42200 (661986)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Зміст

Вступ

1. Семантика як розділ мовознавчої науки

2. Семантичні засоби комічного в художньому тексті

3. Мовна гра та гумор у рекламному тексті

4. Літературні цитати та ремінісценції на газетних шпальтах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Слова в мові існують не ізольовано. Вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми. Кожне слово в своїй мікросистемі має певне місце, і його значеннєвість визначається цим місцем, бо семантичний зміст слова зу­мовлений відношеннями, які формуються в сітці проти­ставлень даного слова іншим словам цієї ж мікросистеми. Лексико-семантична система є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не пору­шувала системності, що необхідно для постійної комуні­кативної придатності.

Будь-яка зміна в лексичному складі мови позначаєть­ся на системних відношеннях. Нерідко трапляються ви­падки, коли слово, набуваючи нового значення, впливає на появу подібних значень у всіх інших семантичне по-в’язаних із ним слів. Іншими словами, відбувається се­мантичне "зараження" слів певної мікросистеми, внаслі­док чого у системних об'єднаннях виникає паралелізм зна­чень, а нерідко й форм. Так, зокрема, коли якесь із слів, що позначало температуру, стало використовуватися для позначення почуттів, то згодом цей семантичний процес охопив усю лексико-семантичну групу: теплі стосунки, гаряче серце, палке кохання, вогонь душі, любові жару хо­лодний погляд, в його голосі чувся лід, Вони зійшлися: тьма і промінь. Пісні і проза, лід і пломінь" (О. Пушкін у перекладі М. Рильського). Пор. ще назви музичних інстру­ментів і назви виконавців на цих інструментах: Він в ор­кестрі перша скрипка. Валторна, дайте звук Контра­бас, вас зовсім не чути, деякі з лексико-семантичних об'єднань мають дуже, чітку, строгу системну організацію. Так, скажімо, дієслова, що означають переміщення (рух) — це струнка систе­ма, елементи якої розрізняються за трьома ознаками:

1) спосіб руху (йти, їхати, плисти, летіти тощо); 2) ха­рактер руху — самостійний, незалежний і несамостійний, залежний (йти, їхати і везти, нести, тягти тощо); 3) на­прямок руху (в'їхати, заїхати, з'їхати, виїхати, від'їха­ти тощо).

Системність лексичного складу зумовлена не тільки комунікативними потребами (при формуванні фрази мо­вець спершу згадує лексико-семантичне об'єднання, а вже потім відшукує в ньому необхідне йому найточніше сло­во), а й системністю об'єктивного світу, який відображений у лексиці.

Як будь-яка система, лексико-семантична система ба­зується на відношеннях. Як і в фонології, тут відношення бувають парадигматичними й синтагматичними.

Парадигматичні відношення — це відношення між слова­ми на основі спільності або протилежності їх значень. Зокрема, тут можна виділити: 1) відношення смислової подібності (синонімія); 2) відношення смислового проти­ставлення (антонімія); 3) відношення смислового вклю­чення (гіпонімія); 4) відношення супідрядності (наприк­лад: ялина, сосна, кедр, береза, дуб, вільха, осика, клен, явір перебувають між собою в сурядних відношеннях і в підрядному відношенні щодо гіпероніма дерево) і партитивності, тобто цілого та його частини (сосна — шишка, людина — рука, кінь — грива, лисиця — хвіст).

Найбільшими парадигматичними об'єднаннями є лексико-семантичні поля.

Лексико-семантичне поле — сукупність парадигматичне пов'яза-них лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ.

Як приклад можна назвати такі лексико-семантичні поля: поле спорідненості, поле переміщення (руху), поле розумової діяльності (мислення), темпоральне (часове) по­ле, метеорологічне (погодне), поле сприймання, поле тем­ператури тощо.

Кожне поле має у своєму складі спільну (інтегральну) ознаку, яка об'єднує всі одиниці поля. Така ознака нази­вається архісемою і виражається лексемою з узагальне­ним значенням. Щодо названих вище полів такими озна­ками є спорідненість, мислення, темпоральність (час), погода, сприймання, температура. Кожна окрема одиниця лексико-семантичного поля повинна відрізнятися від інших одиниць цього ж поля хоча б однією диференційною ознакою. Наприклад, йти і їхати різняться диференційною ознакою спосіб руху, йти й ходити — озна­кою односпрямованість-різноспрямованість, йти й біг­ти — ознакою інтенсивність тощо.

Лексико-семантичні поля не є ізольованими об'єднаннями. Вони пов'язані між собою. Одним із засобів міжпольових зв'язків е багатозначні слова, які окремими своїми значеннями належать до різних полів. Так, скажімо, слово година значеннями "час, пора", "60 хвилин" належить до темпорального лексико-семантичного поля, а значенням "гарна сонячна погода" — до метеорологічно­го поля, слово підійти одним значенням належить до лек­сико-семантичного поля переміщення, а іншим — до поля розумової діяльності (підійти до висновку); уже згадувані слова теплий, холодний, гарячий тощо одними значення­ми належать до поля температури, а іншими — до поля почуттів. Таким чином, лексико-семантичні поля перети­наються. Зв'язок між полями забезпечує безперервність семантичного простору, об'єднує всі поля в одну лексико-семантичну систему мови.

Лексико-семантичне поле має ієрархічну будову. Воно складається з лексико-семантичних груп, а лексико-семантичні групи з менших за обсягом мікросистем — си­нонімічних рядів, антонімічних пар, гіперогіпонімів, кон-версивів тощо. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виділяються лексико-семантичні гру­пи назв точних і неточних часових відрізків, а в межах цих лексико-семантичних груп виділяються мінімальні се­мантичні об'єднання: синонімічні ряди (час, пора, день, доба), антонімічні пари (день — ніч, літо — зима, віч­ність — мить). Найпоширенішими в лексико-семантичній системі є гіперо-гіпонімічні (родо-видові) відношення (тюльпан, гвоздика^ гладіолус, ромашка ... — квітщ кві­ти, кущі, дерева... —рослинщ січень, лютий, березень... — місяці, хвилини, години, дні, місяці, роки ... — час). Вони притаманні всім пластам лексики і є найважливішими чин­никами, які об'єднують і структурують лексико-семантичну систему.

Між значеннями слова та його сполучуваністю існує тісний зв'язок. Значенням слова зумовлюється його спо­лучуваність, а розширення чи зміна сполучуваності слова (вживання слова в незвичайних контекстах) призводить до зміни його значення. Так, зокрема, вважають, що рос. слово продати мало значення "передати", але оскільки воно часто вживалося в словосполученнях і фразах типу продати Христа, Іуда зрадив Ісуса, то згодом набуло значення "зрадити".

Як і лексична парадигматика, лексична синтагматика є специфічною для кожної мови. Пор.: укр. насипати борщу — рос. налить борща, укр. брати участь — рос. принимать участие; укр. дуже добре — болг. много доб­ре.

Через стійкість опозицій між словами, стійкість по­лів, сполучуваності слів, іншими словами через стійкість парадигматики і синтагматики, лексико-семантична сис­тема кожної мови є унікальною, неповторною. Вона відо­бражає національний менталітет, глибокі традиції куль­тури і сама стає фактом духовної культури народу. Виби­раючи слова в процесі комунікації, мовець свідомо чи ми­мовільно враховує їх парадигматичні й синтагматичні зв'язки, які є в його мовній свідомості.

Як бачимо, семантична наука водночас і складна (мова постійно змінюється), і цікава (слова набувають в прцесі розвитку мови нових значень).

Актуальність даної роботи полягає в тому, що ми спробуємо дослідити сематику не просто окремих слів чи речень, а комічних засобів сучасної української мови. Тобто метою роботи є встановлення семантики комічних засобів на різних рівнях: на рівні морфем, слів, граматичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних словосполучень, синтаксичних словосполучень і конструкцій, речень та ширших елементів тексту.

Об’єктом дослідження є художні тексти І.П.Котляревського, Л.І.Глібова, П.П.Глазового, рекламні тексти, а також живе мовлення.

2. Семантика як розділ мовознавчої науки

В даній роботі ми будемо маніпулювати такими ключовими термінами як семантика і комічне. Для цього необхідно звернутися до науки.

СЕМАНТИКА (франц. semantigue — наука про зміст, від грец. — який має значен­ня, означає) — 1) план змісту в мові, що складається із значень мовних одиниць різних рівнів (морфем, слів, грамататичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних сло­восполучень, синтаксичних словосполучень і конс­трукцій, речень та ширших елементів тексту) і категорій; 2) значення мовної одиниці; 3) роз­діл мовознавства, що вивчає план змісту в мові, значення мовних одиниць; семасіологія; 4) у семіотиці - один з основних аспектів знака (від­ношення знака до позначуваного об'єкта - на відміну від синтактики і прагматики) і, відпо­відно, один з основних розділів семіотики як науки. Термін запровадив наприкінці 19 ст. французький учений М. Бреаль.

За рівнем мови розрізняють лексичну, фразеологічну, граматичну (морфемну, морфологічну, синтаксичну семантику і семантику тексту), словотвірну семантику. На фонетичному рівні, який не має плану змісту, деяку подобу семантики можна вбачати в явищі звукового символізму.

Опрацювання проблем значення мовних одиниць розпочалося ще з античних часів, але відбу­валося протягом тривалого часу в рамках лек-сикографії (з практичних потреб пояснення окремих слів та перекладу), філософії, логіки, а з 19 ст. і психології (природа слова як назви, зв'язок мови, мислення і дійсності), граматики (ви­ділення лексико-граматичних категорій слів та їхніх синтаксичних функцій), риторики (синонімія, анто­німія та ін. групування слів, переносне значення сло­ва, його тип і шляхи розвитку, тропи і фігури мови). З розвитком порівняльно-історичного мовознавс­тва стають на наукову основу етимологічного досліджен­ня. З формуванням у надрах компаративісти­ки в 30-60-х рр. 19 ст. в працях В. Гумбольдта, Г. Штейнталя психологічного напряму розпочинається становлення семантики як окремого мовознавчого розділу: з роз­межуванням логічних і власне мовних категорій, з увагою до мови як форми вираження «духу народу» та її впливу на людську свідомість, до внутрішньої форми слова і внутрішнього плану мови в цілому, з розумінням мови як динам. і змінно­го явища. У вітчизняному мовознавстві 2-ї пол. 19 ст. ці ідеї, а також теорія лексичного значення, концеп­ція слова як знаряддя естетичної, та магічної функ­цій мови, природа та історичний розвиток граматичних значень і категорій, особливо дієслівних та іменних, первинність одиниць синтаксису що­до одиниць морфології найповніше втілилися в працях О. Потебні. Остаточно семантика як окремий роз­діл мовознавства сформувалася в ост. чверті 19 ст. (Г. Пауль у Німеччині, М. Бреаль у Франції, М. Покровський у Росії та ін.). Спо­чатку це була лексична семантика, зорієнтована в загальних рам­ках молодограматизму на аспект семантичного роз­витку слів. Основна увага приділялася причинам і типам зміни значення слів і встановленню на цій основі «семантичних законів» (за аналогією до «звукових законів»). Наприкінці 19 - в 1-й третині 20 ст. формується розуміння слова як частини певної лексико-семантичної системи — «поля» (М. Покровський, нім. дослідники). Проте системно-структурний підхід до мовних явищ, який став застосовуватися з 2-ї чверті 20 ст. при дослідженні фонології і граматики, не відразу поширився на лексичну семантику. По-перше, цей принцип спочатку передбачав тільки план син­хронії, тоді як семантика лишалася в основному галуз­зю історичної лексикології. По-друге, він передба­чає закритість і стабільність мовних систем та відносно невелику кількість їхніх компонентів, тоді як лексика є відкритою системою: а) її стан найбільшою мірою порівняно з іншими мовними рівнями зумовлюється впливом позамовних чинників, тоді як для оптимальної системи визначальними мають бути внутрішні фактори; б) кількість лексичних одиниць — як одиниць з індивідуальними значеннями, на відміну від категоріальних граматичних значень,— не піддається обліку не тільки в межах певної мови, а й у більшості лексико-семантичних об'єднань; в) лексика постійно перебуває в стані плин­ності та змін як кількісних, так і якісних.

У 20—50-х рр. у галузі лексичної семантики найбільш плідно розвивалися теорія «поняттєвих» та «се­мантичних» полів (Й. Трір, Л. Вайсгербер, Г. Іпсен, В. Порциг та ін., переважно в Німеччині), теорія ідеографічного опису («семантичне картогра­фування») лексики (Ф. Дорнзайф, К.-Д. Бак, X. Касарес). З 50-х рр. на матеріалі кількох замкнених і виразно структурованих лексичних груп з невеликою кількіс­тю компонентів розвивається метод компонен­тного аналізу, який став одним з мостів між цим і наступним етапами в розвитку семантики.[16,с.530].

Але нас буде більше цікавити не історія семантики, а сучасний стан цієї науки та її проблеми. До проблем і напрямів сучасної семантики належать: 1)у лексичній семантиці – слово як основна мовна одиниця, слово як знак, характер його мотивованості, природа лексичного значення та їх типологія, його структура (як набору сем), номінація, зміни значення, полісемія, лексико-семантична структура мови і різні типи семантичного групування лексичних одиниць, лексична сполучуваність і контекст, асоціативні норми слів певної мови; 2)у фразеологічній семантиці – природа фразеологічного значення, його типи за ступенем семантичної цілісності; 3)у граматичній семантиці – слово як граматична одиниця, граматичне значення і способи його вираження, співвідношення логічних і граматичних категорій, виражені та невиражені (приховані) граматичні категорії, групування лексики за частинами мови тощо [16,с.530].

Як бачимо саме ці проблеми будуть цікавити й нас у даній роботі.

Особливістю буде те, що наша увага має бути сконцентрована на семантичних засобах комічного, для чого необхідно визначити це поняття.

Як тлумачить літературознавчий словник, комічне (грецьк. komikos – смішний) – категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення. Ті суспільні явища, які втрачають свою доцільність, необхідність, але претендують на історичне буття, вагомість, вартісність, прагнуть видати себе не тим, чим вони є насправді, стають об’єктом комічного висміювання. Дослідники комічного (Аристотель, Т.Гоббс, Г.-В.Ф. Гегель, М.Чернишевський, А.Бергсон, Б.Борев, Б.Мінчин) встановили ряд об’єктивних передумов і суб’єктивних якостей людей, взаємодія яких необхідна для виникнення комічного ставлення.

По-перше, комічне стосується тільки гуманітарної сфери, суспільних явищ, а неживі предмети можуть лише опосередковано втягуватися в комічне ставлення людини до людей чи суспільних явищ.

По-друге, суб’єкт комічного ставлення має відчувати свою перевагу над об’єктом висміювання і бути в цілковитій безпеці (страх за життя, як правило, виключає почуття комізму).

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата