30094-1 (661516), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Ідея рівності можливостей, як і ідея рівності перед Богом, не супуречить принципу свободи кожної лбдини будувати власне життя за своїм розсудом.

Третій рівень розуміння сутності рівності виражається ідеєю "рівності результатів". Йдеться про те, що всі повинні жити на одному рівні, отримувати однакові доходи, іншими словами "завершувати економічне змагання" з однаковими результатами. Проте саме таке розуміння рівності суперечить ідеї свободи.

У цьому плані можна привести цікавий приклад з казки Л.Керолла "Аліса в країні чудес". Після завершення бігу-змагань постало питання: "Хто ж переміг?" І тоді птах Додо проголошує таку фразу: "Перемогли всі! І кожен отримує нагороду". Але всі перемогти не можуть, інакше втрачається сенс змагання. Крім того, відразу ж виникає проблема - "А хто ж буде роздавати нагороду?" Роздавати нагороди буде держава (у казці нагороди роздає сама Аліса), що неминуче посилить еголітарні тенденції в розподілі і, як наслідок, звузить свободи громадян.

Ідея рівності кінцевих результатів несумісна з принципом свободи. М.Фрідмен підкреслив, що суспільство, яке станить рівність (у смислі рівності результатів) вище від свободи, втратить і рівність, і свободу. Якщо ж для досягнення рівності воно вдається до сили, то це знищить свободу, а сила, застосована спочатку в ім’я найкращих цілей, виявиться в руках людей, які використовують її в своїх власих інтересах. На протилежність цьому суспільство, яке ставить свободу понад усе, здобуде - і навіть не ставлячи перед собою це завдання - і більшу свободу, і більшу рівність [6, с.99].

Прихильники соціалістичних ідей визначають рівність як знищення експлуатації людини людиною. Однак ліквідація капіталістичної експлуатації не забезпечила в колишніх країнах соціалізму рівності і справедливості, а навпаки, з’явились нові форми несправедливості. Рівність умов існування людей навряд чи можна забезпечити на практиці. Скоріше можна прагнути досягти не абсолютно рівного, а більш справедливого і більш рівного розподілу, тобто забезпечити більшу рівність, ніж має місце зараз. Надмірної соціальної поляризації в демократичному суспільстві не повинно бути. Що ж до повної рівності (зрівнялівки), то при ній втрачаються будь-які стимули до ефективної економічної та трудової діяльності.

Рівність у бідності, до якої, як правило, прямує на практиці соціалізм, породжує ті ж утриманські домагання людей до держави. Даржава в командній економіці нездатна вирішувати проблему бідності, вона сроможна лише регламентувати бідність. У кінцевому підсумку метою досягнення соціальної справедливості має бути не відсутність у суспільстві багатих, а відсутність бідних. Якщо люди однаково бідні, то це не є вирішенням проблеми справедливості. Подолати бідність у суспільстві можна тільки за рахунок надання кожній людині реальної економічної свободи, щоб вона могла одержувати такі доходи, які б забезпечили її нормальний у цьому суспільстві рівень життя. Економічна свобода створює всі необхідні стимули до виробничої діяльності.

Двоякий соціальние ефект економічної свободи: з одного боку вона призводить до соціальної нерівності в суспільстві, але з іншого - піднімає рівень реальних доходів і рівень життя всіх індивідів.

Цього двоякого соціального ефекту не зможе досягти держава "загального добробуту". У цьому плані можна стверджувати: економічна свобода базується як на філософії нерівності, так і на ідеях рівності. Чим більше у людей економічних прав і свобод, тим більше у суспільства шансів забезпечити всім своїм членам безбідне заможне життя.

Нові критерії справедливості в ринковій економіці

Ринкова економіка зміцнює критерії соціальної справедливості. На перше місце тут виходить проблема стовення рівних можливостіе для кожної людини, реалізації її творчого і професійного потенціалу, забезпечення рівності всіх перед законом та рівності у пошуку свого місця в умовах ринку.

Людина вільно вибирає певну професію, потрібну для її здобуття оствіту, а також і сферу діяльності. Ринкове господарство засноване на свободі вибору громадян. У кінцевому випадку саме ринок відкриває для людей рівні можливості для самореалізації своїх здібностій.

Соціальна справедливість в умовах ринку, крім рівності можливостей (шансів), повинна включати й інший важливий компонент - державний соціальний захист і допомогу непрацюючим, малозабезпеченим людям, тобто державні гарантії для тих, хто за об’єктивними причинами (вік, стать, сімейні обставини тощо) випадає із рівноконкурентних умов, нездатний забезпечити собі сам гідне життя в умовах ринкової економіки. Реалізація ефективних державних соціальних програм гарантує цивілізовані умови життя для кожної людини на рівні, не нижче законодавчо встановленого прожиткового мінімуму.

Отже, у ринковій економіці державної підтримки для забезпечення достатнього рівня життя потребує лише незначна частина населення. Для працездатних же членів суспільства повинні бути створені рівні можливості для того, щоб вони могли своєю працею (або своєю власністю) заробляти необхідні доходи для повноцінного життя. У ринковому господарстві кожна людина об’єктивно поставлена в такі умови, що вона сама зобов’язана підвищувати свій добробут шляхом власної діяльності, праці і особистих доходів. Постійне прагнення досягти споживчого стандарту, що склалось в суспільстві, спонукає людину працювати краще та ефективніше.

Поліпшити своє матеріальне становище в неринковій економіці людина може тільки тоді, коли вона здобуде прихильність у вищестоячих органів влади (начальства), проявить і доведе особисту благонадійність. Як правило, умови життя індивіда певного рангу чи стану поліпшуються (або погіршуються) не залежно від його власних зусиль тільки при поліпшенні (погіршенні) економічної ситуації в усьому суспільстві. Ось чому індивід завжди приписує свої невдачі обставинам, що не залежать від нього. З цього приводу характерний діалог, який приводить Л. Мізес: "У нього (чоловіка - В.Л.) немає підстав соромитись свого жалюгідного становища. Його дружина не може дорікнути йому ні в чому. На докір "Чому ти не герцог? Будь ти герцогом, я була б герцогинею", - він заперечить їй "Народись я сином герцога, я одружився б не на тобі, а на дочці іншого герцога; в тому, що ти не герцогиня тільки твоя вина, треба було обдуманіше вибирати батьків" [7, с.175].

У ринковій економіці все виглядає інакше. Тут становище людини залежить від власних її зусиль. Кожний, чиє чистолюбство не задоволене повністю, усвідомлює, що він просто прогавив свій шанс. Подивимось, як змінюється характер діалогу за Л. Мізесом між тими самими особами: "І коли його дружина дорікає йому : "Чому ти заробляєш тільки 80 доларів за тиждень? Коли б ти був таким же спритним, як твій колишній приятель Поль, ти був би бригадиром і мені жилося б краще", і відчуває приниження [7, с.175].

Жорстокість на ринку не можна ототожнювати з несправедливістю. Справедливість ринкових відносин полягає в тому, що кожен отримує від своєї праці (діяльності) стільки, скільки вона дає для користі і добробуту суспільства та інших людей (що визначається на основі ринкового оібміну).

Ринкова система дає кожному можливість добитися свого високого соціального становища, проте цього досягають далеко не всі. Якщо рівень розвитку суспільства такий низький, що шанси на успіх мають деякі індивіди - створюється атмосфера протистояння та ворожнечі. Життя в такому суспільстві стає нестерпним, тому що більшість, якій не поталанило, відчуває себе ображеною і приниженою, стає агресивною. Ситуація суперництва всіх проти всіх - надзвичайно загрозлива для суспільства, що переходить до ринкових відносин. Лише коли більшість індивідів може досягти успіху і гідного рівня життя, ринкові відносини можна вважати цивілізованими і справедливими.

Закони ринку не є законами джунглів, адже вони регламентуються юридичними актами держави, загальнолюдськими моральними принципами і нормами життя.

Отже, критерії справедливості ринкових видносин не тотожні благодійництву і утриманству. Економіка і ринок не захищають всіх і кожного від неминучого ризику і всякого роду випадковостей, проте (і це головне), вони ставлять людину у таке становище, коли вона сама, і ніхто інший, несе повну відповідальність за свої дії і результати. Звичайно, різні люди по-різному відносяться до необхідності ризикувати. Проте для людей активних і діяльних (а саме вони становлять ядро будь-якого суспільства) злом є не ризик, а надмірна держанва регламентація їх життя.

Соціальна справедливість в умовах ринкових відносин пов’язана із скасуванням необгрунтованих привілей окремих людей та соціальних груп. Усі професії і види діяльності стають доступними всім. Економічна свобода передбачає відсутність соціальної уніфікації в суспільстві. У тих, хто сьогодні знаходиться на самому низу соціальних сходів, завжди існують шанси і персрективи піднятись вгору. Завдяки цьому майже перед кожною людиною відкриваються можливості прожити повніше і змістовніше життя. Звичайно, у бідного в порівнянні з багатим менші можливості досягнути успіху. Але суть справи не в цьому, а в самому факті, що кожна людина є господарем своєї долі. Ф. Хайєк відзначив у зв’язку з цим, що при конкуренції у людини, що починає совою кар’єру в бідності, набагато менше шансів досягти багатства, ніж у людини, що одержала у спадщину власність; проте це не тільки можливо, але більш того, конкурентний лад - єдиний, де людина залежить від самої себе, а не від милості сильних світу цього і де ніхто не може зашкодити її спробам досягти наміченої нею мети [8, с.121].

Ринкова економіка, таким чином, висуває три головні критерії соціальної справедливості:

• скасування привілей, що мали місце в командній економіці;

• затвердження нових принципів розподілу нових доходів і багатств;

• перехід до державної політики, головним завданням якої стає захист економічних прав і свобод громадян.

Реалізація соціальної справедливості в ринкових умовах

Спроба реалізувати принципи соціальної справедливості в межах командної економіки обернулась для суспільства справжньою несправедливістю. Турбота про людину нерідко тільки проголошувалася; держава забезпечувала населенню гарантовані доходи, але на низькому рівні. Мізерна платня, яку отримував працівник, морально пригнічувала його. Людина в такій ситуації втрачала надію власними силами знайти вихід із скрутного життєвого становища.

У розвинутому ринковому господарстві на основі механізму самоорганізації ринку і ефективного виробництва створюються можливості для забезпечення кожній людині нормального життя.

Ринкові відносини невіддільні від економічної свободи громадян, що відкриває умови для постійного підвищення рівня життя людей. У ринковому господарстві людина сама "турбується" про соціальну справедливість на основі власної незалежності у житті, реалізації своїх економічних прав. Людина закономірно прагне до успіху і благополуччя; досягнення цих цілей власними силами можливе лише в умовах демократії, свободи і ринку.

Реалізація принципу соціальної справедливості в ринкових умовах передбачає диференціацію доходів різних працівників, без цього неможливо створити достатньо сильні стимули до укономічної діяльності. У зв’язку з цим очевидно, що зменшення різниці в доходах пов’язане з популістськими настановами на пріоритет соціального захисту населення, негативно відбиваєтьсяна стимулюванні розвитку виробництва.

Диференціація доходів прямо випливає з ринкових відносин; величину доходів при цьому встановлює конкуренція на ринку товарів і робочої сили. Держава регулює доходи через систему оподаткування, пом’якшуючи об’єктивно неминучу нерівність в доходах. Діє "знаменита" формула: "Справедливість - через податки, ефективність - через ринок". Реальність така, що чим вищі доходи найбільш забезпечених верств населення, тим повніше можуть вирішуватись проблеми соціального захисту малоімущих груп суспільства.

Тенденція до вирівнювання доходів стає реальністю в умовах ринкового соціального господарства з сильними демократичноми традиціями, де багато в чому подолано обмеженість наявного в суспільстві фонду життєвих засобів - предметів споживання і послуг. Навпаки, в тих країнах, де проблема матеріальних ресурсів і споживчго фонду стоїть гостро, закономірною є тенденція до більшої диференціації доходів як стимулюючого фактору розвитку виробництва. Саме така тенденція характерна для нинішніх перехідних умов в Україні.

Бетран де Жювеналь виділив дві основні передумови, які визначають рівень диференціації доходів: по-перше, різниця в заробітках найбільша там, де найбільш кваліфіковані робітники не мають інших доходів, крім заробітної плати, по-друге, амплітуда доходів повинна бути максимальною там, де найбільші обсяги виробництва на душу населення. Він писав, що в багатих, передових країнах валового національного продукту з лихвою вистачає на те, щоб оплатити працю найбільше і найменше здібних і, можливо, щоб покращити положення останніх. У бідних, відсталих країнах коштів може не вистачити і на належну оплату об’єму послуг, що надаються найбільш обдарованим членам суспільства [9, с. 135].

Уявлення про соціальну справедливість як рівність в доходах більш характерне для неринкових моделей виробництва, або тих, де послаблена дія саморегюлюючих ринкових механізмів. Для умов перехідної економіки гранично допустимі відношення рівні доходів повинні бути достатньо відчутними. Тільки на цій основі можна створити необхідні стимули для розвитку національної економіки України.

Характеристики

Список файлов реферата