55827 (670993), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Важлива роль в індустріальному комплексі належала машино­будуванню та металообробці, середньорічні темпи зростання яких становили у 50-х роках 16,5 %. Зменшення їх частки в галузевій структурі промисловості пояснювалося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статистиці не показували. За цей час було створено понад 17 тис. зразків нових типів машин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екска­ваторів, магістральних тепловозів, електровозів, трансформаторів, автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів, магнітофонів, мотовелосипедів, холодильників, пральних машин, пилососів. До середини 60-х років було освоєно виробництво синтетичних алмазів, великовантажних машин, автобусів власної конструкції, малолітражок, авторефрижераторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких траулерів, літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпро­петровський важких пресів, Кременчуцький і Запорізький автомобільний, Львівський телевізорний, Сумський електронних мікроскопів, Київський електронно-обчислювальних машин, Хмельницький трансформаторних підстанцій. Україна займала провідне місце у СРСР за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише за 1960 —1965 рр. було побудовано 22 заводи. На 1965 р. було понад 1 тис. машинобудівних підприємств, на яких працювало більш як 25 % зайнятих у промисловості.

Прискореними темпами розвивалася хімічна промисловість (16,7 % середньорічних у 1960—1965рр.). Побудовано Лисичанський хімічний комбінат, Сумський суперфосфатний завод, Роздольський сірчаний комбінат, Дніпропетровський шинний, Черкаський штучного волокна. Однак асортимент хімічної продукції залишався практично незмінним (мінеральні добрива, сірчана кислота, сода, хімічні волокна). Повільно розвивалося виробництво полімерних матеріалів.

Значно зросла і зміцніла промисловість будівельних матеріалів. Було освоєно виробництво нових марок цементу "700" і "800", керамічних труб , опор для ліній електропередач, стінових панелей. Створена нова галузь — великопанельне домобудування.

Змінилася географія промисловості. З'явилися нові промислові центри: Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква, Чернівці, Львів. Зменшилася частка Донецько-придніпровського, зросла — Південно-Західного і Південного економічних районів. Їх співвідношення у 1965 р. становило відповідно 60,7 / 27,4 / 11,9 %. Продовжувалася індустріалізація шести західних областей, де протягом 50-х років випуск промислової продукції збільшився втричі. У 1965 р. ці області давали 8,9 % валової промислової продукції республіки (за вартістю). ' В 1950—1965 рр. у господарство України було вкладено 74,4 млрд крб. Державні кошти становили близько 70 %, підприємств — 10, колгоспів — 12, населення — 8 %. Структура розподілу інвестицій залишалася непродуктивною. На обладнання спрямовувалося у 50-х роках лише 20—30 %, у першій половині 60-х років — 28 % всіх капіталовкладень, решта — на будівельно-монтажні роботи. За сферами господарства капітальні вкладення розподілялися так: матеріальне виробництво — 67,5 %, з них: промисловість — 39,3, сільське господарство —16, будівельна індустрія — 2,4, транспорт і зв'язок — 9,8; нематеріальне виробництво — 32,5 %, з них: житло — 19,1, торгівля, освіта, наука, охорона здоров'я та ін. — 13,4 %⁴.

Значного розвитку набув паливно-енергетичний комплекс. Приділялась належна увага наймолодшій галузі промисловості - газовій. В основному видобування природного газу зосередилось в Івано-Франківській і Львівській областях. У цілому по Україні в 1958р. видобували близько 9,5 млрд. м³, газу, тобто майже в 7 разів більше, ніж у 1950 р.

Зростання видобутку природного газу сприяло розширенню мережі газопроводів. Введено в дію магістралі: Шебелинка - Харків, Дніпропетровськ - Запоріжжя, Новомосковськ - Полтава; Угорське - Івано-Франківськ, Львів - Чернівці та ін. Проте багато газу було відправлено за межі України після будівництва газопроводів Шебе­линка - Білгород - Брянськ - Москва; Дашава - Мінськ - Вільнюс -Рига, Дашава - Ленінград.

Протягом 1951-1958 рр. здійснювалося будівництво електростанцій У 1955 р. дала струм Каховська гідроелектростанція, через рік стала до ладу Теребле-Ріцька ГЕС у Закарпатті та інші.

Питома вага України у загальносоюзному виробництві 1958 р. зросла до 18,8 проти 16,1% у 1950р. Рівень використання електро-енергії у промисловості й будівництві в 1958 р. порівняно з 1950 р. збільшився в 2,9 раза і на транспорті - 2,3 раза.

Інтенсивно розгортався видобуток нафти й газу, питома вага яких у паливному балансі республіки сягнула 27% у 1965 р. проти 9% у 1958 р. Освоювалися нові родовища у Львівській, Івано-Франківській, Чернігівській, Полтавській і Сумській областях. У 1962 р. була пущена перша черга магістрального нафтопроводу “Дружба”, який поставляв нафту з України до Польщі, НДР, Чехословаччини та Угорщини. Видобуток газу протягом 1959-1965 рр. зріс більш ніж у 4 рази.

Вугільна промисловість, насамперед Донбасу, забезпечуваля якісним твердим паливом потреби господарства й населення України та інших республік. За 1959-1965 рр. в Україні було введено в дію 46 нових і реконструйовано 33 діючі шахти. Покращилося їх технічне оснащення.

Електроенергетика посідала чільне місце в індустріальному балансі республіки. Протягом семирічки було завершено споруд­ження Кременчуцької і Дніпродзержинської ГЕС, введено в експлуатацію чергу Київської гідроелектростанції, збудовано Зміївську ДРЕС та ін. електростанції.

Споруджувалися доменні й мартенівські печі, вводились у дію прокатні й трубні стани. Протягом 1955 р. у республіці було виплавлено понад 22 млн. т чавуну, 24 млн. т сталі, а в 1965 р. -відповідно 32,6 і близько 3 7 млн. т. Розвивалась кольорова металургія. Зростав випуск алюмінію, цинку, магнію, титану, ртуті, було освоєно виробництво кристалічного кремнію і германію.

Розвивався й удосконалювався транспорт. Зростала роль пере­везень України у зовнішньоторговельних й економічних зв'язках колишнього СРСР. Через Україну йшла продукція у 81 країну. Транспорт дав 30 млн. крб. надпланових прибутків.

На залізницях з'явилися більш економічні електровози й теп­ловози: якщо на початку 1959 р. тільки 2,5 % вантажообігу в республіці припадало на електровози та тепловози, то наприкінці -вже 85 %. Відтак підвищилася швидкість руху поїздів, прискорився обіг вагонів, зекономлено мільйони тонн вугілля, зменшились експлуатаційні витрати. Було електрифіковано ряд залізниць, зок­рема важливу магістраль Донбас-Карпати.

Досягли успіху працівники морського транспорту. Вантажообіг тільки Чорноморського пароплавства зріс у 4,6 раза і перевищував 60 % морського вантажообігу колишнього Радянсько­го Союзу. На морські лінії вирушали сучасні великовантажні судна та першокласні пасажирські лайнери, що здійснювали перевезення в 70 країн світу.

Укрупнювались і переводилися на господарський розрахунок автогосподарства. Застосування великовагових автопоїздів сприяло поліпшенню використання машин і централізації перевезень. З початку 1962 р. на масових рейсах в обласних центрах і великих містах застосовувалося лінійне програмування з допомогою обчис­лювальних машин, що давало змогу значно скоротити холості пробіги. Методичне керівництво цією роботою здійснював Інститут кібернетики АН України.

Відбулася реконструкція повітряного транспорту. У 1959-1965 рр. протяжність авіаліній України подвоїлась.

Наслідками розвитку промисловості цього періоду для України були:

• зміцнення промислового потенціалу республіки;

• якість продукції залишалась низькою;

• погіршення екологічної ситуації;

• уповільнення інтеграції української промисловості в загальносоюзницький господарський комплекс.

Отже, хоч хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, гідне подиву зростання валового національ- і ного продукту СРСР, що аж до 70-х років перевищував і показники Сполучених Штатів Америки, сприяло піднесенню життєвого рівня й різко контрастувало з періодом сталінського правління. Так, на Україні між 1951 і 1958 рр. прибутки середнього робітника зросли на 230%. Найбільше підвищення прибутків відносно інших категорій населення отримав стражденний колгоспник. Інакше кажучи, за Сталіна рівень особистого споживання зростав щороку на 1 %, а за Хрущова — на 4%.

3. Розвиток сільського господарства

У період “колективного керівництва” в Кремлі точилися гострі дебати про те, в якій формі і в якому напрямі і належить проводити економічні реформи. Але існувала і загальна згода, що хронічним недоліком радянської економіки є сільське господарство. На це вказувала проста статистика: між 1949 і 1952 рр. обсяг продукції промисловості зріс на 230%, а сільського господарства — лише на 10%. Ця статистика була для радянського керівництва не лише соромом, а й істотною економічною, політичною та іде­ологічною вадою. Низька продуктивність сільського гос­подарства означала нестачу продуктів, що, звісно, викликало сумніви (як у самій країні, так і за кордоном) у перевагах радянської системи. Тому, вирішивши, що роки, проведені на Україні, зробили його спеціалістом із сільського господарства, Хрущов удався до широких заходів для покращення ситуації на селі. Для України, житниці Радянського Союзу, його заходи мали особливе значення, оскільки вже вкотре Україна мала слугувати майданчиком сільськогосподарського експериментаторства.

Загальновідомим проектом Хрущова було підняття цілини, що передбачало освоєння для подальшої культивації близько 16 млн га незайманих земель Казахстану і Сибіру. Розпочатий у 1954 р. проект мав на увазі і використання величезних людських і матеріальних ресурсів, і велику частину цих витрат мала взяти на себе Україна. До 1956 р. звідси на цілину було перекинуто тисячі тракторів і 80 тис. досвідчених сільськогосподарських робітників. Багато з них оселилися там назавжди. Водночас кожної весни на сезонні роботи добровільно їхали з України сотні тисяч студентів. Хоч ця програма дала неоднозначні результати, вона, цілком очевидно, вичерпувала з України ресурси й по­слаблювала сільськогосподарське виробництво республіки.

Інший експеримент передбачав несподіваний перехід до вирощування величезної кількості кукурудзи на загальній площі 28 мли га по всьому Радянському Союзові. За америка­нською моделлю її мали використовувати як корми для збільшення продукції виснаженого тваринництва. Через кілька років Кремль наказав колгоспникам перейти на нову систему сівозміни. Як завжди, більшу частину тягаря цих складних і дорогих нововведень несла Україна.

Підтримкою на Україні користувалася реформа (власне, саме українці були ініціаторами її), що стосувалася машинно-трактор­них станцій. Але невдовзі через постійні сутички між МТС і колгоспами навколо того, як обробляти землю, українці переконали уряд ліквідувати МТС, а техніку продати колгоспам. До того ж при проведенні реорганізацй МТС мали місце й певні труднощі.

Економічно міцні господарства розраховувалися за техніку відразу. Для слабких колгоспів одноразові великі фінансові витрати були надто обтяжливими. Це викликало у них значні економічні труд­нощі, знизило оплату праці.Погіршилася ремонтна база. Не було в достатній кількості запасних частин до тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин. Як наслідок техніка простоювала (невідремонтована), а борги колгоспів росли.

Технічний прогрес потребував висококваліфікованих і технічно вправних фахівців, яких дуже не вистачало в українському селі. В 1953 р. з 15 тис. голів колгоспів на Україні менш як 500 мали вищу й неповну вищу освіту. Для поліпшення ситуації з міст на роботу в колгоспах залучали досвідчених інженерів і техніків. Відстаючі колгоспи прикріплялися до промис лових шефських підприємств, які забезпечували технічну допомогу. В результаті на селі з'явилася нова соціальна група “сільськогосподарських технократів”. Тим часом уряд підняв кол­госпникам заробітну плату, й розрив, що існував до цього між промисловими та сільськогосподарськими робітниками, почав повільно звужуватися.

У наступні роки держава вживала заходів до покращання економіки колгоспів і радгоспів. У 1961 р. були знижені в середнь­ому на 40 % ціни на сільськогосподарські машини та заласні частини до них, пальне й автомобілі. Колгоспи дістали пільги з прибуткового податку від реалізації громадського тваринництва. В 1962 р. для колгоспів було знижено ціни на будівельні матеріали, метал і металоконструкції, водночас підвищено державні закупівельні ціни на молоко, молочні продукти, худобу і птицю в середньому на 35 %.

Усе це сприяло нагромадженню коштів, та все ж не покривало всіх видатків колгоспів.

Слабким місцем у керівництві колгоспами та радгоспами було й те, що не всюди додержувався науковий підхід до розвитку різних галузей сільського господарства.

Важливе значення для дальшого розвитку сільського господар­ства мала електрифікація і механізація громадського виробництва. В Україні у 1959-1965 рр. збільшився парк основних видів техніки та сільськогосподарських машин. Проте, кількість таких важливих машин, як зернозбиральні комбайни, зменшилась загалом на 10,6 %, а в колгоспах - на 20,7 %⁵. Причиною такого становища стали прорахунки, допущені при плануванні виробництва сільськогосподарської техніки. Так, у 1959-1963 рр. через суб'єктивний підхід до цього важливого питання безпідставно було розширено випуск окремих видів машин. Тому утворилися лишки машин для вирощування і збирання кукурудзи, гороху, а тракторів для міжрядного обробітку, зернових сівалок, культиваторів не вистачало. До того ж колгоспи використали значні суми на придбання техніки в попередні роки і мали обмаль коштів, щоб купувати нові машини.

У 1960-1964 рр. темпи піднесення врожайності основних сільськогосподарських культур значно уповільнилися. Подібне становище склалося і в тваринництві. Середньомісячний приріст сільськогосподарської продукції в Україні дорівнював лише 2,4 %.

Причини полягали у певних прорахунках планування вироб- , ництва зернових культур, структур посівних площ. Зокрема, зменшилися площі озимої пшениці з 37,5 млн. га у 1958 р. до 5,2 млн. га в 1963 р, тобто на 31 %, більш ніж утроє скоротились і посіви ярої. Зменшилися посіви інших зернових, а також кукурудзи на зерно. Господарства не постачалися необхідною кількістю мінеральних добрив, недостатньо вносили в грунт органічні добрива, не мали в належній кількості техніки. На посушливому півдні України не вистачало вологи, тим часом тут були майже ліквідовані чисті пари. Колгоспи та радгоспи одержували плани вирощування культур і намічену врожайність згори. При цьому не враховувались реальні можливості їх здійснення та господарська доцільність.

Характеристики

Список файлов реферата