також, якби хто з духовних осіб держав узятий під заставу маєток, тоді з такого маєтку, згідно з нашою постановою, він буде зобов'язаний особисто їхати на нашу господарську і земську службу. Якщо ж хто з духовних буде мати родовий маєток, тоді він буде зобов'язаний з родового маєтку споряджати людей на нашу земську службу, а питання про службу самих духовних осіб буде вирішуватися за нашим господарським розсудом.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
