24943-1 (661460), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В даний час важко оцінити ефективність діяльності НАФТА, оскільки період її існування поки ще недовгий.

Інтеграційні об'єднання Латинської Америки:

“Меркосур”, “ЛАІ”.

«Меркосур» - зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн— Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку увійшла Болівія. На країни «Меркосур» припадає близько 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП «Меркосур» посідає 4-е місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення «Меркосур» були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання, а на решту (10% товарів) мита будуть зберігатися до 2001 р. У системі загальних зовнішніх тарифів членам «Меркосур» вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, а на 15% товарів тарифи повинні бути узгоджені не пізніше 2006 р.

У грудні 1995 р. «Меркосур» і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) - торгово-економічна організація, створена в 1981 р. згідно з «Договором Монтевідео-80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що діяла з 1961 р. Учасниками ЛАІ є Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається розподіл на три субрегіональні угруповання:

• договір басейну Ла-Плати;

• Андский пакт;

• Амазонський пакт.

Деякі країни є одночасно членами інших регіональних угруповань.

Система керування ЛАІ представлена вищим органом - Радою міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай).

Усередині ЛАІ зональна торгівля і регіональна інтеграція здійснюються шляхом укладення регіональних і субрегіональних, а також функціонування (двосторонніх і багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходи щодо торгівлі і митних питань.

Асоціація держав Південно-східної Азії - АСЕАН

Ця регіональна політико-економічна організація утворена в 1967 р. у складі Індонезії, Малайзії, Сингапуру, Таїланду, Філіппін. У 1984 р. в АСЕАН вступив Бруней, а в 1995 р. - В'єтнам.

Офіційними цілями АСЕАН проголошені сприяння економічному зростанню, соціальному прогресу і культурному розвитку країн-членів.

Система керування представлена вищими органами - Нарадою міністрів закордонних справ і постійним Секретаріатом АСЕАН із місцем перебування в Джакарті.

Специфіка діяльності АСЕАН визначається тим, що її учасники фактично є одночасно членами інших регіональних об'єднань, а також наявністю двосторонніх договірних зобов'язань між членами АСЕАН і США.

Слід зазначити, що АСЕАН на даний час являє собою найефективнішу структуру в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Всі 30 років існування вона достатньо успішно сприяла формуванню вільної торгівлі, хоча частка взаємної торгівлі країн-членів у загальному обсязі їхнього зовнішньоторговельного обороту не перевищує 20-22%.

Близький Схід. Організація економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЄС—ЄКО)

Прагнення до інтеграції, тісного взаємовигідного співробітництва помітне і серед арабських держав Перської затоки. З 1981 р. створена і функціонує Рада зі співробітництва арабських держав, що включає Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати й Оман («нафтова шістка»). У 1992 р. було оголошено про створення Організації економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЄС-ЄКО). Ініціаторами її створення стали Іран, Пакистан і Туреччина.

Інтеграційні об'єднання Африки: “ЄКОВАС”, “ЮДЕАК”.

Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЄКОВАС) засноване в 1975 р. Членами ЄКОВАС є:

Бенін, Буркіна-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того і Кот д'Івуар.

Економічна інтеграція в рамках ЄКОВАС розвивається за такими напрямками:

• лібералізація регіональної торгівлі;

• створення митної і валютної спілки;

• установлення вільного режиму пересування громадян і майна;

• розвиток і реалізація спільних проектів в області енергетики, гірничої промисловості і дорожнього будівництва.

У рамках ЄКОВАС створений Фонд співробітництва, компенсації та розвитку (ФККД) із штаб-квартирою в м. Ломо (Того). У функції ФККД входить, зокрема, відшкодування витрат від зниження мита в результаті створення зони вільної торгівлі; фінансування будівництва спільних об'єктів і т.п.

Наприкінці 80-х рр. торгівля між країнами ЄКОВАС складала біля 5% всього обсягу торгівлі країн угруповання, а на початку 90-х рр. - 7,7%.

Правові основи функціонування ЄКОВАС надає вищий орган співтовариства - щорічна конференція глав держав і урядів. Постійний адміністративний орган - Виконавчий секретаріат. Штаб-квартира - м. Логос (Нігерія).

Митна й економічна спілка Центральної Африки (ЮДЕАК) утворена в результаті підписання угоди про заснування організації в 1964 р. у м. Браззавіль (Конго), що набрало сили 1 січня 1966 р. Країни - члени ЮДЕАК: Габон, Камерун, Конго, ЦАР, Чад, Екваторіальна Гвінея (з грудня 1983 р.).

У рамках блоку на взаємну торгівлю припадає лише 0,9% сукупного експорту держав-членів.

Цілями ЮДЕАК проголошено:

• утворення загального ринку шляхом поступового зняття обмежень у взаємній торгівлі;

• узгодження економічних програм;

• уніфікація податкових систем;

• будівництво спільних підприємств;

• фінансова взаємодопомога і створення пільгових митних умов для країн-членів, що не мають виходу до моря (Чад, ЦАР).

У рамках ЮДЕАК функціонують такі фінансові організації, як Фонд солідарності, Банк розвитку (БДЕАС), Банк держав Центральної Африки (БЕАС).

Правові основи діяльності здійснює вищий орган ЮДЕАК - Рада глав держав, що проводить щорічні сесії. Головою ЮДЕАК призначається президент однієї з країн-учасниць на 1 рік. Штаб-квартира ЮДЕАК знаходиться в Бангі (ЦАР).

Міжнародна економічна інтеграція

До міжрегіональних міжнародних організацій, у коло інтересів яких, крім інших, входить узгодження економічних питань, варто віднести нижче перераховані:

Всесвітня торгова організація (ВТО)

ВТО розпочала свою діяльність на початку 1996 р. як результат модифікації Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), договір по який підписали 23 країни ще в 1947 р.

Як одна з найбільших міжнародних економічних організацій, ГАТТ установила принципи, правові норми, а також правила ведення і державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. Основними принципами діяльності ГАТТ, який притримується і ВТО, є:

• забезпечення режиму найбільшого сприяння експортним, імпортним і транзитним операціям;

• надання учасникам угоди всіх прав, переваг і пільг щодо ввозу і вивозу товарів, митам, мореплаванню та іншим аспектам, якими користується в даній країні будь-яка інша держава;

• використання переважно тарифних засобів захисту національних ринків, відмова від імпортних квот і інших подібних обмежень;

• зниження митних тарифів на основі регулярного проведення багатосторонніх переговорів;

• надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються;

• вирішення торгових суперечок за допомогою переговорів;

• взаємність у наданні торговельно-політичних поступок.

Учасниками ГАТТ до початку 1996 р. були 130 країн. Членами ВТО, що замінила цю організацію, стали 81 країна. Бюджет нової організації укладається з внесків країн-учасниць. Засідання вищого керівного органа ВТО проводяться двічі на рік. Рішення повинні прийматися одноголосно.

ВТО, як відзначалося вище, використовуючи у своїй діяльності принципи ГАТТ, здійснює також регулювання міжнародного обміну послугами (банківські, страхові, транспортні й ін.), торгових аспектів інтелектуальної власності і контролює захист інвестицій. Для цього в її складі створено спеціальні заснування: Угода про торгівлю послугами (ГАТС) і Угода по торгових аспектах інтелектуальної власності (ТРИПС).

Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва АТЄС

Створена в 1989 р. Як інтеграційне угруповання АТЄС тільки формується, в ній розпочинаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської і азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської. Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічної, валютної та політичної спілки, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють, насамперед, мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій.

На даний час АТЄС включає 18 держав Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа - Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі.

Система керування в АТЄС включає 10 робочих груп, секретаріат, спеціальний комітет по торгівлі й інвестиціям.

На АТЄС припадає 55% світового ВВП, 40% світової торгівлі, більше 40% населення земної протоки.

На зустрічах учасників АТЄС у Сіетлі в 1993 р. і в Богорі в 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі (регіональної і глобальної); створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в області технологій, заходи митного “роззброювання” і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн - до 2020 р.).

Європейська економічна комісія ООН

Європейська економічна комісія Організації Об'єднаних Націй (ЄЕК ООН) була створена в 1947 р. із штаб-квартирою в Женеві (Швейцарія). Протягом більш як 50 років свого існування ЄЕК охопила своєю діяльністю 55 країн Північної Америки, Європи й Азії, у результаті чого виробивлено спільний механізм міжнародного економічного співробітництва.

ЄЕК є міжнаціональним форумом, на якому досягається взаємна домовленість і згода в процесах формування і виконання загальних напрямків діяльності країн, реалізації їхньої спільної політики.

ЄЕК реалізує такі основні функціональні аспекти діяльності:

• сприяння економічному, науково-технічному і соціальному розвитку країн на основі інтеграції регіонального і міжрегіонального співробітництва;

• забезпечення проведення спільних наукових досліджень і розробок у системі економічного аналізу й оцінки пріоритетних програм і проектів, пов'язаних з економічними, політичними і соціальними сферами країн;

• підготування і проведення конвенцій, узгодження й адаптація норм і стандартів в галузі економіки, техніки, технології і навколишнього середовища з метою заохочення міжнародної кооперації і координації діяльності в регіональних об'єднаннях країн;

• розвиток і використання економічних і соціальних можливостей національного росту країн шляхом удосконалювання роботи в галузі навколишнього природного середовища, промисловості, енергетики, транспорту і торгівлі, а також у багатьох областях повсякденного життя населення;

• заохочення удосконалювання і раціоналізації перехідних процесів країн Східної і Центральної Європи в систему ринкових відносин, сприяння їхній участі й об'єднанню в європейську і глобальну світову економіку;

• координація діяльності центральних органів ООН, спеціалізованих і європейських заснувань, урядових і міжурядових організацій.

Особливу актуальність має напрямок діяльності ЄЕК, націлений на задоволення потреб країн із перехідною економікою, котрим необхідно створити інституціональну і законодавчу основу для ефективного функціонування ринкових відносин.

На даний час Європейська економічна комісія ООН активно підтримує і розвиває партнерські відношення з Європейською спілкою, Організацією по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ), а також із такими субрегіональными організаціями, як Співдружність Незалежних Держав, Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співробітництво, що у свою чергу орієнтують ЄЕК на удосконалювання її видів діяльності в економічній, соціальній, політичній і культурній областях.

Головні проблеми світової економічної інтеграції

Окрім позитивних наслідків розвитку світової економічної інтеграції існують і негативні, що стосуються як світового співтовариства в цілому, так і окремих національних економік. До основних, глобальних економічних проблем варто віднести:

• Посилення взаємозалежності національних економік і, як слідство цього процесу, зменшення стабільності світової фінансової системи.

Яскравим прикладом наслідків порушення стабільності світової фінансової системи є Азіатська валютно-біржова криза, що заподіяла помітний негативний вплив на ринок капіталів розвинутих країн. У його основі лежало декілька причин.

По-перше, мова йде про податкову політику Японії, де урядом у 1997 р. були різко підвищені податки, але не були продумані наслідки цього підвищення для інших країн Південно-Східної Азії, для яких японська економіка була тривалий час “локомотивом” економічного розвитку.

По-друге, азіатська фінансова криза пов'язана з наявністю на ринках великої кількості цінних паперів, зокрема на фондових біржах, так називаних похідних цінних паперів (конвертованих облігацій, варрантів, опціонів, фьючерсіів), що носять винятково спекулятивний характер. Ці папери, як правило, постійно купуються і перепродаються з метою витягу спекулятивних прибутків. Вартість таких похідних паперів, що носять назву деривати, складає біля 100 трлн. долл. США, що перевищує обсяг ВНП усіх країн. Тому скидання подібних паперів на ринках ведуть до падіння курсів інших цінних паперів і сприяють розвитку біржових крахів.

Третьою причиною кризи можна назвати певну зацікавленість США в підриві економіки так званих «східних тигрів», тобто ряду країн Південно-Східної Азії, що протягом останніх років були конкурентами США, скеровуючи на американський ринок такі дешеві товари, як побутова техніка, текстиль, іграшки й інше. Одним із проявів дій США проти країн Південно-Східної Азії стала гра на зниження гонконгського долара, а також спекулятивні операції, проведені американським бізнесменом Соросом проти ряду валют цих країн, зокрема Малайзії.

У результаті спільної дії цих чинників почалася криза на валютних і фондових біржах країн Південно-Східної Азії, що виявилося в падінні курсу їхніх валют і цінних паперів, насамперед, акцій, що потягло за собою ланцюгову реакцію банкрутства ряду банків і інших кредитно-фінансових інститутів.

Четверта причина азіатської фінансової кризи - неправильне використання кредитів і інвестицій у країнах Південно-Східної Азії, спрямованих у нерухомість і фінансові активи, а не у виробництво.

Оскільки існує глобалізація ринків капіталу через переплетення ринків цінних паперів і інвестицій, азіатська фінансова криза торкнулася також і багатьох інших країн, включаючи головні західні. Це виявило себе, насамперед, у падінні курсу акцій на Нью-Йоркській й інших значних фондових біржах західних країн (Лондонській, Паризькій, Франкфуртській).

Наслідки азіатської кризи для Японії виявилися дуже серйозними. Крім падіння курсу ієни стосовно долару і зниження курсової вартості акції, виникнула гостра негативна ситуація в кредитній системі Японії.

Характеристики

Список файлов реферата