55827 (670993), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва стримувалося нестачею відповідних машин. Життя вимагало творчого підходу до використання наявних і введення в дію нових резервів та можливостей, що сприяли б інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, впровадження міжколгоспної й міжнародної кооперації.

Найпоширенішою формою виробничої кооперації в другій половині 60-х років були міжколгоспні будівельні організації, які застосовували індустріальні методи. Вони стали основними виконав­цями спорудження виробничих та інших колгоспних об'єктів.

У південних районах республіки виникли перші міжколгоспні меліоративні станції. Ініціатором їх став Новоодеський район на Миколаївщині. Почала цю справу створена в районі 1969 р. міжколгоспна рада з питань меліорації та охорони природи. В 1970р. налічувалося 159 науково-дослідних установ, що працюва­ли в галузі сільського господарства. Створене в Україні Південне відділення ВАСГНІЛ об'єднувало 19 науково-дослідних інститутів, 40 галузевих сільськогосподарських станцій та 14 дослідних полів і лабораторій; в системі Міністерства сільського господарства України функціонувало 7 дослідних республіканських і 20 обласних сільськогосподарських станцій.

Над селекцією зернових культур плідно трудилися вчені Українського науково-дослідного інституту рослинництва, селекції та генетики, зокрема вивели сорти ярої пшениці уМиронівському інституті селекції і насінництва пшениці, очолюваному академіком В. М. Ремеслом. Пшеницею “миронівська-808” у 1966 р. засівали в республіці 3 млн. га, її врожайність на 8-10 ц перевищувала інші сорти. Тут вивели також сорт пшениці “київська-893” таін. На той час в Україні із 108 районованих сортів зернових 72 були місцевої селекції.

Зростала роль сільськогосподарської науки.

Учені й фахівці-практики докладали зусиль до підвищення культури землеробства, впровадження у виробництво найурожайніших сортів зернових, удосконалення структури посівних площ.

Позитивних результатів досягли тваринники України. В кол- госпах і радгоспах зросла продуктивність і збільшилося поголів'я худоби та птиці. Проводилась відповідна робота з концентрації і спеціалізації тваринництва. Так, наприклад, у 1970 р. у господарст­вах Харківської області діяло 469 механізованих ферм і комплексів з виробництва молока, 768 - відгодівлі великої рогатої худоби і свиней, 746 птахоферм і птахофабрик.

Однак не всі господарства справлялися з виконанням доведе­них до них завдань. Жорстокий контроль з боку чиновництва та хибні реорганізації привносили більше хаосу, ніж користі Тому працівники сільського господарства України воліли зосереджувати зусилля на своїх крихітних присадибних ділянках площею 0,4 га. У 1970 р. приватний сектор становив лише 3 % усіх культивованих земель країни, давав 33 % загального виробництва м'яса, 40 % молочних продуктів і 55 % яєць. В Україні, наприклад, присадибні ділянки забезпечували 3 6 % загального прибутку сім'ї (у Росії - 26%).

Інша проблема полягала у дедалі більшому відпливі робочої сили із села. Однією з причин цього була урбанізація. Українське село, де не покращилися життєві умови, продовжувало віддавати свою молодь місту. В багатьох колгоспах, в основному в тваринництві й рільництві, працювали виснажені жінки.

Отже спроби реформ у сільському господарстві були приречені. Залишалась недотор­канною колгоспно-радгоспна система, більше того, вона спрямовувалась на суто адміністративно-бюрократачні ме­тоди керівництва. Підсобні господарства колгоспників ста­ли об'єктом адміністративного тиску, розмір їх зменшував­ся. Як і раніше, найдрібніші питання сільськогосподарсько­го виробництва вирішувались у центрі, ініціатива на місцях була нульовою. Проведення реформ такими методами і за таких умов було авантюрою, яка дорого обійшлася не тіль­ки Україні, а й самому Хрущову.

4. Зміни в соціальній сфері

Зрозуміло, що реформаторські нововведення не обминули і соціальний бік соціалістичного життя.

З середини 50-х років заробітна плата стала провідною формою підвищення добробуту. Середньомісячна грошова заробітна плата усіх категорій робітників і службовців за 50-ті роки зросла на 25,3%, 60— 80-ті роки — у 3,2 раза і в 1990 р. становила 248,4 крб. Мінімум заробітної плати досяг 60 крб. Поступово ліквідовувався розрив у рівнях оплати низько- та високооплачуваних працівників. Це стримувало професійне зростання робітників, інженерно-технічних працівників, не стимулювало трудову діяльність. У 1965 р. скоротився робочий день. Фабрики та заводи перейшли на п'ятиденний робочий тиждень. Збільшилися відпустки вагітним жінкам до і після пологів.

Доходи колгоспників від громадського та особистого господарства збільшилися в 1951—1955 рр. на 50 %. З введенням у 1956 р. щомісячного авансування грошова оплата праці колгоспників поступово ставала переважаючою. У 1960 р. її середньомісячний розмір становив 24,3 крб., або близько 45 % загальної оплати трудодня. У липні 1964 р. було прийнято закон про пенсії і допомогу членам колгоспів. Мінімальний розмір пенсії встановлювався в розмірі 12 крб. на місяць. У 1966 р. була введена гарантована грошова оплата їх праці. Протягом 1965—1990 рр. оплата праці у колгоспах і радгоспах зростала більш швидкими темпами, ніж робітників і службовців, і досягла відповідно 220,4 і 265,8 крб. Зріс річний доход сімей від особистого підсобного господарства. В 1990р. у робітників і службовців він становив 2,5% сукупного доходу (155 крб.), v колгоспників — 28,8 % (1880крб.).

Певне значення для піднесення добробуту населення мало скасування або зменшення податків, погашення державних позик (тимчасово припинено у 1958 р. і відновлено у 1974 р.).

Зростала роль суспільних фондів споживання. Так, у 1963 р. у СРСР вони становили 17 % національного доходу, у 1990 р. — 82 %. За їх рахунок забезпечувалися безплатне навчання, охорона здоров'я. Раціональнішою стала структура споживання. Однак видатки на харчування були високими: 47,4 % заробітної плати робітника промисловості⁶. Виплати і допомоги залишалися низькими — 717 крб. на рік на душу населення.

Урбанізація посилила житлову кризу. В 1954 р. було прийнято рішення про будівництво індустріальними методами на основі серійного виробництва. Зросла площа введених в дію житлових будинків. Люди почали переселятися з "комуналок". Зменшилася гострота житлової проблеми. Проте рівень забезпеченості населення житлом був низьким. На 1 січня 1959 р. на одну людину припадало в середньому 6,35 м² житлової площі. Будівництво за типовими проектами призводило до одноманітності міст і селищ. Протягом 60 - 80-х років житлова проблема загострилася, кількість введених в дію житлових будинків і квартир (377—388 на 1000 чол. населення) за 80-ті роки практично не зростала.

Значну увагу приділяли поліпшенню водопостачання, побутовому споживанню газу. Велося будівництво метрополітенів. У побуті з'явилися наручні годинники, фотоапарати, радіоприймачі, телевізори, швейні та пральні машини, холодильники. У структурі споживання населення зростала частка непродовольчих товарів.

Проте у цілому рівень життя в Україні підвищувався повільно. Виробництво споживчих товарів не забезпечувало потреб населення і компенсувалося імпортом. Відставав від потреб населення розвиток сфери послуг, торгівлі, громадського харчування.

Висновки

Соціально-економічний розвиток України у 50-60рр. відбувався за складних умов. Пошуки спроб удосконалення управління розвитком господарства не завжди давали бажані результати, оскільки реформи часто недоходили до трудових колективів. Водночас перехід від галузевої до територіальної системи управління став однією з найраціональніших реорганізацій тих часів і відповідав інтересам України, що позитивно позначилось на розвиткові її індустріального потенціалу. Проте ці нововведення не були доповнені госпрозрахунком, розширенням сфер товарно-грошових відносин, самостійністю підприємств, утвердженням економічного суверенітету республіки.

За всіх позитивних змін в аграрному комплексі України в 50 – на початку 60-х рр. далися взнаки посилення адміністративного тиску на село, непродуманність багатьох рішень, необгрунтовані реорганізації колгоспів, обмеження рідсобного господарства, порушення агротехніки. Україна була використана як “експерементальний майданчик”.

Низькою була матеріальна зацікавленість робітників та колгоспників в результатах своєї праці. Рівень життя народу знижувався, загострювалися соціальні суперечності. Спроби правителів реанімувати економіку України не дали позитивних наслідків.

Отже , “відлига” торкалася тільки окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що відбувалися сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін зрештою призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватись у свою протилежність. До тогож межі “відлиги” були занадто вузькими аби довести реформи до логічного кінця і докорінним чином оздоровити суспілство.

Список використаної літератури

1. Україна: Історія: Субтельний Орест: Посібник/Орест Субтельний – К.: Либідь, 1993. - 720с.

2. Історія господарства: Україна і світ: Підручник/ Б.Д. Лановик,; за ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вища шк., 1995. – 480с.

3. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства: Навчальний посібник для вузів/Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко та ін.; за ред. Б.Д. Лановика. – К.: Генеза, 1994р. – 368с.

4. Історія України: Нове бачення: У 2т./О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.С. Котляр та ін.; під ред. В.А. Смолія. – К.: Україна, 1995 – 350с.

1 Ці та інші дані до розділу були взяті у 1.

2 “Місництво” – неефективне економічне рішення для забезпечення своїх потреб.

3 Дані до розділу взяті у 2. і 3.

4 Дані з 2. та 4.

5 Всі дані до розділу взяті з 2., 3. та 4.

6 Дані взяті із 2.

12

Характеристики

Список файлов реферата