referat (668702), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Отже, в розвитку культури відбувались суперечливі процеси : хоч і зроблено преші кроки десталінізації, але зберігався контроль режиму над культурним життям.

1. Дисидентський рух – зародження в кінці 1950-тих. Основні центри – Москва, Ленінград, Україна. Вимагали: а) законність-конституційність; б) справедливість; в) мирні форми боротьби; г)дотримання прав людини. Критикували: а) радянський устрій, але в рамках ідеології Маркса-Енгельса; б) політику 30-40-вих, репресії; в) бюрократизм, безгосподарність, безправ’я; г) “рабство” селян, незадовільну діяльність профспілок.

Отже, відбувається зароджнення дисидентського руху, поширення його ідей, діяльність його найактивніших членів.

Основні тенденції соціально-економічного розвитку :

1. Запровадження економічних реформ :

1) реформа управління економікою – 10. 07. 1957 – сторення раднаргоспів, ліквідація 10 галузевих міністерств. Суть – децентралізація управління економікою. Зменшення чисельності центральної бюрократії, але збільшення – на перифірії. Хрущов все ж таки не утримався від централізації і створив республіканські ради народного господарства (1962) і Вищу раду народного господарства у Москві (1963). Відбувалось також укрунпення раднаргоспів, створювались державні (галузеві) комітети для проведення єдиної технічної політики. ПОЗИТИВНІ наслідки реформи : а) можливість керувати узгоджено всіма галузями; б) раціональне використання місцевих ресурсів; в) краще забезпечення місцевих економічних інтересів; г) зменшення нераціональних вантажоперевезень; д) склались умови для переходу на госпрозрахунок. НЕГАТИВНІ наслідки реформи : а) збільшення управлінського апарату; б) порушення зв’язків між підприємствами по країні; в) зберігся командний механізм; г) відсутність єдиної технічної політики в межах конкретної галузі; д) складнощі з галузевим плануванням і управлінням промисловістю ; е) поява “місництва” (перевага місцевих інтересів над загальними). Наслідки “г” і “д” подолані. Реформа була корисною, бо сприяла розвитку місцевої економіки, але вона була неперспетивною в умовах тоталітарної держави. Незважаючи на реформу, зберіглась адміністративно-командна система в управлінні народним господарством.

1. Реформи в сільському господарстві – почались ще до Хрущова. Влітку 1953 – зниження податків на сільські господарства, анульовано борги сільським господарствам. З вересня 1953 – за Хрущова : збільшено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, авансування праці колгоспників – зарплата, колгоспники стали отримувати пенсії, паспоритзація сіл – все це – стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції.

Основні програми реформування сільського господарства :

а) передача колгоспам техніки МТС (з 1958) – раціонально, але негативно, бо у колгоспників не було матеріальної бази для прийому техніки та механізатори до колгоспів на пішли, бо там була мала порівняно з містом зарплатня, на колгоспи повісили нові борги за техніку ;

б) освоєння цілини ( з 1954) – старі сільськогосподарські райони недоотримували капіталовкладень, а на нових місцях (36 млн га) за 5 років – ерозія грунтів – різкий спад виробництва – негативна ;

в) “кукурудзяна епопея” (з 1959) – після візиту Хрущова до США – кукурудзою засіяли 18 млн га (збільшили посіви в 2 рази), а врожайність зросла в 1,3 рази – абсолютно негативна реформа, що призвела до кризи в сільському господарстві. В 1963 – голод – уряд вимушений купувати зерно за кордоном ;

г) “Догоним и перегоним Америку по производству мяса и молока на душу населения” – також негативна реформа, бо мала місце, наприклад, Рязанська афера – коли молочних корів пустили під ніж - на м’ясо.

На початку 2-ої половини 50-тих років рівень приросту валової сільськогосподарської продукції становив 7,6 % на рік, а на початку 60-тих – 11 % за семирічку (1959 – 1965).

1. Грошова реформа (1961) – грощі, що перебували у заощаджненнях, зменшили свою реальну вартість в 10 разів – держава обікрала народ.

2. Економічна дискусія – з 1961 р. – з приводу модифікації системи управління народним господарством – основний вчений – Ліберман (з Харківського Інституту).

3. Високий рівень розвитку промисловості – головним чином це пов’язано з децентралізацією управління промисловістю. VI-та п’ятирічка (1956 - 1960) була зупинена, бо ще в 1958 році стало ясно, що вона провалена. Сплановано семирічку (1959 – 1965) – приріст валової промислової продукції заплановано на 80 %, а вийшло на 84 % - перевиконано план. Але : протягом 1951-55 рр. Промисловий потенціал зріс на 91,4 %, а протягом 1961-65 – на 53 %. Отже, припинилась сталінська надіндустріалізація. У розвитку промисловості 1961-65 рр.( приріст валового продукту промисловості – 53 %) : відставали – паливна (30 %), чорна металургія (40 %), легка промисловість (20 %) ; середніми темпами розвивалась харчова – на 50 % ; швидкими темпами – машинобудування (85 %) та енергетика (80 %) ; надшвидкими темпами розввивалась хімічна промисловість (120 %), що обумовлено потребою хімізації сільськогосподарського виробництва.

Відбувалось впровадження результатів НТР у промислове виробництво, що мало підвищити рівень продуктивності праці, але диретори підприємств на місцях, які не звикли до нецентралізованих методів управління виробництвом, не поспішали модернізувати виробництво на своїх підприємствах.

Причини високого рівня розвитку промисловості :

а) впровадження результатів НТР у виробництво (наприклад, освоєння космосу, атомна енергетика, хімізація, інші новітні технології ;

б) не вичерпались можливості екстенсивного розвитку промисловості – переорієнтація напрямку капіталовкладень за Урал, в Казахстан, на Сибір – на спорудження нових промислових гігантів ;

в) розширення моральних стимулів праці – програма “комуністичне ставлення до праці”.

Отже, промисловий потенціал зростав досить швидкими темпами, інтеграція економіки республік в загальносоюзний комплекс уповільнилась, зацікавленість робітників у праці збільшилась, АЛЕ якість продукції залишалась низькою та відбувалось погіршення екологічного стану (наприклад, створення каскаду ГЕС на Дніпрі, хімізація чи ерозія грунтів).

1. Кризові явища в сільському господарстві - в сільському господарстві кризові тенденції стали намічатись ще з кінця 50-тих років, коли врожай з цілини зменшився в кілька разів. Це призвело до того, що стали зникати неперспективні села, колгоспи укрупнялись і сільське господарство знову стало найслабшою ланкою радянської економіки.

2. Покращення РЖН – по-перше, Хрущов був “романтиком” і вірив, що систему можна зберігти шляхом покращення РЖН, по-друге, СРСР став більш “відкритим” і в підвищенні РЖН виникла потреба.

Причини підвищення РЖН :

а) зміна ставлення керівництва до народу ;

б) розвиток народного господарства давав гроші для соціальної сфери ;

в) народне господарство вже було відбудоване.

Позитивні зміни у РЖН :

а) скорочення робочого тижня до 5 днів, в деяких галузях промисловості (наприклад, у важкій) – скорочення робочого дня до 6 годин ;

б) доходи населення за рік зростають в 4 рази ;

в) поява товарів тривалого використання, що стають доступними для населення ;

г) масове житлове будівництво – 18 млн людей покращили житлові умови ;

д) позитивні зміни на селі – паспортизація, збільшення зарплати в 4 рази, впровадження пенсій для колгоспників ;

е) збільшення пенсій на 80 % ;

є) кількісні зміни в системі медичного обслуговування.

ОТЖЕ, внаслідок хрущовських реформ у народному господарстві рівень приросту валової продукції залишився високим, рівень життя народу покращився, але зміни у сільському господарстві призвели до негативних наслідків.

Україна.

Україна ЗАЛИШАЛАСЬ ПРОВІНЦІЄЮ СОЮЗУ, тому майже всі тенденції, характерні для СРСР, були характерні й для України, в той же час в Україні не могло бути нічого оригінального, відмінного від созного. Тому особливості розвитку України в даному аспекті можна розглядати як частину цілого, частину особливостей розвитку (основних тенденцій) СРСР. Отже, ще раз повернусь до основних тенденцій періоду для СРСР, щоб виокремити особливості цих тенденцій для України.

1. Десталінізація – в Україну повернулось найбільше репресованих (до 300 тис. чол.) у процентному відношенні кількості населення, але реабілітація українців, ув’язнених за “націоналізм”, не відбувалась.

2. Запровадження політичних реформ у сукупності з введенням нових методів внутрішньопартійної боротьби дозволило Комуністичній партії України (далі – КПУ) активніше боротись за владу в КПРС, збільшити свій вплив там. Причиною було те, що українці були особисто віддані Хрущову, який був першим секретарем ЦК КПУ 11 років ( з перервою). По-перше, відбувалась “українізація” керівництва КПУ – і Кириченко, і Підгорний, і Шелест були українцями. По-друге, відбувалось переміщення українських керівних кадрів до Москви : Кириченко і Підгорний стали секретарями ЦК КПРС, Семичасний – головою КДБ СРСР, Полянський – членом Політбюро ЦК, Малиновський – членом Політбюро ЦК і Міністром оборони СРСР. По-третє, українці підтримали Хрущова у 1957 році. По-четверте, знімали Хрущова також переважно українські кадри (Брєжнєв, Семичасний, підгорний та інші). Отже, КПУ відігравала все більшу роль у боротьбі за владу в КПРС та СРСР. Україна вийшла на становище “другої серед рівних”(О. Субтельний).

3. У зовнішній політиці Україна не проводила самостійних дій, а деякі форми економічного співробітництва були невигідними для неї. Українські делегації брали участь лише у міжнародних конференціях, не вступаючи у двосторонні контакти. Україна була представленою у бл. 30 міжнародних організаціях, відкрила постійне представництво в ООН у 1957 році. Але у своїй діяльності українські делегації завжди керувались настановами з Москви, тобто, Україна йшла у руслі союзної дипломатії.

4. У розвитку культури України значну роль відігравали “шістдесятники”: Виноградський, Вінграновський, Гуцало, Драч, Іваничук, Костенко, Калинець, Коротич, Павличко, Симоненко. В їхній творчості були присутні і національні мотиви, що ставало додатковою підставою для ведення справ проти них. Українські дисиденти були найактивнішими дисидентами в СРСР. Крім всього, вони критикували також :

1. національне гноблення українців, геноцид, гальмування української культури ;

2. відсутність суверенітету України ;

3. становище української мови ;

4. економічну експлуатацію України (якої, по суті, не було – з огляду на єдність економіки СРСР ).

Провідні українські дисиденти : академік Юхновський, комсомолець Литвин, Чорновіл (комуніст), викладачі вузів Осадчий, Іващенко, Мороз, вчителі Масютко, Озерний, вчені Дзюба, Бадзьо, Мартиненко, Лук’яненко і Кадиба (“група юристів”).

Проти них – репресії, суди, арешти, були випадки самогубства.

Дисидентський рух в Україні був дуже потужним (у порівнянні з союзним).

1. Економічні реформи проводились в Україні абсолютно так само, як і в СРСР, реформи в сільському господарстві “забрали” 100 тис. чол. і значну частину капіталовкладень на користь цілини або кукурудзи. Значно погіршилась екологічна ситуація, були затоплені плавні Дніпра. Рівень промислового виробництва так само залишався високим, РЖН так само покращувався. Українська бюрократія, що керувала економікою, так само отримала більше прав, як і всі у Союзі. Україна була експериментальним майданчиком для впровадження нових економічних реформ. Тобто, в економічному відношенні Україна була звичайним регіоном СРСР – частиною єдиного загальногосподарського комплексу.

Не дивлячись на деякі позитивні зрушення, Україна залишається провінцією СРСР у політичному, економічному та культурному аспектах.

ОТЖЕ, зроблено перші кроки десталінізації політичного життя, почався перехід від тоталітарного до авторитарного режиму. Були проведені політичні та економічні реформи : політичні були невдалими та неперспективними, а внаслідок економічних - рівень приросту валової продукції залишився високим, рівень життя народу покращився, але зміни у сільському господарстві призвели до негативних наслідків. Україна ж, як і раніше, залишалась провінцією СРСР.

Характеристики

Список файлов реферата