19552-1 (661417), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Злиття банків
Відповідно до Закону про банківські злиття 1960 року відповідальність за санкціонування банківських злиттів покладається на федеральні органи, що здійснюють регулювання банківської справи. У ведення Контролера грошового обігу передавався розгляд і твердження планів поглинання національними банками інших банків. Рада керуючих ФРС вирішує питання, що відносяться до банківських холдингів-компаній і штатів банкам-членам ФРС. Питання злиття застрахованих банков-нечленов ФРС вирішує Федеральна Корпорація по страхуванню депозитів. Закон про банківські злиття 1966 року забороняє злиття банків, якщо вони істотно послабляють конкуренцію. У доповненню до вищесказаного варто вказати і на те, що Міністерство юстиції США неодноразово прибігало до використання антитрестовського законодавства для того, щоб запобігти кілька банківських злиттів, що могли б серйозно розбудувати механізм конкуренції. У тому випадку, коли втручається Міністерство юстиції, воно повиннео почати судовий розгляд не пізніше чим через30 днів після остаточного схвалення федерального агентства; процес злиття припиняється доти, поки питання не буде остаточно вирішений у ході державного антитрестовського судового процесу.
Порівняльний аналіз
Проводячи аналогію між порядком створення комерційного банку двох банківських систем можна зробити висновок, що причиною розходження є нормативна база, що визначає структуру банківської системи. Якщо в США відкриття банку можливо при одержанні чартеру або від федерального уряду, або від урядів штатів, то в Україні ( це одержання ліцензії від НБУ.
Основа банківської системи США ( Федеральна Резервна Система, що включає як національні банки, так і банки штатів. В Україні ж банківська система представлена НБУ і комерційними банками.
Аналізуючи доходи і витрати, прибуток банків у США і на Україні можна зробити висновки, що незважаючи на більш ніж сто літню історії банківської справи в США в порівнянні з короткою історією банківської системи України, незважаючи на розходження в структурі банківських систем і в нормативній базі, що регламентує діяльність банку, існує багато загального.
Розходження полягає лише в долі тих чи інших доходів і витрат у загальній структурі доходів і витрат бюджету.
Важливе місце в будь-якому банку має дотримання економічних нормативів, у якій би банківській системі він ні функціонував. Причому їхні основні види по економічному змісті аналогічні.
Короткий зміст
Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, у яке входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку.
Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні в 1989 році, було оперативне одержання їхніми засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг.
Статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки.
В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі.
В даний час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками і їхніми клієнтами.
Комерційні банки класифікуються по ряду ознак. У залежності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.
Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними і спеціалізованими.
У залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні.
Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.
Кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади і керування.
Одна з основних цілей комерційних банків – одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банків, базою підвищення добробуту працівників банку і т.п.
До появи власне комерційних банків подібні з ними функції виконали колоніальні позичкові контори чи приватні асоціації.
Прийняті в 1862 році Національний валютний акт, а в 1864 році – Національний банківський акт – наділили федеральний уряд правом санкціонувати ведення банківських операцій – видавати чартер. З цього часу банки, що одержали чартер від федерального уряду стали називатися національними банками. Банки, що одержали чартер від уряду штатів, одержали назви банків штатів. Співіснування національних банків і банків штатів створило банківську систему подвійного підпорядкування.
Комерційний банк, що звернувся з проханням про прийом до ФРС і допущений до членства в ній, стає банком-членом ФРС.
Найбільш розповсюдженим типом банків у США є безфіліальний банк ( банк без філій.
Крім того, представники уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, з ворожістю відносяться до відкриття відділень банків.
Дотепер продовжується суперечка про те, який тип банку (що має відділення чи безфіліальний) найбільшою мірою відповідає запитам жителів сільських і приміських районів.
Відповідно до Закону про банківські злиття 1960 року відповідальність за санкціонування банківських злиттів покладається на федеральні органи, що здійснюють регулювання банківської справи.
Список литературы
Е. Дж. Доллан "Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика". М. 1994 р.
Мороз А.Н. "Основи банківської справи". Київ 1994 р.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
