42510 (662109), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У тоталітарному соціалістичному суспільстві всупереч проголошеній рівноправності мов мав місце у надзвичайно широких масштабах лінгвоцид. Починаючи з 30-х років, закріплюється тенденція до усунення національних мов із суспільного вжитку на всьому геополітичному просторі СРСР. Проводиться тоталітарна русифікація всіх народів. Спочатку насильно вводиться алфавіт на російській основі в усіх республіках (за винятком прибалтійських, Грузії та Вірменії). Далі для виправдання русифікаторської політики розроблено відповідну ідеологію. Замість скомпрометованого царського «общерусский язык» вводяться такі поняття, як добровільно вибраний народами Союзу «язык межнационального общения», який одночасно є «языком мира и дружбы». Згодом обґрунтовується теорія виникнення в СРСР нової наднаціональної спільності людей – «радянський народ», головною ознакою якого є спільна мова, російська. І, нарешті доводилося, що нація і національна мова – категорії історичні, які після побудови комунізму зникнуть. Залишиться одна-єдина мова комуністичного суспільства, і нею буде російська, бо це мова найпрогресивнішої в світі ідеології. А поки що потрібно прагнути до ще більшого злиття націй і переходу всіх на єдину мову. Російська мова насильно вводилася в навчальні заклади всіх республік, навіть у дитячі садки. Всіляко заохочувалося переведення навчальних закладів із національною мовою викладання на російську мову. Низкою партійних та урядових постанов русифікацію підтримували матеріально: для вивчення російської мови в республіках класи поділяли на групи, а вчителі російської мови отримували 30-відсоткову надбавку до зарплатні (це ж було і в царській Росії, тільки тоді одверто наголошувалося, що надбавка саме «за обрусение края»).

У другому випадку основним у формуванні мови є змішування, схрещення різних мов. [1, ст. 21–22]

В основу літературної мови, як правило, лягав якийсь один діалект (говірка Іль-де-Франс лягла в основу французької мови, лондонський діалект – в основу англійської, кастильське наріччя – в основу іспанської, київсько-полтавський діалект – в основу української). Інші діалекти є суттєвим джерелом збагачення національної літературної мови.

Отже, розвиток мови загалом супроводжується постійними змінами. Змінюється її звукова, лексична, морфологічна системи.

Розвивається мова за своїми законами і усі зміни у ній зумовлені двома основними чинниками (зовнішніми і внутрішніми), які мають об’єктивний характер, тобто не залежать від волі людей. Деякі причини зміни лексики у мові дійсно може контролювати весь народ загалом і кожен із нас особисто як, скажімо, використання жаргонних діалектизмів умовленні, різноманітних запозичень, підлаштованих під зручність української вимови та традиційність граматики тощо або русизмів, що нині є дуже характерним для нашого повсякденного спілкування. Подекуди ми вже так звикли до русизмів, що інколи навіть не можемо пригадати та відтворити український еквівалент, та коли ж відповідник потрібного слова стає нам відомий, цілком імовірно, що він нас дуже здивує, оскільки може виявитися дуже далеким від російського слова.

Тож, давайте будемо берегти наймилозвучнішу у світі мову та не дамо їй втратити свою самобутність та неповторність. Адже, як мова не може існувати без свого носія, так і народ без мови – вже не народ.

Характеристики

Список файлов реферата