41648 (661690)
Текст из файла
План
1. Лексика і лексикологія
1.1. Слово як одиниця мови
1.2. Виникнення слів.
1.3. Лексема і словоформа.
1.4. Природа лексичного значення слова.
2. Фразеологізми як особливий вид лексики
2.1. Походження фразеологізмів
1. Лексика і лексикологія
Лексика (грец. lexikos «словниковий») — це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожній із них присвоюємо назву-замінник. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією.
Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Лексикою називають також певну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна і т. д. Найбільше багатство кожного суспільства — його мова, а в мові — її словниковий склад. Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. В українській мові лише загальних назв (разом із термінами) кількасот тисяч. А якщо врахувати й те, що багато слів мають не одне, а кілька значень, то стане зрозумілим, наскільки неосяжна лексика високорозвиненої мови. («А мова — як море», — сказав письменник С. Плачинда, маючи на увазі лексику.)
З розвитком знань про світ мова невпинно зростає. До речі більшість слів у мові становлять спеціальні слова, пов'язані з різними галузями знань, культури, виробництва тощо, і приблизно десята частина — це загальновживані слова.
Словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношенні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання. Слова якнайтісніше пов'язані з позамовною дійсністю, складові частини якої вони позначають і на зміни в якій оперативно реагують, відбиваючи широкий соціально-історичний досвід носіїв мови. І тому лексична система є найрухливішою, наймобільнішою складовою частиною мови: у ній постійно виникають нові слова, нові значення в існуючих словах, а окремі слова стають застарілими, рідковживаними, а то й зовсім забуваються, залишаючись тільки в писемних пам'ятках. Коли ми говоримо про те, що мова пов'язує минулі покоління із сучасними, зберігає й передає минулий досвід, то маємо на увазі насамперед слова, лексику.
Багата, розвинена лексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окремого індивіда, що володіє цим багатством.
Розділ мовознавства, який вивчає лексику мови, називається лексикологією. Лексика може вивчатися: з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, походження, системи (власне лексикологія); з погляду значення слів, природи і типів цих значень (семасіологія); з погляду походження слів, змін у їхньому значенні й звуковому оформленні, їх зв'язків з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею (етимологія).
Окремо розглядаються власні назви людей та місцевостей їхнє походження й первісне значення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення (фразеологія). Це менш важливе значення для функціонування мови має теорія й практика укладання словників (лексикографія).
Основний предмет лексикологічних досліджень — слова та фразеологічні одиниці.
1.1. Слово як одиниця мови
Слово — центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення).
Задовільного, логічно бездоганного визначення слова мовознавча наука ще не має, хоча мовці завжди чітко відчувають і виділяють у мовленні окремі слова. Це зумовлено тим, що, ло-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а по-друге — визначення, яке підходить для однієї мови, часто не придатне для іншої.
Найбільш точно й стисло окреслив слово французький мовознавець А. Мейє (1866—1936): «Слово — це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню». Проте навіть це визначення далеко не досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і від словосполучення, з іншого; не враховано існування в мові багатозначних слів.
Певне значення (зміст, поняття) властиве не тільки слову, а й морфемі (наприклад, у слові безхмарний реальне значення мають і префікс без-, що вказує на відсутність чогось, і корінь -хмар-) та фразеологічному словосполученню (пекти раків, передати куті меду, мати олію в голові), яке складається з двох і більше слів. Є багатозначні слова (голова на плечах, голова колони, голова зборів). є слова, зокрема займенники (він, такий, стільки), які не мають самостійного лексичного значення набувають його тільки в контексті. Отже, значення не є Означальним для слова, хоч і обов'язковим.
Не можна вважати визначальною рисою слова і його цільноформленість (непроникність). Наприклад, дієслово читати в складеній формі майбутнього часу (буду читати, читати (буду) виступає в розчленованому вигляді. Складена форма вищого ступеня порівняння прикметників може виражатися двома частинами: більш поміркований, менш придатний.
Основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, — це наявність у ньому певного граматичного значення. Наприклад, наведена вище форма буду читати — дійсний спосіб, майбутній час, перша особа однини. Граматичне значення має і прислівник швидко (належить до певної частини мови), і прийменник над (крім того, що належить до певної частини мови, ще й вимагає після себе орудного або знахідного відмінка). А в нерозкладному фразеологічному словосполученні гнути кирпу, що передає одне значення «зазнаватися», граматичні значення має кожне слово (гнути — дієслово, неозначена форма і т. д.; кирпу — іменник, жіночий рід і т. д.). Поза контекстом займенник він не має лексичного значення, а граматичні значення має: займенник, чоловічий рід, називний відмінок, однина.
Отже, слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речення.
Якщо розглядати слово з погляду психології, то це — мінімальний звуковий (чи графічний) подразник, який викликає у свідомості людини певне уявлення — реальний або нереальний образ. Наприклад, словосполучення книжка на столі і книжка під столом викликають у свідомості різні уявлення, бо в них такими мінімальними подразниками виступають, крім іменників книжка і стіл, що повторюються в обох висловах, два різні прийменники на і під. Саме вони й визначають різницю в значенні обох словосполучень, і це дає підставу сприймати їх як окремі слова.
1.2. Виникнення слів.
Слова виникають по-різному. Назва кенгуру, наприклад, виникла через непорозуміння. Коли англійці запитували в Австралії тубільців про назву дивовижних тварин, яких вони побачили тут уперше, ті, не знаючи англійської мови, природно відповідали: «не розумію», що для англійців звучало як «кенгуру». А такі слова, як ампер, вольт, ват, — це переведені до розряду загальних назв прізвища видатних учених.
Кілька назв створили окремі особи: слово газ придумав у XVII ст. голландський учений Ван-Гельмонт; слово ліліпут належить англійському письменникові Джонатанові Свіфту; від чеського письменника XX ст. Карела Чапека пішло слово робот; слово мрія українській мові дав Михайло Старицький (його він утворив від дієслова мріти «ледь виднітися, мерехтіти»).
Однак подібні випадки найменувань поодинокі, нетипові. Звичайно ж назви виникають стихійно.
Люди виділяють у предметі якусь суттєву для них у цей час ознаку і роблять її представником усього предмета. Як писав О. Потебня, «слово виражає не весь зміст поняття, а одну з ознак, саме ту, яка видається народному поглядові найважливішою». Наприклад, колись учні писали на окремих аркушах паперу, але хтось здогадався зшити їх — і за цією ознакою предмет дістав назву зошит. Тепер аркуші скріплюють металевими скобками або склеюють, проте назва залишається незмінною — зошит.
Яку ознаку той чи інший народ покладе в основу назви, залежить і від його фантазії, і від особливостей світосприймання. Ту саму комаху українці назвали досить ніжно коник (мабуть, тому, шо скаче), французи — la sauterelle (букв.: «скакунка»; означає також «сарана»); англійці — grasshopper (букв.: «трав'яний стрибунець»); росіяни — кузнечик («малий коваль» — за звуком).
Ознака предмета, покладена в основу його назви, називається внутрішньою формою слова. Внутрішня форма передається за допомогою морфем (коренів, суфіксів, префіксів). Внутрішня форма — це мотивованість назви (наприклад, місяць жовтень, бо все жовтіє; олівець, бо колись стрижень для нього виготовляли з олова). З часом слова можуть втрачати свою внутрішню форму і стають немотивованими (наприклад, тепер уже ніхто не відчуває зв'язку слова жир із жити; поліно, полин, попіл із палити тощо, хоча колись такий зв'язок був самоочевидний)
1.3. Лексема і словоформа.
Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа.
Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значеннями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття.
Словоформа — це окреме слово в певній граматичній формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лексема, але чотири різні словоформи.
1.4. Природа лексичного значення слова.
Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику. Семантика — це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем.
Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем.
Наприклад, коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо слово батон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.
У нашій свідомості існує ідеальне (не дзеркальне) відображення світу. Ми можемо уявити будь-який предмет або явище, тобто вичленувати його із суцільної картини, зосередити на ньому увагу (наприклад, яблуко). І коли з цим образом рефлекторно з'єднується звуковий комплекс (набір звуків — [йаблуко]) і цей зв'язок закріплюється в нашій свідомості, виникає слово з певним лексичним значенням. У пам'яті утворюється стійкий образ певного звукового комплексу (образ слова), який щоразу, коли його чуємо, викликає в уяві образ того самого предмета реальної дійсності.
Реальний предмет (чи явище) як об'єкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат (позначка, об раз). Сигніфікат, пов'язуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явише), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. 1 навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).
Таким чином, лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення — ідеальний зміст, а звукова форма — матеріальна оболонка.
Лексичне значення слова не мотивується його звуковою формою, як, скажімо, вміст торбини не зумовлюється її формою чи матеріалом, з якої її виготовлено (значення слова мотивується його морфемним, а не звуковим складом). Однакові за звуковим складом слова в різних мовах звичайно мають різне значення. Наприклад, латинське слово pes означає «нога», а не «пес»; німецьке слово rot означає «червоний», а не «рот». А однакові предмети (чи явища) у різних мовах називаються по-різному: в українській — стіл, у німецькій — Tisch [ti§], у французькій — table [tabl], в англійській — table [teibl] тощо.
Мотивовані природними звуками тільки звуконаслідувальні слова, і то лише частково: у різних мовах звуки навіть тієї самої тварини передаються по-різному. Українському звуконаслідувальному слову гав-гав відповідає німецьке wau-wau, англійське bow-bow, французьке gnaf-gnaf, італійське bau-bau; український півень співає кукуріку, російський — кукареку, німецький — kikeriki, французький — сосогісо, шведський — kukeliku, англійський — cock-a-doodle-doo.
На образ реального предмета (сигніфікат) можуть накладатися додаткові враження, оцінки (мовби дивимося на предмет-денотат через кольорові окуляри). Такий додаток до денотата називається конотатом (супроводом), а додаткове емоційне чи стилістичне значення слова — конотативним, тобто супровідним (на відміну від основного — денотативного). Наприклад, у слові яблучко денотативне значення — «плід яблуні» (як і в слові яблуко), конотативне — пестливе ставлення мовця до названого предмета (такого значення в слові яблуко немає).
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
