53812 (669088), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Вибори народних депутатів СРСР відбувалися в умовах загос­трення політичної боротьби. Перед виборами демократам вдалося вивести із складу ЦК КПРС за станом здоров'я, у зв'язку з досяг­ненням пенсійного віку кілька десятків брежнєвських ветеранів. Після цього були проведені вибори кандидатів до Верховної Ради від громадських організацій, в тому числі 100 чоловік від КПРС, дещо менше — від комсомолу, профспілок, творчих спілок, вете­ранських організацій та ін.[14;58] Своєрідним фільтром для "ненадійних" кандидатів мали стати окружні збори (проміжний етап у висуванні кандидатів у народні депутати), на яких більшість складали люди, підібрані партапаратом. Слід, однак, зауважити, що при загальному консервативному характері складу народних депутатів СРСР серед них виявилося чимало політиків, які виступали за радикалізацію реформ.

На І з'їзді народних депутатів СРСР, який розпочав свою роботу 25 травня 1989 p., розгорнулася запекла боротьба думок, не раз виникали протистояння, емоційні вибухи, давалася взнаки від­сутність парламентських традицій. На з'їзді були сформульовані різні підходи щодо характеру, темпів і цілей "перебудовчого" про­цесу, виникли перші ознаки майбутньої багатопартійності. У своїх виступах учасники з'їзду ставили найгостріші питання, з якими зіткнулося суспільство: політичні, економічні, соціальні, екологіч­ні, духовні. Уже з самого початку роботи з'їзду стали створюватися депутатські групи, які з багатьох проблем дотримувалися проти­лежних позицій. Першою заявила про себе міжрегіональна депу­татська група, яка виступала з позицій радикального прискорення політичних і економічних реформ. Діяльність групи, критична спрямованість виступів її лідерів поставили її в становище фактич­ної парламентської опозиції.

У Верховній Раді СРСР формувалися й інші групи, що об'єд­нали депутатів за політичними або професійними інтересами. Найчисельніша з них — група "Союз", в центрі діяльності якої була підтримка єдності всіх республік СРСР. При цьому "союзники" для забезпечення такої єдності не виключали введення надзвичайного стану, заборону нових політичних партій, використання збройних сил в деяких районах країни.

Спочатку М. Горбачов був обраний Головою президії Верхов­ної Ради СРСР — органу, до складу якого увійшли головним чином депутати помірковано-консервативних поглядів. На початковому етапі демократизації, ліквідації пережитків тоталітаризму найваж­ливішим завданням був реальний розподіл партійних і державних органів. Під час роботи І з'їзду народних депутатів СРСР виявило­ся, що від колишньої одностайності не залишилося й сліду. На з'їздах народних депутатів, сесіях Верховної Ради СРСР її Голова був змушений усе більше виконувати функції спікера (тобто веду­чого), який виявляє позиції депутатських груп, узгоджує їх. Це значною мірою обмежувало можливість його самостійних дій. Але оскільки М.Горбачов був одночасно генсеком ЦК КПРС, він неми­нуче був змушений рахуватися із значною частиною партійного апарату, який не сприймав нововведень останніх років.

Слід було зміцнити інститути державної влади. В засобах масової інформації почала обговорюватися ідея про введення поса­ди президента. Проте у 1989 p. ця пропозиція ще не сприймалася як така, що може бути здійсненою найближчим часом. На думку частини членів політбюро ЦК КПРС, більшості народних депутатів, президентство несумісне з принципом організації держави на базі Рад, з їх поєднанням законодавчої і виконавчої влади та принципом колективного керівництва. Але після того, як М. Горбачов підтри­мав ідею президентства, його вчорашні опоненти зняли свої пропо­зиції. Значною мірою це пояснювалося тим, що були вирішені два питання: про спосіб обрання президента і про кандидатуру на цей пост. В країнах з президентською формою правління президент традиційно обирається громадянами, які мають право голосу. Саме такий порядок спочатку і був запропонований для включення в Конституцію СРСР. Однак напередодні III з'їзду народних депута­тів СРСР (березень 1990 p.) була підготовлена пропозиція, щоб саме з'їзд, здійснивши зміни в Конституції, зробив виняток для першого президента і обрав його безпосередньо на з'їзді. Тоді будь-яких сумнівів щодо персональної кандидатури (М. Горбачова) не було.[5;141]

Проти такої схеми виборів президента виступали, з одного боку, радикальні демократи, котрі вважали, що М. Горбачов скон­центрував у своїх руках занадто велику владу, а з іншого — старі партійно-комуністичні структури, які цю владу втрачали, тим біль­ше, що вибори в органи влади союзних республік у ряді випадків уже не дали цим структурам "контрольного пакету".

Політичні процеси, які відбувалися в центрі, неминуче впли­вали й на політичний розвиток України. В реформі політичної системи велику роль відіграв політичний плюралізм, який набув розвитку ще до заборони компартії.

З метою активізації реформістських демократичних процесів в Україні у вересні 1989 р. за ініціативою Київської організації Спілки письменників та Інституту літератури АН УРСР утворено масову суспільно-політичну організацію — Народний Рух України за перебу­дову (НРУ), який протягом короткого часу набув авторитету у значної кількості людей. Головою НРУ було обрано відомого поета І.Драча.

У березні 1990 р. на засіданні Великої Ради Руху було повідо­млено про створення ініціативного комітету Демократичної партії України (ДПУ). У прийнятому маніфесті проголошувалося, що головною метою ДПУ є побудова незалежної "Самостійної Собор­ної Української Держави". Будь-яка форма федеративного устрою в рамках СРСР відкидалася. На установчому з'їзді ДПУ, який відбувся 15—16 грудня 1990 p., були прийняті програмні принципи та статут, обрані її керівні органи. Головою партії на альтернативній основі був обраний колишній політв'язень Ю.Бадзьо. Парламент­ським лідером став відомий поет Д.Павличко. За два тижні раніш у Києві відбувся установчий з'їзд Партії демократичного відродження України (ПДВУ), яка була утворена на базі демократичної плат­форми в Компартії України. Більшість членів ПДВУ склали колишні комуністи, що вийшли з лав К.ПРС після її XXVIII з'їзду. ПДВУ проголосила курс на відстоювання пріоритету загальнолюдських цінностей, захист прав й свобод людини, викриття тоталітаризму. У червні 1991 p. відбувся II з'їзд ПДВУ. Партія виступила ініціато­ром проведення (січень 1992 p.) установчих зборів, на яких було проголошено утворення об'єднання "Нова Україна".[4;341]

Відродження незалежної демократичної правової Української держави було також проголошено головною метою Української народно-демократичної партії (УНДП), установчий з'їзд якої відбувся 16—17 червня 1990 р. УНДП вважала незаконною союзну угоду 1922 p.

Українська національна партія (УНП) розпочала свою діяль­ність з жовтня 1989 p. Під егідою УНП організована молодіжна структура "Січ". УНП не визнавала існуючу тоді державність в Україні, домагалася демократії й плюралізму, приватної власності, скасування договору про створення СРСР та Конституції УРСР, виведення "окупаційних збройних сил" з усіх українських земель.

У листопаді 1990 p. відбувся установчий з'їзд Ліберально-демо­кратичної партії України (ЛДПУ). Свою головну мету ліберали вба­чають у забезпеченні прав та свобод людини, захисті особи й сім'ї як вищих цінностей суспільства, рішучому повороті до роздержавлення засобів виробництва. Партія виступила за створення вільної та неза­лежної Української держави, яка лише за результатами референдуму може укласти конфедеративний договір з іншими республіками. Поряд з ЛДПУ заявила про себе Ліберальна партія України (ЛПУ), в лавах якої об'єдналися переважно підприємці.

Установчий з'їзд Народної партії України (НПУ) відбувся у вересні 1990 р. НПУ проголосила своєю метою побудову мирним шляхом самостійної парламентської республіки, досягнення соціа­льної справедливості, втілення в життя принципу: "Кожна людина має право на щастя".

У травні 1990 p. відбувся установчий з'їзд Об'єднаної соціал-демократичної партії України. На думку ініціаторів з'їзду, слово "об'єднана" в назві партії мало підкреслити, що вона прагне поєд­нати традиції західної і східноукраїнської соціал-демократії, що партія матиме федеративну побудову. Проте результатом з'їзду, внаслідок розколу, стало проголошення двох партій — Соціал-демократичної партії України (СДПУ) та Об'єднаної соціал-демократичної партії України (ОСДПУ).

У жовтні 1989 p. відбувся Всеукраїнський з'їзд екологічної асоціації "Зелений світ". Через кілька місяців розгорнула свою робо­ту ініціативна група по створенню "партії зелених" України. Устано­вчий з'їзд партії працював 28—30 вересня 1990 p. Метою "зелених" є духовне й фізичне відродження українського народу, забезпечення йому права на життя в екологічно чистому середовищі.

Голосно заявила про себе Українська республіканська партія (УРП) на чолі з Л.Лук'яненком, відомим політв'язнем, народним депутатом України. Основи УРП заклала Українська Гельсінська спілка. Головною метою УРП є створення "Української Незалежної Соборної держави". Серед засобів, якими партія намагається до­сягти поставленої мети, є не тільки парламентські, а й позапарла­ментські — бойкотування рішень уряду, організація страйків та акцій громадської непокори.

У червні 1990 p. була створена Українська селянське-демокра­тична партія (УСДП). В її програмних документах підкреслюється, що вона покликана організувати потужний механізм захисту соціаль­но-політичних інтересів селянства, сприяти поглибленню прогре­сивних процесів відродження селянського господарства. УСДП вис­тупає за побудову незалежної самостійної Української народної дер­жави, де загальнолюдські цінності переважатимуть над класовими.

У квітні 1990 р. у Львові на базі Українського християнсько-де­мократичного фронту організовано Українську християнсько-демок­ратичну партію (УХДП). її основна мета — проголошення утворення демократичної Української держави європейського взірця.

7 серпня 1990 p. заявив про себе ініціативний комітет зі створення Партії слов'янського відродження (ПСВ). Своєю най­першою метою партія проголосила досягнення повної державної незалежності України. Перспективна ж мета ПСВ — утворення міжнародної організації слов'янських держав, побудова "спільного слов'янського дому".

У жовтні 1991 p. відбувся установчий з'їзд Соціалістичної партії України (СПУ). З'їзд проголосив, що СПУ "сповідуватиме ідею побудови справедливого соціалістичного суспільства, в якому праця й талант людини будуть оцінкою і мірилом її добробуту та суспільного авторитету". СПУ виступає за національне відроджен­ня, за суверенну Україну, в економічній сфері — за пріоритет суспільних форм власності. Лідером СПУ став народний депутат України О. Мороз.

Поряд з цими партіями заявили про себе Українська християнська партія жінок. Українська націонал-ліберальна партія, пар­тія "Третя республіка" та ін.

У вересні 1990 р. в Києві відбувся установчий з'їзд Селянської спілки України. Ця самоврядовна, масова громадсько-політична ор­ганізація об'єднує на добровільних засадах представників усіх верств селянства, працівників народної освіти, науки й культури, охорони здоров'я й побуту. Головною метою спілки є захист інтересів селянства, піднесення його добробуту, культурно-освітнього й духовного рівня, забезпечення пріоритетності соціального розвитку села. На базі спілки у січні 1992 p. була створена Селянська партія України.

Набували розвитку й робітничі організації: Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих (ВОСТ), Українське товариство робітників (УТР), Вільні профспілки трудящих, Регіональний союз страйкових комітетів Донбасу та ін.

Виникли організації й національних меншостей, які компакт­но проживають у республіці. Найбільш активно проявили себе Організація кримськотатарського національного руху та Націона­льний рух кримськотатарського народу. Вони виступають за утво­рення в Криму національної автономії.

Самодіяльні угруповання, громадсько-політичні організації та рухи активно створювалися молоддю України. Перш за все слід відзначити Спілку незалежної української молоді. Українську сту­дентську спілку, Студентське братство.

3. Наслідки перебудови.

3.1. Завершення перебудови.

Горбачовське керівництво початок перебудову з лібералізації політичного життя і мобілізації широких мас для участі в політику. Однак, офіційна риторика викривала не політичну систему як таку, а лише окреме її скривлення і прославляла демократію як невід'ємний (ленінський) її елемент, відроджений після приходу до влади Горбачова. Іншими словами, “теоретична основа” перебудова мала на меті не стільки зменшення, скільки на ділі посилення легітимності колишньої системи.

Політична система не могла бути одночасно і реформована в демократію, і збережена в обновленому, лише частково демократичному, ніж колись, вигляді. Як відомо, ця система споконвічно ґрунтувалася на прямо протилежних принципах.

Розпад колишньої системи був неминучий, тому що при збереженні основ старої системи так звана демократизація старих владних інститутів зводилася усього лише до заміни зовні новими, але авторитарними інститутами. Демократичний горбачовський режим так і не зміг перебороти внутрішній конфлікт з основами колишньої політичної системи яка збереглась, і дозволити потрійне протиріччя перебудови: між дійсною ціллю, активною демократичною риторикою й авторитарними тенденціями системи.

Усе сказане ні в якому разі не применшує значення того, що відбулось. Велич і одночасно трагізм перебудови будуть згодом адекватно оцінені. Однак сьогодні у твердих рамках політологічного аналізу приходиться констатувати саме очевидне. У кінцевому рахунку це була ще одна чергова спроба мобілізаційного ривка, що здійснювалася незвичайними, а тому неефективними методами. Ціллю була мобілізація системи. У підсумку система поборола діючий режим.

3.2. Підсумки перебудови.

До кінця 1991 року ми мали гібрид бюрократичного й економічного ринку (переважав перший), мали майже закінчений (саме за рахунок принципової юридичної невизначеності у відношенні формальних прав власності) номенклатурний капіталізму. Панувала ідеальна для бюрократичного капіталізму форма – «лжедержавна» форма діяльності приватного капіталу. У політичній сфері - гібрид радянської і президентської форм правління, республіка посткомуністична і переддемократична.[13;23]

Тепер торкнемося питання, безпосередньо зв'язаного з економічними підсумками перебудовами і тією економічною обстановкою, що була безпосередньо після неї.

Характеристики

Список файлов реферата