18191-1 (661389), страница 2
Текст из файла (страница 2)
1. Родова діяльність дуже сильна, перейми інколи набирають судорожного характеру.
2. Нижній сегмент матки перерозтягнутий, стоншений, болісний при пальпації.
3. Контракційне кільце піднімається високо, доходячи до рівня пупка, розміщується косо.
4. Круглі зв'язки матки дуже напружені і болючі,
З'являється набряк країв зіва (через стиснення), який поширюється на вагіну і промежину.
Утруднюється сечовипускання у зв'язку з стисненням сечового міхура та уретри між головкою і кістками таза.
7. З'являються сукровичні виділення з вапни, які вказують на те, що ушкодження тканин вже почалося.
8. Роділля збуджена, неспокійна (кричить, кидається в ліжку, хапається руками за живіт), скаржиться на сильні болі.
Клінічна картина загрожуючого розриву на грунті змін в стінці матки характеризується тим, що бурхлива родова діяльність відсутня. Перейми часті, болісні, але не дуже сильні. Спостерігається також решта симптомів (перерозтягнення і болісність нижнього сегмента, набряк шийки, вапни і зовнішніх статевих органів, порушення сечовипускання та ін.), але вони можуть бути менш чіткими, ніж при загрожуючому розриві на грунті механічних причин.
Якщо при вказаній клінічній картині не буде подана допомога, то неминуче виникне розрив матки.
Клінічна картина розриву матки, який стався, характеризується такими основними ознаками.
1. В момент розриву виникає надзвичайно гострий біль у животі.
2. Одразу після розриву родова діяльність цілком припиняється.
3. Незабаром настає важкий стан, зв'язаний з шоком і наростаючою втратою крові. Шкіра і видимі слизові блідніють, риси обличчя загострюються, пульс стає частим і малим, артеріальний тиск падає. Нерідко спостерігається нудота і блювання.
4. При розриві матки плід повністю або частково виходить у черевну порожнину. Тому при пальпації частини плода надзвичайно чітко визначаються безпосередньо під черевною стінкою; передлегла частина, раніш фіксована, відходить вгору і стає рухомою. Поряд з плодом прощупується тіло матки, яка скоротилася. Серцебиття плода не вислухується.
5. Зовнішня кровотеча звичайно буває не дуже велика, інколи навіть незначна. При розриві матки кров виливається в черевну порожнину (при неповному розриві утворюється гематома в рихлій клітковині таза).
При патологічних процесах в стінці матки розрив може статися поступово, через розповзання тканин. Тому гострого раптового болю може не бути, і перейми припиняються не одразу, а поступово. Всі інші ознаки розриву матки виявлені чітко.
Профілактика розривів матки полягає в правильній організації рододопомоги. Вирішальне значення має своєчасний облік усіх вагітних і ретельний нагляд за ними в консультації. В консультації виявляють і беруть на спеціальний облік усіх вагітних, в яких можливий розрив матки в родах. До цієї групи належать вагітні з вузьким тазом, неправильним положенням плода, переношеною вагітністю (великий плід), жінки з в'ялою черевною стінкою і в'ялою маткою, які багато народжували, які мають важкий акушерський анамнез (патологічні роди, ускладнені аборти, післяродові і післяабортні запальні захворювання), які перенесли кеса-ревий розтин та інші операції на матці.
Всіх цих вагітних за 2—3 тижні до родів направляють в родильний будинок; роди у них проводять під доглядом лікаря.
Під час родів встановлюють уважне спостереження, щоб не пропустити ознак загрожуючого розриву матки.
Лікування розриву матки, який загрожує або стався. При виникненні симптомів загрожуючого розриву матки необхідно: 1) припинити або ослабити родову діяльність, 2) негайно закінчити роди оперативним шляхом.
Для припинення (ослаблення) родової діяльності дають ефірний наркоз. Акушерка, яка самостійно працює, вводить морфін (1% 1,5 мл) і негайно викликає лікаря, попередивши про загрожуючий розрив матки. Розродження проводиться дуже бережно, під глибоким наркозом. Якщо плід живий і ознак інфекції нема, вдаються до кесаревого розтину. При мертвому плоді роди закінчують плодоруйнуючою операцією. При загрожуючому розриві матки протипоказані поворот плода і накладання акушерських щипців; ці операції і навіть спроби до їх застосування неминуче призводять до розриву матки.
При розриві матки, який уже стався, необхідний негайний череворозтин. З черевної порожнини видаляють плід, послід і кров, яка вилилась, а потім проводять надвагінальну ампутацію або екстирпацію матки. В деяких випадках обмежуються зашиванням розриву матки (молодий вік, розрив, що стався недавно, відсутність інфекції). Під час операції і після її закінчення проводять боротьбу з шоком і втратою крові. Для цього застосовують переливання крові, підшкірне вливання фізіологічного розчину, зігрівання, серцеві засоби.
ПІСЛЯРОДОВІ ФІСТУЛИ
При патологічних родах можуть виникнути сечостатеві і кишково-вагінальні фістули. Сечостатеві фістули являють собою протиприродні сполучення між сечовим міхуром або уретрою і вагіною, рідше — між міхуром і каналом шийки матки. В таких випадках сеча частково або повністю попадає у вагіну і витікає назовні через статеву щілину. При кишково-вагінальних фістулах у вагіну попадають калові маси. Фістули є серйозним ускладненням родів, вони завдають жінці тяжких страждань.
Фістули утворюються в результаті тривалого стиснення м'яких тканин родових шляхів і сусідніх органів між стінками таза і передлеглою частиною (вузький таз, неправильне передлежання і вставлення головки, великий плід та ін.). При стисненні відбувається порушення кровообігу, подальший некроз і відпадіння змертвілих ділянок. Після відпадання змертвілих ділянок сеча (або кал) починає проникати у вагіну. Це звичайно буває на 5—7-й день після родів.
Фістули можуть виникнути у зв'язку з пораненням м'яких тканин родових шляхів і сусідніх органів (сечового міхура або прямої кишки) інструментами, застосовуваними при акушерських операціях (плодоруй-нуючі операції, щипці та ін.). В таких випадках фістула з'являється безпосередньо після розродження.
Профілактика фістул зводиться до правильного ведення родів. Не можна допускати тривалого стояння головки в одній і тій самій площині таза після відходження вод. Якщо головка стоїть у вході, в порожнині або у виході таза понад 2—3 години, необхідно зробити вагінальне дослідження, уточнити діагноз і розв'язати питання про розродження. Треба систематично стежити за станом сечового міхура. При затримці сечі роблять обережну катетеризацію сечового міхура. Домішка крові до сечі (навіть незначна) вказує на загрозу виникнення фістули і є показанням для закінчення родів оперативним шляхом.
Лікування фістул оперативне. Тільки невеликі фістули при правильному догляді інколи закриваються самостійно. Догляд зводиться до тримання статевих органів у чистоті, змазування шкіри зовнішніх статевих органів і слизової вагіни вазеліновою (або іншою) олією, стрептоци-довою або сульфідиновою емульсією (щоб не було роз'ятрення). При виявленні сечової фістули в уретру вводять постійний катетер, який систематично виймають і стерилізують кип'ятінням. Всередину профілактично призначають уротропін. Якщо фістула самостійно не закривається, то через 3—4 місяці після родів роблять операцію.
ПІСЛЯРОДОВИЙ ВИВОРОТ МАТКИ
При вивороті матки шари її розміщуються навиворіт: слизова оболонка стає зовнішнім шаром, а серозний покрив — внутрішнім (матка вивертається, як палець рукавички) (мал. 12). Виворіт утворюється так: спочатку відбувається вдавлення дна матки в її порожнину, потім дно доходить до зіва і, нарешті, вивернута навиворіт матка розміщується у вагіні або навіть за межами статевої щілини.
Виворот матки відбувається за таких умов: а) зів матки розкритий, б) стінки матки розслаблені (наприклад, при гіпотонії й атонії), в) на дно матки відбувається тиск зверху (наприклад, витискання посліду) або витягання знизу (наприклад, потягування за пуповину). Вивертанню матки особливо сприяє поєднання розслаблення стінки матки і витискання посліду за Креде-Лазаревичем без попереднього масажу дна матки, а також недозволене потягування за пуповину при недостатньому скороченні матки і широко розкритому зіві.
Виворот матки після родів звичайно супроводиться рядом тяжких симптомів. У жінок виникає гострий біль у животі і стан шоку. Шкіра і слизові блідніють, пульс прискорюється, артеріальний тиск падає, виникає нудота, блювання, непритомність. З статевої щілини показується вивернута матка яскраво червоного кольору; іноді матка вивертається разом з послідом, який ще не відокремився. При дослідженні в ділянці матки виявляється лійкоподібна заглибина. Виворот матки після родів може спричинитися до загибелі жінки.
Лікування. Під глибоким наркозом проводиться обережне вправлення матки через широко розкритий зів. Перед вправлянням відокремлюють плаценту, якщо вона була прикріплена до вивернутої матки. Після вправляння вагіну тампонують стерильним марльовим бинтом. Вживають заходів боротьби з шоком та інфекцією.
РОЗХОДЖЕННЯ ЛОБКОВИХ КІСТОК
Під час вагітності відбувається серозне просочення зчленувань і зв'язкового апарату таза, особливо лобкового зчленування. У деяких вагітних розм'якшення зчленувань таза буває значним. В таких випадках сильний тиск на кісткове кільце таза з боку головки, яка народжується, може викликати розходження лобкових кісток. Розходження лобкових кісток буває при вузькому тазі, великому плоді і при оперативних родах. Інколи розходження лобкових кісток супроводиться крововиливом і ушкодженням сечівника, сечового міхура і клітора. При тяжких родах, особливо оперативних, може виникнути також ушкодження крижово-клубового зчленування.
При розходженні лобкового зчленування роділля скаржиться на біль в ділянці симфізу, особливо при руханні ногами. Біль різко посилюється при розведенні ніг, зігнутих у колінних та кульшових суглобах. При пальпації виявляється заглибина між кінцями лобкових кісток, які розійшлися. В разі необхідності діагноз підтверджується рентгенографічне.
Лікування. Спокійне положення в ліжку, туге бинтування ділянки таза.
Спокою треба додержувати на протязі 3—5 тижнів (інколи більше). У деяких жінок в перший час спостерігаються певні порушення ходи («качина хода»), які звичайно надалі зникають. В рідких випадках буває нагноєння гематоми в ділянці лобкового зчленування, що розійшлося, і стійке порушення ходи.
ЗАХВОРЮВАННЯ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ЧЕТВЕРТОГО ЕТАПУ ПОШИРЕННЯ СЕПТИЧНОЇ ІНФЕКЦІЇ (ГЕНЕРАЛІЗОВАНА СЕПТИЧНА ІНФЕКЦІЯ)
В деяких випадках гнійники в вені осумковуються, і інфекція по всьому організму не поширюється.
Методи лікування гострого розлитого перитоніту і прогресуючого тромбофлебіту такі ж, як при загальній (генералізованій) септичній інфекції. До генералізованої септичної інфекції належать септицемія і септикопіємія.
Септицемія
Септицемія — тяжке загальне септичне захворювання, яке характеризується тим, що мікроби, які потрапили в кров, розмножуються в ній і розносяться по всьому організму; мікробні токсини спричиняють отруєння організму. В серці, судинах, печінці, нирках та інших органах виникають різко виявлені дистрофічні явища.
Захворювання починається на 2—3-й день після родів ознобом, підвищенням температури до 40—41°, різким погіршенням усього стану. Хвора апатична, сонлива, буває головний біль, інколи спостерігається збудження й маячіння. Пульс малий і частий (120—130 ударів на хвилину), язик сухий, обкладений, шкіра суха з сіруватим або жовтуватим відтінком, на ній нерідко з'являються дрібні, а іноді й великі крововиливи (висип). Часто розвиваються проноси. Нерідко виникає ціаноз кісток, зв'язаний з ослабленням серцевої діяльності. При посіві крові вдається виявити збудника септицемії. Хворі нерідко гинуть навіть при сучасних методах лікування.
Септикопіемія
При септикопіємії мікроби періодично надходять у кров (з існуючих вогнищ септичної інфекції) і утворюють в різних органах і тканинах нові (метастатичні) вогнища септичної інфекції, які звичайно нагноюються.
Основним вогнищем поширення інфекції часто є тромбофлебіт, що нагноївся. Звідси відторгаються частини інфікованого тромба і розносяться по організму. Надалі гнійні метастази утворюються в легені, серці, підшкірній клітковині (абсцеси, флегмони) та в інших органах і тканинах.
В клінічній картині септикопіємії і септицемії багато спільного (важкий стан, висока температура, озноби, частий пульс та ін.). Однак є деякі особливості, зв'язані з тим, що при септикопіємії утворюються метастази в різних органах. Залежно від цього до симптомів, типових для генералі-зованої септичної інфекції, приєднуються ще ознаки ураження того чи іншого органу (легені, серце та ін.). Зворотний розвиток метастатичного вогнища інфекції супроводиться деяким поліпшенням загального стану, припиненням ознобу й зниженням температури.
При виникненні нового метастатичного вогнища знов виникає озноб, підвищується температура, погіршується загальний стан і з'являються додаткові симптоми, які залежать від ураження того чи іншого органу.
Лікування септицемії і септикопіємії. Основні завдання лікування: а) сприяти підвищенню опірності організму хворої, б) впливати на збудника (ослабити, спинити його зростання). Лікування полягає в такому:
1. Ретельний догляд за хворою має величезне значення. Правильний догляд сприяє підвищенню опірності організму й визначає успіх усього лікування.
Палата повинна регулярно провітрюватись, утримуватись у чистоті, перевантаження її неприпустиме. Постільну й натільну білизну змінюють часто, особливо при великому потінні, підкладні пелюшки зміняють в міру забруднення. Підкладні пелюшки повинні бути сухі, добре розправлені (без складок).
Важливе значення має догляд за порожниною рота і шкірою. Необхідно полоскати рот і очищати його ранком, вдень після приймання їжі й на ніч.
Рот витирають ватою, змоченою слабким розчином борної кислоти або бурою з гліцерином (Boracis, Glycerini аа 15,0). Шкіру щодня обтирають слабким розчином спирту, одеколону, ароматичного оцту.
Для запобігання пролежням (які при септичній інфекції утворюються легко) ділянки крижів, хребта й лопаток щодня обробляють камфорним спиртом (додатково до обтирання всієї шкіри). Під таз хворій підкладають гумовий круг.
Туалет зовнішніх статевих органів роблять не рідше як двічі на добу. 2. Правильне харчування є важливішою умовою для підвищення опірності організму, їжа повинна бути калорійною, смачною, різноманітною, легкозасвоюваною. У великій кількості дають цукор, жири — у вигляді вершків, вершкового масла, білки — у вигляді парових м'ясних кот-.лет, вареної риби, вареної курки, яєць, творогу. Якщо нема ураження нирок, для збудження апетиту дають у невеликій кількості.ікру, оселедець та ін. Корисні свіжі фрукти й фруктові соки. Необхідно вводити достатню кількість рідини. Рекомендуються чай, кофе, морс, лужні мінеральні води. Дають вино в невеликих дозах.
3. З метою підвищення опірності організму призначають вітаміни (А, С, групи В, D та ін.), глюкозу внутрівенне (по 20—40 мл 40% розчину) або підшкірне (1—2 л 5% розчину). При наявності тромбофлебіту внутрівенні вливання не показані. Обережно роблять переливання невеликих доз крові. Систематично застосовують серцеві засоби (головним чином камфору), препарати, що посилюють кровоутворення й поліпшують процеси травлення.
4. Застосовують антибіотики, головним чином пеніцилін і стрептоміцин. Пеніцилін вводять через 3 години, добова доза 500 000 — 1 000 000 одиниць. Стрептоміцин вводять через 6 годин по 0,25 г або через 12 годин по 0,5 г, добова доза 1 г. Рекомендується біоміцин по 150 000—200 000 одиниць 4—6 раз на добу.
В останні роки застосовують тетрациклін, тераміцин, еритроміцин (добова доза цих препаратів 800 000 одиниць) та інші антибіотики.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
