41453 (661636), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Конгрес місцевих та регіональних властей Європи є консультативним органом, який представляє місцеві та регіональні власті. Тому місцеві та регіональні власті представлені в Раді Європи окремо. Цей орган був заснований Комітетом Міністрів у 1994 році, він замінив Постійну конференцію місцевих та регіональних властей Європи.
Так як і Парламентська Асамблея Конгрес складається з 286 членів та 286 заступників, які є депутатами місцевих та регіональних органів влади, або посадовими особами, що підпорядковуються їм. Делегації держав-членів Ради Європи, повинні представляти різні типи місцевих та регіональних властей з урахуванням представлених в них різних політичних сил. Українська делегація також складається з 12 членів і 12 заступників.
Складається Конгрес з Палати Місцевих властей і Палати регіонів. Один раз на два роки він обирає свого президента та бюро. Президент обирається з числа членів однієї з палат при цьому новий президент повинен бути представником іншої палати. При Конгресі можуть створюватись спеціальні робочі (ad hoc), групи для вивчення різних спеціальних питань. Цей орган Ради Європи проводить свою пленарну сесію один раз на рік у Палаці Європи в Страсбурзі.
Щоб надати регіональним властям свободу дії, демократичні структури, а також відповідні фінансування та персонал, для забезпечення власної управлінської діяльності щоб уникати непотрібної залежності від держави, Конгрес прийняв Європейську хартію регіонального самоврядування.
Конгрес місцевих та регіональних властей взяв собі за мету забезпечити участь місцевих та регіональних властей у роботі Ради Європи, сприяти місцевій та регіональній демократії, а також посилити транскордонне і міжнародне співробітництво в Європі. Він розглядає широке коло питань, зокрема такі, як місцеве та регіональне самоврядування, розвиток міст і сіл, проблеми територіального управління, захист довкілля, культура, освіта, соціальна служба та охорона здоров`я, контролює, як держави-члени застосовують принципи місцевої демократії, що докладно викладені у Європейській хартії місцевого самоврядування.
Якщо члени цього органу дізнаються про серйозні проблеми у роботі місцевих органів самоврядування в державах, які є членами Ради Європи, то Конгрес надсилає групу доповідачів, або готує доповідь, яка стосується тієї чи іншої проблеми.
Отже, з вище викладеного можна зробити висновок, що поле діяльності Ради Європи охоплює всі найбільш важливі сфери суспільного життя, в яких вона намагається ліквідувати основну масу проблем. Тому плідна співпраця з Організацією в недалекому майбутньому приведе до посилення економічної могутності навіть слабкої в цьому плані країни. В зв`язку з цим одним з основних завдань нашої молодої держави було здійснення заходів щодо вступу до Ради Європи.
Вступ України до Ради Європи
Процес входження до Ради Європи для молодої Української держави міг реально розпочатися лише після 1 грудня 1991 року. Ще с самого початку свого самостійного існування вона намагалася самостійно формувати свій зовнішньополітичний курс. Лише підписавши Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі (лютий 1992 року), Паризьку хартію для нової Європи (червень 1992 року) і Декларацією Гельсінської зустрічі на вищому рівні "Виклик часові перемін" (липень 1992 року), Україна стала 52 повноправним членом Гельсінської родини, підтвердивши цим самим намір брати участь у загальноєвропейських інтегруючих процесах. Вже з перших років свого незалежного існування наша держава зробила рішучі кроки на зближення з європейською сім`єю.
Серед найважливіших критеріїв вироблених на грудневій (1991 року) нараді Ради Європи, для офіційного визнання світовим співтовариством нових держав, що виникли на уламках колишньої тоталітарної імперії, були:
1. Дотримання статуту ООН та зобов`язань, прийнятих згідно з Гельсінським Заключним актом та Паризькою хартією, особливо це стосується питань верховенства закон, демократії та прав людини.
2. Гарантія прав етнічних національних груп і меншин
За статутом Ради Європи кожна з європейських держав може стати членом цієї організації за умови, якщо вона дотримується принципів верховенства права, гарантує та забезпечує основні права та свободи кожної людини, яка перебуває під її юрисдикцією.
З перших років свого самостійного існування Україна прагнула до того, щоб отримати статус "повноправного" члена Ради Європи. Тому для підтримання постійних зв`язків з нею, регулярної участі у засіданнях ПАРЄ і в інших її органах, реальної підготовки до вступу в організацію були створені Робоча група Верховної Ради і Державна міжвідомча комісія з питань вступу країни до РЄ. Комісія, зокрема, слідкувала за змінами у національному законодавстві і приведенням його у відповідність до загальновизнаних європейських і світових стандартів.
Але процес інтеграції у європейську сім`ю проходив у складній внутрішній і зовнішній ситуації, адже наша держава перебувала на стадії перехідного періоду, тому для нас було практично не можливо швидко влитися в колію європейського життя. До того ж багато країн ще не звикли бачити в Україні суверенного, рівноправного партнера. До складнощів зовнішньополітичного життя додавалися ще й проблеми в середині самої країни: багато хто ще не повністю усвідомлював, що розвиток України як незалежної європейської демократичної держави - це її історичний і остаточний вибір.
Тому для республіки, яка в складі СРСР усередині 80 років займала 62 місце у списку країн-членів ООН за рівнем визнання міжнародних документів з прав людини, інтеграція в Раду Європи не могла відбуватися швидко і легко. Процес цей був надзвичайно важким і пройшов ряд етапів.
Вже після 17 днів після всенародного референдуму 1 грудня 1991 року Міністерство Закордонних справ України звернулося до Генерального секретаря Ради Європи з пропозицією провести переговори з метою визначення сфери і форм співробітництва. У відповідь на це Рада Європи запросила делегацію Верховної Ради України на чолі з тодішнім її Головою І.Плющем взяти участь у 42 спеціальній сесії Парламентської Асамблеї 1-6 лютого 1992 року у Палаці Європи в Страсбурзі (в статусі "запрошених"). Саме з цих рішучих прагнень України до об`єднання розпочався зустрічний рух. Українська делегація брала участь у спеціальних слуханнях у міжурядовому Комітеті по зв`язках з європейськими країнами - не членами Ради Європи, беручи за мету розпочати процес входження України в Парламентську Асамблею Ради Європи. Від імені Верховної Ради України І.Плющ офіційно звернувся до головуючого на Асамблеї Джефері Фінсберга з заявою про надання Україні статусу "спеціально запрошеного члена", який уже одержали деякі країни Центральної та Східної Європи.
Вже 10 березня 1992 року відбулось надзвичайне засідання Комітету Міністрів Ради Європи, на якому обговорювались питання щодо встановлення контактів Ради Європи з державами СНД, в розвитку співробітництва з цими державами. На засіданні були присутні також міністри закордонних справ країн, які знову звернулися до Ради Європи з проханням надати їм статусу "повноправного" або "спеціально запрошеного" члена. Керівник української делегації, перший заступник Міністра Закордонних справ М.Макаревич підкреслив, що "зміни в Україні створили сприятливі умови для її входження до співтовариства європейських культур на основі загальнолюдських цінностей, єдиних принципів і зобов`язань". М.Макаревич, повідомивши про готовність проведення реформ щодо проблематики прав людини підтвердив бажання України тісно взаємодіяти з усіма державами згаданої вище організації. Керівництво нашої держави також виявило бажання піддати експертизі Радою Європи проект нової Конституції, Закону "Про вибори", а також прохання надати експертної допомоги у проведенні судово-правової реформи, з питань масової інформації. Було знову підкреслено, що Україна зацікавлена у приєднані до конвенцій Ради Європи, зокрема, до найважливішої - Європейської конвенції з прав людини.
Україна вже у 1992 році одержала від Комітету Міністрів Ради Європи запрошення приєднатися до Європейської культурної конвенції, Європейської конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади 1980 року, Європейської конвенції про інформації щодо іноземного законодавства 1968 року, Часткової Угоди щодо захисту та надання допомоги у разі великих природних та технологічних катастроф, у рамках якої було розроблено міжнародний проект "Система епідеміологічного спостереження і аналізу за станом здоров`я населення, яке постраждало в результаті Чорнобильської катастрофи”.
Верховна Рада України вирішили приєднатися до цих конвенцій. Відбувалося поступове зближення України і Ради Європи. Нашу державу прийняли як асоційованого члена у комісію "За демократію через справу" ("Венеціанську комісію"), яка була створена для спостереження за виконанням правових норм, які є гарантом демократичного розвитку суспільства.
Слід відмітити, що саме в цей час Україна почала приводити своє законодавство у відповідність з міжнародними нормами і стандартами, щоправда, цей процес відбувався дуже повільно. Це пояснюється нестабільною політичною ситуацією та великою кількістю проблем які постали перед молодою державою.
Все ж у перші роки свого існування Верховна Рада України прийняла велику кількість найважливіших законів і постанов щодо прав людини, які стали основою для демократичних перетворень нашого суспільства. Зокрема Закони "Про свободу совісті і релігійних організацій", "Про громадянство України", "Про національні меншини", "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Українська держава переконала всіх, що вона має намір стати учасницею конвенції Ради Європи з широкого кола питань, приєднатися до всіх тих угод міжнародного значення, виконання яких вона ще на себе не взяла, визнати всі документи з прав людини і одержати статус повноправного члена цієї організації.
У квітні 1992 року відбувся візит української делегації юристів до Страсбурга на запрошення Генерального секретаря Катрін Лялюм`єр. Секретаріатом Ради Європи в зв`язку з цим було підготовлено спеціальний документ стосовно зв`язків з Україною - "Відносини з Україною". В цьому важливому документі містилися рекомендації що до того, щоб Комітет Міністрів Ради Європи розглянув питання про приєднання України до цілого пакету його конвенції. Комітет Міністрів мав розглянути можливість запрошення України, як спостерігача на засідання Європейського Комітету правового співробітництва, Керівного комітету з прав людини, Європейського комітету з кримінальних проблем, Керівного комітету з питань місцевої і регіональної влади.
Після цього спостерігається суттєве потепління відносин з Організацією 14 липня 1992 року Україна подала заяву про вступ до неї. Міністр закордонних справ нашої держави А.Зленко вручив керівникам Ради Європи - голові Комітету Міністрів Х.Чатіну і Генеральному секретарю К.Лялюм`єр під час їх візиту до Києва офіційний лист с проханням про прийняття України до ради Європи.
Тому вже 16 вересня 1992 року Верховній Раді України було надано статус "спеціального запрошеного гостя" Парламентської Асамблеї РЄ. Це дало змогу нашій делегації брати участь у пленарних засіданнях ПАРЄ. Цей статус стимулює продовжувати процес демократизації країни, створює умови необхідні для вступу України до РЄ як повноправного члена.
Після цього відносини з РЄ суттєво покращилися. Відбулися візити парламентських делегацій України до столиці цієї організації французького міста Страсбурга, а також відвідали Київ керівники Ради Європи, експерти і доповідачі комісії і комітетів. Обидві сторони були переконані у необхідності прискорення взаємного співробітництва у різних сферах, однак наша держава ще повністю не відповідала всім вимогам. Відзначалося, що сфера прав людини ще не відповідала положенням Європейської конвенції з прав людини. В той час Україна ще була дуже далекою від демократичної держави з дотриманням усіх прав людини і громадянина Тоді тільки Президент був обраний шляхом дійсно вільних виборів. Але Конституція ще не була прийнята, правова реформа проводилась дуже повільно, великою проблемою була міжконфесійна, українсько-російські відносини, проблеми Криму та закриття ЧАЕС також викликали занепокоєння. Було ще й багато інших проблем, які заважали розвиткові партнерства з цією інтегруючою організацією.
Але разом з цим керівники Ради Європи неодноразово висловлювали своє задоволення до того, як проходить робота українських парламентарів у комітетах і комісіях з економічних питань, сільського господарства, з юридичних питань і прав людини, а також у комісію по зв`язках з європейськими країнами - не членами РЄ. В Україні вони зустрічалися не лише з керівниками урядів і депутатами а й з лідерами різних партій, рухів представниками національних меншин та конфесій з журналістами тощо. Представники Секретаріату і ПАРЄ були запрошені на перші демократичні парламентські вибори, які з їхньої сторони були позитивно оцінені.
Все ж, на зважаючи на всі проблема, перед якими зіткнулася молода держава, та значне відставання від інших європейських держав, в Україні прослідкувалися суттєві зміни на вдосконалення законодавства, з`явилися реальні ознаки прогресу.
Дострокові парламентські вибори 1994 року, багатопартійна політична система, нові підходи до проблематики прав людини, та інші правові зміни, які відбулися в Україні відкривали реальні можливості для приєднання до Європейської конвенції з прав людини і стати повноправним членом Ради Європи.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
